Рішення № 87881312, 18.02.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/2262/17

Пр. №2/521/98/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі

головуючого судді – Сегеди О.М.,

при секретарі – Колесник Т.В., за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Клименко В.П.,

представника відповідачів – адвоката Скалова С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грані-Інвест», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Порто-Франко», про визнання майнових прав на об`єкт інвестування, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на нерухоме майно,

встановив:

У лютому 2017 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, уточненим та доповненим у подальшому, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грані» (далі – ТОВ «Грані»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Грані-Інвест» (далі – ТОВ «Грані-Інвест»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посилаючись на те, що 01 лютого 2010 рокувона уклала з ТОВ «Грані» договір інвестування №65/МТ16/10 (далі – Договір №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року), предметом якого було новозбудоване нерухоме майно, а саме нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 22,4 кв.м., будівельний №15, що розташоване на другому поверсі будинку по АДРЕСА_1 .

Позивачка зазначала, що відповідно до п.п. 1.4, 2.1 Договору №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року ТОВ «Грані» зобов`язувалося передати їй об`єкт інвестування, а саме нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 22,4 кв.м., будівельний № НОМЕР_1 , що розташоване на другому поверсі будинку по АДРЕСА_1 , а вона згідно п.п. 4.1., 4.2. Договору повинна була сплатити ТОВ «Грані» грошові кошти в сумі 224000,00 грн. відповідно до графіку сплати внесків, визначеного додатком 1 до Договору.Пунктом 3.3. Договору було встановлено, що плановий строк закінчення будівництва та введення об`єкту до експлуатації – 4 квартал 2009 року.

Вказувала, що 15 серпня 2011 року між нею та ТОВ «Грані» було укладено додаткову угоду до договору №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року, згідно умов якої було збільшено площу об`єкту інвестування, будівельний №15, що розташоване на другому поверсі об’єкту будівництва,з 22,4 кв.м до 28,5 кв.м. та збільшено розмір оплати з 224000,00 грн. до 266700,00 грн.

Стверджувала, що всі виплати за інвестиційним договором №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року та додатковою угодою від 15 серпня 2011 року, нею були зроблені у встановлений договором строк на загальну суму 274700,00 грн., що підтверджується банківськими квитанціями.

Зазначала, що 14 листопада 2016 року відповідно до акту готовності об`єкту до експлуатації від 14 листопада 2016 року будинок по АДРЕСА_1 був зданий до експлуатації.

Відповідно до розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради №584/01-06 від 07 грудня 2016 року об`єкту нерухомого майна – двосекційному 16-ти поверховому житловому будинку з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями і підземним паркінгом, загальною площею квартир – 4886,5 кв.м., кількість квартир – 140 квартир, площа вбудованих, збудовано-прибудованих та прибудованих приміщень – 1136,10 кв.м., кількість поверхів – 16, було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

Позивачка стверджувала, що 20 вересня 2016 року, не зважаючи на те, що вона повністю сплатила інвестиційні внески на будівництво зазначеного вище нежитлового приміщення, ТОВ «Грані-Інвест» без її відома та згоди уклав з відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу майнових прав №78/МТ16/16/1 від 20 вересня 2016 року, відповідно до умов якого останнім були передані у власність в рівних частках майнові права на нежитлове приміщення, загальною площею 363,0 кв.м., що розташоване на першому, другому поверсі та терасі 16-ти поверхового будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 07 грудня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №78/МТ16/16/1 від 20 вересня 2016 року, нежитлове приміщення, загальною площею 363,0 кв.м., що розташоване на першому, другому поверсі та терасі 16-ти поверхового будинку по АДРЕСА_1 , було передано відповідачам в рівних частках.

09 грудня 2016 року право власності відповідачів на нежитлове приміщення, загальною площею 363,0 кв.м., що розташоване на першому, другому поверсі та терасі 16 поверхового будинку по АДРЕСА_1 , було зареєстровано у Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на порушення своїх прав, ОСОБА_6 просила суд визнати за нею майнові права на об`єкт інвестування - нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., будівельний номер № НОМЕР_1 , що розташоване на другому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до договору інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на її користь нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., будівельний № НОМЕР_1 , що розташоване на другому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку по АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., будівельний № НОМЕР_1 , що розташоване на другому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 22 травня 2017 року по справі було відкрите провадження та призначено судове засідання (т.1 а.с. 154).

Ухвалою суду у протокольній формі від 17 липня 2017 року було залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Порто-Франко» (далі – ПАТ АБ «Порто-Франко») (т. 1 а.с. 236).

Ухвалою суду від 06 вересня 2017 року по справі була призначена судова будівельна експертиза (т. 2 а.с. 62-63).

01 лютого 2019 року справа була повернута до суду разом із висновком експерта №17-5364 від 16 січня 2019 року (т. 2 а.с. 69, 70-76).

Ухвалою суду від 04 лютого 2019 року провадження по справі було поновлено та призначено судовий розгляд (т. 2 а.с. 78-79).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 2 а.с. 96).

Ухвалою суду від 12 березня 2019 року у зв`язку зі смертю позивачкиОСОБА_6 провадження у справі було зупинено (т. 2 а.с. 100-101).

Ухвалою суду від 02 липня 2019 року провадження у справі було поновлено (т. 2 а.с. 111-112).

Ухвалою суду від 20 серпня 2019 року судом було витребувано у приватного нотаріуса ОМНО Селезньової Г.М. копію спадкової справи щодо майнаОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а.с. 143-145).

Ухвалою суду від 22 жовтня 2019 року було залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 248-249).

Ухвалою суду від 18 лютого 2020 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 доТОВ «Грані» було закрито (т. 3 а.с. 157-158).

Позивачка ОСОБА_1 та її представник, діючий на підставі ордеру від 22 жовтня 2019 року, в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, заявлені померлою ОСОБА_6 , та просили суд їх задовольнити у повному обсязі. Заяву про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 до суду не надавала (т. 3 а.с. 6, 7).

Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , діючий на підставі договорів про надання правової допомоги від 17 лютого 2020 року та ордерів від 18 лютого 2020 року, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі (т.3 а.с. 134-142).

Раніше представник ОСОБА_2 , який діє на підставі довіреності від 08 червня 2017 року, надав відзив на позов, в обґрунтування якого зазначав, що позивачка не є власником жодного приміщення, яке входить до складу нежитлового приміщення №101, загальною площею 363,0 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , розташованого на 1-му та 2-му поверхах. Стверджував, що ОСОБА_2 разом з іншими співвласниками не мають ніякого відношення до договору, який був укладений ОСОБА_6 з ТОВ «Грані», оскільки придбали майнові права на нежитлове приміщення у ТОВ «Грані-Інвест», а тому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (т. 2 а.с. 5-8, 9).

Крім того, раніше представник ОСОБА_3 також надав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки, за його думкою, у позивачки не виникло право на майнові права на об`єкт інвестування (т. 2 а.с. 86, 87, 88, т. 3 а.с. 73-74).

Представник ОСОБА_4 ,діючий на підставі ордеру від 21 січня 2020 року та договору про надання правової допомоги від 21 січня 2020 року, також раніше надавав відзив на позов, яким просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог (т. 3 а.с. 113-115).

Представник ТОВ «Грані-Інвест», діючий на підставі договору про надання правничої допомоги від 20 січня 2017 року та ордеру від 15 серпня 2017 року, в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце слухання справи повідомлявся судом відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. Раніше надав заперечення на позов, в обґрунтування яких зазначив, що 01 червня 2015 року між ТОВ «Грані» та ТОВ «Грані-Інвест» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого ТОВ «Грані» передало у власність ТОВ «Грані-Інвест» об`єкт купівлі-продажу, а саме безумовне майнове право на новозбудоване майно (після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію), а ТОВ «Грані-Інвест» сплатило суму договору в розмірі 3380000,00 грн.

Вказував, що новозбудоване майно - це нежитлове приміщення, загальною площею 363,0 кв.м., на першому, другому поверсі та тераса, які є складовою та невід`ємною частиною об`єкта будівництва, а саме: 2-секційна 16-поверхова багатоквартирна жила будівля з вбудовано-прибудованими громадськими і торговими приміщеннями та однорівневим підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності покупця на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України. До виникнення права власності покупця на новозбудоване майно, як на нерухомість, покупець не має права розпоряджатися новозбудованим майном як нерухомістю.

Відповідно до п. 5.1 Договору від 01 червня 2015 року, сума договору становила 3380000,00 грн., у тому числі ПДВ, які ТОВ «Грані- Інвест» сплатило 01 червня 2015 року, що підтверджується додатком №1 до договору №326/МТ/16/15 від 01 червня 2015 року.

Стверджував, що ТОВ «Грані-Інвест» є добросовісним набувачем майнових прав на нежитлове приміщення, загальною площею 363,0 кв.м., на першому, другому поверсі і тераса, які є складовою та невід`ємною частиною об`єкта будівництва, а саме: 2-секційна 16-поверхова багатоквартирна жила будівля з вбудовано-прибудованими громадськими і торговими приміщеннями та однорівневим підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 ).

Крім того, зазначав, що до підписання акту приймання майнових прав, власником майнових прав було ТОВ «Грані», яке мало право розпоряджатися майновими правами на власний розсуд, у тому числі продати вказані майнові права ТОВ «Грані-Інвест», яке є добросовісним набувачем майнових прав (т. 2 а.с. 16-20, 21-32, 42, 43, 44).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ПАТ АБ «Порто-Франко», в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце слухання справи повідомлявся судом відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991 року №1560-XII «Про інвестиційну діяльність», главами 13, 16 розділом IV книги першої, главою 29 розділу 1 книги третьої, главами 47, 48 розділу 1 книги п`ятої, главою 84 книги шостої Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестори - це суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування.

Згідно зі ст. 4 Закону №1560-XII об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, а також майнові права.

Частиною 5 ст. 7 Закону №1560-XII встановлено, що інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів.

Судом встановлено, що 01 лютого 2010 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Грані» було укладено Договір інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року, який відповідно до умов п. 1.2. Договору за своїм правовим змістом є договором купівлі-продажу майнових прав відповідно до Цивільного кодексу України (т. 1 а.с. 13-17).

Пунктом 1.4. Договору були визначені терміни, які вживаються в такому значені, а саме: об`єкт будівництва – вбудовано-прибудовані торгові приміщення, розташовані в 16 (шістнадцяти) поверховій будівлі у АДРЕСА_2 .

Новозбудоване майно – нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 22,4 кв.м., будівельний № НОМЕР_1 , що розташоване на другому поверсі будинку в об`єкті будівництва. Право власності інвестора на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України. До виникнення права власності Інвестора на новозбудоване майно, як на нерухомість, Інвестор не має права розпоряджатися новозбудованим майном як нерухомістю. Параметри нежитлового приміщення визначаються відповідно до проекту, представленого Фірмою; площа нежитлового приміщення остаточно визначається згідно технічного паспорта на новозбудоване майно.

Об`єкт інвестування – безумовне майнове право на новозбудоване майно (після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію).

Відповідно до п. 2.1. предметом вказаного Договору є зобов`язування фірми передати у власність інвестора об`єкт інвестування, тобто безумовне майнове право на новозбудоване майно (після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію), а саме нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 22,4 кв.м., будівельний № НОМЕР_1 , що розташоване на другому поверсі будинку в об`єкті будівництва, а інвестор зобов`язувався прийняти об`єкт інвестування й здійснити інвестицію на умовах даного Договору, а саме сплатити грошові кошти в сумі 224000,00 грн. згідно графіку сплати внесків, визначеного додатком 1 до Договору (т. 1 а.с. 13-17).

Зі змісту п.п. 3.1., 3.3. Договору вбачається, що за даним Договором інвестор придбає у власність майнове право на новозбудоване майно. Плановий строк закінчення будівництва та введення об`єкту до експлуатації – 4 квартал 2009 року(т. 1 а.с. 13-17).

Згідно п. 5.1. Договору інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року, ТОВ «Грані» зобов`язувалося після внесення ОСОБА_6 100% інвестиційних внесків і по закінченні 45 робочих днів з дати підписання акту введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта будівництва, передати інвесторові, а саме ОСОБА_6 , об`єкт інвестування за актом приймання-передачі. Технічний паспорт на новозбудоване майно, а також документ про право власності на нього інвестор самостійно та за свій рахунок оформлює після отримання акту прийому-передачі об`єкта інвестування. По письмовій заяві інвестора Фірма на підставі додаткової угоди до даного Договору провадить оформлення технічного паспорта на новозбудоване майно й документа про право власності.

Отже, зі змісту Договору інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року вбачається, що безумовне майнове право на новозбудоване майно передається Фірмою інвестору після внесення останнім 100% внесків і по закінченню 45 робочих днів з дати підписання акту введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта будівництва за актом приймання-передачі.

15 серпня 2011 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Грані» було укладено додаткову угоду до договору №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року, згідно умов якої були внесені зміни в п.п. 1.4., 3.3., 4.1., 4.4. Договору, а саме збільшено площу об`єкту інвестування, будівельний № НОМЕР_1 , що розташоване на другому поверсі об`єкту будівництва, до 28,5 кв.м., збільшено розмір оплати до 266700,00 грн., змінено плановий строк закінчення будівництва об`єкта будівництва та введення в експлуатацію – 3 квартал 2011 року (т. 1 а.с. 18).

Судом встановлено, що ОСОБА_6 здійснила в установлений строк усі виплати за договором інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 рокута додатковою угодою від 15 серпня 2011 року до договору №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 рокуна загальну суму 266700,00 грн., що підтверджується банківськими квитанціями за №210 від 11 лютого 2010 року на суму 100000,00 грн., за №3 від 27 травня 2010 року на суму 64000,00 грн., за №11 від 20 серпня 2010 року на суму 60000,00 грн., за №39 від 16 серпня 2011 року на суму 42700,00 грн. (т. 1 а.с. 19, 20).

Таким чином, ОСОБА_6 при житті всі свої зобов`язання за Договором інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року виконала у повному обсязі, перерахував на поточний рахунок ТОВ «Грані» грошові кошти в розмірі 266700,00 грн. за придбання майнових прав відповідно до умов зазначеного вище Договору.

З матеріалів справи вбачається, що 16 лютого 2010 року між ПАТ АБ «Порто-Франко» та ТОВ «Грані» було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Грані» кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії з лімітом 751500,00 грн. доларів США на строк з 16 лютого 2010 року по 15 лютого 2011 року зі сплатою процентів за користування кредитом – 15 % річних. За період дії кредитного договору ліміт кредитної лінії був збільшений до 1050837,78 доларів США.

16 лютого 2010 року між АКБ «Порто-Франко» та ТОВ «Грані» було укладено іпотечний договір №499, предметом якого були майнові права Іпотекодавця, які існували на момент укладення цього договору та будуть існувати у майбутньому на двосекційний 16-ти поверховий жилий будинок з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями і підземним паркінгом, за адресою: АДРЕСА_2 ), з усіма приміщеннями, які входять до об`єкту будівництва (складовими частинами), який стане власністю Іпотекодавця після укладення цього договору (т. 1 а.с. 174-189).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12 січня 2016 року було стягнуто у солідарному порядку з ТОВ «Грані» та ТОВ «Транссистемс» на користь АБ «Порто-Франко» заборгованість за кредитним договором №42/3-10 від 16 лютого 2010 року в розмірі 32109380,15 грн. (т. 1 а.с. 199-202).

Встановлено, що 29 грудня 2017 року була проведена державна реєстрація припинення юридичної особи ТОВ «Грані» у зв`язку з визнанням його банкрутом, правонаступники відсутні, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та листом юридичного департаменту Одеської міської ради від 10 червня 2019 року (т. 2 а.с. 211-212, 217-218, т. 3 а.с. 152-156).

Відповідно до ч. 5 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ухвалою суду від 18 лютого 2020 року на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у справі було закрите провадження у частині позовних вимог ОСОБА_6 до ТОВ «Грані» у зв`язку з його припиненням та відсутністю правонаступників (т.3 а.с. 157-158).

Судом встановлено, що 01 червня 2015 року між ТОВ «Грані» та ТОВ «Грані-Інвест» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №326/МТ16/15, за умовами якого ТОВ «Грані» передало у власність ТОВ «Грані-Інвест» безумовне майнове право на новозбудоване майно (після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію), а саме на нежитлове приміщення, загальною площею 363,0 кв.м., на першому, другому поверсі і тераса, які є складовою та невід`ємною частиною об`єкта будівництва, а саме: 2-секційна 16-поверхова багатоквартирна жила будівля з вбудовано-прибудованими громадськими і торговими приміщеннями та однорівневим підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 ), а ТОВ «Грані-Інвест» відповідно до п. 5.1. Договору від 01 червня 2015 року сплатило за нього 3380000,00 грн. (т. 2 а.с. 21-26).

Незважаючи на укладену між ТОВ «Грані» та ОСОБА_6 додаткову угоду від 15 серпня 2011 року до договору №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року, за умовами якої було збільшено площу об`єкту інвестування, будівельний №15, що розташоване на другому поверсі об`єкту будівництва, до 28,5 кв.м. та збільшено розмір оплати до 266700,00 грн., 01 червня 2015 року між ТОВ «Грані» та ТОВ «Грані-Інвест» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав, за яким ТОВ «Грані» передало у власність ТОВ «Грані-Інвест» безумовне майнове право на новозбудоване майно (після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію), а саме на нежитлове приміщення, загальною площею 363,0 кв.м., на першому, другому поверсі і тераса, за адресою: АДРЕСА_2 ) (т. 1 а.с. 18, т. 2 а.с. 21-25).

Судом встановлено, що 14 листопада 2016 року об`єкт нерухомого майна - двохсекційний 16-ти поверховий житловий будинок з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями і підземним паркінгом по АДРЕСА_2 був зданий до експлуатації, що підтверджується актом готовності об`єкту до експлуатації від 14 листопада 2016 року (т. 1 а.с. 63-65).

16 листопада 2016 року державною архітектурно-будівельною інспекцією України було видано сертифікат серії IV №165163221762.

Розпорядженням Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради №584/01-06 від 07 грудня 2016 року об`єкту нерухомого майна – двосекціонному 16-ти поверховому житловому будинку з вбудовано-прибудованими торговими приміщеннями і підземним паркінгом, загальною площею квартир – 4886,5 кв.м., кількістю квартир – 140 квартир, площа вбудованих, збудовано-прибудованих та прибудованих приміщень – 1136,10 кв.м., кількість поверхів – 16, було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 67).

Таким чином, оскільки ОСОБА_6 всі свої зобов`язання за Договором інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року виконала у повному обсязі, перерахував на поточний рахунок ТОВ «Грані» грошові кошти в розмірі 266700,00 грн. за придбання майнових прав відповідно до умов вказаного Договору та додаткової угоди до нього, то після прийняття житлового будинку по АДРЕСА_1 в експлуатацію, ТОВ «Грані» повинно було передати ОСОБА_6 у власність майнові права на об`єкт інвестування (п. 2.1., 5.1. Договору №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року), а саме безумовне майнове право на новозбудоване майно (після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію).

Судом встановлено, що 20 вересня 2016 року між ТОВ «Грані-Інвест» та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №78/МТ16/16/1 від 20 вересня 2016 року, відповідно до умов якого продавець продав, а покупці придбали майнові права в рівних частках на нежитлове приміщення, загальною площею 363,0 кв.м., що розташоване на першому, другому поверсі та терасі 16-ти поверхового будинку по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 68-73).

Відповідно до акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 07 грудня 2016 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №78/МТ16/16/1 від 20 вересня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 таТОВ «Грані-Інвест», нежитлове приміщення, загальною площею 363,0 кв.м., що розташоване на першому, другому поверсі та терасі 16-ти поверхового будинку по АДРЕСА_1 було передано співвласникам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 66)

09 грудня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було оформлено ТОВ «Одеське БТІ» технічний паспорт на нежитлове приміщення АДРЕСА_3 НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 , яке складалося: 1 поверх: тамбур, площею 11,0 кв.м., коридор, площею 48,6 кв.м., санвузлів, площею 5,3 кв.м. та 5,1 кв.м., загальною площею по 1 поверху – 70,0 кв.м.; 2 поверх: зала, площею 195,2 кв.м., основні приміщення, площею 8,7 кв.м., 24,3 кв.м., 15,5 кв.м., підсобні приміщення, площею 9,5 кв.м., 9,0 кв.м., 3,1 кв.м., туалетів, площею 1,9 кв.м., 1,7 кв.м., тераса, площею 24,1 кв.м., загальною площею по 2 поверху – 293,0 кв.м., що разом загальною площею – 363,0 кв.м. (т. 1 а.с. 74-77).

Встановлено, що 09 грудня 2016 року право власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на нежитлове приміщення №101, загальною площею 363,0 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_1 , було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т. 1.а.с. 62, 84, т. 2 а.с. 13-14).

Зі змісту детальних інформаційних довідок про фізичних осіб, відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є фізичними особами-підприємцями (т. 1 а.с. 29-30, 31-32, 33-34, 35-37).

В процесі судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_6 при житті договір купівлі-продажу майнових прав від 01 червня 2015 року, укладений між ТОВ «Грані» та ТОВ «Грані-Інвест», та договір купівлі-продажу майнових прав №78/МТ16/16/1 від 20 вересня 2016 року, укладений між ТОВ «Грані Інвест» та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , не оскаржувала, вимоги щодо визнання їх недійсними не заявляла, що свідчить про те, що укладення даних договорів є правомірним.

Судом встановлено, що ТОВ «Грані» свої зобов`язання перед ОСОБА_6 , передбачені п. 5.1. Договору інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року не виконало, оскільки після внесення ОСОБА_6 100% інвестиційних внесків і по закінченні 45 робочих днів з дати підписання акту введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта будівництва, інвестору не було передано у власність об`єкт інвестування, а саме безумовне майнове право на новозбудоване майно (після здачі об`єкта будівництва в експлуатацію) за актом приймання-передачі, який ТОВ «Грані» підписано не було.

В процесі судового розгляду, представник позивача стверджував, що об`єкт будівництва, на який ОСОБА_6 набула майнові права за Договором інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року, входить до загальної площі нежитлового приміщення №101, загальною площею 363,0 кв.м., по АДРЕСА_1 , щоналежить на праві власності відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , тому за його заявоюухвалою суду від 06 вересня 2017 року по справі була призначена судова будівельна експертиза (т. 2 а.с. 62-63).

Зі змісту висновку експерта №17-5364 від 16 січня 2019 року вбачається, що в результаті проведеного дослідження при зіставленні та аналізу розташування конструкцій (несучих стін, колон, сходів), а також об`ємно-планувальних рішень, встановити входить чи не входить нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., що розташоване на другому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку по АДРЕСА_1 , та інвестоване ОСОБА_6 до складу нежитлового приміщення №101, загальною площею 363,0 кв.м., по АДРЕСА_1 , яке зареєстровано за реєстраційним номером №1112323151101 за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 – неможливо.Об`ємно-планувальні рішення відображені в поверховому плані додатку №2 до договору купівлі-продажу майнових прав, серія та номер: 78/МТ16/16/1 від 20 вересня 2016 року не дають можливості ідентифікувати нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., та встановити його місце розташування (т. 2 а.с. 69-76).

Таким чином, експертом не було встановлено, входить чи не входить нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., що розташоване на другому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та інвестоване ОСОБА_6 до складу нежитлового приміщення №101, загальною площею 363,0 кв.м., по АДРЕСА_1 , яке зареєстровано за реєстраційним номером №1112323151101 за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Інших доказів, які підтверджують твердження представника позивача, суду надано не було.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що в процесі судового розгляду позивачем не було доведено, щонежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., що розташоване на другому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та інвестоване ОСОБА_6 входить до складу нежитлового приміщення №101, загальною площею 363,0 кв.м., по АДРЕСА_1 , яке зареєстровано за реєстраційним номером №1112323151101 за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Крім того, судом встановлено, що після проведення 29 грудня 2017 року державної реєстрації припинення ТОВ «Грані», ОСОБА_6 до ліквідаціонної комісії щодо включення її до реєстру кредиторів ТОВ «Грані» не зверталася.

Згідно із ст. ст. 177, 178 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Статтею 190 ЦК України встановлено, що майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України).

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

При цьому сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.

Тобто, укладаючи договір інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 рокута додаткову угоду від 15 серпня 2011 року до договору №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року, позивачка отримала обмежене речове право, за яким вона, як власник цього права, наділена певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Так, умовами договоруінвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року встановлено, що ТОВ «Грані» зобов`язалось передати у власність позивача безумовне майнове право на новозбудоване майно (після введення об`єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок позивача стає її правом власності на новозбудоване майно, як на нерухомість). Право власності на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України.

Для отримання позивачем права власності саме на новозбудоване майно необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів. Такі факти регламентовані договором інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року, додатковою угодою від 15 серпня 2011 року до договору №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року та діючим законодавством щодо порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно, та такими фактами, зокрема, є: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; акт приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна.

Факт підписання відповідного акта приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна мав підтвердити належне виконання сторонами умов договоруінвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року, але з огляду на те, що ТОВ «Грані» відмовилося від підписання вказаного акту, це виявилося неможливим.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Новостворене нерухоме майно стає об`єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб`єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб`єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно.

Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права.

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Виходячи з пункту 5.1. Договору інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року інвестор повинен був отримати у власність закріплені за ним майнові права після введення об`єкту будівництва до експлуатації та актом приймання-передачі.

До завершення будівництва проінвестованого об`єкта нерухомого майна та прийняття його до експлуатації інвестору належить не право власності на цей об`єкт, а майнові права на нього.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Указаними нормами права визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації.

Виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами та нормою ст. 331 ЦК України не передбачено.

Отже, враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Виконання грошових зобов`язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об`єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об`єкт.

Як було встановлено при розгляді справи, ОСОБА_6 виконала свої грошові зобов`язання за договором інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року, повністю сплативши вартість, установлену вказаним договором, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва.

За таких обставин, суд вважає, що у ОСОБА_6 не виникло безпосередньо права власності на об`єкт будівництва.

Згідно з положеннями Цивільного кодексу України, особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як із позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338 ЦК України).

Відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України.

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

За положеннями ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування в нього майна.

Отже, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Зі змісту правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 грудня 2014 року (по справі 6-140цс14), вбачається, що за положеннями ст. ст. 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору і вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - у відповідності зі звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, суд вважає, що оскільки ОСОБА_6 всі свої зобов`язання за Договором інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року виконала у повному обсязі, перерахував на поточний рахунок ТОВ «Грані» грошові кошти в розмірі 266700,00 грн. за придбання майнових прав, то після прийняття житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в експлуатацію, остання при житті набула майнові права на об`єкт інвестування.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть та свідоцтвом про смерть (т. 2 а.с. 96, 127-128).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 49,4 кв.м., у тому числі житловою площею 18,5 кв.м., яка належала спадкодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 22 жовтня 2008 року; квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 68,0 кв.м., у тому числі житловою площею 32,9 кв.м.; безумовне майнове право на новозбудоване вбудовано-прибудоване нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., під будівельним №15, що розташовано на другому поверсі 16-ти поверхової будівлі у АДРЕСА_2 , яке належало спадкоємцю на підставі договору інвестування №65/МТ16/10, укладеного 01 лютого 2010 року між померлою ОСОБА_6 (інвестор) та ТОВ «Грані», з додатковою угодою до цього договору від 15 серпня 2011 року (т. 2.а. 221-220).

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є її рідний син ОСОБА_7 та її рідна сестра ОСОБА_1 , які своєчасно звернулися до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини (т. 2 а.с. 160, 170, 189, 194).

Встановлено, що 26 лютого 2019 року мати померлої - ОСОБА_8 відмовилася від належної їй частки спадкового майна на користь її доньки, рідної сестри померлої - ОСОБА_1 , яка 26 лютого 2019 року звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Селезньової Г.М. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 182).

Факт родинних відносин між померлою та спадкоємцями підтверджується свідоцтвами про народження (т. 2. а.с. 170, 194).

10 липня 2019 року між спадкоємцями ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір про поділ спадкового майна, відповідно до умов якого до ОСОБА_7 у спадщину перейшла квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 68,0 кв.м., у тому числі житловою площею 32,9 кв.м., а до ОСОБА_1 у спадщину перейшла квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 49,4 кв.м., у тому числі житловою площею 18,5 кв.м., яка належала спадкодавцю ОСОБА_6 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 22 жовтня 2008 року, та безумовне майнове право на новозбудоване вбудовано-прибудоване нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., під будівельним №15, що розташовано на другому поверсі 16-ти поверхової будівлі у АДРЕСА_2 , яке належало спадкоємцю на підставі договору інвестування №65/МТ16/10, укладеного 01 лютого 2010 року між померлою ОСОБА_6 (інвестор) та ТОВ «Грані», з додатковою угодою до цього договору від 15 серпня 2011 року (т. 2 а.с. 219-220).

Встановлено, що 10 липня 2019 року ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 68,0 кв.м., у тому числі житловою площею 32,9 кв.м. (т. 2 а.с. 228).

Право власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_5 було зареєстровано 10 липня 2019 року в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 2 а.с. 229, 230).

10 липня 2019 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 49,4 кв.м., в тому числі житловою площею 18,5 кв.м.(т. 2 а.с. 236).

Право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 було зареєстровано 10 липня 2019 року в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 2 а.с. 238).

Листом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Селезньової Г.М. від 10 липня 2019 року та постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10 липня 2019 року, ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на безумовне майнове право на новозбудоване вбудовано-прибудоване нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., під будівельним №15, що розташовано на другому поверсі 16-ти поверхової будівлі у АДРЕСА_2 , яке належало спадкоємцю на підставі договору інвестування №65/МТ16/10, укладеного 01 лютого 2010 року між померлою ОСОБА_6 (інвестор) та ТОВ «Грані», з додатковою угодою до цього договору від 15 серпня 2011 року, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірне приміщення та документів на передачу безумовного майнового права на новозбудоване вбудовано-прибудоване нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., під будівельним №15, що розташовано на другому поверсі 16-ти поверхової будівлі у АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 241, 243).

Ухвалою суду від 22 жовтня 2019 року до участі у справі в якості правонаступника після смерті ОСОБА_6 було залучено ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 248-249).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Суд вважає, що ОСОБА_1 прийняла спадщину у встановленому законом порядку, однак у зв`язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на передачу безумовного майнового права на новозбудоване вбудовано-прибудоване нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., під будівельним №15, що розташовано на другому поверсі 16-ти поверхової будівлі у АДРЕСА_2 , позбавлена права оформити спадщину в установленому законом порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції на час відкриття спадщини, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

За думкою суду, якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Крім того, суд зауважує, що в судовому порядку право власності на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України у справі за №6-164 цс12, у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України (Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 23 січня 2013 року).

Відповідно до ст. 25 ЦК України – здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.

Цивільною дієздатністю фізичної особи визнається її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями набувати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та відповідати в разі їх невиконання.

Отже, право на отримання документу на передачу безумовного майнового права на новозбудоване вбудовано-прибудоване нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., під будівельним №15, що розташовано на другому поверсі 16-ти поверхової будівлі у АДРЕСА_2 , має особа, яка є власником даного права, тобто дане право нерозривно пов`язане з особою спадкодавця, тому після її смерті спадкоємець не має можливості отримати правовстановлюючий документ на спадкове майно в позасудовому порядку.

Відповідно до п. 1 глави 8 розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства України.

Відсутність правовстановлюючого документу у ОСОБА_6 на об`єкт інвестування, позбавляє ОСОБА_1 можливості його надати нотаріусу для оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом.

Суд вважає, що оскільки ОСОБА_6 не набула право власності на об`єкт інвестування та не заявляла вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу майнових прав від 01 червня 2015 року, укладеного між ТОВ «Грані» та ТОВ «Грані-Інвест», та договору купівлі-продажу майнових прав №78/МТ16/16/1 від 20 вересня 2016 року, укладеного між ТОВ «Грані-Інвест» та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , недійсними, то в задоволенні позовних вимог про витребуваня з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 нежитлового (торгового) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., що розташоване на другому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання права власності на нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., будівельний № НОМЕР_1 , що розташоване на другому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , слід відмовити у зв`язку з їх незаконністю та необґрунтованістю.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі №2-856/12,порушене право інвестора підлягає захисту шляхом зобов`язання забудовника виконати умови укладеного між сторонами договору у частині зобов`язання останнього передати позивачу документи (копії документів, нотаріальні копії документів, оригінали документів та інше), що необхідні для оформлення права власності на об`єкти нерухомості.

Крім того, оскільки ухвалою суду від 18 лютого 2020 року по справі було закрите провадження в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ТОВ «Грані» у зв`язку з його припиненням та відсутністю правонаступників, то вимогищодо визнання за позивачкою майнових права на об`єкт інвестування - нежитлове (торгове) приміщення, загальною площею 28,5 кв.м., будівельний № НОМЕР_1 , що розташоване на другому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору інвестування №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року, не підлягають розгляду судом.

Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 після залучення її до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_6 , позовні вимоги не уточнювала, підтримала позовні вимоги, заявлені ОСОБА_6 .

За таких обставин, суд доходить до висновку, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки обставини на які посилається позивачка в обґрунтування своїх позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

При цьому суд вважає, що ОСОБА_1 , як спадкоємиця ОСОБА_6 , обрала не той спосіб захисту своїх прав.

12 грудня 2019 року представником відповідачів, який діє на підставі договорів про надання правової допомоги від 09 грудня 2019 року та ордерів від 12 грудня 2019 року, в судовому засіданні була надана заява про застосування строків позовної давності, в обгрунтування якої останній зазначив, що відповідно до п. 3.3. Договору №65/МТ16/10 від 01 лютого 2010 року плановий строк закінчення будівництва та введення об`єкту до експлуатації – 3 квартал 2011 року. За його думкою, з вказаної дати у ОСОБА_6 почав спливати строк позовної давності на захист своїх прав, як інвестора по вказаному вище договору. Стверджував, що оскільки позовна заява була подана у лютому 2017 року, тобто після спливу майже 6-ти років з початку перебігу строку позовної давності, то до позовних вимог підлягають застосуванню наслідки спливу строку позовної давності та відмова в позові.

Що стосується доводів про застосування строків позовної давності, то суд наголошує на тому, що виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

При розгляді вимог відповідачів щодо застосування позовної давності, суд виходить з роз`яснень п. 1.1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові на цих підставах, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

Судовій збір по справі складає 4027,00 грн., які були повністю сплачені позивачкою при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 190, 316, 317, 319, 321, 331, 392, 626, 1218, 1219, 1268 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 доТовариства з обмеженою відповідальністю «Грані-Інвест», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Порто-Франко», про визнання майнових прав на об`єкт інвестування, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на нерухоме майно – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27 лютого 2020 року.

Суддя: О.М. Сегеда