Рішення № 87871779, 24.02.2020, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області

Справа № 699/154/18

Номер провадження № 2/699/183/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2020 року м. Корсунь-Шевченківський

Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Свитки С.Л.,

за участю секретаря судового засідання Таран О.В.,

позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Кучерука М.В.,

відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Дяковського О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі судових засідань Корсунь-Шевченківського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

23.02.2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом і просив стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 140461,99 грн, що еквівалентно 5200 доларів США та судові витрати у справі.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що 27.09.2017 року надав відповідачу в позику 5200 доларів США зі строком повернення до 31.10.2017 року. На підтвердження отримання коштів та зобов`язання повернення вказаних коштів відповідач надав власноручно написану розписку про отримання коштів, зобов`язання їх повернути та строк виконання даного зобов`язання – 31.10.2017 року.

До вказаного строку відповідач в добровільному порядку борг не повернув.

Головуючим у справі було визначено суддю Линдюка В.С., який згідно ухвали суду від 15.03.2018 року відкрив провадження у справі.

Строк відрядження судді Линдюка В.С. на посаді судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області закінчився 29.06.2018 року, тому дану справу, відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, передано до канцелярії суду для повторного авторозподілу (а.с.17-18 т.1).

Відповідно до протоколу повторного авторозподілу судової справи між суддями від 27.08.2018 року дану справу передано на розгляд судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області Свитці С.Л., яким ухвалою суду від 29.08.2018 року справу прийнято до провадження (а.с.125 т.1).

Представником відповідача адвокатом Дяковським О.С. поданий відзив на позов, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, розписка, на яку посилається позивач, не містить умов передачі коштів відповідачу, дати отримання грошових коштів. Крім цього, розписка датована 28.09.2018 р., а строк повернення боргу до 31.10.2017 року (а.с.37-40 т.1).

Позивачем ОСОБА_1 подано відповідь на відзив, в якій він просив не брати до уваги вказаний відзив, оскільки розписка від 27.09.2017 року, оригінал якої знаходиться у позивача, є підтвердженням як передачі грошових коштів позивачем та отримання їх відповідачем, так і зобов`язанням відповідача повернути вказані кошти позивачеві до 31.10.2017 року (а.с.71-73 т.1)

Крім того, ухвалою суду від 25.09.2019 року заяву товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛ ФОРТ» про залучення в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача залишено без руху (а.с.34-35 т.2).

Ухвалою суду від 21.10.2019 року заяву товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛ ФОРТ» про залучення в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача повернуто заявнику (а.с.46-47 т.2).

Ухвалою суду від 24.02.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про залучення в якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛ ФОРТ».

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кучерук М.В. позов підтримали та надали пояснення аналогічні до його змісту. Позивач ОСОБА_1 пояснив, що розписка була написана при передачі грошей відповідачу в присутності ОСОБА_3 . Відповідач отримав гроші в борг, розписку склав ОСОБА_4 . Розписка була складена 27.09.2017 року, після отримання відповідачем грошей. Юридичні особи до даного спору не мають відношення. 27.09.2017 року Патлай повернув 10000 грн в якості відсотків на рахунок дружини позивача. Запис про повернення вказаної суми зробив сам ОСОБА_4 на звороті розписки.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Дяковський О.С. в судовому засіданні позов не визнали. Представник відповідача адвокат Дяковський О.С. пояснив, що спір виник між юридичними особами, оскільки позивач та відповідач є власниками юридичних осіб. Розписка, яка міститься у справі вказує на наявність боргу, а не на позику. Зобов`язання виникли із інших правовідносин, немає доказів отримання грошей. Розписку складав відповідач, але гроші не отримував, він був посередником у спорі двох юридичних осіб, яких саме не пам`ятає, а тому з метою залагодження конфлікту написав розписку, свідком чого був присутній ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_3 показав, що розписка між сторонами була укладена з приводу отримання коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 . В його присутності ОСОБА_2 перерахував кошти.

Вислухавши пояснення позивача, відповідача та їхніх представників, показання свідка, з`ясувавши обставини справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.

З розписки від 27.09.2017 року вбачається, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути ОСОБА_1 5200 доларів до 31.10.2017 року. Хоча в розписці не зазначено долари якої іноземної держави, але судом уточнено, що це були долари США.

Твердження сторони відповідача, що розписка датована 28.09.2018 року не відповідає дійсності, оскільки в розписці зазначена дата 27.09.2017 року.

Судом встановлено, що 27.09.2017 року ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_2 кошти в сумі 5200 доларів США, а останній мав повернути вказані кошти в строк до 31.10.2017 року, що підтверджується розпискою (а.с.4).

Хоча в розписці не зазначено, що передачі коштів позивачем відповідачу у позику, проте обов`язок щодо повернення коштів виникає за умови отримання вказаних коштів у позику, про що зазначено у розписці.

Розписка від 27.09.2017 року складена власноручно ОСОБА_2 та підписана ним і ОСОБА_1 .

Посилання відповідача на те, що спір виник між юридичними особами, власниками яких є сторони не підтверджується матеріалами справи, оскільки у справі відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є суб`єктами підприємницької діяльності, зокрема, власниками юридичних осіб, від імені яких вони діяли.

Згідно зі змістом розписки, яка міститься на а.с.5, 222 т.1 позикодавцем та позичальником є фізичні особи.

З огляду на вказане суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, не є такими, що виникли під час укладання правочину при здійсненні господарської діяльності.

Також не заслуговує на увагу твердження відповідача, що вказані відносини між сторонами не є позиковими, оскільки не надано доказів, які спростовують зміст складеної розписки та те, що борг виник з інших зобов`язань.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, у зв`язку з чим, приймаючи до уваги те, що відповідач є дієздатною особою та таким, що має досвід у здійсненні господарської діяльності, суд приходить до висновку, що останній повинен був розуміти значення своїх дій в момент видачі боргової розписки та юридичних наслідків вказаної дії.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Досліджена судом розписка відповідача вказує, що останній отримав від позивача кошти на певний період, до настання конкретної дати (31 жовтня 2017 року). Отже після настання вказаної дати відповідач зобов`язаний був повернути позивачу отримані кошти.

За таких обставин суд приходить до висновку, що розписка відповідача підтверджує умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем, крім стягнення основної суми боргу, інші вимоги не заявлені.

Що стосується стягнення суми позики в іноземній валюті - доларах США із одночасним визначенням гривневого еквівалента вказаної суми, суд зазначає наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 ( в редакції та який був чинний на час укладення договору) встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 1 Декрету № 15-93 визначено, що терміни, які використовуються в цьому Декреті, мають таке значення:

«валютні цінності»:

валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Для цілей цього Декрету надалі під термінами: «валюта України» розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;

«іноземна валюта»: розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;

«валютні операції»: операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

«резиденти»: фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

«нерезиденти»: фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.

У статті 2 цього Декрету вказано, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

У частині четвертій названої статті перераховано випадки, у разі яких індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов`язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;

переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:

відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету;

відкриття рахунків у іноземній валюті інвесторами - учасниками угод про розподіл продукції, в тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов`язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), в якій вказано, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Вказана позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду України у справі №723/304/16-ц від 23.10.2019 року.

Згідно ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

На звороті розписки (а.с.222 т.1) міститься відмітка про повернення 27.09.2017 року 10000 грн на карту ОСОБА_5 № НОМЕР_1 . З виписки, наданої АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що 27.09.2017 року ОСОБА_2 здійснив переказ на картку ОСОБА_5 10000 грн, з яких сума комісії становить 50 грн (а.с.223 т.1).

У судовому засіданні встановлено, що 10000 грн перераховано на карту дружини позивача, як відсотки за користування коштами, що визнається стороною позивача, вказаний запис на розписці виконаний відповідачем особисто, що також підтверджено показаннями свідка та визнається належним виконанням зобов`язання і вказані дії відповідача суд оцінює як визнання укладеного правочину.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 5200 доларів США, без визначення грошового еквіваленту у гривні.

Згідно ч.1-3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки позов задовольняється, то суд відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1404,62 грн.

Згідно ч.1-4 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано витяг з договору №4/2018 від 05.02.2018 року про надання правової допомоги, укладений між адвокатським бюро «Максима Кучерука» в особі директора Кучерука М.В. і Татаровським М.Ю. (а.с.9 т.1).

На а.с.8, 10 т.1 міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5069 ОСОБА_6 та ордер серії ЧК №365013.

Також у судовому засіданні приймав участь адвокат Кульшенко Р.А., що підтверджується копіями свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4490 ОСОБА_7 та ордер серії КС №365115 (а.с.175, 180 т.1).

Проте стороною позивача суду не надано доказів оплати надання правничої допомоги та акту виконаних робіт.

Тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката на даний час відсутні.

Керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , інші дані про особу суду не надані, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та зареєстрованого АДРЕСА_2 , жителя АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_3 виданий Могилів-Подільським МРВ УМВС України у Вінницькій області 27.03.2000 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , заборгованість за договором позики від 27.09.2017 року у розмірі 5200 доларів США та судові витрати (судовий збір) в сумі 1404 грн 62 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга може бути поданою до Черкаського апеляційного суду через Корсунь-Шевченківський районний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 26.02.2020 року.

Суддя Свитка С.Л.