Рішення № 87884913, 18.02.2020, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/45/20 Справа №447/2517/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

18.02.2020 м. Миколаїв

Львівська область

Миколаївський районний суд Львівської області у складі судді Павліва В.Р.,

за участю секретаря судового засідання Волківської-Любінської Н.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємтсва "Роздільське гірничо-хімічне підприємтсво "Сірка", третя особа: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

інтереси позивача представляла адвокат Богдан З.С.

інтереси відповідача 1 представляв адвокат Ратич Т.М.

інтереси відповідача 2 представляв ОСОБА_2 .

Процесуальні дії у справі.

Провадження у справі відкрито судом 20.08.2014 р. на підставі позову ОСОБА_1 відповідно до якого позивач просив стягнути з відповідача РДГХП "Сірка" на його користь різницю між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю у розмірі 95855,73 гривень, середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. за період з 22.11.2013 р. по 12.08.2014 р. у розмірі 87134,88 гривень та моральну шкоду у розмірі 10000,00 гривень і звернути рішення суду до негайного виконання. В обґрунтування позову позивач вказав, що 22.11.2013 р. було ухвалено рішення про поновлення позивача на роботі з 30.05.2013 р., яке набрало законної сили 10.04.2014 року. Рішення було допущено до негайного виконання. Таким чином, у позивача виникло право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Після звільнення з роботи позивач отримував допомогу по безробіттю з червня 2013 р. по червень 2014 р. Дана допомога повинна бути вирахувана з виплати за час вимушеного прогулу. Сума, яка підлягає виплаті за час вимушеного прогулу за 12 місяців становить 95855,73 гривень. Позивач вказував, що оскільки рішення про поновлення на роботі позивача не виконано, наведене свідчить про свідому затримку у виконанні даного рішення, а тому з відповідача РДГХП "Сірка" слід стягнути також середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, а саме за період з 22.11.2013 р. по 12.08.2014 р. Позивач вказав, що на момент подачі позову середній заробіток за час затримки виконання рішення суду становить 87134,88 гривень. Оскільки позивачу було завдано моральну шкоду у зв`язку з незаконним звільненням та невиконанням рішення суду протягом тривалого строку, така шкода підлягає відшкодуванню зі сторони відповідача РДГХП "Сірка" і оцінюється позивачем у розмірі 10000,00 гривень.

Згідно журналу судового засідання від 29.09.2014 року, судом залучено до участі у розгляді справи Міністерство промислової політики України як третю особу.

Представник позивача у ході судового розгляду справи двічі подавала заяву про уточнення позовних вимог. Зокрема, згідно заяви про залучення співвідповідача та уточнення позовних вимог від 22.04.2015 р. просила стягнути з відповідача РДГХП "Сірка" на користь позивача різницю між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю у розмірі 95855,73 гривень, стягнути з відповідачів РДГХП "Сірка" та Міністерства промислової політики України середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. за період з 22.11.2013 р. по 12.08.2014 р. у розмірі 87134,88 гривень та стягнути з відповідачів РДГХП "Сірка" та Міністерства промислової політики України моральну шкоду у розмірі 10000,00 гривень і звернути рішення суду до негайного виконання.

Відповідно до журналу судового засідання від 28.10.2014 року третя особа замінена на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Згідно з журналом судового засідання від 26.01.2015 р. судом залучено в справу як співвідповідача Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 22.04.2015 зупинено провадження у справі № 447/2517/14-ц за позовом ОСОБА_1 до РДГХП "Сірка", Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та моральної шкоди до набрання законної сили рішенням по справі № 447/1514/13-ц за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження, що перебуває у провадження Миколаївського районного суду Львівської області.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 21.09.2015 провадження у даній справі поновлено.

Остаточно відповідно до заяви про уточнення та збільшення позовних вимог від 19.10.2015 представник позивача просила стягнути з відповідача РДГХП "Сірка" на користь позивача різницю між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю у розмірі 30504,39 гривень, стягнути з відповідачів РДГХП "Сірка" та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. за період з 22.11.2013 р. по 19.10.2015 р. у розмірі 250512,78 гривень та стягнути з відповідачів РДГХП "Сірка" та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України моральну шкоду у розмірі 10000,00 гривень і звернути рішення суду до негайного виконання. В обґрунтування заяви вказано, що різницю між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю просить стягнути у розмірі 30504,39 гривень за період з 30.05.2013 р. по 21.11.2013 р.; оскільки судове рішення про поновлення на роботі до цього часу не виконане, то середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. слід стягнути з відповідача за період з 22.11.2013 р. по 19.10.2015.

Представник відповідача РДГХП "Сірка" проти задоволення позову заперечив, подав заперечення на позов, відповідно до якого зазначив, що не згідний з розміром суми стягнення виходячи з наступного. Позивачем невірно здійснено розрахунок середньоденної заробітної плати, а отже і середньомісячної заробітної плати, яка є значно більшою ніж реальна. Також позивача було прийнято на роботу у ДП НДГХП "Сірка" і заробітна плата, яку він отримував, повинна бути врахована судом при визначенні розміру стягнення за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 року. З приводу завданої моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів в обґрунтування її наявності та розміру.

Представник відповідача Міністерства економічного розвитку і торгівлі України проти задоволення позову заперечив, подав заперечення відповідно до якого Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, як боржник у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. неодноразово інформувало державного виконавця про неможливість виконання рішення суду з незалежних від нього причин. Також суду слід врахувати, що виконавче провадження з примусового виконання рішення про поновлення на роботі закінчено 21.09.2015 р. у зв`язку з його виконанням. Таким чином, сума стягнення повинна бути зменшена.

25.12.2015 р. ухвалено рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з РДГХП «Сірка» на користь ОСОБА_1 10 621,06 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30.05.2013 р. по 22.11.2013 р. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26.05.2016 р. зазначене рішення залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 р. у справі № 447/2517/14-ц рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 25.12.2015 р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26.05.2016 р. скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

19.08.2019 на адресу суду надійшов відзив відповідача Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 2432-03/136 від 16.08.2019 р., в якому останній проти задоволення позову заперечує, та покликається на те, що позивачем невірно визначено період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відносно Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, оскільки станом на 23.11.2013 р. останнє не було органом управління РДГХП «Сірка», не було відповідачем у справі про поновлення позивача на роботі, не було стороною виконавчого провадження у такій справі, а у правовідносинах щодо поновлення позивача воно з`явилося лише 05.05.2015 р. після зміни боржника на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України у зв`язку із реорганізацією Міністерства промислової політики України. Зазначає, що строк затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, як і суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, здійснено невірно, не враховано заробітку, отриманого позивачем за новим місцем роботи на ДП «Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка». Вказує, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, а будь-які виплати в даному спорі можливі виключно за рахунок коштів самого підприємства - РДГХП «Сірка».

Окрім цього, 19.08.2019 від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на адресу суду також надійшла заява про застосування наслідків спливу позовної давності № 2432-03/137 від 16.08.2019 р., оскільки вважає, що позивачем пропущено строк для стягнення різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, а також щодо стягнення моральної шкоди, посилаючись на ч. 1 ст. 233 КЗпП.

21.08.2019 р. у підготовчому засіданні адвокатом позивача - ОСОБА_3 подано заяву про зміну у даній справі назви (найменування) відповідача Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка» (скорочене найменування - РДГХП «Сірка») на Державне підприємство «Роздільське гірничо-хімічне підприємство «Сірка» (скорочене найменування - ДП «Сірка»).

24.09.2019 р. адвокатом позивача - ОСОБА_3 до суду подано Відповідь від 23.09.2019 р. на відзив Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Заперечення на заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. В таких адвокат позивача зазначає, що РДГХП «Сірка» передано зі сфери управління Міністерства промислової політики України до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, тому саме на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, як орган управління, було покладено обов`язок виконувати рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_1 . Вказує, що позивачем вірно обраховано період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а у чинному законодавстві України відсутні норми щодо необхідності зарахування при присудженні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду заробіток, на відміну від присудження оплати за час вимушеного прогулу, заробітку за місцем нової роботи. Наголошує, що позивачем обгрунтовано заподіяння йому моральної шкоди, з цього приводу надані відповідні вказівки судом касаційної інстанції та просить звернути увагу на те, що вимоги про стягнення різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, а також щодо стягнення моральної шкоди, з врахування обставин даної справи, відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.

26.09.2019 р. у підготовчому засіданні адвокатом позивача - ОСОБА_3 подано заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог від 25.09.2019 р., згідно якої просить суд стягнути з РДГХП «Сірка» на користь позивача: різницю між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, одержаними у центрі зайнятості у розмірі 10 621,06 гривень; стягнути з РДГХП «Сірка» та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. за період 23.11.2013 р. до 09.02.2016 р. у розмірі 123 509,70 гривень та стягнути з РДГХП «Сірка» та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України моральну шкоду у розмірі 20 000,00 гривень і звернути рішення суду до негайного виконання в частині присуджених платежів по виплаті різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, одержаними у центрі зайнятості, та середнього заробітку за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р.

Окрім цього, 26.09.2019 р. у підготовчому засіданні задоволено заяву адвоката позивача - Богдан З.С. та змінено у даній справі назву (найменування) відповідача Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка» (скорочене найменування - РДГХП «Сірка») на Державне підприємство «Роздільське гірничо-хімічне підприємство «Сірка» (скорочене найменування - ДП «Сірка»).

15.10.2019 на адресу суду надійшла заява адвоката позивача - ОСОБА_3 про уточнення позовних вимог від 11.10.2019 у зв`язку із зміною судом у даній справі назви (найменування) відповідача РДГХП «Сірка» на ДП «Сірка», згідно якої просить суд стягнути з ДП «Сірка» на користь позивача: різницю між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, одержаними у центрі зайнятості у розмірі 10 621,06 гривень; стягнути з ДП «Сірка» та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. за період 23.11.2013 р. до 09.02.2016 р. у розмірі 123 509,70 гривень та стягнути з ДП «Сірка» та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України моральну шкоду у розмірі 20 000,00 гривень і звернути рішення суду до негайного виконання в частині присуджених платежів по виплаті різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, одержаними у центрі зайнятості, та середнього заробітку за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р.

28.10.2019 до суду надійшов відзив відповідача ДП «Сірка» від 28.10.2019 та заява про застосування наслідків спливу позовної давності від 28.10.2019, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що позивачем пропущено встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з вимогою про стягнення різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю; РДГХП «Сірка» не мала жодного впливу на виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, оскільки органом управління, яке призначало згідно контракту позивача на посаду керівника РДГХП «Сірка», було Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, а тому з підприємства не може стягуватися середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. Вказує, що при присудженні сум компенсацій має бути враховано заробіток, отриманий позивачем за новим місцем роботи на ДП «Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка», та, що позивачем не обгрунтовано заподіяння йому моральної шкоди, а оскільки РДГХП «Сірка» не є роботодавцем позивача, вважає себе неналежним відповідачем по вимогах щодо стягнення моральної шкоди.

02.12.2019 р. адвокатом позивача - ОСОБА_3 до суду подано Відповідь від 15.11.2019 р. на відзив ДП «Сірка». В такому адвокат позивача зазначає, що вимоги про стягнення різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, а також щодо стягнення моральної шкоди, з врахування обставин даної справи, відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду. Стверджує, що чинним законодавством України не передбачено необхідності зарахування при присудженні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду заробіток, на відміну від присудження оплати за час вимушеного прогулу, заробітку за місцем нової роботи. Зауважує, що позиція ДП «Сірка» є незрозумілою, оскільки зазначаючи, що ДП «Сірка» не є належним відповідачем по вимозі щодо стягнення моральної шкоди, воно вказує про відсутність доказів заподіяння позивачу такої моральної шкоди, що є взаємовиключним, вважає, що позивачем доведено заподіяння йому моральної шкоди.

02.12.2019 р. адвокатом позивача - ОСОБА_3 до суду подано заяву від 29.11.2019 р. про зміну назви (найменування) відповідача Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

04.12.2019 р. у підготовчому засіданні задоволено заяву адвоката позивача - Богдан З.С. та змінено у даній справі назву (найменування) відповідача Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Суд встановив:

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. у справі № 447/1514/13-ц позивача було поновлено на посаді директора РДГХП "Сірка" з 30.05.2013 року. Рішення в частині поновлення на роботі було допущено до негайного виконання.

16.12.2013 р. для примусового виконання вищевказаного рішення суду було відкрито виконавче провадження - Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 41238686. Боржником вказано Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10.04.2014 р. рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. у справі № 447/1514/13-ц залишено без змін.

13.06.2014 р. ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області у справі № 447/1514/13-ц замінено сторону виконавчого провадження ВП № 41238686 - боржника, Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном на його правонаступника - Міністерство промислової політики України.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 29.12.2014 р. замінено сторону виконавчого провадження із Міністерства промислової політики України на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України,

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24.03.2015 р. у справі № 447/1514/13 (22-ц/783/2386/15) скасовано ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 29.12.2014 р. та передано на новий розгляд до суду першої інстанції заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 05.05.2015 р. у справі № 447/1514/13-ц, що залишена в силі ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27.07.2015 р., змінено сторону виконавчого провадження ВП № 41238686 - боржника - Міністерство промислової політики України на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Відповідно до довідки Миколаївського РЦЗ № 2543 від 05.06.2014 р. позивачу були здійснені наступні виплати: за червень 2013 р. - 846,97 гривень, за липень 2013 р. - 3750,85 гривень, за серпень 2013 р. - 3750,86 гривень, за вересень 2013 р. - 2734,49 гривень та 677,57 гривень, за жовтень 2013 р. - 3000,68 гривень, за листопад 2013 р. - 2903,88 гривень.

10.02.2016 р. Міністерством економічного розвитку і торгівлі України видано наказ № 12-п «Про звільнення ОСОБА_4 та поновлення ОСОБА_1 на роботі» згідно якого ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства завод «Сірка» з 30.05.2013 р.

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 03.03.2016 р. № 12- п. «Про внесення змін до наказу Мінекономрозвитку України від 10.02.2016 р. № 12-п» внесено зміни до вищеназваного наказу та в назві підприємства виключено слово «завод».

Оцінка суду.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до роз`яснень, даних у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100. Відповідно до п. 8 вищевказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Тому при здійсненні розрахунку виплати за вимушений прогул слід виходити з розміру середньоденної заробітної плати і множити її на кількість робочих днів, що входять до періоду вимушеного прогулу.

Відповідно до довідки про заробітну плату за 2013 р. від 07.08.2014 р. №03-228 за березень 2013 р. заробітна плата позивача становила 6950,93 гривень і ним фактично було відпрацьовано 20 днів, а за квітень 2013 р. - 4459,56 гривень, а фактично відпрацьовано 2 дні.

У матеріалах справи є також довідка про доходи позивача від 01.12.2015 р. №48, відповідно до якої у березні 2013 р. заробітна плата позивача становила 2702,13 гривень і ним фактично було відпрацьовано 12 днів, а в квітні 2013 р. - 413,49 гривень і фактично відпрацьовано 2 дні. Середньоденна заробітна плата позивача становить 222,54 гривень. Інформація, яка викладена у даній довідці, підтверджується листками непрацездатності серії АВХ №215459, серії АВХ №215585, серії АВН №399482 та табелями обліку робочого часу за березень 2013 р. та квітень 2013 р., що наявні в матеріалах справи. Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що при здійсненні розрахунку виплати вимушеного прогулу слід брати до уваги інформацію зазначену у довідці про доходи позивача від 01.12.2015 року № 48.

Відповідно до умов контракту № 9 з керівником підприємства, що є у державній власності від 24.12.2012 р., який було укладено з позивачем, керівнику нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності.

Відповідно до п.6.2. статуту РДГХП "Сірка" (нова редакція) до обов`язків підприємства входить забезпечувати своєчасні розрахунки з працівниками підприємства.

Позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.05.2013 року по 22.11.2013 року. Середньоденна заробітна плата позивача становить 222,54 гривень. Кількість робочих днів у вищевказаному періоді становить 124, з яких: у травні 2013 р. - 2 дні, у червні 2013 р. - 18 днів, у липні 2013 р. - 23 дні, у серпні 2013 р. - 21 день, у вересні 2013 р. - 21 день, у жовтні 2013 р. - 23 дні, у листопаді 2013 р. - 16 днів. Таким чином, середній заробіток позивача за вказаний період становить 27 594,96 гривень. За цей період позивачу було виплачено допомогу по безробіттю згідно довідки Миколаївського РЦЗ № 2543 від 05.06.2014 р. у розмірі 16 973,90 гривень. Отже, різниця між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, одержаними позивачем у центрі зайнятості, становить 10 621,06 гривень.

Зважаючи на підставність вимог позивача у даній частині, вимога позивача про стягнення з ДП «Сірка» на його користь різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, одержаними позивачем у центрі зайнятості, в сумі 10 621,06 гривень підлягає задоволенню.

Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 711/8446/16-ц (провадження № 14-37 цс 19) стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на підставі статті 236 КЗпП України здійснюється у межах позовного провадження.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 р. у справі № 447/2517/14-ц, якою дану справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, в разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. у справі № 447/1514/13-ц позивача було поновлено на посаді директора РДГХП "Сірка" з 30.05.2013 року. Рішення в частині поновлення на роботі було допущено до негайного виконання.

З ч. 1 ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент винесення рішення суду про поновлення позивача на роботі - 22.11.2013 р., вбачається, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2019 р. у справі № 760/9521/15-ц, яку судом враховано в силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави. Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

До даних фактичних обставин порядок примусового виконання рішень суду не повинен застосовуватись, оскільки відповідно до норм процесуального закону судове рішення про поновлення позивача на роботі підлягало виконанню негайно.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 р., застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

З наведеного випливає, що в даному випадку порушено вищенаведені норми та не виконано негайно рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, що спричинило, як наслідок, штучне продовження терміну вимушеного прогулу.

Як встановлено судом, 10.02.2016 р. Міністерством економічного розвитку і торгівлі України видано наказ № 12-п «Про звільнення ОСОБА_4 та поновлення ОСОБА_1 на роботі» згідно якого ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства завод «Сірка» з 30.05.2013 р., відтак, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. у справі № 447/1514/13-ц виконано лише 10.02.2016 р.

Таким чином, наявна затримка щодо виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. за період з 23.11.2013 р. до 09.02.2016 р., що складає 555 робочих днів. Відтак, середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. за період 23.11.2013 р. до 09.02.2016 р. становить 123 509,70 гривень (за 555 робочих днів з врахуванням середньоденної заробітної плати у розмірі 222,54 грн.).

Згідно заяв про уточнення позовних вимог від 19.10.2015 р., 26.09.2019 р. та 11.10.2019 р. позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. з ДП «Сірка» та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Суд вважає, що вказані вимоги підлягають частковому задоволенню, зокрема, наявні підстави для стягнення вказаної суми у розмірі 123 509,70 гривень з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, враховуючи наступне.

Указом Президента України від 24.12.2012 р. №726/2012 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном реорганізовано та утворено Міністерство промислової політики України. Указом Президента України від 19.07.2013 р. № 389/2013 «Про Міністерство промислової політики України» визначено, що Міністерство промислової політики України» є правонаступником Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 13.06.2014 р. замінено сторону виконавчого провадження ВП № 41238686 про поновлення позивача на роботі - боржника Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном на його правонаступника - Міністерство промислової політики України.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.03.2014 р. за № 408-р. Роздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка» передано зі сфери управління Міністерства промислової політики України до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Згідно ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 05.05.2015 р. у справі № 447/1514/13-ц, що залишена в силі ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27.07.2015 р., змінено сторону виконавчого провадження - боржника - Міністерство промислової політики України на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 203 від 19.03.1993 р. «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракти з керівниками підприємств, що є у державній власності, укладаються міністерствами, іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. у справі № 447/1514/13-ц, ОСОБА_1 з 15.08.2005 р. працював на посаді директора Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», будучи призначеним згідно наказу № 100Д від 15.08.2005 р. та на умовах контракту № 3-32 з керівником підприємства, що є у державній власності від 15.08.2005 р., укладеного між ОСОБА_1 та Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном, як органом управління майном підприємства. 24.12.2012 року Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном і позивачем укладено новий контракт № 9 з керівником підприємства, що є у державній власності, на підставі якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка» на термін з 24.12.2012 р. по 23.12.2017 р. Згідно умов вказаних контрактів з керівником підприємства, що є у державній власності, Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном зобов`язане забезпечувати організацію праці керівника, а керівник підзвітний та підконтрольний Державному агентству України з управління державними корпоративними правами та майном у межах, встановлених законодавством, статутом підприємства та контрактами.

Таким чином, враховуючи, що Міністерство промислової політики України» є правонаступником Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.03.2014 р. за № 408-р. Роздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка» передано зі сфери управління Міністерства промислової політики України до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, у зв`язку із чим змінено сторону виконавчого провадження в межах ВП № 41238686 - боржника - Міністерство промислової політики України на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, саме на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України було покладено обов`язок виконувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. про поновлення на роботі позивача, оскільки в Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка» відсутні відповідні повноваження.

Відтак, відповідальним за затримку виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. у справі № 447/1514/13-ц є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України і саме з вказаного відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. у розмірі 123 509,70 гривень.

При цьому, суд не може погодитися із твердженнями відповідачів, згідно яких вказана сума має бути зменшена з врахуванням заробітку, який ОСОБА_1 отримував на посаді керівника Державного підприємства «Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка», оскільки згідно п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час, зараховується при присудженні оплати за час вимушеного прогулу. Щодо зарахування такого заробітку при присудженні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у вищевказаній постанові Пленуму Верховного Суду України та в нормах чинного законодавства України відсутні відповідні вимоги, відтак, вказані твердження обох відповідачів судом відхиляються.

Отже, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, одержаними у центрі зайнятості, середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду підлягають задоволенню.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі № 359/10023/16-ц дійшов висновку, що суд має визначати суму середнього заробітку працівника за час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Системний аналіз законодавства дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання сум податків і зборів. Останні підлягають нарахуванню роботодавцем під час виконання відповідного судового рішення, унаслідок чого виплачена працівнику сума зменшується на суму податків і зборів.

Таке відрахування податків й обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становища працівника, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, з якої також відраховувалися б податки та збори.

Отже, згідно вказаного правового висновку, і зарплата, і середній заробіток, які стягуються судом на користь працівника з роботодавця мають зазначатись судом без виключення з них податків і зборів, які сплачуються роботодавцем під час виконання рішення суду.

За таких обставин, стягнуті судом суми різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, одержаними у центрі зайнятості, та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, є сумами, з яких під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахування з утриманням податків та зборів, а тому саме на відповідачів необхідно покласти обов`язок щодо утримання податків та зборів з таких сум.

Що стосується вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, то така підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що діями відповідачів були порушені права позивача, в т.ч., на отримання плати за свою працю та поновлення на займаній посаді на підставі судового рішення, допущеного до негайного виконання, чим йому завдано моральної шкоди, оскільки це вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, про що він і зазначив у своїй позовній заяві. Позивач зазнавав психологічних та душевних страждань, його життєвий уклад зазнавав суттєвих змін. В судовому засіданні встановлено, що останній був вимушений на час невиконання відповідачами рішення суду працевлаштуватись на іншій роботі, щоб забезпечувати сім`ю. Позивач був позбавлений можливості обіймати посаду, на якій пропрацював багато років, та з якої був незаконно звільнений. В результаті тривалого невиконання рішення суду, безпідставного нехтування законом, відмови у поновленні його прав, останній зазнавав душевного болю, відчуття приниження, пригнічення, зневаги, образи тощо. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги характер і обсяг страждань, яких зазнавав позивач, обсяг вимушених змін у життєвих стосунках, додаткові зусилля для організації свого життя, суд вважає, що порушення прав позивача було істотним і призвело до моральних страждань. Доводи відповідачів в тій частині, що в житті позивача не сталось суттєвих змін, так як він працював на іншій роботі, суд до уваги прийняти не може, та вважає, що працевлаштування позивача на іншу роботу є вимушеними змінами в його житті, які викликані порушенням його законних прав та є наслідком саме неправомірних дій щодо невиконання рішення суду.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд керується положеннями трудового законодавства, з урахуванням тривалості терміну порушення законних вимог та прав позивача, характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, обгрунтування заподіяних йому моральних страждань, обгрунтування розміру моральної шкоди та інших обставин справи, що відповідає роз`ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. за № 4, з врахуванням принципу розумності й справедливості, та частково погоджується з визначеним позивачем розміром моральної шкоди згідно заяв про уточнення позовних вимог від 26.09.19 р. та 11.10.2019 р. в загальній сумі 1000,00 гривень, які підлягають відшкодуванню позивачу кожним з відповідачів в сумі по 500,00 гривень, та вважає такий розмір моральної шкоди співмірним, як із доведеним порушенням прав позивача, так і з заявленими позовними вимогами позивача.

Враховуючи наявність в матеріалах справи заяв відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності щодо позовних вимог позивача, суд зазначає наступне.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 р., термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 Кодексу і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996 р/, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 р. «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення статті 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин),а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається судом одночасно з рішенням про поновлення на роботі.

Якщо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі не відбулось, працівник з урахуванням змісту статті 235 КЗпП України не позбавлений процесуальної можливості заявити таку вимогу за окремим позовом.

У такому випадку вимога про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника є спором про оплату праці, тому до його вирішення підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.05.2018 р. у справі №753/13791/17-ц, відтак, в силу 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до даних спірних правовідносин суд враховує вказані висновки щодо застосування відповідних норм права.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині другій статті 233 КЗпП України.

Зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» суд зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов`язковими до виконання.

Також право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід`ємним правом позивача, захист якого гарантований частиною першою статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

У свою чергу, середній заробіток працівника за час вимушеного прогулу визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт «з» пункту 1). Згідно ч. 3 п. 2 вказаного Порядку збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Аналіз наведених правових актів, з врахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час вимушеного прогулу, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Таку ж позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 р. у справі № 813/1247/17.

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 25.07.2018 р. в справі № 552/3404/17 дійшов висновку, що вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду також є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

Оскільки вимоги щодо стягнення моральної шкоди пов`язані, в т.ч. й з порушенням роботодавцем законодавства про оплату праці, до вказаних правовідносин також підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

Таким чином, суд приходить до висновку про необгрунтованість заяв відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог позивача, оскільки такі вимоги не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду.

Оскільки згідно заяв про уточнення позовних вимог від 26.09.19 р. та 11.10.2019 р. позивач не просить стягнути на його користь судові витрати, вказане питання судом не вирішується та такі судові витрати залишаються за позивачем.

Рішення суду в частині виплати середньої заробітної плати за один місяць, у відповідності до вимог п.2. ч.1 ст. 430 ЦПК України необхідно допустити до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Роздільське гірничо-хімічне підприємство «Сірка» на користь ОСОБА_1 різницю між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, одержаними у центрі зайнятості у розмірі 10 621,06 (десять тисяч шістсот двадцять одну грн. 06 коп.) грн.

Стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013 р. за період 23.11.2013 р. до 09.02.2016 р. у розмірі 123 509,70 (сто двадцять три тисячі п`ятсот дев`ять грн. 70 коп.) грн.

Стягнути з Державного підприємства «Роздільське гірничо-хімічне підприємство «Сірка» та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча ) грн. 00 коп.

Звернути до негайного виконання рішення суду про присудження платежів по виплаті ОСОБА_1 різниці між середнім заробітком за час вимушеного прогулу та виплатами по безробіттю, одержаними у центрі зайнятості, та середнього заробітку за час затримки виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 22.11.2013.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду через Миколаївський районний суд Львівської області.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1 - Державне підприємство "Роздільське гірничо-хімічне підприємство "Сірка", місцезнаходження: вул. Гірница, 2, м. Новий Розділ, Львівська область, код ЄДРПОУ 05792891.

Відповідач 2 - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, місцезнаходження: вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, код ЄДРПОУ 37508596.

Повний текст рішення складено 27.02.2020.

Суддя Павлів В. Р.