Рішення № 87892594, 18.02.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/1668/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді: Гулкевич І.З.,

суддів: Гавдика З.В., Гулика А.Г.

секретар судового засідання: Іванес Х.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ліквідаційна комісія Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області, Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ у Львівській області про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій з урахуванням збільшення розміру позовних вимог просить :

1) Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16 січня 2015 №48о/с “По особовому складу” в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 з посади старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу №5 роти дорожньо-патрульної служби відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Львів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області;

2) Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 26 січня 2015 №37о/с “По особовому складу” в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 з посади старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу №5 роти дорожньо-патрульної служби відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Львів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області;

3) Поновити лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу №5 роти дорожньо-патрульної служби відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Львів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 27 січня 2015;

4) Стягнути з Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;

5) Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.01.2015 року №48 о/с та наказом ГУ МВС України у Львівській області “По особовому складу” від 26.01.2015 року №37 о/с його звільнено з органів внутрішніх справ, вважає такі незаконними, необґрунтованими, прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки не відповідають положенням Закону України “Про очищення влади” та Конституції України, позивач не вчиняв жодних дій, які перелічені в Законі України “Про очищення влади”, а тому положення цього закону не повинні застосовуватись відносно нього, а отже оскаржувані накази підлягають скасуванню. Також зазначив, що звільнення відбулося у період тимчасової непрацездатності позивача. Просить позовні вимоги задовольнити.

Представник Міністерства внутрішніх справ України подав заперечення на адміністративний позов. Зазначив, що позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з тим, що ним було складено протокол про адміністративне правопорушення щодо учасника подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань. Таким чином, до позивача застосовується заборона, зазначена у ч.3 ст.1 Закону України “Про очищення влади”. Також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , вступаючи на службу в органи внутрішніх справ України прийняв Присягу працівника органів внутрішніх справ, а тому дії позивача як працівника УДАІ щодо складення адмінпротоколу з порушенням норм чинного законодавства сприяли негативному ставленню громадськості до органів ДАІ та підривали їх авторитет у суспільстві. Враховуючи вказані обставини, МВС України поряд із застосуванням щодо позивача Закону України “Про очищення влади” застосувало також п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Додатково представник відповідача наголосив, що відповідно до наказу МВС України від 30.06.2011 №378 “Про затвердження номенклатури посад щодо призначення, переміщення, звільнення осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ” призначення на посаду, яку обіймав позивач, здійснюється наказом начальника ГУМВС України у Львівській області. Відповідно у разі задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 поновлення останнього має здійснювати ГУМВС України у Львівській області, оскільки поновлення зазначеної категорії посад відноситься до його компетенції. З цих підстав просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника, позовні вимоги підтримує повністю.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи.

Відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України фіксація судового розгляду технічними засобами не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ, на час звільнення працював на посаді старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу №5 роти дорожньо-патрульної служби відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Львів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 січня 2015 року №48 о/с відповідно до п.10 ч.2 ст.3 Закону України “Про очищення влади” та згідно з п.62 “а”, 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу лейтенанта міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу №5 роти дорожньо-патрульної служби відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Львів.

На підставі вищевказаного наказу начальником ГУ МВСУ у Львівській області 26 січня 2015 року прийнято наказ № 37о/с “По особовому складу”, яким відповідно до п.10 ч.2 ст.3 Закону України “Про очищення влади” та згідно з п.62 “а”, 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу лейтенанта міліції ОСОБА_1 , старшину міліції, інспектора дорожньо-патрульної служби взводу №5 роти дорожньо-патрульної служби відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Львів ГУМВС з 26 січня 2015 року, виплативши йому грошову компенсацію за невикористану відпустку в період роботи з 01 до 26 січня 2015 року в кількості 3 календарних днів.

Надаючи оцінку доводам сторін з приводу підстав звільнення позивача з займаної посади судом встановлено наступне.

Як встановлено судом у позивача на розгляді знаходився рапорт командира взводу №3 РДПС ДАІ із ЗС при ДАІ ГУМВС України в Київській області капітана міліції ОСОБА_2 , згідно рапорту якого від 30.12.2013 року під час несення служби на 20 км а/д Київ-Овруч в с.Нові Петрівці близько 12:30 год. Автомобілю “Хюндай” , н.з. НОМЕР_1 не виконав вимогу про зупинку, що надавалась за допомогою жезла та свистка, чим порушив п.2.4 ПДР України. Було встановлено, що власником транспортного засобу виявилася гр. ОСОБА_3 .

06.01.14 р. на адресу УДАІ ГУМВСУ у Львівській області засобами електронного зв`язку з Департаменту ДАІ МВС України надійшов “Алгоритм дій щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно осіб, які порушили ПДР”, який 08.01.14р. був доведений до відома особового складу підпорядкованих підрозділів ДАІ. Вказаним документом були надані рекомендації для працівників ДАІ , яким було доручено на виконання рапорти працівників ДАІ м. Києва та Київської області.

Позивачем 09.01.2014 року було складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_3 , в якому визначені порушення вимог п. 2.4,8,9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ст.122-2 КУпАП та передані матеріали до Святошинського районного суду м. Києва.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 24.02.2014 року адміністративну справу відносно ОСОБА_3 закрито у зв`язку за відсутності в її діях події і складу адміністративного порушення.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені в Законі України “Про очищення влади” від 27 січня 2015 року № 132-VIII (далі - Закон №132-VIII).

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України “Про очищення влади”, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України “Про очищення влади”, очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України “Про очищення влади”, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.2 Закону України “Про очищення влади”, заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 3 Закону №132-VIII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймали посаду (посади) працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України “Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань” від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України “Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України” від 21 лютого 2014 року № 743-VII, та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням.

Статтею 4 Закону України “Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України” від 21 лютого 2014 року № 743-VII (надалі – Закон № 743-VII) передбачено звільнення від адміністративної відповідальності осіб, які були учасниками масових акцій протесту, що розпочалися 21 листопада 2013 року, за вчинення в період з 21 листопада 2013 року по день набрання чинності цим Законом включно будь-яких адміністративних правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, за умови, що ці правопорушення пов`язані з масовими акціями протесту, у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону № 743-VII виконання цього Закону в частині звільнення від адміністративної відповідальності осіб, зазначених у статті 4 цього Закону, покладається на суди.

Питання про застосування цього Закону суд вирішує в судовому засіданні. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду питання, не перешкоджає проведенню судового засідання (стаття 7 Закону № 743-VII).

Аналогічні норми містили положення Закону України “Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань” від 29 січня 2014 року № 737-VII (надалі – Закон № 737-VII).

Системний аналіз положень вказаних нормативних актів дає підстави суду дійти висновку, що передбачена Законом №132-VIII заборона щодо перебування на посаді працівника правоохоронного органу може бути застосована до осіб при сукупності таких обставин:

- така особа в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймала посаду (посади) працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно учасників масових акцій протесту;

- участь порушника в таких масових акціях протесту повинна бути встановлена та доведена;

- учасник масових акцій протесту повинен бути притягнутий, зокрема, до адміністративної відповідальності за дії, які вчинені ним під час таких акцій протесту та, в подальшому, повинен бути звільнений від такої відповідальності відповідно до положень Закону № 743-VII та Закону № 737-VII;

- звільнення від адміністративної відповідальності має відбутись за заявою порушника згідно з рішенням суду в порядку, визначеному Законами № 743-VII та № 737-VII.

В даному випадку, як вже зазначалось, судом встановлено, що ОСОБА_3 не була притягнута до адміністративної відповідальності за дії, які вказані в складеному позивачем протоколі про адміністративне правопорушення, відтак не була звільнена від такої відповідальності відповідно до положень Закону № 743-VII та Закону № 737-VII.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 5 Закону України “Про очищення влади” передбачає проведення перевірки наявності заборон за цим законом.

Звільнення проводиться за наслідками висновку такої перевірки (ч.14 ст.5 Закону України “Про очищення влади”).

Єдиним виключенням є п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про очищення влади”, яким встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в ч.3 ст.1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених ч.1 ст.3 цього Закону.

Особи за зазначеними критеріями звільняються без проведення перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п.10 ч.2 ст.3 Закону України “Про очищення влади” без проведення перевірки.

Разом з тим, Закон України “Про очищення влади” передбачає процедуру звільнення без проведення перевірки тільки за ч.1 ст.3 цього Закону, позивача звільнено за іншими критеріями, ніж передбачені ч.1 ст.3 Закону України “Про очищення влади”, а саме: на підставі п.10 ч.2 ст.3 Закону України “Про очищення влади”, тому у спірних правовідносинах відповідачами не дотримано процедуру звільнення з органів внутрішніх справ, оскільки щодо ОСОБА_1 не було проведено перевірку за приписами Закону України “Про очищення влади”.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що звільнення позивача на підставі п.10 ч.2 ст.3 Закону України “Про очищення влади” не може вважатися правомірним, у зв`язку з порушенням порядку звільнення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачами 1 та 2 при прийнятті оскаржуваних наказів безпідставно застосовано до позивача положення Закону №132-VIII та проведено звільнення його з займаної посади.

Крім того, суд звертає увагу на те, що однією з підстав звільнення ОСОБА_1 у спірних наказах також зазначено п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме: за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Згідно з п.п. “а” п. 62 Положення звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби.

П.66 Положення передбачає, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для застосування до позивача п.66 Положення було те, що в діях позивача встановлено діяння передбачене п.10 ч.2 ст.3 Закону України “Про очищення влади”.

Разом з тим, суд вважає, що у зв`язку з відсутністю перевірки проведеної відповідно до Закону України “Про очищення влади”, неможливо вважати факт вчинення такого діяння встановленим в порядку передбаченому законом.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що оскільки в оскаржуваних наказах до позивача застосовано положення Закону України “Про очищення влади” та п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил ( із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, то застосування одразу двох положень законодавства не передбачено.

У разі наявності підстав для звільнення, передбачених Законом України “Про очищення влади”, підлягає застосуванню саме цей спеціальний закон, але при цьому повинна бути дотримана процедура звільнення передбачена Законом. У разі, якщо діяння підпадає під дію п.66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, то відповідачу необхідно було застосовувати саме цю норму.

У той же час, в залежності від підстави звільнення, для особи настають різні юридичні наслідки. Законодавство не передбачає одночасне застосування до особи наслідків звільнення за різними підставами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 січня 2018 року 2018 року у справі №820/1573/15 (провадження К/9901/1278/18), та відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що наказ МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 прийнятий без проведення перевірки відповідно до вимог Закону України "Про очищення влади", а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Оскільки наказ ГУ МВС України у Львівській області “По особовому складу” від 26 січня 2015 року №37 о/с в частині звільнення позивача прийнято на підставі вищевказаного наказу МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с, а тому протиправність такого наказу прямо вказує на необґрунтованість прийнятого на його підставі наказу про звільнення та є підставою для його скасування.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачі не довели правомірність своїх дій щодо звільнення з займаної посади, покликання відповідачів на дотримання ними вимог чинного законодавства не знайшли свого підтвердження в ході розгляду цієї справи.

Наведене дає підстави для висновку про протиправність оскаржуваних наказів та незаконність звільнення позивача з займаної посади.

Відповідно до пункту 24 Положення, порушене право особи рядового або начальницького складу підлягає негайному поновленню; у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Згідно з частиною 1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У п.6 Постанови “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

П.8 Порядку передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки №687/2019 від 27 травня 2019 року, розмір грошового забезпечення позивача за листопад 2014 року становив 2909,50 грн., за грудень 2014 року – 3374,79 грн.

Відповідно до листа Мінсоцполітики України “Прo розрахунoк норми тривалості робочого часу нa 2014 рік” у листопаді та грудні 2014 року кількість робочих днів становила 43 робочих дня.

Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 146,15 грн. (6284,29 грн. : 43 робочі дні = 146,15 грн.).

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 1266 дні (за період з 27 січня 2015 року по 18 лютого 2020 року), середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 185 025,90 грн. (1266 днів х 146,15 грн. = 185 025,90 грн.).

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачами не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, слід допустити до негайного виконання рішення суду частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 94, 241-246 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16.01.2015 №48 о/с “По особовому складу” в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу №5 роти дорожньо-патрульної служби відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Львів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області “По особовому складу” від 26.01.2015 року №37 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу №5 роти дорожньо-патрульної служби відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Львів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Поновити лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора дорожньо-патрульної служби взводу №5 дорожньо-патрульної служби відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування м. Львів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 27 січня 2015 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівські області середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 185 025, 90 ( сто вісімдесят п`ять тисяч двадцять п`ять гривень 90 копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 3 142,14 грн.( три тисячі сто сорок дві гривні 14 копійок ) звернути до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 28 лютого 2020 року.

Головуючий суддя Гулкевич І.З.

Суддя Гавдик З.В.

Суддя Гулик А.Г.