Рішення № 87884956, 20.02.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9755/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2020 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

у складі

головуючого судді Радченка В.Є.

при секретарі- Сидорак М.А., Думич С.Е.

з участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Львівської міської ради (адреса: 79008, м.Львів, пл. Ринок, 1) до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної Уляни Вікторівни (адреса: 79011, м.Львів, вул. Паркова, 4/3), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління комунальної власності Львівської міської ради (адреса: 79006, м.Львів, пл. Галицька, 15) про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

Львівська міська рада звернулася з позовом до ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги мотивує тим, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності Львівській міській раді на підставі рішення Ленінського райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 року № 222. 01.07.2011 року зареєстровано права власності на нерухоме майно. На підставі рішення Галицького районного суду міста Львова від 25 жовтня 2012 року за ОСОБА_5 визнано право приватної власності на нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 30,6 кв. м. з приміщеннями спільного користування під АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 . Проте, постановою апеляційного суду Львівської області від 23.05.2018 року вказане рішення скасовано. Однак, 09.11.2012 року ОСОБА_5 зареєстрував право власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 . 06.12.2012 року ОСОБА_5 уклав договір дарування № НОМЕР_1 та подарував спірне приміщення ОСОБА_4 , яка зареєструвала право власності на нього 07.12.2012 року. Посилаючись на викладені обставини та вважаючи, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади м. Львова поза її волею, просив позов задовольнити. Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 30,6 кв. м. з приміщеннями спільного користування під АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказаний об`єкт нерухомого майна.

28 грудня 2018 р. відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

22 лютого 2019 р. за заявою позивача застосовано заходи забезпечення позову. Заборонено органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб`єктам - як суб`єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вносити зміни та відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо державної реєстрації набуття, зміни або припинення речових прав на нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 30,6 кв.м з приміщеннями спільного користування під АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна - 5001688.

07 травня 2019 року від представника відповідача Малькової Л.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що у випадку витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України, на позивача покладається обов`язок доведення володіння титулом власника до вибуття майна. Однак, позивач не довів таке право, адже з інформаційної довідки вбачається, що Львівська міська рада на праві комунальної власності володіє будинком по АДРЕСА_2 , а не квартирою АДРЕСА_4 чи нежитловим приміщенням площею 30,1 кв.м. Спірне приміщення не є виокремленим та зареєстрованим за позивачем. Зазначає, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 жовтня 2012 року, на яке покликається позивач, стосується переводу квартири АДРЕСА_5 в нежитлове приміщення /а.с. 71-74/.

23 вересня 2019 р. представник третьої особи подав до суду пояснення, в яких вказує, що позовні вимоги підтримує. Зазначає, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрований на праві комунальної власності з 01.07.2011 р. Відтак, всі нежитлові приміщення в ньому, які не приватизовані та не відчужені у державну чи приватну власність належать до комунальної власності. Рішень про відчуження спірних приміщень Львівською міською радою не приймалось, правочинів на їх відчуження управлінням комунальної власності не укладалось. Разом з тим, було виявлено, що нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 30,6 кв.м з приміщеннями спільного користування під №Х, XI, XIV, XVIII знаходяться в приватній власності. Підставою виникнення права власності є рішення Галицького районного суду м.Львова від 25.10.2012 р., яке в подальшому було скасовано апеляційним судом. Відтак, спірні приміщення є такими, що вибули із комунальної власності поза волею власника, що є підставою відповідно до ст.387, 388 ЦК України для витребування майна з чужого незаконного володіння /а.с. 131-133/.

23 вересня 2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав та просив задовольнити, з підстави викладених у ній.

Представник відповідача ОСОБА_4 . в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві. Зазначила, що для витребування майна позивач повинен довести, що він є його власником.

Представник третьої особи позов підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у поясненнях.

Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Пшенична У.В. в судове засідання не з`явилася, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 27.01.2020 р. поштового відправлення.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності Львівській міській раді на підставі рішення Ленінського райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 року № 222 «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам».

З метою впровадження в дію приписів Закону України «Про власність», прийнятого 07.02.1991 р. Верховною радою УРСР, Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 року було прийнято постанову №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», згідно якої до переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць, зокрема м.Львова, було передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів.

Отже, відповідно до постанови КМУ від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», будинок за адресою: АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова на підставі рішення Ленінського райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 року № 222.

Частиною 1 ст. 380 ЦК України визначено, що житловий будинок як об`єкт права власності є будівлею капітального типу, спорудженою з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначеною для постійного у ній проживання. При цьому, слід враховувати, що житловий будинок квартирного типу згідно зі ст. 188 ЦК України є складною річчю (нерухомим майном), до складу якої, зокрема, входять інші нерухомі речі (квартири), речові права на які підлягали та підлягають державній реєстрації.

Оскільки будинок в цілому перебував в комунальній власності, то і всі нежитлові приміщення у ньому, які не приватизовані та не відчужені у приватну чи державну власність на підставі правочинів, належать до комунальної власності.

На виконання вимог ЦК України, 01.07.2011 року на підставі рішення Ленінського райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 року № 222 було проведено державну реєстрацію права комунальної власності на будинок за адресою: АДРЕСА_2 , включно з нежитловими приміщеннями першого поверху загальною площею 30,6 кв. м., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав №151133196 від 26.12.2018 р. /а.с. 17/.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 30.05.2011 року ОСОБА_5 на праві власності належить квартира АДРЕСА_5 . Відповідно до п. 1 договору загальна площа квартири становить 40,1 кв.м. Спірні приміщення № Х, ХІ, ХІV, XVIII знаходяться у спільному користуванні /а.с. 76/.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 повідомив, що був присутній при купівлі квартири АДРЕСА_5 . ЇЇ в 2011 році придбав його тато, пізніше подарував матері ОСОБА_4 . Квартира була цільною, потім її поділили на АДРЕСА_4 та АДРЕСА_4 Туалет в дворі був закріплений за кв. АДРЕСА_4 . Кухня, ванна, коридор були у спільному користуванні. Загальна площа квартири була приблизно 40 кв.м. 1/2 належала до кв. № АДРЕСА_4 , інша частина до кв. №3а. На техпаспорті від індексом № X, XI, XIV приміщення у спільному користуванні квартир АДРЕСА_7 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_4 . Зазначив, що потім вони звернулися в суд. Квартира АДРЕСА_4 а не перебувала у комунальній власності.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 25 жовтня 2012 року у справі № 1304/9003/20 задоволено позов ОСОБА_5 . Визнано неправомірними дії відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району управління комунальної власності Львівської міської ради щодо відмови в оформленні права власності на новостворені об`єкти - нежитлові приміщення по АДРЕСА_8 та по АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на нежитлове півпідвальне приміщення загальною площею 20,7 кв. м. в будинку АДРЕСА_8 . Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 30,6 кв. м. з приміщеннями спільного користування під АДРЕСА_2 /а.с. 9,10/.

На підставі вказаного рішення суду, 09 листопада 2012 р. ОСОБА_5 зареєстрував право власності на нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 30,6 кв. м. з приміщеннями спільного користування під АДРЕСА_2 /а.с. 17/.

06 грудня 2012 року ОСОБА_5 уклав договір дарування, зареєстрований в реєстрі за № 2285, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У.В. За вказаним договором ОСОБА_5 подарував спірне приміщення ОСОБА_4 , яка зареєструвала право власності на таке 07.12.2012 р. /а.с. 16, 18-19/.

Проте, постановою Апеляційного суду Львівської області від 23.05.2018 року у справі № 1304/9003/12, рішення Галицького районного суду міста Львова від 25 жовтня 2012 року в частині позовних вимог ОСОБА_5 до відділу приватизації державного житлового фонду Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання неправомірними дій та визнання права власності на новостворене майно на нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 30,6 кв. м. з приміщеннями спільного користування під АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

При цьому, вищезазначеними судовими рішеннями було встановлено, що приміщення під АДРЕСА_2 перебувають у спільному користуванні всіх власників квартир, такі приміщення фактично є спільною сумісною власністю співвласників і на такі приміщення не може бути визнано право власності в цілому за одним з власників будинку. Суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси скаржника, фактично позбавивши права користування спільними приміщення будинку, а також узаконив самочинне перепланування приміщень будинку без відповідної дозвільної документації на її проведення.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, апеляційним судом скасовано рішення на підставі якого реєструвалось право приватної власності на нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 30,6 кв. м. з приміщеннями спільного користування під АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 . Тобто, ОСОБА_5 вважається таким, що не набув у встановленому законом порядку права приватної власності на майно та не мав права ним розпоряджатися, зокрема дарувати відповідачу. Відтак, ОСОБА_4 , набула право власності на майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно до положень ч. 1 ст. 316 та ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

В силу ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зазначена правова норма кореспондується з ч. 4 ст. 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Звертаючись до суду з вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом третім частини першої статті 388 ЦК України, Львівська міська рада просила витребувати від ОСОБА_4 на користь територіальної громади міста Львова спірне нежитлове приміщення, оскільки воно вибуло з володіння громади поза її волею.

Вирішуючи питання правомірності витребування майна у добросовісного набувача залежно від обставин, передбачених положеннями статті 388 ЦК України, Верховний Суд України у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15 та від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15 висловив такий правовий висновок.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388ЦК України).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Норма статті 388 ЦК України може застосовуватися як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння (віндикація).

Зазначений правовий висновок підтримав у своїй постанові від 05 грудня 2018 року й Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за наслідками розгляду справи № 752/2124/16-ц (провадження № 61-20676св18).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке надалі було відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Тобто, віндикацією є особливий спосіб захисту права власності, який застосовується в тому випадку, коли власник майна фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Таким чином, вбачається, що на підставі вищевказаної норми закону власник має право реалізувати своє право на захист зверненням до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених відповідним процесуальним законом, тобто з поданням доказів, що підтверджують його право власності на річ, що вибула з його користування.

Згідно ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності

Відповідно до статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п.30 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сесії вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Львівська міська рада. Територіальна громада як власник спірного об`єкта нерухомості делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

На підставі аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, судом встановлено, що Львівська міська рада, як дійсний власник спірного майна, не передавала майнові права на нежитлове приміщення шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом. Рішення на підставі якого реєструвалось право приватної власності на нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 30,6 кв. м. з приміщеннями спільного користування під АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 скасовано. Відтак таке нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Покликання представника відповідача, на відсутність доказів належності майна Львівській міській раді є безпідставним та спростовується матеріалами справи. Допитаний в судовому засіданні свідок повідомив суду обставини перепланування квартири АДРЕСА_5 , що не стосується предмета спору. Такі покази свідка не можуть бути визначальними для суду при прийняття рішення про витребування майна.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що позивач має право витребувати спірне нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 30,6 кв.м. з приміщеннями спільного користування під АДРЕСА_2 , на підставі статті 388 ЦК України, у ОСОБА_4 , яка є останнім набувачем майна.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про витребування об`єкту нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності відповідача на вказаний об`єкт.

У зв`язку із задоволенням позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь Львівської міської ради необхідно стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 4653 грн.

Керуючись ст.ст. 258,259, 263 -265, 351-355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Львівської міської ради (адреса: 79008, м.Львів, пл. Ринок, 1) до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пшеничної Уляни Вікторівни (адреса: 79011, м.Львів, вул. Паркова, 4/3), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління комунальної власності Львівської міської ради (адреса: 79006, м.Львів, пл. Галицька, 15) про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 30,6 кв.м. з приміщеннями спільного користування під АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 .

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення першого поверху загальною площею 30,6 кв.м. з приміщеннями спільного користування під АДРЕСА_2 , реєстраційний номер майна - НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Львівської міської ради (адреса: 79008, м.Львів, пл. Ринок, 1) витрати на оплату сплаченого судового збору в розмірі 4653 грн.

Повний текст судового рішення складений 27.02.2020 р.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Є. Радченко