Рішення № 87892932, 19.02.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 лютого 2020 року м. Рівне №460/2196/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Казбулатова Оксана Миколаївна,

відповідача: представник Дмитрук Іванна Миколаївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДержавної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ((далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" (далі - відповідач) в якому просив суд:

1. Визнати дії адміністрації Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" протиправними;

2. Зобов`язати адміністрацію Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" повернути кошти в сумі 1100,84грн. протягом одного місяця на особистий рахунок засудженого ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюють необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. На думку позивача, адміністрація державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» не створила необхідний житлово-побутових умов його утримання та протиправно з 2012 року і по 19.10.2018 року зняла його особисті кошти на оплату комунальних послуг на суму 1100,84 грн.

Ухвалою суду від 12 вересня 2019 року позовна заява була залишена без руху. Позивачу встановлювався строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. У вказаний строк позивач допущені недоліки усунув.

Ухвалою суду від 26.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "23" жовтня 2019 року.

Ухвалою суду від 23.10.2019 судом запропоновано позивачу ОСОБА_1 протягом п`яти днів з дня її отримання надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази на підтвердження поважності причин його пропуску. У підготовчому засіданні 23 жовтня 2019 року оголошено перерву до 20 листопада 2019 року.

31.10.2019 на виконання ухвали від 23.10.2019 на адресу суду надійшла заява представника позивача про вчасне звернення до суду та розгляд справи по суті. В обгрунтування заяви представником позивача зазначено, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався після повернення коштів адміністрацією у квітні 2019 року, що підтверджено бухгалтерською довідкою. Таким чином, позов було подано у строк визначений чинним законодавством.

Державною установою "Городищенська виправна колонія (№96)" протягом встановленого строку було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає, що пред`явлений позов є безпідставним, необґрунтованим і таким що не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Так, зазначає, що вказані позивачем кошти були зняті з його особистих грошей відповідно до заяв ОСОБА_1 щодо зняття з особистого рахунку коштів на виконання вимог пп. 2, 5 ч. 1 ст. 107 КВК України. Крім того, вказує, що спірні дії відповідача відповідають вимогам постанови Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2017 «Про затвердження Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань», якою визначено механізм відшкодування витрат. Враховуючи наведене, відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

Ухвалою суду від 20 листопада 2019 року в задоволенні заяви Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" про залишення позову без розгляду відмовлено, закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на "16" грудня 2019 року.

Ухвалою суду від 16.12.2019, за обґрунтованим клопотанням представника відповідача, розгляд справи відкладено на 24 грудня 2019 року

Ухвалою суду від 24.12.2019, у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи доказів належного повідомлення сторін про дату, час та місце проведення судового засідання, розгляд справи відкладено до 21.01.2020.

Ухвалою суду від 21.01.2020, за обґрунтованими клопотаннями представників сторін, розгляд справи відкладено до 03.02.2020.

Усною ухвалою суду від 03.02.2020 у розгляді справи оголошено перерву до 19.02.2020.

У ході розгляду справи представники сторін підтримали свої позиції зазначені у заявах по суті.

В судовому засіданні 19.02.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Заслухавши пояснення учасників справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

Так, згідно довідки № 30/03/3647 від 29.08.2019 ОСОБА_1 відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі з 28.12.2006 і по теперішній час у Державній установі "Городищенська виправна колонія (№96)" (а.с. 22).

Відповідно до Картки по обліку руху особистих грошей і операції по безготівковому розрахунку ОСОБА_1 № 4 та заяв засудженого починаючи з 2012 року по 19.10.2018 Державною установою «Городищенська виправна колонія (№96)» з особистого рахунку позивача відраховувалися кошти за спожиту електроенергію приладами, якими він користується (кип`ятильник, телевізор, Т-2 тюнер). Загальна сума відрахувань склала 1100,84 (одна тисяча сто гривень вісімдесят чотири копійки) (а.с. 8-13, 17-18, 21, 41-49).

Вважаючи вказані вище відрахування протиправними ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кримінально-виконавчого кодексу України, Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 3 Кримінального кодексу України (далі – КК України) законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому забороняється застосування іншого закону за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК України шляхом застосування його до випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим. При цьому вільне тлумачення Закону не допускається.

Статтею 4 КК України передбачено, що вибір і призначення судом покарання залежить від виду санкції норми Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Порядок відбування покарання регулюється іншими законодавчими актами.

У частинах 1, 2 статті 18 Кримінально-виконавчого кодексу України, зазначено, що виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі.

Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 151 Кримінально-виконавчого кодексу України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст.121 Кримінально-виконавчого кодексу України, особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу.

Порядком відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2017 року (далі - Порядок) (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено механізм відшкодування витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань.

Відповідно до пунктів 3-6 Порядку утримання засуджених в установах виконання покарань полягає у створенні належних матеріально-побутових умов під час відбування покарання, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Засуджені відшкодовують вартість свого утримання в установах виконання покарань, крім випадків, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України.

Відшкодування засудженими вартості витрат на їх утримання за звітний місяць здійснюється із заробітку, пенсій та іншого доходу, що нараховані засудженим у місяці, що настає за звітним.

Утримання засуджених в установах виконання покарань включає в себе надання житлово-комунальних та побутових послуг.

До житлово-комунальних послуг, що надаються засудженим, належать:

комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

До побутових послуг, що можуть надаватися засудженим, належать послуги:

з ремонту взуття;

з ремонту одягу та побутових текстильних виробів;

з ремонту, реставрації та поновлення меблів;

з ремонту радіотелевізійної та іншої аудіо- та відеоапаратури;

з ремонту електропобутової техніки та інших побутових приладів;

з прання, оброблення білизни та інших текстильних виробів;

лазень;

з дрібного ремонту, прасування білизни та одягу;

перукарень.

Побутові послуги, що можуть надаватися засудженим, визначаються галузевим класифікатором "Класифікація послуг і продукції у сфері побутового обслуговування" (ГК 201-01-2001).

Згідно п. 6.3.1. Інструкції «Про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі», затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 369/5 від 07.03.2013 року із засуджених, які не працюють (крім осіб, зазначених у підпункті 6.3.2 цього пункту), вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках.

З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що особи, які відбувають покарання у виправних колоніях та які не працюють, відшкодовують витрати на їх утримання, а саме комунальні послуги (в тому числі електропостачання), з коштів, які є на їхніх особових рахунках.

Як встановлено судом, кошти на відшкодування витрат, ОСОБА_1 було сплачено пропорційно до спожитої приладами, якими він користується (кип`ятильник, телевізор, Т-2 тюнер), електроенергії. Відповідно до платіжних доручень, зазначені кошти, разом із коштами на відшкодування витрат на їх утримання інших засуджених, були перераховані адміністрацією Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" на рахунок ПрАТ «Рівнеобленерго» за спожиту засудженими електроенергію (а.с.101-114).

Разом з тим, неналежне утримання засуджених у виправних колоніях, на чому наполягала представник позивача у судовому засіданні, не виключає його здійснення, та не звільняє останніх від відшкодування витрат на їх утримання, а може впливати на розмір відшкодування.

Крім того, у період незабезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання ОСОБА_1 , який встановлений рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.06.2019 у справі № 460/482/19, що набрало законної сили відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2019, позивач користувався додатковими електричними приладами (кип`ятильник, телевізор, Т-2 тюнер). Спожита додатковими приладами єлектроенергія є додатковою комунальною послугою, яка підлягає відшкодуванню засудженим, як витрати на його утримання.

Крім того, судом встановлено, що кошти у сумі 150,00 грн., які було знято адміністрацією Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" з особистого рахунку позивача за відшкодування витрат на його утримання, бухгалтерською довідкою від 03.04.2019 були повернуті на особистий рахунок ОСОБА_1 , як помилково утримані. Вказані обставини підтверджуються копією Картки по обліку руху особистих грошей по безготівкову розрахунку ОСОБА_1 № 4 (а.с. 50, 100).

Також, суд звертає увагу на те, що кримінально-виконавчий кодекс не містить такого обмеження щодо визначення кола осіб з яких відшкодовуються витрати, як засуджені до позбавлення волі на певний строк та не розподіляє засуджених за такою ознакою, як тривалість строку покарання.

При цьому Кримінально-виконавчий кодекс є Законом, а постанова Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2017 «Про затвердження Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань», яка містила певні обмеження є підзаконним нормативно-правовим актом, а отже має нижчу юридичну силу. Таким чином при визначенні підстав для відрахування з особистих коштів ОСОБА_1 на покриття витрат на його утримання в Державні установі "Городищенська виправна колонія (№96)" відповідач правомірно керувався нормами Кримінально-виконавчого кодексу України.

Крім цього суд звертає увагу, що Кабінетом Міністрів України було внесено зміни до Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань та з 07.02.2019, цей Порядок визначає механізм відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням засуджених до обмеження або позбавлення волі в установах виконання покарань. Тобто ознака строку ув`язнення виключена з Порядку.

З огляду на зазначені норми, суд приходить до висновку про те, що незалежно від виду покарання засуджені до позбавлення волі відшкодовують вартість витрат на власне утримання, до яких зокрема відносяться витрати на комунально-побутові послуги, при цьому нормами чинного законодавства передбачено, що джерелом походження коштів для відшкодування витрат можуть бути особисті кошти засуджених.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що Державна установа "Городищенська виправна колонія (№96)", здійснюючи відшкодування з 2012 року по 19.10.2018 за рахунок особистих коштів позивача витрат, пов`язаних з його утриманням в установі, діяла на підставі, в межах наданих повноважень та у відповідності до норм Кримінально-виконавчого кодексу України.

Разом з тим, при вирішенні спірних правовідносин, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Всі основні аргументи, на яких ґрунтувалися доводи та заперечення сторін, судом розглянуто та оцінено в розрізі норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідач при відшкодуванні вартості утримання ОСОБА_1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений чинним законодавством. Доводи позивача не спростовують правомірності спірних дій та не дають суду підстав для визнання їх протиправними.

Таким чином, позов задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 (паспорт сері НОМЕР_1 № НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" (код ЄДРПОУ 08564386, вул. Рівненська, с. Городище, Рівненського району, Рівненської області, 35341) про визнання дій адміністрації Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" протиправними та зобов`язання адміністрації Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" повернути кошти в сумі 1100,84 грн. протягом одного місяця на особистий рахунок засудженого ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 28 лютого 2020 року.

Суддя Зозуля Д.П.