Рішення № 87881082, 19.02.2020, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/8969/19

Провадження № 2/947/893/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2020 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кирикової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації»

про скасування державної реєстрації та записів про право власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 24 квітня 2019 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» про скасування державної реєстрації та записів про право власності, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46167869 від 27.03.2019 року, винесене державним реєстратором Комунального підприємством «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р.В., яким проведено державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (ЄДРПОУ 37825968) на квартиру, що складається з 2 (двох) кімнат та підсобних приміщень, а саме: 1-коридор, 2-ванна, 3-туалет, 4-кухня, 5,6-жилі, загальною площею 48,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за АДРЕСА_2 , та належала ОСОБА_1 на праві власності;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №30892700 щодо державної реєстрації права за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (ЄДРПОУ 37825968) на квартиру, що складається з 2 (двох) кімнат та підсобних приміщень, а саме: 1-коридор, 2-ванна, 3-туалет, 4-кухня, 5,6-жилі, загальною площею 48,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що між нею та АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 30.05.2007 року були укладені договори про надання споживчого кредиту за №11161890000 та за №11161944000, в забезпечення виконання умов яких, тієї ж дати – 30.05.2007 року між сторонами вказаних правочинів був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., зареєстрований в реєстрі за №2344, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_3 .

Відповідно до листа від 22.07.2015 року за вих. №734433, позивачка дізналась, що право вимоги за кредитними договорами за №11161890000 та за №11161944000 від 30.05.2007 року, укладеними між АКІБ «УкрСиббанк» та нею – ОСОБА_1 , були передані ТОВ «Кей-Колект».

В подальшому у квітні 2019 року позивачка дізналась, що ТОВ «Кей-Колект» здійснило звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 , в позасудовому порядку, та набуло право власності на вказаний об`єкт нерухомості. Реєстрація права власності відбулась на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 161446656 від 28.03.2019 року, винесене державним реєстратором Комунального підприємством «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р.В.

Позивач вважає, що вказане рішення та проведена державна реєстрація прав на нерухоме майно було вчинено державним реєстратором в порушення визначеного законодавством порядку для здійснення звернення стягнення в позасудовому порядку, а саме позивачем не було отримано відповідної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, що не було перевірено під час здійснення державної реєстрації, не визначено ціну іпотечного майна, а також не враховано, що на спірне майно розповсюджуються гарантії передбачені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Зазначені обставини, стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 02.05.2019 року відкрито провадження по цивільній справі на підставі вказаної позовної заяви в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Одночасно з позовною заявою, позивачем надано до суду заяву про забезпечення позову, за наслідком розгляду якої 02.05.2019 року Київським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 .

Тієї ж дати, Київським районним судом міста Одеси також постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання позивача про витребування доказів, за наслідком чого витребувано з Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» належним чином завірену копію реєстраційної справи щодо проведеної державним реєстратором Комунального підприємством «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р.В. 28.03.2019 року реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на квартиру АДРЕСА_3 . Одночасно судом було роз`яснено, що у разі відсутності в Комунальному підприємстві матеріалів вказаної реєстраційної справи, з підстав не перебування у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за необхідно негайно здійснити перенаправлення ухвали суду для виконання до Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, яка після отримання останнім суб`єктом є обов`язковою для її виконання.

25.07.2019 року до суду, на виконання ухвали суду від 02.05.2019 року, надійшли витребувані судом документи, а саме належним чином завірені копії матеріалів реєстраційної справи №1796201151101.

15.10.2019 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання призначене на 19.02.2020 року позивачка та її представник не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином, однак 19.02.2020 року до суду надійшла заява від представника позивача про підтримання позовних вимог та розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача ТОВ «Кей-Колект» у судове засідання 19.02.2020 року не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак цього ж дня надав до суду заяву, в якій заперечує проти задоволення позовних вимог, з підстав їх необґрунтованості, а також просить суд розгляд справи провести за його відсутності.

Представник відповідача Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення судової повістки, однак про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням належним чином повідомлених сторін по справі, подання представником позивача та відповідача ТОВ «Кей-Колект» заяв про розгляд справи за їх відсутності та неявки іншого представника відповідача Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» без поважних причин, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце проведення судового засідання, судом без видалення до нарадчої ухвали було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі в судовому засіданні 19.02.2020 року.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши докази наявні в матеріалах справи, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11161890000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 90000 доларів США, зі сплатою 12,5 % річних, строком по 30 травня 2028 року.

30 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 також був укладений договір про надання споживчого кредиту №11161944000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у формі кредитної лінії, що надається траншами, ліміт якої є рівним 2337 гривень 53 копійки, зі сплатою 17,5 % річних.

В забезпечення виконання умов вказаних договорів, тієї ж дати, 30 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., зареєстрований в реєстрі за №2344, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на квартиру, виданого 09.06.1998 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів.

В подальшому, на підставі договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 13.02.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за №649-650, ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги за вказаним договором іпотеки, про що у державному реєстрі іпотек вчинено запис про іпотекодержателя – ТОВ «Кей-Колект» щодо квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою за №161198762 від 27.03.2019 року.

Зазначені обставини також не спростовувались позивачкою під час розгляду справи, а навпаки підтверджено, що ОСОБА_1 стало відомо про відступлення АКІБ «УкрСиббанк» на користь ТОВ «Кей-Колект» прав вимоги за договорами про надання споживчого кредиту за №11161890000 та за №11161944000 від 30.05.2007 року та укладеними до нього забезпечувальними договорами – 22.07.2015 року відповідно до отриманого листа за №734433.

Згідно з п.2.1.1., 2.1.2, іпотечного договору від 30.05.2007 року, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, а у разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги – звернути стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що у випадках, зазначених в п.2.1.1-2.1.2 цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

10.09.2008 року ТОВ «Кей-Колект» направило на ім`я ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень основного зобов`язання за вих. №734433/10/09/2018, з якої вбачається, що у ОСОБА_1 станом на 10.09.2018 року наявна заборгованість за договором про надання споживчого кредиту за №11161890000 від 30.05.2007 року у загальному розмірі 88830 доларів 57 центів США, що згідно курсу НБУ станом на 10.09.2018 року еквівалентно 2510793 гривні 88 копійок.

На підставі викладеного вбачається, що у зв`язку з наявною заборгованості у позивача за вказаним кредитним договором, відповідачем належним чином надіслано, на виконання п.4.3 іпотечного договору, вимогу про усунення порушень основного зобов`язання на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 4.4. іпотечного договору від 30.05.2007 року, у разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомлені, про яке йдеться в п..4.3, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; або за договором між іпотекодавцем та іпотеко держателем про задоволення вимог іпотеко держателя.

Відповідно до пункту 4.6 іпотечного договору, звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотеко держателя, здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку».

Розділом 5 договорі іпотеки передбачено, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку». У разі настання обставин, зазначених в п. 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку», правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

З урахуванням того, що в іпотечному договорі, сторони обумовили іпотечне застереження, судом встановлено, що іпотекодержатель – ТОВ «Кей-Колект» набув право на здійснення дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі застереження про задоволення вимог іпоеткодержателя у відповідності до ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

З підстав вищевикладеного, 23 березня 2019 року представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності на квартиру, загальною площею 48,9 кв.м., житловою площею 29,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 .

До заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень представником ТОВ «Кей-Колект» були додані документи, які необхідні для здійснення державної реєстрації, зокрема: договір про надання споживчого кредиту за №11161890000 від 30.05.2007 року; іпотечний договір від 30.05.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю.Д., зареєстрований в реєстрі за №2344; вимогу про усунення порушень основного зобов`язання за вих. №734433/10/09/2018 від 10.09.2018 року; поштове повідомлення про вручення 25.09.2018 року вказаної вимоги за №0300113212723.

За наслідком розгляду вказаної заяви та на підставі вказаних документів, 27 березня 2019 року державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_2 було винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №46167869.

На підставі вказаного рішення, державним реєстратором Кушнеровою Р.В. 27.03.2019 року було здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 , за ТОВ «Кей-Колект», номер запису про право власності №30892700.

Зазначені обставини підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №161446656 від 28.03.2019 року.

Позивач будучи незгодним з вказаною проведеною державною реєстрацією прав на нерухоме майно, звернувся до суду з цим позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний реєстратор, реалізуючи свої функції, керується Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Внесення відомостей до Державного реєстру прав, згідно з п.4 ч.1 ст. 3 Закону, здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною 3 ст. 10 Закону передбачено, що державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Частиною 2 ст. 18 Закону передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25.12.2015 року №1127.

Відповідно до п. 61 Порядку, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Таким чином, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, із огляду на закріплені у статтях 10 та 18 Закону №1952-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Як вбачається, у відповідності до п.61 вищезазначеного Порядку, ТОВ «Кей-Колект» було подано державному реєстратору: вимогу про усунення порушення основного зобов`язання №734433/10/09/2018 від 10.09.2018 року, адресовану на ім`я ОСОБА_1 , за адресою місця проживання: АДРЕСА_4 , відповідно до якої ТОВ «Кей-Колект» вимагало боржника протягом 30-днів, з дня отримання копії вимоги, погасити заборгованість, а також повідомлено, що в іншому випадку іпотекодержатель буде вимушений здійснити дії зі звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

До зазначеної вимоги, відповідачем було подано державному реєстратору, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за №0300113212723.

Відповідно до вказаного поштового повідомлення, ОСОБА_1 отримала поштове повідомлення 25.09.2018 року.

Однак, з вказаного поштового повідомлення не вбачається можливим встановити, що ОСОБА_1 отримано саме вказану вимогу за №734433/10/09/2018 від 10.09.2018 року. Наявний в матеріалах реєстраційної справи щодо спірної реєстрації права власності, опис вкладення в якому поштовим відправленням значиться вимога №734433/10/09/2018 від 10.09.2018 року, не міститься номеру відправлення, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити, що вказаний опис стосуються поштового відправлення з рекомендованим повідомленням за №0300113212723.

З огляду на вказане, суд погоджується з доводами позивача, що вказане повідомлення про вручення поштового відправлення є неналежним доказом відповідно до статті 77 ЦПК України та зазначає, що в даному випадку іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на нерухоме майно за правочином (договором іпотеки від 30.05.2007 року), оскільки його умовами прямо пов`язано перехід за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки із моментом отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушень (пункт 5.2, 5.3 цього договору).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року по справі №521/18393/16-ц.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем вимоги Порядку щодо надання документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, не виконано.

Згідно ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відповідачем проводилась оцінка предмета іпотеки, суду не надано, а відтак відповідачем – ТОВ «Кей-Колект» під час звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовий порядок, не дотримано усіх вимог встановлених статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Щодо посилань позивача про наявність порушень вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідачем було звернуто стягнення на спірне майно, за іпотечним договором від 30.05.2007 року, за реєстраційним №2344, в рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11161890000 від 30.05.2007 року.

На підставі вказаного кредитного договору, позивачка отримала кредит в сумі 90000 доларів США.

Згідно з довідкою (витягом з домової книги про склад сім`ї і реєстрації) за №138 від 24.12.2019 року, у квартирі АДРЕСА_3 , зареєстровані та мешкають дві особи: ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_3 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності за №161198762 від 27.03.2019 року вбачається, що у власності ОСОБА_1 було наявне лише нерухоме майно – квартира АДРЕСА_5 , інше нерухоме майно відсутнє.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та (або) предметом іпотеки відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника (майнового поручителя) або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна.

Отже, визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб`єкта, який здійснює таке стягнення), у тому числі на примусове стягнення майна в позасудовому порядку.

Викладена позиція узгоджується з позицією викладеною у постанові Верховного Суду колегії цивільної палати Касаційного цивільного суду від 31.10.2018 року у справі № 465/1310/17; у постанові від 02.10.2019 року по справі №306/2558/16-ц; у постанові від 19.02.2020 року по справі №758/2524/17).

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), оприлюдненій у Єдиному державному реєстрі судових рішень 19 грудня 2019 року, виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», отже зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Вказана правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справах №127/16726/17-ц (провадження № 61-39438св18) та №607/2754/16-ц (провадження № 61-29694св18).

З врахуванням того, що предмет іпотеки був переданий банку в забезпечення виконання умов споживчого кредиту, виданого у доларах США, зважаючи, що площа спірної квартири становить менше 140 кв.м. дане майно використовувалося позивачем як місце її постійного проживання, та іншого майна у позивача немає, про що свідчать вище встановлені обставини підтверджені належними доказами, суд приходить висновку, що до правовідносин сторін, які виникли з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки повинен бути застосований Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому відповідачі в силу зазначених положень Закону не могли вчиняти дії щодо звернення стягнення на дане майно.

Враховуючи вказані позиції Верховного Суду, суд приходить висновку, що за наслідками прийнятого державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р.В. рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , за ТОВ «Кей-Колект», фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Крім того, вирішуючи справу по суті, судом окремо надається правова оцінка обраного позивачем способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції – на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

ОСОБА_1 обрано спосіб захисту своїх порушених прав шляхом пред`явлення позову про скасування рішення державного реєстратора за №46167869 від 27.03.2019 року на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності та скасування запису про право власності відповідача на спірне майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №30892700.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) дійшла висновку, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

З урахуванням викладеного висновку, встановлених обставин щодо допущених порушень під час звернення стягнення на спірне майно, суд доходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог позивача та вважає за необхідне задовольнити заявлені вимоги частково, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №30892700, внесеного 25.03.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Риммою Вячеславівною, про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796201151101.

У задоволенні вимоги про скасування рішення державного реєстратора №46167869 від 27.03.2019 року, з вищевикладених підстав стосовно того, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, слід відмовити.

Одночасно суд враховує, що відповідачем фактично було надано належний перелік документів державному реєстратору, відповідно до Порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 року по справі №915/127/18 дійшла висновку, що якщо судом буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, якщо наявність такого запису порушує право або інтерес позивача. Тому за позовом про скасування запису про проведену державну реєстрацію права відповідачем є не суб`єкт держаної реєстрації прав, а особа, щодо права якої здійснено такий запис.

З урахуванням встановлених порушень та вказаного висновку Верховного Суду, суд доходить до висновку про часткове задоволення позову позивача в частині вимог до ТОВ «Кей-Колект» про скасування запису про право власності за №30892700 від 25.03.2019 року.

Крім того, під час ухвалення рішення суду в цій справі, судом враховується, що відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5, право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦКУ).

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло.

Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку, що зазначеною спірною реєстрацією порушені права позивача, як власника нерухомого майна, гарантовані державою Україна, ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини1950 року, норми якого згідно положень ст.9 Конституції України мають пріоритет над нормами вітчизняного законодавства.

Згідно з ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Разом з тим, відповідачем до суду не надано жодних належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині вимог до ТОВ «Кей-Колект» про скасування запису про право власності за №30892700 від 25.03.2019 року, оскільки в цій частині позовні вимоги ґрунтуються на приписах закону, тоді як обставини справи підтверджені певними належними та допустимими засобами доказування, у задоволенні решти вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 265 ЦПК України, у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про зокрема порядок і строк виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. (ст..267 ЦПК України).

З урахуванням порушених прав позивача, а також з метою їх відновлення, суд вважає за необхідне встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого рішення суду є підставою для поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_5 , за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.

Відповідно до задоволеної частини позовних вимог до відповідача ТОВ «Кей-Колект», стягненню з останнього на користь позивача підлягають витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви за вимогами немайнового характеру в сумі 768,40 грн. та за заявою про забезпечення позову в сумі 384,20 грн., що в загальній сумі складає 1152,60 грн.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 13, 76-81, 89, 141, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Кирилівська, 69), Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» (місцезнаходження: 66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник, вул. Куяльницька, 26А) про скасування державної реєстрації та записів про право власності – задовольнити частково.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №30892700, внесений 25.03.2019 року державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Риммою Вячеславівною, про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1796201151101.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого рішення суду, після набрання законної сили, є підставою для поновлення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_5 , за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати зі сплати судового збору в сумі 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 27 лютого 2020 року.

Головуючий Калініченко Л. В.