Рішення № 87889912, 13.02.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/43/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2020 Справа № 908/1880/19

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі колегії суддів: головуючий суддя – Топчій О.А., судді – Горохов І.С., Науменко А.О.,

за участю секретаря судового засідання Петриченко А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, б. 6)

до відповідача Концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, б. 137)

про стягнення коштів

За участю представників сторін:

від позивача: Остапенко В.М., довіреність №14-201 від 17.05.2019;

від відповідача: Корнієць О.А., довіреність №536/20-19 від 22.05.2019.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області 29.07.2019 надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача Концерну “Міські теплові мережі”, в якій просить стягнути з відповідача борг у загальній сумі 59 968 931,28 грн., у тому числі: пеня у розмірі 38 302 495,18 грн., 3% річних у розмірі 8 045 422,31 грн., інфляційні втрати у розмірі 13 621 013,79 грн.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу від 29.07.2019 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1880/19 та визначено до розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою суду від 31.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1880/19, присвоєно справі номер провадження №35/43/19. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження в судовому засіданні 20.08.2019. Ухвалою суду від 20.08.2019 відкладено підготовче засідання на 18.09.2019. Ухвалою суду від 18.09.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів – до 29.10.2019 включно та відкладено підготовче засідання у справі на 15.10.2019. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.10.2019 призначено колегіальний розгляд справи №908/1880/19 у складі трьох суддів.

Згідно з витягом з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 16.10.2019 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Топчій О.А., судді – Науменко А.О., Колодій Н.А.

Ухвалою суду від 17.10.2019 прийнято справу №908/1880/19 до провадження колегією суддів, підготовче засідання призначено на 26.11.2019.

У зв`язку з перебуванням судді Топчій О.А. з 20.11.2019 по 29.11.2019 на лікарняному, судове засідання, призначене на 26.11.2019 о 12 год. 00 хв. не відбулося.

Ухвалою від 02.12.2019 підготовче судове засідання призначено на 12.12.2019.

Внаслідок перебування на лікарняному - судді Колодій Н.А., на підставі доповідної записки головуючого судді – Топчій О.А., за розпорядженням № П-756/19 від 12.12.2019, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи (замінено суддю-члена колегії). Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2019 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя –Топчій О.А., судді: Горохов І.С., Науменко А.О.

Ухвалою суду від 12.12.2019 прийнято справу №908/1880/19 до провадження колегією суддів: головуючий суддя –Топчій О.А., судді: Горохов І.С., Науменко А.О., підготовче засідання призначено на 21.01.2020.

Ухвалою суду від 21.01.2020 закрито підготовче провадження у справі № 908/1880/19 та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 13.02.2020.

В обґрунтування вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків оплати за отриманий природний газ по договору постачання природного газу №6259/1718-ТЕ-13 від 11.10.2017, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 38 302 495,18 грн, 3% річних у розмірі 8 045 422,31 грн, інфляційні втрати у розмірі 13 621 013,79 грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, який надійшов на адресу суду 17.09.2020. В обґрунтування заперечень посилається на те, що частину поставленого позивачем природного газу на суму 1 152 074 894,09 грн за договором відповідач оплатив через розподільчі рахунки, відповідно до “Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 р. №217; частину поставленого позивачем природного газу на суму 256 252 467,96 грн за рахунок коштів, отриманих відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 «Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету». На момент звернення до суду, відповідач свої зобов`язання за Договором постачання природного газу виконав, за поставлений природний газ розрахувався, сума основного боргу по Договору відсутня.

24.09.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що відповідач мав передбачену Договором можливість сплачувати кошти, перераховуючи з власних рахунків на рахунки зі спеціальним режимом використання, тим самим міг та мав впливати на стан рахунку; законодавством встановлено обов`язок здійснювати розрахунки виключно через рахунки зі спеціальним режимом використання, однак – саме для споживачів газу, законодавством не встановлено заборони на проведення оплат шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця; постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2017 р. № 217 затверджено “Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу на якого покладено спеціальні обов`язки”, даною постановою встановлено механізм затвердження нормативів відрахування коштів для теплопостачальних організацій, постачальників природного газу, газотранспортних підприємств, газорозподільних підприємств. На думку позивача, дане регулювання нормативу розподілу коштів надає можливість відповідачу впливати на порядок та строк розрахунків тим самим уникнути виникнення заборгованості шляхом здійснення остаточного розрахунку перед позивачем та отримання у подальшому від споживачів суми, еквівалентної суми, перерахованій позивачу для погашення заборгованості. Отже, позивач вказує на те, що жодним нормативним актом не встановлено заборону здійснення розрахунків поза межами механічного автоматичного розподілу коштів, відтак відповідач мав передбачену умовами Договору та нормативними актами можливість впливу на стан розрахунків. Посилання відповідача на зміну строків розрахунків позивач спростовує тим, що наявний механізм проведення субвенцій є передбачений договірними умовами порядок розрахунків, оскільки державою передбачений певний механізм перерахування субвенцій, проте не врегульовано питання імплементації даних відносин при здійсненні розрахунків за природний газ між постачальником та покупцем, сторони умовами Договору встановили порядок регулювання щодо платежів, здійснених через СПР та договір про організацію взаєморозрахунків, строки, якими мають керуватись сторони тощо, як і закріплено сторонами в п. 6.1 Договору. Таким чином, позивач зазначив, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

10.10.2019 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому просить зменшити суму пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 90% та розстрочити виконання рішення строком на 12 місяців.

В судому засіданні 13.02.2020 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме, програмно – апаратного комплексу «Акорд».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

11.10.2017 між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України - Постачальник та Концерном «Міські теплові мережі» - Споживач укладено договір постачання природного газу № 6259/1718-ТЕ-13, за умовами п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п.1.2. договору).

Пунктом 3.7. договору визначено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Відповідно до п. 3.10. договору, Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором на дату його укладення становить 4 942,00 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5 930,40 грн. (п. 5.2. договору).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Додатковою угодою №1 від 15.01.2018 року сторони виклали абз.З п.6.1 Договору в наступній редакції.

Сторони погодили, що з урахуванням п.11.3 цього договору укладання договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 року №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Пунктом 11.3 Договору передбачено, зокрема:

- усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткового договору або додаткової угоди;

- сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до відносин сторін за цим договором;

- договір про організацію взаєморозрахунків, спільне протокольне рішення не вносять змін до цього договору та можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Додатковою угодою №1 від 15.01.2018 року сторони виклали п.4 п. 11.3 Договору в наступній редакції: «Будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002 року №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами:

- не можуть бути використані для внесення змін до цього договору;

можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору».

У пункті 8.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Додатковими угодами № 1-6 до договору постачання природного газу від 11.10.2017 № 6259/1718-ТЕ-13 сторонами вносились зміни до договору, а саме: до пунктів 2.1 розділу 2 та розділу 12 договору.

Пунктом 12.1. договору (в редакції додаткової угоди від 05.09.2018 № 6) сторони передбачили, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 р. до 30 вересня 2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як свідчать матеріали цієї справи, на виконання умов договору позивач у період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року включно поставив відповідачу природний газ на загальну суму 1 408 327 362,05 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу за вказаний період, які підписані та скріплені печатками позивача (постачальника) та відповідача (споживача), копії яких надані до позовної заяви.

З підстав порушення відповідачем строків здійснення розрахунків за поставлений природний газ, позивачем нараховано 38 302 495,18 грн. пені, 8 045 422,31 грн. 3 % річних та 13 621 013,79 грн. інфляційних втрат.

Вирішуючи спір по даній справі по суті спору суд виходив з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України (ч. 2 ст. 509 ЦК України) та відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України та ч. ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, останні (зобов`язання) повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 4 ст. 631 ЦК України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своїх грошових зобов`язань за договором щодо своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений природний газ у період з жовтня 2017 р. по вересень 2018 р. належним чином не виконав.

Факт прострочення відповідачем зобов`язання з оплати поставленого газу у зазначений період матеріалами справи доведено.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши перевірку розрахунків позивача по 3 % річних та індексу інфляції за спірний період за допомогою ІПС Законодавство, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у загальній сумі 8 045 422,31 грн та інфляційних нарахувань у сумі 13 621 013,79 грн.

Крім того, за порушення відповідачем строку оплати поставленого газу позивачем заявлено до стягнення 38 302 495,18 грн пені.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у ГК України, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності з вимогами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунок розміру пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача щодо стягнення з відповідача загальної суми пені у розмірі 38 302 495,18 грн за спірний період.

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 зі справи № 910/9765/18).

Як встановлено судом, позивач та відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого розміру пені, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення розміру пені за несвоєчасну сплату отриманого газу, перевіривши доводи, які містяться у такому клопотанні та оцінивши подані докази, врахувавши сплату основного боргу у спірний період у повному обсязі та незначні строки прострочення, а також беручи до уваги, що майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальну значущість підприємства відповідача, стягнення на користь позивача процентів річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем, тобто враховуючи, що при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, суд вважає, що в даному випадку наявні підстави, передбачені ч. 1 ст. 233 ГК України, для зменшення, нарахованої позивачем пені на 50%.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені підлягають задоволенню частково в сумі 19 151 247,59 грн, враховуючи часткове задоволення судом клопотання відповідача та зменшення розміру пені на 50%.

За приписами ч., ч. 1, 2 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Частиною третьою статті 331 ГПК України встановлено, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Вирішуючи питання про розстрочку господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

З урахуванням викладеного, враховуючи фінансовий стан Концерну "Міські теплові мережі" та матеріальні інтереси обох сторін, приймаючи до уваги, що підприємство відповідача є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів, в теперішній час триває опалювальний сезон, предметом спору є виключно нараховані штрафні санкції, враховуючи, що виконання рішення суду одночасно і в повному обсязі матиме негативні наслідки для фінансово-господарського стану Концерну "Міські теплові мережі", з метою реального виконання рішення суду та дотримання балансу інтересів сторін, суд вважає, що наведені відповідачем обставини є підставою для часткового задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1880/19 строком на 6 місяці починаючи з 13.02.2020 по 13.08.2020, зі сплатою заборгованості щомісячно рівними частками.

Що стосується заперечень відповідача, суд зазначає, що п. 11.3 Договору сторони погодили, зокрема, порядок внесення змін до цього Договору: усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у п.п. 11.5, 11.6 Договору. Будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2005 р. № 20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами не можуть бути використані для внесення змін до цього Договору та можуть бути застосовані до відносин за цим Договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди.

В даному випадку сторони врегулювали питання розрахунку за природний газ у випадку підписання спільних протокольних рішень, визначивши, що підписання цих рішень не змінює порядок розрахунків за договором.

За таких обставин, судом встановлено, що сторонами не було укладено додаткової угоди щодо зміни порядку оплати на виконання п. 11.3 Договору. Таким чином, правові підстави для зміни погодженого сторонами порядку розрахунків за договором відсутні.

За приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Підписавши Договір купівлі-продажу природного газу, відповідач був обізнаний про існуючий порядок розрахунків, у тому числі у випадку підписання спільних протокольних рішень про порядок взаємних розрахунків, та правові наслідки порушення строків розрахунку.

Той факт, що частина вартості придбаного відповідачем природного газу мала бути компенсована за рахунок відшкодування державою сум пільг та субсидій, не звільняє відповідача від обов`язку з оплати придбаного природного газу.

Суд зазначає, що посилання відповідача на те, що перерахування грошових коштів на погашення заборгованості за договором відбувалось на підставі спільних протокольних рішень за процедурою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій”, яким сторони змінили порядок взаєморозрахунків за природний газ, затверджений постановою КМУ № 20 від 11.01.2005, а тому відсутні підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат не приймається до уваги, оскільки, дослідивши матеріали справи, зокрема, виписку по операціям по підприємству відповідача, розрахунки позивача та відповідача, беручі до уваги пояснення сторін, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування сум пені, 3 % річних та втрат від інфляції на заборгованість за виключенням сум сплаченої заборгованості саме за спільними протокольними рішеннями, які до розрахунку штрафних санкцій позивачем не враховувалась. Тобто розрахунок пені виконаний позивачем за прострочення сплати спожитого газу з урахуванням сум пільг та субсидій, які підлягали компенсації державою.

Слід зазначити, що встановлений особливий порядок розподілу коштів, що надходять на спеціальний рахунок відповідача, стосується тільки коштів, які надходять від споживачів як оплата послуг теплопостачання. Втім, відповідач не був позбавлений можливості перераховувати кошти з власного поточного рахунку на рахунок зі спеціальним режимом використання, тим самим впливаючи на стан розрахунку за природний газ. Умови укладеного сторонами Договору не виключають можливості застосування такого порядку розрахунку, а визначають тільки порядок перерахування коштів, що надходять від споживачів.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення коштів задовольнити частково.

Зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з Концерну «Міські теплові мережі» до суми 19 151 247,59 грн.

Стягнути з концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бульв. Гвардійський, 137, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458) на користь акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) пеню у сумі 19 151 247,59 грн, 3% річних у сумі 8 045 422,31 грн, інфляційні втрати у сумі 13 621 013,79 грн, судовий збір у розмірі 672 350,00 грн.

Розстрочити виконання рішення господарського суду Запорізької області від 13.02.2020 у справі № 908/1880/19 в частині стягнення пені, 3% річних та інфляції на 6 (шість) місяців, починаючи з 13.02.2020 по 13.08.2020, зі сплатою заборгованості щомісячно рівними частками по 6 802 947,28 грн, а в останній місяць – 6 802 947,29 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.02.2020.

Головуючий суддя О.А. Топчій

Суддя І.С. Горохов

Суддя А.О. Науменко