Рішення № 87892578, 17.02.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.005870

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року зал судових засідань №7

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючої-судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Тронка О.В.,

за участю представників:

позивача Філяровської Н.П.,

відповідача Яковчука С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області (місцезнаходження: пл.Міцкевича, 8, м.Львів, 79005; код ЄДРПОУ: 39778297), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3290/474/АВ/ФС від 22.10.2019.

Посилається на те, що відповідачем проведено інспекційне відвідування позивача, за результатами якого складено акт №ЛВ3290/474/АВ від 24.09.2019 року та видано припис №ЛВ3290/474/АВ/П від 24.09.2019 року про усунення виявлених порушень, зокрема – допуск працівників до роботи без укладення трудового договору у письмовій формі та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу. Позивач, не погоджуючись з таким приписом, подав скаргу. Втім, незважаючи на це, 22.10.2019 року відповідач виніс спірну постанову №ЛВ3290/474/АВ/ФС про накладення на позивача штрафу у розмірі 250380,00 грн. Зазначив про безпідставність накладення на нього штрафу на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, адже, за твердженням позивача, працівники ОСОБА_2 .А. та ОСОБА_3 працювали на підставі цивільно-правових договорів. Таким чином, вважає, що зазначені в акті інспекційного відвідування твердження не можуть бути підставою для висновків щодо допуску до роботи вищезазначених осіб, з якими не укладено трудовий договір, оскільки між вказаними особами склались відносини цивільно-правового характеру, відповідно до цивільно-правових договорів, які є правомірними в силу вимог ст.204 ЦК України. Також, посилається на те, що позивача вже було притягнено до відповідальності постановою Городоцького районного суду Львівської області та накладено штраф у розмірі 8500 грн, який ним сплачено, а тому накладення на нього штрафу за те саме правопорушення також і оскаржуваною постановою є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення є порушенням ст.61 Конституції України. Просить позовні вимоги задовольнити, оскаржувану постанову скасувати.

Ухвалою судді від 18.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28.11.2019 суд вжив заходи забезпечення позову.

Протокольною ухвалою суду від 13.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що у відповідача були усі підстави для проведення інспекційного відвідування відповідно до п.5 Порядку №923, тому на момент проведення відвідування позивач мав змогу захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такого інспекційного відвідування, однак по прибутті на місце проведення інспекційного відвідування (місце здійснення господарської діяльності) жодних подібних дій ним вчинено не було. Окрім того, посилається на те, що предметом укладених договорів цивільно-правового характеру був не кількісний результат (обсяг робіт), а власне праця, яка не була юридично самостійною, а здійснювалася у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій, тотожних посадовим обов`язкам штатних працівників позивача та була покликана на досягнення мети господарської діяльності підприємства. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видом діяльності фізичної особи - підприємця ФОП ОСОБА_1 є код КВЕД 49.41 вантажний автомобільний транспорт. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залучалися ФОП ОСОБА_5 до роботи, яка збігається із його видом економічної діяльності. Тому, як випливає із правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору. Також зазначає, що на момент винесення оскаржуваної постанови позивача не було притягнуть до будь-якого виду відповідальності за виявлені порушення. Відтак, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, 17.06.2014 року (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ); основним видом економічної діяльності підприємця є торгівля іншими автотранспортними засобами, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, вантажний автомобільний транспорт.

У період з 16 вересня по 27 вересня 2019 року Головним Управлінням Держпраці у Львівській області відповідно до наказу ТУ Держпраці у Львівській області №1821-П від 16.09.2019 та направлення №1821 від 16.09.2019 було проведено захід державного контролю у формі інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 , юридична адреса: АДРЕСА_2 .

Підставою проведення інспекційного відвідування стало звернення: вх.№Ц-1102 від 02.09.2019 року.

За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЛВ3290/474/АВ від 24.09.2019 року. У ході інспекційного відвідування були виявлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог:

-частин 1 та 2 ст.115 КЗпП та частини 1 ст.24 Закону України «Про оплату праці»- виплата заробітної плати працівникам проводиться менше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів та пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, а саме за липень 2019 виплачено одним платежем 19.08.2019;

-частини 5 ст.95 КЗПП України та ст.ЗЗ Закону України «Про оплату праці» - індексація заробітної плати не проводиться, а саме п`ятьом працівникам не проведено індексацію заробітної плати за липень-серпень 2019;

-частин 1 та 3 ст.24 КЗпП, Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» №413 від 17.06.2015, а саме трудові відносини з громадянами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 оформлені не належним чином, без укладення трудового договору, оформлення наказом чи розпорядженням власника чи уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

У зв`язку із виявленими порушеннями, зафіксованими в акті інспекційного відвідування від 24.09.2019 року, відповідач виніс припис №ЛВ3290/474/АВ/П, відповідно до якого приписано забезпечити дотримання вимог ч.1 та ч.2 ст.115 КзПП, ч.1 ст.24 ЗУ №108, ч.5 ст.95 КЗпП, ст.33 ЗУ №108, ч.1 та ч.3 ст.24 Кодексу Законів про працю України та повідомлено про необхідність у строк до 08.10.2019 року письмово поінформувати про виконання вимог припису Головне управління Держпраці у Львівській області.

04.10.2019 року позивача ознайомлено з вказаним приписом, що підтверджується його підписом.

11.10.2019 позивачем подано скаргу на припис №ЛВ3290/474/АВ/П від 24.09.2019.

22.10.2019 відповідач прийняв спірну постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3290/474/АВ/ФС, відповідно до якої на позивача за порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України накладено штраф у розмірі 250380,00 грн (на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України).

Крім того, 20.11.2019 року постановою Городоцького районного суду Львівської області (справа №441/1999/19) ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у видi штрафу в розмірі 8500,00 грн (за фактичний допуск працівника ОСОБА_6 та ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору).

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що у відповідача, як стверджує позивач, були відсутні правові підстави для прийняття спірної постанови про накладення штрафу. Вважаючи у зв`язку із цим свої права порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Так, відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робите те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 Кодексу законів про працю України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі Положення № 96), визначено, що центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, є Державна служба України з питань праці (Держпраці).

Згідно з п. 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100, територіальним органом Держпраці на території Львівської області є Головне управління Держпраці у Львівській області.

Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області затвердженого наказом Держпраці від 22.06.2017 року № 75 (далі - Положення № 75) Управління є територіальним органом Держпраці, що їй підпорядковується.

Згідно п.п. 1 п. 3 Положення № 75 завданням Управління є, зокрема, реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до п.п. 5 п. 4 Положення № 75 Управління на виконання покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю. У відповідності до п.п. 49 цього ж пункту, Управління накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.

До завдань Держпраці належить, зокрема, державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, а також зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування (п.4 Положення № 96).

Статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V встановлено, що державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю на час проведення перевірки визначав Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі Порядок №295).

Пунктом 2 Порядку № 295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.

Відповідно до п. 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема:

1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;

2)за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.

Відповідно до п. 9 Порядку № 295 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Згідно з п.19 та п.20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Згідно з п.27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Як встановлено судом, 24.09.2019 за результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування №ЛВ3290/474/АВ, згідно якого виявлено порушення ч.1 та ч.2 ст.115 КзПП, ч.1 ст.24 ЗУ №108, ч.5 ст.95 КЗпП, ст.33 ЗУ №108, ч.1 та ч.3 ст.24 Кодексу Законів про працю України.

Пунктом 21 Порядку №295, передбачено, якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Як слідує з матеріалів справи, позивач отримав примірник акту перевірки, про що свідчить його підпис ознайомлений з таким актом без жодних зауважень та заперечень.

Щодо оскаржуваної постанови про накладення штрафу, суд зазначає таке.

Згідно з ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 2 ч.2 ст.265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

З оскарженої постанови встановлено, що позивач допустив до роботи двох працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_3 без укладення трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушив вимоги ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП України.

Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_6 укладено договір про надання послуг водія б/н від 10.06.2019 на надання ним послуг «водія без власного вантажного автотранспортного засобу». Окрім того, в матеріалах справи містяться акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), відповідно до яких виконавцем були виконані транспортні послуги за періоди з 12.06.2019 по 21.06.2019, з 27.06.2019 по 03.07.2019 та з 21.07.2019 по 02.08.2019 на загальну вартість 1500 грн (три періоди *500 грн).

Вказані кошти ОСОБА_6 було отримано.

З письмових пояснень ОСОБА_6 , які долучені до матеріалів справи видно, що він перебував на посаді водія у ФОП ОСОБА_1 з 10.06.2019 року.

Також, судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг водія б/н від 15.08.19 року на надання послуг «водія без власного вантажного автотранспортного засобу». Окрім того, в матеріалах справи міститься акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №4 від 30 серпня 2019 року, відповідно до якого виконавцем були виконані транспорті послуги за період з 20.08.19 по 29.08.19, загальна вартість робіт (послуг) склала - 500,00 грн; акт здачі- приймання робіт (надання послуг) №5 від 17 вересня 2019 року відповідно до якого виконавцем були виконані транспортні послуги за період з 02.09.19 по 16.09.19, загальна вартість робіт (послуг) склала - 500,00 грн.

З наведеного можна зробити висновок, що громадяни ОСОБА_6 та ОСОБА_3 виконували роботу водіїв на постійному робочому місці.

Відповідно до ч. 1 ст, 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Із системного аналізу даних правових норм, а також з урахуванням висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування (постанова ВС від 04.07.2018 року у справі №820/1432/17; постанова ВС від 26.09.2018 року у справі № 822/723/17) слідує, що основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд звертає увагу на те, що договори, якими позивач намагається довести факт існування цивільно-правових відносин, укладені на довготривалий термін (6 місяців). Оплата за договорами здійснювалася в однаковому розмірі для всіх виконавців. Самими договорами не визначено конкретного обсягу роботи, яка має бути виконана виконавцем.

Висновок інспектора праці про те, що в наданих договорах не визначено об`єму роботи узгоджується також із наданими в ході інспекційного відвідування актами приймання-передачі робіт від 30.08.2019 року та 17.09.2019 року, в яких відсутня інформація про кількість виконаної роботи, та які передбачають прийняття замовником роботи виконаної виконавцем за календарний місяць. При цьому, суд зазначає, що всім виконавцям було виплачено винагороду в однаковому розмірі – 500 грн.

Суд не бере до уваги твердження позивача про те, що договорами не передбачено ознак трудового договору (обов`язок бути присутнім на робочому місці у робочий час, обов`язок дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, регламентації процесу праці, систематичний характер оплати праці), оскільки з останніх слідує наступне:

-договорами не передбачено надання завдань замовником виконавцю з детальними вимогами щодо виконуваних робіт, що свідчить про регламентацію процесу роботи та певне підпорядкування виконавця замовнику. Договорами передбачено виплату винагороди в однаковому розмірі (500 грн.);

-відсутні у цивільному договорі тієї чи іншої ознаки трудового договору, не може бути безумовним свідченням того, що між сторонами мали місце відносини цивільно-правового характеру, оскільки як вбачається із самих договорів вони не містять ані конкретного виду робіт/послуг, які підлягають виконанню/наданню, а ні їх обсягів, а ні строку та порядку їх виконання/надання, графіку їх виконання, а ні за рахунок яких матеріалів вони виконуються та хто має зберігати їх результати.

Предметом укладених договорів цивільно-правового характеру був не кількісний результат (обсяг робіт), а власне праця, яка не була юридично самостійною, а здійснювалася у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій, тотожних посадовим обов`язкам штатних працівників позивача та була покликана на досягнення мети господарської діяльності підприємства.

Суд також звертає увагу на те, що неприпустимо оформляти договори цивільно-правового характеру на виконання небезпечних робіт, а також робіт, які мають постійний характер виконання, що підтверджується судовою практикою, а саме постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2018 року у справі №127/2І595/16.

Як встановлено судом, у вказаних договорах відсутні визначені на розсуд сторін і погоджені ними, умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що в принципі свідчить про відсутність змісту цивільного договору, як такого (ст. 628 ЦК України).

Так, об`єктивною стороною правопорушення передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України є фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Вказане порушення може вчинятися у різних формах, в т.ч. і шляхом укладення з працівником, який фактично виконує трудову функцію у діяльності підприємства, договору цивільно-правового характеру на виконання цієї функції.

Наведене цілком узгоджується і з позицією Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що основною ознакою, яка відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Таким чином, суд зазначає, що праця за договорами про виконання робіт (надання послуг) ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не була юридично самостійною та спрямованою на одержання конкретного результату, а здійснювалася у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій водія транспортного засобу, тотожних посадовим обов`язкам штатних працівників позивача та була покликана на досягнення мети господарської діяльності підприємства.

Відтак, вказані обставини дають підстави для висновку, що відносини між ФОП ОСОБА_1 та його працівниками ОСОБА_6 та ОСОБА_3 мали очевидний трудовий характер.

Окрім того, суд відхиляє аргументи позивача щодо повторного притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення, а саме за ч.2 ст.265 КЗпП України та за ч.3 ст.41 КУпАП.

Як вже встановлено судом, 20.11.2019 року постановою Городоцького районного суду Львівської області (справа №441/1999/19) ФОП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у видi штрафу в розмірі 8500,00 грн (за фактичний допуск працівника ОСОБА_6 та ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору).

При цьому, суд звертає увагу на те, що оскаржувана постанова ГУ Держпраці у Львівській області №ЛВ3290/474/АВ/ФС винесена відповідачем 22.10.2019, тобто значно раніше винесеної постанови Городоцького районного суду Львівської області.

Таким чином, підстави вважати, що застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій постановою ГУ Держпраці від 22 жовтня 2019 року №ЛВ3290/474/АВ/ФС на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 КЗпП є подвійним притягненням до одного виду відповідальності відсутні.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ3290/474/АВ/ФС від 22.10.2019 у розмірі 250 380,00 грн. відповідає критеріям правомірності, викладених у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову – відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 28.11.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 27 лютого 2020 року.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна