Рішення № 87868187, 26.02.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2020 р. м. Рівне Справа № 918/920/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді Церковної Н. Ф., за участі секретаря судового засідання Оліфер С. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" акціонерного товариства "Українська залізниця"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорі Груп" про стягнення боргу в сумі 100 282, 47 грн

У судове засідання представники сторін не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорі Груп" про стягнення боргу в сумі 100 282, 47 грн.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, задоволено клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 16.01.2020 року. Крім того, ухвалою суду від 26.12.2019 року запропоновано, зокрема, відповідачу у строк до 13.01.2020 року подати відзив на позовну заяву і всі докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову (у разі їх наявності) - протягом 15-денного строку з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку розгляду справи по суті в порядку спрощеного провадження.

Ухвалою суду від 16.01.2020 року розгляд справи відкладено на 12.02.2020 року. Ухвалою суду від 12.02.2020 року розгляд справи відкладено на 26.02.2020 року, та зобов`язано позивача надати суду докази направлення (надання) відповідачу актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно договору №06/18 від 02.08.2018 року; докази виставлення відповідачу рахунку згідно п. 3.1. договору №06/18 від 02.08.2018 року; затверджену та підписану сторонами специфікацію №1 (додаток №1) згідно п. 3.2. та п. 4.1. договору №06/18 від 02.08.2018 року.

В судове засідання 26.02.2020 року представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Витребуваних ухвалою суду від 12.02.2020 року документів суду не подав.

Відповідач у судове засідання не з`явився, повноважного представника в судові засідання не направляв, про причину неявки суд не повідомляв, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Ухвали суду від 26.12.2019 року, 16.01.2020 року та 12.02.2020 року направлялися на адреси відповідача, вказані позивачем у позовній заяві та згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Останнім отримано ухвалу суду від 26.12.2019 року, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №3301310493512. При цьому, ухвали суду від 16.01.2020 року та 12.02.2020 року не отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Пріорі Груп" по причині: "інші причини" та "за закінченням терміну зберігання". Суд наголошує, що згідно з ч.7 ст.120, п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Таким чином, господарським судом вчинено всі можливі заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань. Отже, неявка у судові засідання та неотримання ухвал суду Товариством з обмеженою відповідальністю "Пріорі Груп" у справі є наслідком його бездіяльності щодо їх належного отримання.

З огляду на викладене, відповідач вважається повідомленим про призначені судові засідання 16.01.2020, 12.02.2020 року та 26.02.2020 року належним чином, оскільки судом виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач проявив протиправну процесуальну бездіяльність.

Згідно з ч. 1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Окрім того, суд зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку справи, в якій вона є стороною. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 8 ст. 165 ГПК України не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, дослідивши докази, які містять матеріали справи, суд встановив на їх підставі такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

02 серпня 2018 року між виробничим підрозділом "Новомосковський шпалопросочу-вальний завод" філії "Центр управління промисловістю" акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пріорі груп" (далі - замовник) було укладено договір на надання послуг по вивантаженню, сортуванню, зберіганню та навантаженню відбракованої при сортуванні шпалопрокукції №06/18 (далі - договір), за умовами якого, виконавець зобов`язується прийняти від замовника шпалопродукцію, при виявлені шпалопродукції, яка не відповідає умовам технічної документації, замовник зобов`язується і сплатити відповідну суму за надані послуги, а саме: вивантаження, сортування, зберігання та навантаження відбракованої при сортуванні шпалопродукції (п. 1.1.1.)

Пунктами 2.1.4., 2.1.5. договору передбачено, що виконавець зобов`язується зберігати браковану продукцію до того, як замовник власними силами вивезе браковану продукцію із заводу, та забезпечити облік вартості наданих послуг згідно специфікації № 1 додатку № 1) до даного Договору. Надати замовникові послуги з оформленням акту наданих послуг.

Відповідно до п. 3.1 договору, замовник сплачує виконавцю 100% вартості послуг за вивантаження, сортування, зберігання та навантаження бракованої продукції в строк до 5 (п`яти) робочих днів з моменту виставлення рахунку.

Пунктом 4.1. договору сторони передбачили, що виконавець надає послуги відповідно до п.1.1. та специфікації №1 (додаток № 1) даного договору, затвердженої та підписаної сторонами.

Прийом замовником наданих виконавцем послуг оформлюється актом прийому-передачі наданих послуг. Сторони складають щомісячні акти звірки. Замовник, протягом 5 (п`яти) календарних днів від дати отримання акту прийому-передачі наданих послуг зобов`язаний прийняти такі послуги, підписати акт прийому-передачі наданих послуг та один примірник повернути на адресу виконавця (п.п. 4.3,4.5 договору).

Згідно з п. 4.6. договору, акт прийому-передачі наданих послуг, який оформлений належним чином , свідчить про виконання виконавцем своїх зобов`язань за цим договором та про відсутність у замовника претензій до виконання виконавцем своїх зобов`язань за цим договором.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із наданням послуг, регулювання яких здійснюється ГК України та ЦК України.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Частиною 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що останнім на виконання умов договору надано відповідачу послуги на суму 100 282, 47 грн, що стверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №81 від 14.12.2018 року, №73, №77 від 17.12.2019 року, №5 від 18.01.2019 року, №11 від 11.02.2019 року, №16 від 12.03.2019 року, №24 від 16.04.2019 року, №27 від 03.05.2019 року та №42 від 14.06.2019 року, однак зобов`язання по договору щодо оплати наданих послуг замовником не виконані.

Надаючи оцінку доводам позивача про те, що на підставі зазначених актів позивачем було надано відповідачу послуги згідно договору суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені акти не підписані відповідачем. Крім того, належних та допустимих доказів надання позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Пріорі Груп" відповідно до п. 4.5. договору зазначених актів та ухилення відповідача від підписання таких актів суду не надано. Отже, позивач не вжив усіх можливих заходів задля відправлення актів та їх фактичного вручення відповідачу.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачем не підписані, позивач повинен довести факт надання послуг відповідачу з посиланням на інші документи, які визначені сторонами в п. п. 3.1, 4.1. договору, як документи, що окрім акту можуть бути підтвердженням виконання робіт, а саме: рахунок, специфікація №1 (додаток №1) до договору, тощо. Жодних з наведених документів позивачем до матеріалів справи не надано, та у позовній заяві позивач обмежився лише посиланням на те, що документами, які підтверджують факт надання послуг є акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити та пересвідчитися в тому, що послуги дійсно були надані в тому обсязі, про які зазначає позивач, а відтак вказані твердження не приймаються судом у якості достатнього обґрунтування на підтвердження підставності позовних вимог.

Суд також звертає увагу, що договором сторонами не визначено вартості надаваних послуг. Договір, у цьому питанні, відсилає до специфікації №1 (додатку до договору).

Так, п. 3.2. договору встановлено, що вартість послуг по вивантаженню, сортуванню, зберіганню, навантаженню, по даному договору, залежить від кількості бракованої продукції, та нараховується відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1) до даного договору.

Жодних специфікацій (додатків), які обумовлені договором, позивачем суду не надано, що унеможливлює перевірку судом того факту, що вартість послуг, яка визначена позивачем у актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідає вартості таких послуг, що мала б бути узгоджена сторонами.

З огляду на це, суд обмежений у можливості пересвідчитися в тому, що у відповідача виник обов`язок прийняти та оплатити послуги надані позивачем в тому обсязі, які визначені в долучених до матеріалів справи актах.

Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи. Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до ст.7 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Виходячи з аналізу спірних відносин, оцінки належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, керуючись законом, суд дійшов висновку, про відсутність підстав у задоволенні позову.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивачем не доведено належними та допустимими у розумінні норм ст. ст. 76, 77 ГПК України доказами наявність у відповідача перед Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованості у розмірі 100 282, 47 грн за договором на надання послуг по вивантаженню, сортуванню, зберіганню та навантаженню відбракованої при сортуванні шпалопрокукції №06/18 від 02.08.2018 року, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 76-79, 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 27.02.2020 року.

Суддя Церковна Н. Ф.