Рішення № 87871652, 27.02.2020, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/3671/17

номер провадження 2/695/60/20

27 лютого 2020 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Середи Л.В.

за участю секретаря – Біліченко С.В.,

представника позивача – ОСОБА_1 .В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернувся до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості у сумі 22890.09 гривень.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 10.07.2012 року відповідач став клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» та уклав договір, відповідно до умов якого отримав кредит у розмірі 300 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач наполягає, що кредитні кошти ОСОБА_2 отримав, а свої зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконує, а тому станом на 31.10.2017 року утворилась заборгованість, яку позивач визначає в розмірі 22890.09 грн., та до якої позивачем внесена наступна заборгованість: 2675.87 грн. – заборгованість за кредитом; 18648.03 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 500 грн. – фіксована частина штрафу; 1066.19 грн. – процентна складова штрафу.

Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти, тому АТ КБ "ПриватБанк" змушений був подати позовну заяву до суду про стягнення заборгованості за кредитом із відповідача в примусовому порядку.

Дана справа розглядається в порядку загального позовного провадження.

Відповідач в судове засідання не прибув хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у порядку визначеному чинним законодавством, однак не повідомив про причини неявки та не надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не прибув із невідомих для суду причин, хоча про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки перебував на попередньому судовому засіданні в якому визначалася дата наступного судового засідання.

Враховуючи повторну неявку в судове засідання відповідача, неявку представника відповідача про поважність причини якої останній не повідомив, суд вважає за можливе розгляд справи здійснювати за відсутності відповідача та його представника.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги ствердив та наполягав на їх задоволенні надавши суду пояснення, аналогічні поясненням, які викладені у позовній заяві.

Суд, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається із доводів позивача, відповідач ОСОБА_2 10.07.2012 року підписав анкету-заяву на підставі якої приєднався до умов кредитного договору та отримав кредит у розмірі 300.0 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Разом із тим присутній на попередніх судових засіданнях представник відповідача наполягав на тому, що відповідач дійсно підписавши анкету-заяву отримав кредитні кошти від позивача, однак із умовами, які зазначені в у позовній заяві, зокрема щодо розрахунку заборгованості процентів за користування кредитом та їх розміру, штрафних санкцій за невиконання умов договору, останній не погоджувався.

При розгляд матеріалів справи суд ухвалами від 05.06.2018 року та від 28.11.2019 року за клопотаннями представника відповідача витребовував від АТ КБ «Приватбанк» довідку про умови кредитування по кредитній картці «Універсальна», яка видана на ім`я ОСОБА_2 .

Однак вказані вимоги суду позивачем не були виконані, відповідних відомостей до суду надано не було, а в судовому засіданні представник позивача не зміг пояснити причин не виконання ухвал суду.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Представник позивача в судовому засіданні наполягає, що підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 Умов та правил надання банківських послуг.

На думку позивача, підписанням вказаної вище заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Копії Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою додаються до позовної заяви.

Нормами ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

При розгляді матеріалів справи суд бере до уваги, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати штрафів, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Тим більше, що як вбачається із пояснень представника відповідача, відповідач вказані факти заперечує та не визнає.

Самим же банком відповідні підтвердження щодо умов кредитування відповідача надані не були, а із вказаної вище заяви відповідача не вбачається погодження ним процентів та розмірів штрафу на які вказує позивач.

Доданий до матеріалів справи витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» не містить жодних підписів як позивача так і відповідача, що позбавляє можливості суду прийти до переконання, що саме такі умови були погоджені сторонами при укладенні вказаного договору.

При вирішенні вказаного спору суд враховує норми ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до частини 6 якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Великою Палатою Верховного Суду 03 липня 2019 року була розглянута справа № 342/180/17 у якій остання, з огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).

Так у вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права і бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Таким чином, враховуючи не визнання відповідачем заявлених банком умов договору та порядку нарахування усіх сум, які пов`язані із обслуговуванням кредиту та застосування штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору, а також відсутності належних доказів погодження між позивачем та відповідачем саме тих умов на які наполягає позивач, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог позивача про стягнення із відповідача сум заборгованості по процентах за користування кредитом, фіксованої частини штрафу та процентної складової штрафу, слід відмовити.

Разом із тим із змісту заяви відповідача про отримання кредиту від 10.07.2012 року вбачається, що відповідач погодився на отримання кредитної картки, де строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки.

Отже виходячи із змісту вказаної заяви відповідачу встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використання кредитного ліміту.

Так із наданих розрахунків банку вбачається, що відповідач користувався кредитною карткою, знімав із неї кошти та частково погашав заборгованість.

Нормами статей 526, 527, 530 ЦК України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

За ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином вбачається, що позивач користувався кредитними коштами та їх суму не повернув. Жодних доводів спрямованих на спростування суми заборгованості за кредитом відповідач не надав.

Отже суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог позивача про стягнення із відповідача сум заборгованості по процентах за користування кредитом, фіксованої частини штрафу та процентної складової штрафу, слід відмовити, водночас, враховуючи отримання відповідачем суми кредиту та користування ним, із останнього слід стягнути заборгованість за кредитом, яка становить 2675.87 грн..

Вказана позиціє відповідає зазначеній вище правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в рішенні від 03.07.2019 року по справі №342/180/17. Так у вказаному рішенні зазначено, що враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Оскільки позов задоволено частково, а банком сплачена мінімальна сума судового збору, суд, на підставі ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача суму сплаченого позивачем судового збору пропорційно до задоволених вимог, яка становить 200.0 грн.

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 252, 256, 258, 261, 264, 267, 509, 510, 526, 530, 536, 549, 610, 611, 626, 629, 1048, 1054 Цивільного Кодексу України ст. 10, ст., ст. 264, 265, ст.., ст.. 280-284 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" кошти в сумі 2675 (дві тисячі шістсот сімдесят п`ять) гривень 87 коп. – в порядку відшкодування заборгованості за кредитним договором від 10.07.2012 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” кошти в сумі 200 (двісті) гривень – в порядку відшкодування коштів по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.,ст. 354-356 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Сторони по справі:

– Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», зареєстроване за адресою: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, рах. 29092829003111, МФО 305299;

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іден. код НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 23.11.2005року Золотоніським МРВ УМВС України в Черкаській області.

Суддя: Середа Л.В.