Рішення № 87879336, 07.02.2020, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/433/2020

Номер справи 243/13577/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Воронкова Д.В.,

за участю секретаря Нікіфорової В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження в залі судового засідання Слов`янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2019 оку позивач звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 11.07.2016 року вона була прийнята на роботу на посаду черговий по залізничній станції виробничого підрозділу «Станція Микитівка» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень». Згідно до Наказу № 4794/ДН-ОС від 10.07.2017 року її було звільнено за скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. На день її звільнення заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку становить 27422,55 грн. з утриманням з цих сум податків й інших обов`язкових платежів. По теперішній час вказана сума відповідачем не виплачена. Просить стягнути з відповідача на свою користь вказану суму заборгованості із заробітної плати за вказаний період.

В судове засідання позивач не з`явився, надав заяву про розгляд справи без її участі, позов просила задовольнити (а.с.3).

Представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» Парахотін А.П., який діє на підставі довіреності від 25 липня 2019 року (а.с.38), надав суду заяву, в якій справу просив розглянути без його участі, у задоволенні вимог просив відмовити. Відповідно до відзиву на позовну заяву, наданого 06.09.2020 року (а.с.35-52), зазначив що Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення АТО на території Донецької і Луганської областей. Позивач не перемістився з непідконтрольної території, продовжив працювати на тій частині підприємства, яка перебувала на території проведення АТО та на території тимчасово непідконтрольній Україні. Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року засвідчено настання обставин непереборної сили, що унеможливлює виконання відповідачем обов`язків, та є підставою для звільнення від відповідальності зобов`язаної сторони. Таким чином відсутня вина відповідача у нездійсненні виплат на користь позивача, оскільки це є наслідком злочинних дії третіх осіб, що підтверджується Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України. Зазначає, що за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата з урахуванням обов`язкових утримань податків на доходи та інших зборів у сумі 1609,36 грн., яка 04.09.2017 року була виплачена у касі м. Лиман. Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

З копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що 11.07.2016 року остання була прийнята на роботу на посаду черговий по залізничній станції виробничого підрозділу «Станція Микитівка» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с.6-8).

Згідно до Наказу № 4794/ДН-ОС від 10.07.2017 року, ОСОБА_1 було звільнено 17.07.2017 року за скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, з компенсацією за невикористану відпустку 35 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с.5).

Відповідно до розрахунків заробітної плати, що надані позивачкою, останній була нарахована заробітна плата у період:

- за березень 2017 року 4824 грн. 57 коп., в тому числі оплата вимушеного простою 969 грн. 89 коп., сума до виплати 3836 грн. 42 коп. (а.с.9);

- за квітень 2017 року 2388 грн. 28 коп., в тому числі оплата вимушеного простою 2324 грн. 96 коп., сума до виплати 1883 грн. 22 коп. (а.с.12);

- за травень 2017 року 4939 грн. 74 коп., в тому числі оплата вимушеного простою 1110 грн. 83 коп., сума до виплати 3928 грн. 00 коп. (а.с.10);

- за червень 2017 року 265 грн. 69 коп., в тому числі оплата вимушеного простою 260 грн. 83 коп., сума до виплати 211 грн. 28 коп. (а.с.13);

- за липень 2017 року 15004 грн. 27 коп., в тому числі оплата вимушеного простою 119 грн. 80 коп., компенсація за невикористану щорічну відпустку у розмірі 35 днів 7718 грн. 90 коп., вихідна допомога при звільненні 6891 грн. 10 коп., сума до виплати 12000 грн. 05 коп. (а.с.11).

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу, що надані на запит суду Слов`янським об`єднаним управлінням ПФУ Донецької області, розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за березень 2017 року становить 4824 грн. 57 коп., за квітень - липень 2017 року дані відсутні (а.с.56).

Відповідно до видаткового касового ордеру № 1099 від 05.09.2017 року відповідачем на користь позивача було сплачено заробітну плату за першу половину березня 2017 року (аванс) у розмірі 1609,36 грн. (а.с.44).

З довідки про доходи ОСОБА_1 №145/2 від 24.01.2020 року вбачається, що за період березень - липень 2017 року останній нарахована заробітна плата лише за березень у розмірі 2023 грн. 88 коп., до видачі 1609 грн. 36 коп. (а.с.43).

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов`язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2ст. 24 Конституції України, відповідно до яких, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч. 7 ст. 43 Конституції України, ч. 1 ст. 115 КЗпП України, відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

16. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата-це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно - правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці», основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок ( окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10), «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст.22цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з наданих до суду документів, ОСОБА_1 дійсно працювала у ВП «Станція Микитівка» СП ДДЗП філії «Донецька залізниця» черговим та 17 липня 2017 року була звільнена з роботи на підставі п. 1 статті 40 КЗпП України, що також підтверджено Копією трудової книжки (а.с.6-8).

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивач ОСОБА_1 перебувала з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала усі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність первинних документів, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.

Типові форми первинного обліку використовуються з метою обліку використання робочого часу усіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час та інших показників, необхідних для складання форм державних статистичних спостережень з праці.

Зокрема, типова форма №П-5 Табель обліку використання робочого часу надається як рекомендована для застосування і використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо робочого часу, необхідний для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці.

Крім того, як вказано в Постанові Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі №243/5469/17, провадження №61-94св17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця.

Суд звертає увагу на ті обставини, що структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» здійснює господарську діяльність на підконтрольній Україні території, починаючи з квітня 2016 року, а позивача звільнено 17 липня 2017 року.

Відповідач належними та допустимими доказами у відповідності зі ст.ст. 76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у вказаних документах (довідках), наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними.

Наданий суду Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України не звільняє відповідача від обов`язку виплатити працівнику заборгованість з оплати праці, а лише підтверджує відсутність вини підприємства у несвоєчасній виплаті заробітної плати.

Враховуючи, що відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо виплати позивачу заробітної плати за період з 15.03.2017 року по 17 липня 2017 року, тому суд вважає, що таке порушення є порушенням ст.1 Протоколу №1.

Суд приймає до уваги як належний доказ по справі надані позивачем розрахункові листи за період березень - липень 2017 року, відповідно до яких позивачу нараховувалася заробітна плата за час простою, а також Наказ про звільнення позивача з роботи, оскільки зазначені документи не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів, щодо їх достовірності, оскільки факт наявності та розмір зазначеної заборгованості із заробітної плати відповідачем не спростовано.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за 35 днів щорічної відпустки та вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку, суд виходить з наступного.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до положень п. 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатом України від 13 січня 2004 року № 5, Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входить, зокрема, оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством.

Наявність невикористаних днів відпустки ОСОБА_1 підтверджується наказом (розпорядженням) № 4794/ДН-ОС від 10.07.2017 року про припинення трудового договору (контракту), кількість невикористаних днів відпустки, за які надається компенсація становить 35, тому вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню (а.с.5).

Крім того, відповідно до статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме, наказу про припинення трудового договору з ОСОБА_1 № 4794/ДН-ОС від 10.07.2017 року (а.с.5), позивач має право на отримання вихідної допомоги в розмірі одного середнього місячного заробітку. Така допомога не була їй виплачена і зазначена обставина за наявними матеріалами справи відповідачем визнається.

У зв`язку з наведеним, суд приходить до переконання, що право позивача на отримання компенсації за 35 днів невикористаної щорічної відпустки та одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку є безспірним, а тому, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначені суми без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З урахуванням роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд приходить до висновку, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з 15.03.2017 року по 17.07.2017 року у розмірі 25398 грн. 67 коп., з урахуванням частково виплачених сум за березень 2017 року у розмірі 2023 грн. 88., в тому числі, заборгованість по виплаті вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку та компенсацію за невикористані 35 днів щорічної відпустки, без урахування обов`язкових платежів та податків.

Таким чином вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у розмірі 25398 грн. 67 коп. (27422,55 грн.-2023,88 грн.), оскільки саме зазначена сума вираховується з наданих позивачем розрахунків заробітної плати за березень 2017 року - липень 2017 року.

Позивачкою заявлені позовні вимоги в розмірі 21858,97 грн. Враховуючи, що сума позовних вимог та сума задоволених позовних вимог стосуються одного і того ж періоду роботи позивачки, а також той факт, що 21858,97 грн. є заробітною платою позивачки з урахуванням обов`язкових платежів та податків від суми 27422,55 грн., суд, приймаючи рішення по справі, не виходить за межі заявлених позовних вимог.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі не більше ніж за один місяць, згідно вимогам ст. 430 ЦПК України, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 6 цієї статті передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються всі судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до вимог Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Законом України «Про Державний бюджет на 2019 рік», встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2019 року у сумі 1921 грн.

Позивач, будучи звільненим від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір», звернувся до суду з даною позовною заявою 22.11.2019 року, а тому, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 768 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 9, 12, 19, 81, 82, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 115-117 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Тверська, 5, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість із заробітної плати за період з 15.03.2017 року по 17.07.2017 року в сумі 25398 (двадцять п`ять тисяч триста дев`яносто вісім) грн. 67 коп. з утриманням з цих сум податків й інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства Українська залізниця (місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. на користь держави на рахунок отримувача: UA798999980000031211256026001 отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення виготовлений 17 лютого 2020 року.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Д.В. Воронков