Рішення № 87878446, 27.02.2020, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1749/19 Провадження № 2/304/115/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2020 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Чепурнова В. О.,

з участю секретаря судового засідання - Гавій Л.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - Лавер Л. І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 304/1749/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дубриницька сільська рада Перечинського району Закарпатської області, про позбавлення права користування житловим будинком та зняття з реєстрації місця проживання, -

В С Т А Н О В И В:

відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 19 лютого 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 27 лютого 2020 року.

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що вона є власником приватного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному будинку зареєстрована її пасербиця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка більше десяти років там не проживає. Те, що відповідач не проживає у її будинку підтверджується довідкою сільської ради та Актом про встановлення факту не проживання від 19 вересня 2019 року. Про це можуть також надати пояснення у судовому засіданні і її сусіди - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Вона ж для повної реалізації свого права власності та необхідності оформлення субсидії в Управлінні соціального захисту населення змушена зняти відповідача з реєстрації. Будь якого зв`язку з відповідачем вона не підтримує, місце її знаходження їй невідоме; договір на користування житловою площею між ними не укладався. Оскільки реєстрація відповідача створює їй перешкоди у реалізації належних як власнику прав володіння, користування та розпорядження власним будинком, тому просить позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила такі задовольнити, посилаючись на викладені у позові обставини.

У судовому засіданні представник Дубриницької сільської ради Перечинського району Закарпатської області як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 проти задоволення позову не заперечила.

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснили, що є сусідками позивача ОСОБА_1 , яка проживає у будинку АДРЕСА_1 , однак відповідача ОСОБА_3 давно вже не бачили у вказаному будинку. Вона лише приходила до батька на похорон близько двох років тому. Де вона проживає на даний час їм невідомо.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, однак її представник ОСОБА_8 подавала суду відзив, в якому зазначила, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Дубриничі Перечинського району, та з народження проживала з батьками - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 і сестрою ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , який будували їх батьки. У ІНФОРМАЦІЯ_5 мама передчасно померла, залишивши заповіт, посвідчений 25 лютого 1987 року секретарем Дубриницької сільської Ради народних депутатів Перечинського району. З часом батько вдруге одружився, опіку над ними, малолітніми дітьми, взяла їх бабуся - ОСОБА_12 . З досягненням 16-річчя місце проживання відповідача було зареєстроване Перечинським РВ УМВС за адресою місця проживання її батьків, хоча з незалежних від неї обставин, внаслідок численних сварок з батьком та мачухою, останні роки вона не змогла там проживати. Тим більше навіть на даний час будинок не є придатним для проживання - там немає підлоги, дверей, електро- та газопостачання тощо, а у літній кухні є лише одна кімната, де проживали покійний батько з мачухою, тому відповідач і не проживала у будинку АДРЕСА_1 , оскільки площа планування придатної для проживання літньої кухні не давала можливості для одночасного проживання трьох дорослих людей. Відтак просить суд визнати поважними причини не проживання відповідача у спірному будинку понад 10 років. У ІНФОРМАЦІЯ_6 помер батько ОСОБА_9 , який всупереч всім моральним принципам залишив заповіт, за яким все своє майно передав дружині - ОСОБА_1 . До спливу шести місяців вона зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за батьками, на що нотаріусом усно було повідомлено, що є батьком складено заповіт, а відтак її заяву прийнято не буде. Відповідач ще не зверталася з питанням прийняття спадщини, так як вважає, що вступила у спадщину, оскільки була зареєстрована з батьком за однією адресою, а також тривала онкологічна хвороба, перенесені операції, а також проходження курсу хіміотерапії й на даний час. На даний час відповідач проживає у найманій квартирі в місті Ужгороді, а твердження позивача у позові про те, що домовленості про збереження за нею житлової площі на період її не проживання не відповідає дійсності. Додатково зазначає, що іншого житла, яке б належало відповідачу на праві приватної власності та в якому відповідно вона могла б зареєструвати своє місце проживання не має. Крім того, звертає увагу суду на те, що норма про визнання особи такою, що втратила право користування житлом може бути реалізована за наявності двох обов`язкових складових, які в силу вимог процесуального закону повинні бути доведені під час судового розгляду позивачем. По-перше, це термін не проживання в житловому приміщенні понад один рік, та, по-друге те, що особа не проживає у такому приміщенні саме без поважних причин. В разі їх поважності, наприклад, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї, суд може продовжити пропущений строк і відмовити у задоволенні позовних вимог. Щодо неможливості оформлення субсидії представник відповідача зазначає, що позивач з такою не зв`язувалася з проханням надання копій необхідних документів, а тим паче, що в Управлінні соцзахисту її усно повідомили, що при наявності зареєстрованої особи, яка не проживає у будинку, із сільської ради додатково подається довідка про склад сім`ї (про осіб, які фактично проживають у будинку). Несплата ж коштів за користування житлово-комунальними послугами не може бути підставою для визнання відповідача такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки позивач (за доведеності понесення ним таких витрат одноособово), не позбавлений можливості ставити питання про їх відшкодування. На підставі вищенаведеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

У судовому засіданні встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності (розмір частки 1), позивачу ОСОБА_1 (а. с. 6-7).

Також встановлено, що у зазначеному будинку зареєстрована відповідач ОСОБА_3 , що стверджується копією будинкової книги для прописки громадян, що проживають у будинку АДРЕСА_1 , а також довідкою Дубриницької сільської ради віл 19 вересня 2019 року, що перешкоджає позивачу користуватися та розпоряджатися своїм майном (а. с. 9).

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Так, згідно довідки виконкому Дубриницької сільської ради Перечинського району від 18 жовтня 2019 року № 889 зі слів ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 не проживає більше десяти років (а. с. 8).

Також Актом про встановлення факту не проживання від 19 вересня 2019 року підтверджується, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно не проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10).

Як роз`яснено у постанові Верховного Суду України «Про усунення перешкод у користуванні власністю» від 16 січня 2012 року у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Частинами 1, 4 статті 156 ЖК України визначено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо під час їх вселення не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування житлом інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

За правилами ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_3 у зазначеному будинку не проживає більше десяти років, а позивач не може належним чином користуватися своєю власністю, суд вважає, що її слід визнати такою, що втратила право користування будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , знявши відповідача з реєстраційного обліку у вказаному будинку.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідає положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України, ст. ст. 9, 71, 72 Житлового Кодексу Української РСР, ст. ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Дубриницька сільська рада Перечинського району Закарпатської області, про позбавлення права користування житловим будинком та зняття з реєстрації місця проживання - задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 , знявши її з реєстраційного обліку.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Дубриницька сільська рада Перечинського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04351179; місцезнаходження: 89210 Закарпатська область Перечинський район с. Дубриничі, вул. Центральна, № 55.

Головуючий: Чепурнов В. О.