Рішення № 87892546, 28.02.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 лютого 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/510/20

Головуючий суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 31 січня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області) з такими вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії, що залишилися недоодержаною у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2) зобов`язати відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії, що залишилися недоодержаними у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 11 лютого 2019 року у відповідності до частини третьої статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тобто у встановлений законом шестимісячний строк, звернулась до відповідача із заявою та документами на отримання недоотриманої пенсії померлого чоловіка. Відповідач 19 лютого 2019 року відмовив позивачу у зв`язку з відсутністю факту проживання на час смерті з померлим пенсіонером.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду 09 жовтня 2019 року по справі № 428/4783/19 встановлений факт сумісного проживання позивача разом з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач 03 грудня 2019 року повторно відмовив позивачу у виплаті пенсійного боргу померлого ОСОБА_2 , вважаючи що повторно подана заява позивача надійшла до відповідача 04.11.2019 разом із рішенням суду про встановлення факту сумісного проживання вже після 6 місяців після смерті мого чоловіка.

Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує її конституційні права.

Ухвалою від 05 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; за заявою позивача поновлено строк звернення до суду з даним позовом (арк. спр. 32-33).

Від ГУПФУ в Луганській області 20 лютого 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 41-42).

Померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУПФУ в Луганській області та отримував пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач 11 лютого 2019 року звернулась до відповідача із заявою про виплату недоодержаної пенсії свого чоловіка - ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 61 Закону № 2262-ХІІ суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Розглянувши документи, які надані 11 лютого 2019 року ОСОБА_1 для виплати недоодержаної пенсії за померлого, з`ясовано, що факт проживання разом із пенсіонером на день його смерті відсутній, тому винесено рішення про відмову у виплаті недоодержаної пенсії від 19 лютого 2019 року № 1505 СБУ.

Позивач 04 листопада 2019 року повторно звернулася до ГУПФУ в Луганській області стосовно виплати недоодержаної пенсії ОСОБА_2 , надавши рішення Сєвєродонецького міського суду від 09.10.2019 по справі № 428/4783/19 щодо встановлення факту сумісного проживання на момент смерті з померлим ОСОБА_2 .

Однак, оскільки на час звернення ОСОБА_1 сплинув шестимісячний строк для звернення, відповідач не має правових підстав для здійснення виплат недоотриманої пенсії.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджено копіями виданих на ім`я позивача документів: паспорта громадянина України (арк. спр. 5-6), довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12 травня 2015 року № 919040834 (арк. спр. 7-8), пенсійного посвідчення (арк. спр. 9), довідки до акта огляду МСЕК від 16 листопада 2001 року серії СМЕ № 119756 (арк. спр. 11).

Позивач була дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копіями виданого на ім`я ОСОБА_2 паспорта громадянина України (арк. спр. 16-17), свідоцтва про одруження (арк. спр. 31), свідоцтва про смерть від 11 лютого 2019 року серії НОМЕР_2 (арк. спр. 22).

Згідно з посвідченнями від 01 квітня 1997 року серії НОМЕР_3 (арк. спр. 18) та від 04 грудня 2003 року серії НОМЕР_4 (арк. спр. 19) ОСОБА_2 отримував пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач звернулася до відповідача із заявою від 11 лютого 2019 року про виплату недоодержаної пенсії, у задоволення якої відмовлено рішенням від 19 лютого 2019 року № 1505 СБУ (арк. спр. 23, 24).

Зі змісту рішення від 19 лютого 2019 року № 1505 СБУ слідує, що опрацюванням наданих ОСОБА_1 документів (копії свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , копії паспорта ОСОБА_1 , копії ідентифікаційного коду заявника, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 ) та електронної бази даних пенсіонерів силових структур Луганської області, відповідач з`ясував, що зареєстрованим місцем проживання, як заявниці, так і ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 ; адресою проживання/перебування ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщеної особи, є: АДРЕСА_4; адресою фактичного проживання/перебування ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особи, є: АДРЕСА_3 . Таким чином, ГУПФУ в Луганській області вважає, що факт проживання разом із пенсіонером на день його смерті відсутній.

Також, зі змісту цього рішення слідує, що ОСОБА_2 був знятий з обліку в ГУПФУ в Луганській області у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 року, пенсія виплачена по 31 січня 2019 року, пенсійні виплати за період з 01 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року нараховані, але не виплачені.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 жовтня 2019 року у справі № 428/4783/19 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - ГУПФУ в Луганській області, встановлено юридичний факт сумісного проживання ОСОБА_1 зі своїм чоловіком - ОСОБА_2 , на момент його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2, у місті Луганськ Луганської області, за адресою: АДРЕСА_1 (арк. спр. 29-30).

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09 жовтня 2019 року у справі № 428/4783/19 за ухвалою Луганського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року про повернення апеляційної скарги ГУПФУ в Луганській області з 16 грудня 2019 року набрало законно сили (арк. спр. 28).

Позивач повторно звернулася до ГУПФУ в Луганській області із заявою від 04 листопада 2019 року про виплату недоодержаної пенсії, на яку отримала лист відповідача від 03 грудня 2019 року № 1002/Р-11 з відмовою у виплаті недоодержаної пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 через звернення після спливу 6 місячного терміну (арк. спр. 26).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Закон України від 09 квітня 1991 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першою статті 1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності (частина друга статті 1 Закону № 2262-ХІІ).

Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника (частина третя статті 1 Закону № 2262-ХІІ).

Питання виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера врегульовані статтею 61 Закону № 2262-ХІІ.

Згідно з частиною першою статті 61 Закону № 2262-ХІІ суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (частини друга, третя статті 61 Закону № 2262-ХІІ).

Отже, згідно з наведеними приписами чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Абзацом третім пункту 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402 (далі - Порядок № 3-1), передбачено, що заява про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім`ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Згідно з абзацом першим пункту 2.26 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника.

Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті (абзац третій пункту 2.26 розділу II Порядку № 22-1).

Абзацом першим частини другої, частиною четвертою статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Члени сім`ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (абзац шістнадцятий частини першої статті 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції»).

Відповідно до частини другої статті 64 Житлового Кодексу Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Вищеописаними доказами у повній мірі підтверджено, що позивач, як дружина пенсіонера, що проживала разом з пенсіонером на день його смерті, має право на виплату недоодержаною за життя ОСОБА_2 пенсію.

Судом встановлено, що позивач звернулася до відповідача із заявою від 11 лютого 2019 року про виплату недоодержаної пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 чоловіка із дотриманням шестимісячного строку, встановленого статтею 61 Закону № 2262-XII, та надала всі визначені абзацом першим пункту 2.26 розділу ІІ Порядку № 22-1 для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера документи.

Однак, відповідач, використовуючи виключно інформацію про місце проживання позивача та її померлого чоловіка як внутрішньо переміщених осіб, без врахування інформації про їх спільне зареєстроване місце проживання у м. Луганську, дійшов помилкового висновку про відсутність факту спільного проживання позивача з її чоловіком та ОСОБА_1 вимушена була звернутися до суду за встановленням такого факту, що має юридичне значення.

У свою чергу, відповідач після звернення позивача із повторною заявою про виплату недоодержаної пенсії разом із рішенням суду, яким встановлено факт спільного проживання позивача з пенсіонером на день його смерті за зареєстрованим у місті Луганську місцем проживання, відмовив у такій виплаті з підстав пропуску позивачем шестимісячного строку звернення, визначеного статтею 61 Закону № 2262-XII, який є присічним, не звернувши жодної уваги, що ОСОБА_1 реалізувала своє право на виплату недоодержаної пенсії своєчасно.

Відповідно до вимог статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 26 червня 2016 року по справі «Суханов та Ільченко проти України» (CASE OF SUKHANOV AND ILCHENKO v. UKRAINE) заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Колишнього короля Греції та інші проти Греції» (Former Kingof Greece and Others v. Greece) заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).

Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, а також сумлінне дотримання ОСОБА_1 вимог чинного законодавства, якими врегульовано процедуру виплати недоодержаної пенсії, суд вважає, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на одержання належних їй сум, а відповідач безпідставно відмовляє у їх виплаті.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення права позивача на виплату недоодержаної пенсії її померлого чоловіка сталося внаслідок прийняття ГУПФУ в Луганській області рішення від 19 лютого 2019 року № 1505 СБУ ( ОСОБА_2 ).

Таким чином, відновлення порушених прав позивача неможливе без визнання протиправним та скасування цього рішення.

У свою чергу, визнання протиправними подальших дій (бездіяльність), вчинених (допущених) відповідачем щодо невиплати позивачу недоодержаної пенсії, жодним чином не сприятиме відновленню порушених прав позивача.

Відповідно, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах належним, достатнім та необхідним (ефективним) способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення ГУПФУ в Луганській області рішення від 19 лютого 2019 року № 1505 СБУ (Рузаєв М ОСОБА_4 І.), та зобов`язання ГУПФУ в Луганській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану ОСОБА_2 пенсію за період з 01 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, позовні вимоги належить задовольнити частково, з обранням судом належного способу захисту порушеного права позивача.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивач від сплати судового збору звільнена.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9, код за ЄДРПОУ 21782461) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 19 лютого 2019 року № 1505 СБУ ( ОСОБА_2 .) про відмову у виплаті недоодержаної пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити ОСОБА_1 суму недоодержаної ОСОБА_2 пенсії за період з 01 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

У задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з виплати пенсії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова