Рішення № 87879744, 12.02.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 467/1358/15-ц 2/335/33/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Дворникової Я.П.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору № ZPC0GA00000648 від 28.04.2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 85 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом розміром 11,04% річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення – 27.04.2017 року.

Разом із тим, на порушення умов кредитного договору відповідач ОСОБА_1 не здійснювала погашення заборгованості за кредитом та відсотками у визначені законом строки, внаслідок чого станом на 16.04.2015 року за нею утворилась заборгованість в загальному розмірі 344 345,48 доларів США, яка складається з:

- 81 080,35 доларів США – заборгованість за кредитом;

- 88 372,20 доларів США – заборгованість за відсотками;

- 13 260,00 доларів США – заборгованість за комісією за користування кредитом;

- 161 632,93 доларів США – пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором. Зобов`язання ОСОБА_1 за договором кредиту забезпечені порукою ОСОБА_2 на суму 1 000,00 грн. відповідно до договору № 02/ДЗ від 15.08.2014 року.

Посилаючись на положення ст.ст. 526, 527, 530, 554, 610 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 344 299,59 доларів США, що за курсом 21,78 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.04.2015 року складає 7 498 844,55 грн. та судові витрати, а також стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь 1 000,00 грн.

Відповідач-2 ОСОБА_1 з позовними вимогами АТ КБ «ПриватБанк» не погодилась, про що зазначила у письмових заявах по суті справи. Зокрема, вказувала, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.03.2011 року у справі № 2-56/11 частково задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Орджонікідзевського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області в особі сектору громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки, внаслідок чого в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 28.04.2007 року в розмірі 105,481,47 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 834 358,43 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28.04.2007 року на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 , шляхом застосування процедури, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Отже, позивач реалізував своє право на стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому вважає, що розрахунок суми заборгованості у цій справі проведено позивачем необґрунтовано, тобто без урахування вже стягнутої суми за вищевказаним рішенням суду. Крім того, зауважила, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення пені. Так, позивач дізнався про порушення свого права з липня 2007 року, і саме з цього часу позивачем нарахована пеня. До суду із цим позовом позивач звернувся у липні 2015 року, а відтак пропустив строк позовної давності в один рік, визначений ст. 258 ЦК України. Крім того, вказувала, що кредитним договором були визначені щомісячні платежі за тілом кредиту та відсотками, отже, строк виконання кожного щомісячного зобов`язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливав у відповідне число останнього місяця строку. Відповідач-2 перестала виконувати щомісячні зобов`язанні зі сплати кредиту та відсотків з жовтня 2008 року. Таким чином, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного щомісячного платежу. Отже, позовні вимоги про стягнення заборгованості з 12.11.2010 року (з урахуванням звернення позивача до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки 11.11.2010 року) по 27.07.2012 року не підлягають задоволенню через сплив строку позовної давності. Крім того, з наданого позивачем розрахунку не можливо встановити правильність нарахування сум. Відповідач просила застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Інших заяв по суті справи від учасників процесу не надходило.

Судом проведено такі процесуальні дії у цій справі.

Ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 27.07.2015 року, відкрито провадження у цій справі із призначенням судового засідання на 23.09.2015 року.

За клопотанням відповідача ОСОБА_1 ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 09.10.2015 року, справу передано на розгляд до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

20.11.2015 року справа надійшла до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2015 року цивільна справа прийнята до провадження судді Кравченко Л.Ю., судове засідання у справі призначене на 05.01.2016 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.03.2016 року ухваленого у цій справі позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 168 457,93 долари США, що за курсом 21,78 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16.04.2015 року складає 3 669 013,72 грн., яка складається з заборгованості за кредитом – 79 161,93 долари США, заборгованості по процентам за користування кредитом – 44 700,24 долари США, заборгованості по комісії за користування кредитом – 5 610 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором – 38 985,77 доларів США та 3 654,00 грн. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1 000,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 12.05.2016 року у цій справі задоволено апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», внаслідок чого рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.03.2016 року в частині відмови у стягненні на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1 918,43 долари США скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1 918,43 долари США. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.05.2017 року, задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , внаслідок чого скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

29.06.2017 року справа надійшла до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя та за наслідками автоматизованого розподілу справи передана в провадження судді Шалагінової А.В.

Ухвалою вказаного судді від 03.07.2017 року справа прийнята до провадження із призначенням судового засідання на 04.09.2017 року.

У зв`язку із набранням чинності новою редакцією Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05.01.2018 року розгляд даної цивільної справи продовжено в порядку загального позовного провадження, встановлено учасникам процесу строки для подання заяв по суті справи, судове засідання призначене на 08.02.2018 року.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.03.2018 року, відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 про призначення судової економічної експертизи через його необґрунтованість.

Представником відповідача ОСОБА_4 було заявлене повторне клопотання про призначення експертизи у цій справі з наведенням відповідного обґрунтування. Ухвалою суду від 20.06.2018 року, дане клопотання було судом задоволено, у справі призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено експертам ТОВ «Регіональне судово-експертне бюро», а провадження у справі – зупинене до отримання висновку експерта. Цією ж ухвалою витрати на проведення експертизи покладені на ОСОБА_1

30.07.2018 року через закінчення строку повноважень судді Шалагінової А.В. справа за наслідками повторного автоматизованого розподілу передана в провадження судді Макарову В.О.

17.08.2018 року до суду надійшло клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи разом із рахунком на оплату вартості проведення експертизи.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Макарова В.О. від 20.08.2018 року справа прийнята до провадження, поновлено провадження у справі та призначено її розгляд на 06.08.2018 року.

18.09.2018 року до суду надійшов лист директора ТОВ «Регіональне судово-експертне бюро», за змістом якого ОСОБА_1 відмовилась від оплати експертизи. З урахуванням цього, а також не задоволення клопотання експерта протягом 45 днів ухвала суду від 20.06.2018 року залишається без виконання.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.07.2019 року, відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про призначення експертизи у цій справі через його необґрунтованість.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 12.08.2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.07.2019 року про відмову в призначенні судової економічної експертизи - повернуто ОСОБА_1 .

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжі від 12.12.2019 року, провадження у справі було зупинено, через необґрунтованість заявленого відводу.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.122019 року, постановленої у складі головуючого судді Калюжної В.В., у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Макарова В.О. відмовлено.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.01.2020 року, провадження у даній цивільній справі було поновлено.

Сторони, будучи належним чином викликаними, у судове засідання не з`явилися.

В матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи у відсутність представника АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідачі причини неявки до суду не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи до суду не подавали.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За викладеного суд ухвалює провести судове засідання без участі сторін, що узгоджується із положеннями ст. 223 ЦПК України та не здійснювати у відповідності до положень частини першої статті 247 цього Кодексу фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до наступного висновку.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 28.04.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZPC0GA00000648 від 28.04.2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти на строк з 28.04.2007 року по 27.04.2017 року включно у розмірі 93 530 доларів США, а саме 85 000 доларів США на споживчі потреби, та 8 530,00 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, відсотків за дострокове повернення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 даного договору. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 350 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. У разі порушення вищевказаних термінів оплати на 120 календарних днів позичальник зобов`язаний повернути суму кредиту, відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Відповідно до умов пп. 7.3 договору, забезпеченням виконання зобов`язання за договором виступає іпотека квартири АДРЕСА_1 , а також всі інші види застави, іпотеки, поруки, надані банку з метою забезпечення зобов`язань.

Відповідно до п. 7.4 кредитного договору при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених пп. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування Кредитом у розмірі 2,43% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Також, п. 4.1 кредитного договору встановлено, що при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого пп. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку якщо кредит видано в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день сплати.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15.08.2014 року між ОСОБА_2 як Поручителем і ПАТ КБ «ПриватБанк» як Кредитором укладено договір поруки № 02/ДЗ, відповідно до умов якого Поручитель надає поруку перед Кредитором за виконання боржниками, вказаними у Додатку-1 до цього договору. Розмір відповідальності Поручителя обмежується сумою, зазначеною у Додатку-1 до цього Договору. У випадку невиконання боржниками обов`язків за кредитними договорами, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до додатку № 1 до договору поруки № 02/ДЗ від 15.08.2014 року зазначено відомості про боржника ОСОБА_1 , кредитний договір від 28.04.2007 року № ZPC0GA00000648 на суму кредиту 85 000 доларів США, розмір відповідальності поручителя перед кредитором визначений у 1 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 07.10.2008 року ОСОБА_1 допустила порушення умов кредитного договору, оскільки відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості саме з цієї дати за відповідачем обліковується сальдо простроченої заборгованості. Дану обставину визнає і відповідач, про що зазначає у своєму відзиві (запереченнях) на позовну заяву.

08.04.2015 року за № 30.1.0.0/2 2797813428 ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав вимогу ОСОБА_1 , в якій зазначив розмір простроченої суми заборгованості 344 345,48 доларів США та запропонував у термін, не пізніше 5 календарних днів з дня одержання вимоги погасити прострочену заборгованість. У разі не сплати заборгованості у вказаний строк на підставі ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору вимагається повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти і штрафні санкції.

Оскільки вказана вимога не була задоволена ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду із даним позов, в якому просив суд стягнути з неї заборгованість станом на 16.04.2015 року в загальному розмірі 344 345,48 доларів США, яка складається з: 81 080,35 доларів США – заборгованість за кредитом, до якої також увійшла сума страхових платежів 1 918,43 долларів США; 88 372,20 доларів США – заборгованість за відсотками; 13 260,00 доларів США – заборгованість за комісією за користування кредитом; 161 632,93 долари США – пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Відповідач-2 ОСОБА_1 із розміром заборгованості, визначеним позивачем, не погоджується, оскільки вважає, що позивач пропустив строк позовної давності за вимогами про стягнення тіла кредиту, відсотків та комісії за період з 12.11.2010 року по 27.07.2012 року, а також річний строк позовної давності по стягненню пені. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що позивач не врахував, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.03.2011 року у справі № 2-56/11 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 28.04.2007 року в розмірі 105 481,47 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 834 358,43 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28.04.2007 року на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 .

Однак, суд частково погоджується з доводами відповідача ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України , зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За нормами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Згідно зі ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Відповідач заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності у цій справі.

Умовами договору (п. 2.3.3, 7.1), визначено, що кредитні кошти погашаються щомісячними платежами за графіком рівними частинами – по 1 350,20 доларів США, що включає в себе заборгованість за кредитом, проценти за користування кредитом і винагороду.

Суд з урахуванням приведених норм закону зазначає, що початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. За договором в якому визначено погашення кредиту щомісячними платежами та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредитних коштів в повному обсязі – зі спливом терміну дії договору.

Відповідно до статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У даному випадку позивач 20.02.2009 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Орджонікідзевського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області в особі сектору громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.03.2011 року у справі № 2-56/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 06.06.2011 року, частково задоволено вказаний позов ПАТ КБ «ПриватБанк», внаслідок чого в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 28.04.2007 року в розмірі 105,481,47 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 834 358,43 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28.04.2007 на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 , шляхом застосування процедури, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, строк позовної давності перервався саме у момент пред`явлення позову 20.02.2009 року, а не 12.11.2010 року, як помилково стверджує відповідач ОСОБА_1 .

Відтак, враховуючи положення ст. 264 ЦК України строк позовної давності за відповідними щомісячними платежами за кредитним договором за період з 07.10.2008 року по 20.02.2009 року у даному випадку спливав 21.02.2012 року

До суду із даним позовом позивач звернувся 27.07.2015 року.

Аналогічним чином спливали строки позовної давності за щомісячними платежами за кредитним договором, які повинні були здійснюватися відповідачем ОСОБА_1 після 20.02.2009 року і до 26.07.2012 року.

Частиною другою статті 1050 ЦК України, передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2.3.3 Кредитного договору у випадках затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, перевищення сумою заборгованості суми кредиту більше ніж на 10%, несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту, іншого істотного порушення умов даного договору позичальник має право повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, відсотки за фактичний строк його користування, в повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу від банку. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов даного договору, вимога банку втрачає чинність.

Позивач скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 2.3.3 Кредитного договору правом та пред`явив до позичальника вимогу про дострокове погашення кредитних зобов`язань, проте така вимога була направлена позичальникові за межами вищезазначених строків позовної давності і тому на її перебіг не впливає.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених обставин суд доходить висновку, що з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту, відсотками та винагородою за період з 26.07.2012 року по 27.07.2015 року (дата пред`явлення цього позову до суду), яка не виходить за межі строку позовної давності.

Виходячи із умов п. 7.1 кредитного договору, яким було встановлено щомісячний платіж у розмірі 1 350,20 доларів США, за вказаний період сума заборгованості, яку належить стягнути з ОСОБА_1 становить 48 607,02 доларів США (1 350,20 доларів США х 36 місяців прострочення), яка включає заборгованість за тілом кредиту, відсотками та винагородою. У гривневому еквіваленті за курсом 21,78 грн. за долар США (відповідно до службового розпорядження НБУ, на яке посилається позивач в обґрунтування позову) дана сума дорівнює 1 058 664,82 гривні.

Крім того, відповідно до виписки по рахунку щодо сплати страхових платежів, наданій позивачем, в межах строку позовної давності за період з 26.07.2012 року по 27.07.2015 року позивачем було сплачено 885,24 доларів США, у тому числі 26.04.2013 року – 243,05 доларів США та 266,51 доларів США, 25.04.2014 року – 179,19 доларів США та 196,49 доларів США (т. 1 а.с. 136-137).

При укладенні кредитного договору сторони домовились, що позичальник мав застрахувати заставлене майно, уклавши відповідний договір з Страховою компанію за погодженням Банку (п. 2.2.7 Договору).

Цим же пунктом договору передбачено, що у випадку не подання Позичальником підтверджувального документу про сплату чергового страхового платежу, Банк сплачує страхові внески за рахунок отриманих кредитних коштів відповідно до п. 2.1.3 Договору.

У п. 2.1.3 договору йдеться, що Банк зобов`язується перераховувати чергові страхові кошти, передбачені договором страхування.

Договір особистого страхування позичальник уклала із Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» 28.04.2007 року (т. 1 а.с. 96). Також 28.04.2007 року позичальник уклала із цією ж страховою компанією договір страхування майна (т. 1 а.с. 98).

Враховуючи, що вказані страхові платежі були здійснені саме позивачем через невиконання позичальником своїх зобов`язань, тому з ОСОБА_1 на користь позивача слід також стягнути такі платежі в межах строку позовної давності у розмірі 885,24 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом 21,78 грн. за долар США (відповідно до службового розпорядження НБУ, на яке посилається позивач в обґрунтування позову) становить 19 280,53 гривні.

Суд вважає необґрунтованими посилання ОСОБА_1 на те, що у даному випадку слід враховувати, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.03.2011 року у справі № 2-56/11 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 28.04.2007 року в розмірі 105 481,47 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 834 358,43 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28.04.2007 року на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1 .

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (ст. 12 Закону).

Зі змісту рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.03.2011 року вбачається, що суд звернув стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором станом на 11.11.2010 року. Таким чином, судом не вирішувалась самостійна вимога про стягнення заборгованості. Крім того, звернення стягнення здійснене за період, який при розгляді даної справи судом не враховано через пропуск позивачем строку позовної давності. Отже, наявність вказаного рішення жодним чином не впливає на розмір заборгованості, який визначено судом до стягнення у даній цивільній справі.

Також, доказів того, що дане рішення суду станом на час розгляду справи є виконаним суду надано не було.

Окрім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача ОСОБА_1 на необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку кредитної заборгованості, що підлягає перевірці виключно шляхом проведення судової економічної експертизи, оскільки судом за клопотанням її представника у цій справі призначалася відповідна експертиза, але ОСОБА_1 не здійснила оплату її вартості, чим ухилилась від її проведення.

В силу ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу не можливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 ухилилась від проведення експертизи, а також те, що остання не подала суду будь-яких інших доказів на спростування розміру кредитної заборгованості, суд вважає за можливе визнати обґрунтованим розмір кредитної заборгованості цього відповідача перед АТ КБ «ПриватБанк» у частині, що визначена судом вище з урахуванням строку позовної давності.

Стосовно позовної вимоги банку про стягнення пені суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку пені за період з 27.07.2014 року по 27.07.2015 року, тобто в межах річного строку позовної давності, її розмір визначено позивачем як 53 001,54 доларів США із зазначенням еквіваленту у гривні 1 169 930,55 грн. (т. 1 а.с. 230-231).

Разом із тим, відповідно до п. 4.1 кредитного договору, при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого пп. 2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку якщо кредит видано в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день сплати.

Отже, вказаним пунктом встановлено розмір пені 0,15% за кожен день прострочення, тобто 54,75 % річних (0,15 х 365), що перевищує подвійну облікову ставку НБУ за період з 27.07.2014 року по 04.03.2015 року, яка у вказаний період становила: з 17.07.2014 року – 12,5% річних, з 13.11.2014 року – 14 % річних, з 06.02.2015 року – 19,5 % річних. З 04.03.2015 року ставка НБУ становила 30%, тобто її подвійний розмір був більшим, ніж установлений кредитним договором розмір пені.

Таким чином, нарахування пені у розмірі 0,15% за кожен день прострочення за період з 27.07.2014 року по 04.03.2015 року суперечить вимогам статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Поряд із цим, позивачем не надано суду обґрунтованого розрахунку суми пені за період з 04.03.2015 року по 27.07.2015 року.

Крім того, проаналізувавши наданий позивачем розрахунок пені (т. 1 а.с. 230-231), суд дійшов висновку, що він не узгоджується із позовними вимогами, оскільки у позовній заяві розмір пені до стягнення визначався як 161 632,93 долари США. Крім того, у наданому розрахунку не зазначено, за яким курсом було визначено гривневий еквівалент пені на кожен день періоду її нарахування.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені не можуть бути визнані судом обґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Також суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 на суму 1 000,00 грн., з огляду на таке.

Згідно зі ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).

Частиною 1 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Разом із тим, договором поруки від 15.08.2014 року № 02/ДЗ одночасно встановлено два види відповідальності поручителя – солідарна відповідальність, а також відповідальність, що обмежується певним розміром (пп. 3, 5 договору, додаток № 1 до договору поруки).

Крім того, даний договір поруки не було підписано безпосередньо боржником ОСОБА_1 , яка не зазначена у ньому як сторона договору.

В позовній заяві позивач посилався на норми права, що регулюють саме солідарну відповідальність боржника і поручителя, проте просив стягнути з ОСОБА_2 суму в розмірі 1 000,00 грн. У судове засідання представник позивача не з`явився та не скористався своїм правом уточнити позовні вимоги у цій частині. Натомість, суд в силу принципу диспозитивності, закріпленого у ч. 1 ст. 13 ЦПК України, розглядає цивільні справи саме у межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

За таких обставин, враховуючи суперечливість умов договору поруки і викладених позивачем позовних вимог, а також зважаючи на те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_2 1 000,00 грн.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на його користь суми в загальному розмірі 49 492,26 доларів США, що за курсом 21,78 грн. за долар США (відповідно до службового розпорядження НБУ, на яке посилається позивач в обґрунтування позову) еквівалентно 1 077 941,42 гривні. У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, що складає 511,56 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, рах. № НОМЕР_2 ), заборгованість за кредитним договором № ZPC0GA00000648 від 28.04.2007 року у розмірі 49 492 (сорок дев`ять тисяч чотириста дев`яносто два) долари США 26 центів США, що за курсом Національного банку України станом на 16.04.2015 року еквівалентно 1 077 941 (один мільйон сімдесят сім тисяч дев`ятсот сорок одна) грн. 42 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, рах. № НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 511 (п`ятсот одинадцять) грн. 56 коп.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до або через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя.

Суддя В.О. Макаров