Рішення № 87868728, 20.02.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2020 р. м. Рівне Справа № 918/901/19

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Мамчур А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м.Київ, бульвар Русанівський, будинок 8, код ЄДРПОУ 21647131)

до Військової частини А 4240 (33000, м.Рівне, вул.Соборна, 227, код ЄДРПОУ 07860272)

про стягнення виплаченого страхового відшкодування у розмірі 21 731, 18 грн.

за участі представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Блішун І.М. (довіреність № 59 від 15.01.20)

Обставини справи: У грудні 2019 Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі Бюро) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Військової частини А4240 (далі Частина) про стягнення виплаченого страхового відшкодування у розмірі 21 731,18 грн, посилаючись на статті 993, 1166, 1172, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування".

Ухвалою суду від 23.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16.01.2020.

Ухвалою суду від 16.01.2020 розгляд справи відкладено на 28.01.2020.

27.01.2020 на адресу суду від Частини надійшов відзив на позовну заяву №105 від 24.01.2020, відповідно до якого остання заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на ч.2 статті 1187 Цивільного кодексу України, у зв`язку з відсутністю вини відповідача, оскільки заперечує належність Частині транспортного засобу за участі якого сталась дорожньо-транспортна пригода. Крім того, відповідач зазначає про пропуск строків позовної давності при зверненні до суду з даним позовом. Просить в позові відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 28.01.2020 судом було оголошено перерву на 11.02.2020, про що позивача повідомлено відповідною ухвалою.

03.02.2020 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якому позивач не визнає обставини наведені у відзиві, зазначає, що військовослужбовець, який вчинив дорожньо-транспортну пригоду визнаний винним, а відповідач не надав доказів, що останній на момент вчинення ДТП самовільно покинув Частину.

У судовому засіданні 11.02.2020 судом було оголошено перерву до 20.02.2020, про що позивача було повідомлено шляхом надіслання відповідної ухвали.

11.02.2020 від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

20.02.2020 на електронну адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Присутній у судовому засіданні 20.02.2020 представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав наведених у відзиві, крім того, просив про застосування строків позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

01 грудня 2015 року о 08:00 годині на перехресті вулиць Кірова та Леніна в місті Старобільск Луганської області, сталася дорожньо - транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автомобіля КІА номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Шевроле номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_3 .

Постановою судді Старобільського районного суду Луганської області від 04.12.2015 у справі № 431/4960/15-п (а.с. 14), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця АДРЕСА_1 військовослужбовця військової частини А4240 було визнано винним у скоєні адміністративного правопорушенням передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн 00 коп.

Цивільно-правова відповідальність потерпілого була застрахована в ПАТ "СК "Оранта" при використанні транспортного засобу Шевроле номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується полісом №АІ/1018263 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 12).

Позивач зазначає, що на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність Частини не була застрахована при використанні транспортного засобу КІА номерний знак НОМЕР_3 за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Потерпілий ОСОБА_3 26.02.2016 подав до Бюро повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 8) та Заяву про відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті дорожньої-транспортної пригоди, що сталася 01.12.2015 (а.с. 10).

Загальний розмір страхового відшкодування завданого потерпілому з урахуванням понесених витрати аварійного комісара складає 21 731 грн 18 коп.

Розрахунок та виплата страхового відшкодування проводився позивачем на підставі: наказу № 5014 від 21.06.2016 (а.с. 30); довідки №1 від 02.06.2016 (а.с. 29); висновку про вартість матеріальних збитків завданих власнику колісного транспортного засобу № 43/2-16 від 11.02.2016 (а.с. 15-25).

Позивачем було сплачено Потерпілому ( ОСОБА_3 ) відшкодування, заподіяної внаслідок ДТП, шкоди у розмірі 21 171 грн 18 коп., що підтверджується платіжний дорученням № 5014рв від 21.06.2016 (а.с. 32), а також сплачено за послуги аварійного комісара у розмірі 560 грн 00 коп. згідно платіжного доручення № 3884рв від 28.04.2016.

Позивач, посилаючись на статті 993, 1166, 1172, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вважає, що виплативши страхове відшкодування отримав право вимоги до Частини, що відповідальна за завдану шкоду. Відтак позивач просить стягнути з Частини 21 731,18 грн суму сплаченого страхового відшкодування.

Однак, суд оцінивши наявні у справі докази дійшов висновку що у позивача відсутні правові підстави для стягнення саме з Частини 21 731,18 грн сплаченого страхового відшкодування, у зв`язку з чим в позові необхідно відмовити з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

ДТП, яка сталася 01.12.2015, відповідно до норм чинного законодавства була визначена страховим випадком.

Зважаючи на те, що з вини ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом КІА номерний знак НОМЕР_3 , сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої відбулося зіткнення з автомобілем Шевроле номерний знак НОМЕР_2 , останній є особою, відповідальною за збиток, заподіяний зазначеному автомобілю. Вина ОСОБА_1 доведена у справі №431/4960/15-п про адміністративне правопорушення.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Позивач стверджує, що оскільки станом на момент ДТП винна особа, ОСОБА_1 , був військовослужбовцем Частини, відтак шкода завдана ним у зв`язку з виконанням останнім службових обов`язків, тому після виплати відшкодування позивач набув право вимоги до відповідача.

Частинами першою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Наразі суд зазначає, що необхідно враховувати дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака володільця полягає в тому, що володільцем визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах володіє об`єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку. У свою чергу матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечними об`єктами.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (абзац 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року N 6).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо) (абзац 3 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року N 6).

Відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обов`язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом враховано, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували що військовослужбовець Частини ОСОБА_1 вчинив ДТП під час виконання службових обов`язків, зважаючи на віддаленість місця вчинення пригоди від місцезнаходження Частини, а також час її вчинення - 08:00.

Більше того, відповідач стверджує, з чим погоджується і господарський суд, що позивачем не доведено належність транспортного засобу КІА номерний знак НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_1 під час виникнення дорожньо-транспортної пригоди - Частині. Тобто, володілець джерела підвищеної небезпеки у даному випадку не встановлений. В матеріалах справи відсутні відомості про належність автомобіля КІА номерний знак 50-06 Н6 Частині на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку що позов до Частини про стягнення 21 731,18 грн виплаченого страхового відшкодування є безпідставним, оскільки позивачем не доведено в повному обсязі обставини, які необхідно довести у спірних правовідносинах. Тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Додатково, щодо вимоги позивача про стягнення 560,00 грн вартості послуг аварійного комісара, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією у разі пошкодження транспортного засобу. До цього переліку не віднесено витрати на послуги аварійного комісара. Таким чином, витрати страхувальника, які не передбачені статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, на оплату аварійного комісара, не входять до суми страхового відшкодування, оскільки такі витрати не є складовою фактичного розміру збитків, а належать до господарських витрат (постанова Вищого господарського суду України від 21.05.2013 № 22-17-25-26/366-07-7922).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, відтак судовий збір в розмірі 1 921,00 грн покладається на позивача.

Крім того, відповідач просив суд застосувати строки позовної давності до спірних правовідносин. Однак, за відсутності підстав для задоволення позову, позовна давність не підлягає до застосування.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 129, 237- 239, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до Військової частини А 4240 про стягнення виплаченого страхового відшкодування у розмірі 21 731, 18 грн. відмовити.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 25.02.2020.

Інформацію по справі, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя І.О. Пашкевич