Рішення № 87892482, 27.02.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2020 року справа № 340/1232/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Брегея Р.І.,

в присутності секретаря судового засідання Осипової Н.В.,

за участі позивача ОСОБА_1

та представника відповідача Яриш М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницький у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Кіровоградській області (далі – Управління) про визнання протиправною та скасування вимоги щодо сплати боргу,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з заявою до Управління про визнання протиправною та скасування вимоги від 28 грудня 2018 року щодо сплати боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – внесок) в сумі 15819,54 грн.

У судовому засіданні позивач підтримав вимогу заяви.

Зазначив, що з 2010 року не здійснював підприємницьку діяльність, а працював як найманий працівник.

З того часу не подавав жодної податкової звітності, а отримував заробітну плату.

Стверджував, що Управління, приймаючи вимогу зі сплати внеску, не провело перевірку щодо цих обставин.

Звертав увагу, що з заробітної плати, починаючи з січня 2017 року, внесок сплачувався у розмірі, що є більшим від мінімального.

Відповідач заперечив щодо задоволення позову, подавши відзив на нього (а.с.21-23).

У судовому засіданні представник Управління зазначила, що незалежно від отримання доходу у позивача, як фізичної особи-підприємця (загальна система оподаткування), виник обов`язок сплачувати внесок у мінімальному розмірі, який встановлено законом.

Пояснила, що обчислення внеску здійснюється не тільки на підставі актів перевірки, а й – інших документів.

Суд, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про задоволення позову з таких підстав.

Встановлені обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.

Так, позивач зареєструвався, як фізична особа-підприємець, 23 березня 2010 року (а.с.17-19, 25-26).

Підприємницька діяльність припинена 20 травня 2019 року (а.с.17-19, 25-26).

З дня реєстрації по 20 травня 2019 року ФОП ОСОБА_1 перебував на обліку в територіальному підрозділі Управління.

З 2011 року не подає податкової та іншої звітності, оскільки, як стверджує, не здійснював підприємницьку діяльність (а.с.21-23, 36-37).

Увесь час перебував на загальній системі оподаткування (обставина визнається сторонами).

За інформацією Пенсійного фонду України у період з 01 січня 2017 року по 31 червня 2019 року за ОСОБА_1 нараховано та сплачено внесок (а.с.39, 78-79).

28 грудня 2018 року Управління прийняло вимогу щодо ФОП ОСОБА_1 про сплату внеску в сумі 15819,54 грн. (а.с.8).

Грошове зобов`язання нараховане за період з січня 2017 року по 03 квітня 2019 року (а.с.8).

Вимога направлялась за місцем проживання позивача, однак останній не отримав її (а.с.28).

Причина – закінчення терміну зберігання (а.с.27).

Поштова кореспонденція повернулась до податкового органу 21 березня 2019 року (а.с.27).

Управління сповістило, що не складався акт перевірки перед формуванням вимоги.

Відповідач повідомив, що внесок нараховано на підставі інтегрованої картки платника та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – Реєстр).

ОСОБА_1 звернувся до суду 20 травня 2019 року (а.с.4-6).

Юридична оцінка, встановлених судом, обставин і фактів справи.

Перш за все, спірні правовідносини врегульовано приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон).

Щодо строку звернення до суду.

Так, приписами частин 1 та 2 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини 4 статті 25 Закону встановлено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Отже, Закон встановлює лише строк звернення зі скаргою на вимогу в порядку адміністративного оскарження до органу доходів і зборів вищого рівня.

У порядку судового оскарження подається позов до суду.

Строк сплати зобов`язання не можна ототожнювати зі строком звернення до суду в порядку його узгодження, якщо про це прямо не зазначено в законі.

Приклад цьому приписи ПК України.

Зокрема, строк сплати податкового зобов`язання, яке виникло на підставі податкового повідомлення-рішення, суттєво відрізняється від строку оскарження останнього в судовому порядку.

Водночас приписами частини 4 статті 8 Закону (в редакції на час прийняття вимоги і звернення до суду) встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування – Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Тому, строк звернення до суду стосовно оскарження вимоги встановлено КАС України.

ОСОБА_1 не пропустив його.

Датою ознайомлення з вимогою треба вважати день, коли вона повернулась до Управління (21 березня 2019 року), оскільки позивач не виявив бажання отримати її у поштовому відділенні (а.с.27).

Позов подано до суду 20 травня 2019 року (а.с.4-6).

Щодо вирішення позову.

Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, – на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, згадані платники податків мають обов`язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку).

Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, ОСОБА_1 не займався нею, оскільки перебував у трудових відносинах з різними працедавцями, котрі сплачували за нього внесок.

Відносини щодо адміністрування внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця не врегульовано Законом.

Тому, суд зробив висновок, що особа, яка зареєстрована, як фізична особа-підприємець (загальна система оподаткування), і не здійснює господарську діяльність (не отримує доходи), зобов`язана сплачувати внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску лише за умови, що не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа найманий працівник) вона застрахована і платником єдиного внеску за неї є роботодавець та мета збору внеску досягається за рахунок його сплати ним.

Такий правовий висновок поділяє і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду (постанова від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19).

Управління не надало докази, які б спростовували факт працевлаштування позивача (найманий працівник) та сплати внеску, як найманим працівником, у меншому розмірі, ніж мінімальний для фізичних осіб-підприємців.

Такі докази могли бути отримані лише під час проведення перевірки.

Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, відповідач міг нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.

Проаналізувавши пояснення Управління, суд зробив висновок про відсутність цих підстав.

Так, позивач не подавав звітність, Управління чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не витребовувались та не надавались до відповідача бухгалтерські та інші документи.

Відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).

Такі відомості – підстава призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Дотримання такого стандарту зобов`язує припис пункту 9 частини 2 статті 2 КАС України.

Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправність вимоги Управління про сплату внеску.

Тому, її належить скасувати, а позов – задовільнити.

Судові витрати у справі складаються з судового збору в сумі 768,40 грн. (а.с.3).

Суд розподіляє судові витрати відповідно до приписів частини 1 статті 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовільнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України в Кіровоградській області від 28 грудня 2018 року, якою ОСОБА_1 зобов`язано сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15819,54 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 768,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 28 лютого 2020 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Р.І. Брегей