Рішення № 87892716, 28.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/736/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

за участю секретаря судового засідання – Салюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо винесення постанов про стягнення з КЕВ м. Одеси на користь держави виконавчого збору в розмірі 18 892 грн та про стягнення витрат виконавчого провадження в розмірі 269 грн № 60994260 від 17.01.2020; скасувати постанову від 17.01.2020 про стягнення з КЕВ в м. Одеса на користь держави виконавчого збору в розмірі 18 892 грн та про стягнення на користь держави витрат виконавчого провадження в розмірі 269 грн № 60994260.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням ООАС від 19.09.2019, залишеним без змін постановою 5ААС від 05.12.2019, задоволено позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. 22.01.2020 на адресу КЕВ м. Одеса поштовим зв`язком надійшли постанови Другого Приморського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 17.01.2020 про відкриття виконавчих проваджень № 60994260: про зобов`язання КЕВ м. Одеса нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016-28.02.2018; про стягнення з КЕВ м. Одеса на користь держави виконавчого збору в розмірі 18 892 грн; про стягнення з КЕВ м. Одеса на користь держави витрати виконавчого провадження в розмірі 269 грн, які позивач вважає необґрунтованими та неправомірними. Так, КЕВ м. Одеса є державною військовою бюджетною установою, що підтверджується довідкою про включення розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувача бюджетних коштів, реєстраційною карткою розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів), довідкою №115/12 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), листом №04-08/592-7603 від 01.12.2016 ГУДКСУ в Одеській області про фінансування установ з державного бюджету. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», п. 3 постанови Кабінетів міністрів України № 845 від 30.01.2013 «Про Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються виключно органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Також п. 3, ч. 5. ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачено, що виконавчий збір не стягується, якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. На підставі вищевикладеного, позивач вважає, що дії державного виконавця Другого Приморського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) противоправні і порушують норми чинного законодавства.

Ухвалою від 19.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду окремих категорій термінових справ відповідно до ст. 287 КАС України та призначено по справі судове засідання.

21.02.2020 до суду від Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 16 січня 2020 року із заявою стягувача на примусове виконання надійшов виконавчий лист № 420/4852/19 від 24.12.2019, виданий ООАС про зобов`язання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси нарахувати ти виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 - 28.02.2018 року. Рішення набрало законної сили 05.12.2019 року. 17 січня 2020 року державним виконавцем Відділу Куліковим І.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 60994260), з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, та направлено сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією. Разом з постановою про відкриття виконавчого провадження за АСВП № 60994260 від 17.01.2020, державним виконавцем також було направлено на адресу боржника вимогу виконавця від 17.01.2020, в якій боржнику надано 10 робочих днів на виконання вимог рішення та надання на адресу Відділу підтвердження виконання вимог виконавчого документа. Крім того, на адресу боржника рекомендованою кореспонденцією було направлено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 18 892 грн (ВП № 60994260 від 17.01.2020) та постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 269 грн (ВП № 60994260 від 17.01.2020). Відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Тобто, законом чітко визначено стягнення виконавчого збору одразу з відкриттям виконавчого провадження. Крім того, наказом Міністерства юстиції України № 2830/5 від 29.09.2016 визначено види витрат виконавчого провадження, зокрема, це виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари, конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку. Тобто, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження вже є різновидом витрат виконавчого провадження. Вищенаведене свідчить про правомірність подальшого стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Крім того, зі змісту статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору з боржника під час відкриття виконавчого провадження є не правом, а обов`язком державного виконавця. При цьому, факт виконання зобов`язання по виконавчому листу до винесення державним виконавцем постанови про відкриття провадження не впливає на обов`язок державного виконавця зазначати про стягнення з боржника виконавчого збору в такій постанові за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, а також на його обов`язок винести відповідну постанову. Тобто винесення постанови про стягнення виконавчого збору є обов`язком державного виконавця, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року по справі № 750/7624/17. Одночасно, у постанові Верховного суду від 13.02.2019 № 295/13991/16-а вказано висновок про те, що за ст. ст. статей 26, 21 Закону № 1404-VІІІ стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє, у свою чергу, розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов`язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню. Крім того, рішення суду про зобов`язання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси нарахувати ти виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 - 28.02.2018 не підпадає під Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Поряд із тим, станом на день написання вказаного відзиву, Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси не виконано вимоги виконавчого документа. Незважаючи на обізнаність боржника щодо рішення суду, на адресу Відділу не надходило жодного підтвердження виконання вимог виконавчого документа, або жодного повідомлення про те, що рішення суду виконується, що підтверджується актом державного виконавця від 05.02.2020 та винесеною постановою про накладення штрафу ВП № 60994260 від 05.02.2020, копії яких направлено на адресу КЕВ м. Одеси рекомендованою кореспонденцією.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги із викладених у позові підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Також зазначив, що станом на 27.02.2020 позивачем рішення ООАС від 19.09.2019 не виконано.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що рішенням ООАС від 19.09.2019, залишеним без змін постановою 5ААС від 05.12.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2016 – 28.02.2018; зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 – 28.02.2018; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Після набрання зазначеним судовим рішенням від 19.09.2019 законної сили 05.12.2019, Одеським окружним адміністративним судом 24.12.2019 виданий виконавчий лист, який 16.01.2020 (вх. № 6230/20-30) ОСОБА_1 разом із заявою від 02.01.2020 пред`явлено до примусового виконання до Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

17 січня 2020 року державним виконавцем Відділу Куліковим І.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 60994260), з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, та направлено сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією.

Разом з постановою про відкриття виконавчого провадження за АСВП № 60994260 від 17.01.2020, державним виконавцем також було направлено на адресу боржника вимогу виконавця від 17.01.2020, в якій боржнику надано 10 робочих днів на виконання вимог рішення та надання на адресу Відділу підтвердження виконання вимог виконавчого документа.

Крім того, на адресу боржника рекомендованою кореспонденцією було направлено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 18 892 грн (ВП № 60994260 від 17.01.2020) та постанову про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 269 грн (ВП № 60994260 від 17.01.2020), не погодившись із якими Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси звернувся за судовим захистом із даним позовом.

Вирішуючи спір, суд враховує, що оскарження КЕВ м. Одеси постанов від 17.01.2020 про стягнення з КЕВ в м. Одеса на користь держави виконавчого збору в розмірі 18 892 грн та про стягнення на користь держави витрат виконавчого провадження в розмірі 269 грн у ВП № 60994260 жодним чином не впливає на права та інтереси стягувача в зазначеному виконавчому провадженні – ОСОБА_1 , а тому вирішення даного спору не потребує його залучення в якості третьої особи, так як не вплине на обсяг його прав та обов`язків.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає дії державного виконавця та постанови від 17.01.2020 про стягнення з КЕВ в м. Одеса на користь держави виконавчого збору в розмірі 18 892 грн та про стягнення на користь держави витрат виконавчого провадження в розмірі 269 грн № 60994260 - правомірними, а позовні вимоги необґрунтованими у зв`язку з наступним.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 р. № 1404-VIII (надалі - "Закон № 1404-VIII").

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону № 1404-VIII визначено перелік документів, що підлягають примусовому виконанню, до яких належать і виконавчі листи, що видаються судами.

Отже, правовою підставою для відкриття виконавчого провадження, зокрема є виконавчий документ, виданий на підставі та на виконання рішення суду.

Частиною 5 ст. 26 Закону 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Приписами ч. 1 ст. 3 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Статтею 7 Закону № 4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Вирішуючи спір, суд враховує, що з огляду на приписи ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону №1404-VIII, за умови, що примусове виконання рішення передбачає його справляння, є обов`язком державного виконавця.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Також, зі змісту пункту 3 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII і наведених приписів Закону № 4901-VI випливає, що виконавчий збір не стягується якщо виконання рішення про стягнення коштів здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що виконавчий лист № 420/4852/19, виданий Одеським окружним адміністративним судом 24.12.2019, стосується виконання судового рішення, що має зобов`язальний характер, тому вказані приписи ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин не застосовуються.

При цьому суд звертає увагу позивача на те, що згідно зі статтею 7 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", а не за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 по справі № 336/2597/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі та застосуванні норм права судом до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, суд констатує незастосовність до спірних правовідносин приписів пунктів 1 та 3 частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» та неспроможність покладених в основу адміністративного позову доводів.

Таким чином, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання, яке виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа. Відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

Вирішуючи спір, суд також враховує висловлений 07.03.2018 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові по справі № 750/7624/17 правовий висновок про те, що ч. 3 ст. 27 Закону №1404-VІІІ прямо передбачає обов`язок боржника сплати виконавчого збору при примусовому виконанні рішення немайнового характеру, тобто незалежно від провадження державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення.

Крім того, питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню, врегульовані Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5.

Пунктом 2 розділу VI зазначеної Інструкції № 512/5 встановлено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за своїм призначенням виконавчий збір є винагородою державному виконавцю за вчинення ним заходів примусового виконання рішення, яке боржник не виконав добровільно. Одночасно боржник зобов`язаний відшкодувати державному виконавцю витрати, понесені ним у зв`язку з примусовим виконанням судового рішення. Про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

В той же час, у випадках, визначених частиною третьою статті 42 Закону № 1404-VIII та пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5 державний виконавець зобов`язаний винести окрему постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яку зобов`язаний надіслати боржнику протягом установленого Законом № 1404-VIII строку.

З обставин справи, державним виконавцем 17.01.2020, тобто одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, який склав 269 грн - за винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, що цілком узгоджується із спеціальним нормативно-правовим актом - Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а саме абз. 2 п. 2 розділу VI Інструкції № 512/5.

Поряд із тим, зі змісту адміністративного позову неможливо встановити, з чим саме позивач пов`язує вимогу про скасування зазначеної постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.01.2020, оскільки у позовній заяві не наведено жодного аргументу щодо неправомірності вказаної постанови. Натомість обґрунтування позову побудовано виключно на констатації фінансування КЕВ міста Одеси з державного бюджету та безпідставним твердженням щодо належності виконання постанови ООАС від 19.09.2019 органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, оцінка чому надана судом вище.

В той же час суд враховує пояснення представника відповідача, який в судовому засіданні зазначив, що станом на 27.02.2020 КЕВ м. Одеси судове рішення ООАС від 19.09.2019 не виконано, про що стягувач зазначив у своїй заяві від 27.02.2020.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що державним виконавцем прийнято спірні постанови в межах повноважень, у передбачений законодавством спосіб, з урахуванням всебічного дослідження всіх обставин спірних правовідносин, що мають значення для прийняття рішень, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, у зв`язку із чим адміністративний позов не підлягає до задоволення.

Судові витрати розподілити за правилами ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 13; ЄДРПОУ 08038284) до Другого Приморського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65023, м. Одеса, вул. Пастера, 58; ЄДРПОУ 41404999) про визнання протиправними дій та скасування постанов відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 272 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.В. Завальнюк

.