Ухвала суду № 87867967, 24.02.2020, Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/142/20

пров. № 4-с/544/2/2020

УХВАЛА

іменем України

24 лютого 2020 року м.Пирятин

Пирятинський районний суд в Полтавській області у складі

головуючого - судді Сайко О. О.,

за участю секретаря Костенко Т. В.,

представника скаржника ОСОБА_1 – адвоката Затенка Г.В.,

представника суб`єкта оскарження – начальника Пирятинського РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Козін І.І.,

заінтересованої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пирятин скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в лютому 2020 року до суду із скаргою на неправомірні дії державного виконавця. В обґрунтування скарги зазначає, що постановою від 21.01.2020 старшим державним виконавцем Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ціко В.О. відкрито виконавче провадження про примусове виконання ухвали Пирятинського районного суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту від 11.11.2019 року. Вважає вищевказану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню. У своїй постанові державний виконавець визначила боржником позивача ОСОБА_1 , а стягувачем ОСОБА_2 , при тому, що він є позивачем, а ОСОБА_2 відповідачем у справі. Вказане свідчить, що державний виконавець не вникла в суть та природу позову, мирової угоди та ухвали суду. Предметом позову були вимоги позивача про надання йому права доступу та зобов`язання з боку відповідача надавати позивачу такий доступ. Скористатися своїм правом чи не скористатися ним він може на свій розсуд. В процесі розгляду справи сторони уклали мирову угоду, в якій мова йшла про облаштуванням позивачем водовідводу дощових вод, що стікали з належних йому будівель та заливали належний йому погріб та права доступу до його будівель при необхідності виконання якихось ремонтних робіт. Так як відповідач заперечував, щоб позивач довгий час знаходився на його території, то в мировій угоді записали, що облаштування водовідводу буде тривати не більше 15 днів з дня набрання чинності ухвали суду. Через несприятливі погодні умови позивач не міг облаштувати у вказаний час водовідвід, тобто не скористався своїм правом. Наголошує, що він має право, а не обов`язок відповідно мирової угоди та ухвали суду робити водовідвід і якби він скористався своїм правом, то йому було надано не більше 15 днів, за які він зобов`язувався виконати цю роботу. Тобто його зобов`язання виконати роботу у визначений термін похідне від його права виконувати чи не виконувати цю роботу. Виконавець у примусовому порядку намагалася зобов`язати позивача робити водовідвід, тобто скористатися сервітутом у примусовому порядку. Крім того, за невиконання цієї роботи державний виконавець застосувала відповідні санкції, що є протиправним.

Просив скасувати постанову державного виконавця Пирятинського РВ ДВС Ціко В.О. від 21.01.2020 року про відкриття виконавчого провадження; скасувати постанову державного виконавця від 21.01.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору; скасувати постанову від 21.01.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; стягти з Пирятинського РВ ДВС витрати на правничу допомогу. В подальшому доповнив вимоги, також просив скасувати постанову начальника Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 06.02.2020 у цьому виконавчому провадженні про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 1700 грн.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав скаргу та дав аналогічні пояснення, викладеним у скарзі. Просив задовольнити скаргу у повному обсязі.

Представник суб`єкта оскарження – начальник Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Козін І.І. у судовому засідання заперечувала проти задоволення скарги. Зазначила, що ухвала про затвердження судом умов мирової угоди має силу виконавчого документа та була подана для примусового виконання стороною мирової угоди – ОСОБА_2 , оскільки інша сторона угоди – ОСОБА_1 не виконав умови укладеної сторонами угоди. За умовами угоди ОСОБА_1 прийняв на себе обов`язок зробити водовідведення, але вказане зобов`язання не виконав. З огляду на це державний виконавець правомірно на підставі заяви ОСОБА_2 відкрило виконавче провадження для примусового виконання ухвали суду про визнання мирової угоди, яка має силу виконавчого документу. Одночасно з відкриттям провадження у справі у відповідності до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору та відповідно до ст. 42 указаного Закону про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Зазначила, що оскільки за умовами мирової угоди позивач ОСОБА_1 є зобов`язаною особою, то визначення його боржником за виконавчим листом відповідає вимогам закону.

Заінтересована особа ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти скарги, зазначив, що у позивача ОСОБА_1 не було перешкод для облаштування водовідводу, який він зобов`язувався облаштувати. Він як відповідач виконав умови затвердженої судом мирової угоди, не чинив перешкод позивачу у облаштуванні водовідводу, але останній своїх обов`язків не дотримався та у встановлений строк водовідвід не зробив. Вважає, що таким чином позивач зловживає наданими йому можливостями, навмисно не виконує умови угоди, тому він і звернувся до державного виконавця для примусового виконання позивачем умов укладеної мирової угоди.

Суд вислухавши пояснення представників скаржника, суб`єкта оскарження, стягувача, дослідивши матеріли справи, приходить до наступного висновку.

У відповідності до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

В той же час, відповідно до положень ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Судом встановлено, що у провадженні Пирятинського районного суду Полтавської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту на право доступу для обслуговування господарських будівель. 11.11.2019 сторони з метою врегулювання спору на основі взаємих поступок та порозумінь уклали мирову угоду на наступних умовах:

Відповідач ОСОБА_2 погоджується надати позивачу ОСОБА_1 доступ до своєї земельної ділянки терміном 15 днів з дня набрання чинності ухвали про затвердження мирової угоди судом для облаштування водовідведення від належних йому будівель.

Ключ від вхідної хвіртки постійно буде знаходитися у власника земельної ділянки ОСОБА_2 . При крайній необхідності, яка може виникнути, ОСОБА_3 погоджується надати доступ до будівель ОСОБА_1 .

У свою чергу позивач ОСОБА_1 зобов`язується протягом вказаного періоду зробити водовідвід та не зловживати дозволеними йому можливостями (а.с.6).

Ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 11.11.2019 суд визнав надану йому сторонами мирову угоду та закрив провадження у справі. Ухвала суду набрала законної сили 27.11.2019 та сторонами оскаржена не була (а.с.5).

Постановою від 21.01.2020 старшим державним виконавцем Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ціко В.О. за заявою відповідача у справі ОСОБА_2 відкрито виконавче провадження про примусове виконання ухвали Пирятинського районного суду у цивільній справі №544/867/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту від 11.11.2019 року (а.с.8-9).

Відповідно до частини першої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

За своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах погоджених сторонами та є завершенням судового провадження, свідчить про врегулювання судового спору між сторонами.

Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб визначений в умовах мирової угоди.

Таким чином, сторони остаточно вирішили припинити спір між ними у спосіб укладення мирової угоди, усі умови якої були ними узгоджені, що свідчить не лише про завершення процедури судового розгляду спору, а і про вирішення та узгодження між ними усіх спірних питань.

Мирова угода ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах, вона, як правило виконується добровільно.

За приписами ст. 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Суд зазначає, що предметом позову у цивільній справі №544/867/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту були вимоги позивача про надання йому права доступу до своїх господарських будівель через належну відповідачу земельну ділянку та зобов`язання з боку відповідача надавати позивачу такий доступ. Укладенням вищевказаної мирової угоди сторони вирішили спірні питання на взаємовигідних умовах у спосіб, що відповідає вимогам закону та з дотриманням балансу законних прав та інтересів. Відповідно до умов угоди відповідач погоджувався надати позивачу ОСОБА_1 право користування своєю земельною ділянкою терміном 15 днів з дня набрання чинності для облаштуванням позивачем водовідводу дощових вод, що стікали з належних йому будівель та руйнували належне позивачу приміщення. Позивач у зазначений строк мав облаштувати водовідвід та не зловживати надати йому можливостями. Таким чином, заінтересованою особою у спірних відносинах був позивач ОСОБА_1 , праву якого облаштувати водовідвід на належному йому господарському приміщенні кореспондував обов`язок відповідача надати йому у встановлений термін доступ через свою земельну ділянку до господарського приміщення. Відповідач зустрічних позовних вимог про усунення перешкод у користуванні своїм майном шляхом зобов`язання позивача облаштувати водовідвід (зокрема з метою уникнення підтоплення його подвір`я) не заявляв, отже не може бути зобов`язуючою особою з приводу вчинення цих дій. За умовами мирової угоди позивач мав у встановлений угодою термін скористатися наданим йому відповідачем доступом для виконання необхідних для облаштування водовідводу робіт. Буквальне помилкове тлумачення державним виконавцем слова «зобов`язаний», зазначеного в умовах мирової угоди, стало підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали суду в цій частині. Натомість системно-логічний аналіз суті укладеної сторонами мирової угоди дає зробити висновок про те, що облаштування водовідведення становило приватний інтерес позивача, а не відповідача, та останній не ставив за мету його облаштування, а лише зобов`язувався не чинити перешкод у його облаштуванні позивачем в обумовлений сторонами термін.

Засадами цивільного права визначено, що цивільні обов`язки виконуються в межах встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ст. 14 ЦК України).

Отже в межах укладеної сторонами угоди, позивач не може бути примушений до виконання тих дій (облаштування водовідведення), які не є для нього обов`язком, а правом. Тому постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження для примусового спонукання ОСОБА_1 до вчинення цих дій є протиправною та підлягаю скасуванню.

Отже, вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця Пирятинського РВ ДВС Ціко В.О. від 21.01.2020 року про відкриття виконавчого провадження (ВП №61010422), є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В частині вимог скаржника скасувати постанову державного виконавця від 21.01.2020 року про стягнення виконавчого збору; скасувати постанову від 21.01.2020 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; скасувати постанову від 06.02.2020 про накладення штрафу на ОСОБА_1 , судом від 24.02.2020 винесено ухвалу про закриття провадження у зв`язку з тим, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Дослідивши заяву скаржника про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що вказана заява підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності достатті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Відповідно до умов договору №2 про надання правової допомоги з наданням всіх повноважень як представнику від 31 січня 2020 року, що була укладена скаржником з адвокатом Затенком Г.В., вартість послуг адвоката визначається сторонами по домовленості (а.с.15). Указаний договір не дає можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що оскільки відсутня об`єктивна можливість пересвідчитись щодо домовленості між адвокатом та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару, суд вважає за необхідне зменшити заявлені до відшкодування судові витрати на професійну правничу допомогу.

З огляду на те, що суд не має доказів про узгодження сторонами договору ціни наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про часткове задоволення таких витрат у розмірі 1000 (однієї тисячі) грн, з урахуванням критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва його інтересів в суді під час розгляду справи.

Керуючись ст.ст.258, 260, 447-451 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Скаргу Громіка Віктора Сергійовича на неправомірні дії державного виконавця Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Пирятинського РВ ДВС Ціко В.О. від 21.01.2020 року про відкриття виконавчого провадження (ВП №61010422).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код 20715009053) за рахунок бюджетних асигнувань Пирятинського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 (однієї тисячі) грн.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Пирятинський районний суд Полтавської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали виготовлений 27.02.2020.

Суддя - Сайко О.О.