Рішення № 87867318, 11.02.2020, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1086/19

Номер провадження 2/541/42/2020

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11 лютого 2020 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

у складі: головуючого судді - Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання – Пащенко Є.М,

представника позивача – адвоката Лисенко А.Ф.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрЛатАгро» про усунення перешкод з боку відповідача у користуванні земельною ділянкою,

установив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до відповідача з позовною заявою, в якій просила усунути перешкоди з боку ТОВ «УкрЛатАгро» в користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 5323255700:00:003:0194 площею 3,12 ріллі, розташованої на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, які належать їй на праві власності, яка перебувала в оренді ТОВ «УкрЛатАгро» шляхом витребування із незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 25.04.2007 року між ОСОБА_2 померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ТОВ «УкрЛатАгро» в особі директора Панкова Івана Костянтиновича було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5323255700:00:003:0194 площею 3,12 га ріллі, що розташована на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області та згідно Акта про передачу та прийому земельної ділянки 25.04.2007 року вище вказана земельна ділянка була передана в натурі ТОВ «УкрЛатАгро» терміном на 10 років. Державна реєстрація договору оренди була проведена лише 29.01.2008 року, термін дії договору закінчився 29.01.2018 року. Згідно рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року справа №541/2847/16-ц та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.08.2017 року в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач є власником земельної ділянки за кадастровим номером 5323255700:00:003:0194, якою продовжує користуватися в даний час ТОВ «УкрЛатАгро». В п.12.2 договору указано, що дія договору припиняється у разі: закінчення договору на який його було укладено. Враховуючи, що дія договору закінчилася 29.01.2018 року і вона мала бажання користуватися належною їй земельною ділянкою, ОСОБА_1 звернулася до керівника ТОВ «УкрЛатАгро» із заявою про повернення їй земельної ділянки. Оскільки відповіді на свої письмові звернення не отримала, позивачка вирішила звернулася до суду з вказаним позовом.

Відповідач ТОВ «УкрЛАтАгро» подав на адресу суду пояснення в яких не погодився із заявленими позовними вимогами ОСОБА_1 , вважав їх не обґрунтованими, а позов таким, що поданий з надуманих підстав. Зазначив, що між ОСОБА_3 та ТОВ «УкрЛатАгро» було укладено договір оренди землі від 24.04.2007 року, який було зареєстровано 29.01.2008 року. Строк оренди становив 10 років. Дата закінчення строку оренди з урахуванням вступу в силу договору з дати його реєстрації – 29.01.2018 року. В подальшому після смерті ОСОБА_3 вказану земельну ділянку успадкувала позивачка. Розділом 7 вказаного Договору оренди передбачено умови повернення земельної ділянки з оренди. Зокрема п. 7.1 Договору встановлено, що земельна ділянка повертається Орендарем у стані негіршому порівняно з тим, в якому він отримав її в оренду. Інших додаткових умов повернення земельної ділянки, зокрема таких як підписання документів, що фіксують факт повернення, то договором не передбачено. На виконання вказаного положення договору, перед закінченням строку оренди ТОВ «УКРЛАТАГРО» привело земельну ділянку в придатний для використання стан, який є не гіршим в порівнянні з тим, в якому вона була отримана. Про можливість початку використання даної земельної ділянки орендодавець неодноразово повідомлявся засобами телефонного зв`язку та при особистому спілкуванні. Таким чином відповідач вчинив всі необхідні дії щодо своєчасного повернення позивачу належної йому земельної ділянки, чим повністю виконав взяті на себе зобов`язання. Як на дату позову та і на даний момент позивач жодним чином не позбавлений права та можливості використовувати свою земельну ділянку, зокрема проводити її обробіток. Будь-які перешкоди з боку відповідача у використанні позивачем його земельної ділянки відсутні, як і відсутні порушення прав позивача. У зв`язку з чи просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (а.с. 42-43).

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, її представник, адвокат Лисенко А.А., що діє на підставі ордеру на надання правової допомоги (а.с.15) в судовому засіданні позовні вимоги свого довірителя підтримав, просив передати позивачеві земельну ділянку згідно акту-прийому передачі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачка є власницею земельної ділянки з кадастровим № 5323255700:00:003:0194, площею 2.7795 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.9).

Право власності на вищевказану земельну ділянку, позивачкою набуто в порядку спадкування за заповітом, після смерті матері - ОСОБА_2 , що підтверджується копією рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13.02.2017 року (а.с.7-8).

Сторонами визнається, що дана земельна ділянка була предметом договору оренди, укладеного 25.04.2007 року між ТОВ «УкрЛатАгро» та спадкодавцем ОСОБА_2 .

Згідно умов вказаного договору, вбачається, що сторонами погоджено строк його дії, а саме - 10 років (п.3.1). Передача земельної ділянки в оренду здійснювалася без розроблення проекту її відведення (п.6.1). Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (п.7.1) (а.с.5).

Сторонами визнається, що 29.01.2018 року строк дії договору оренди сплив, будь-які договірні відносини, з приводу спірної земельної ділянки, на момент звернення з позовом до суду – відсутні.

Позивач, звертаючись з відповідним позовом, вказував на небажанні відповідача повернути спірну земельну ділянку після закінчення строку дії договору оренди. Відмову відповідача в поверненні земельної ділянки, позивач пов`язував з небажанням скласти акт прийому-передачі спірної земельної ділянки. Прохання позивача про проведення таких дій містяться в письмових заявах до відповідача від 13.11.2018 (а.с.10) та від 19.01.2019 (а.с.12).

На підтвердження викладених в позові обставин, представник позивача, в ході судового засідання від 11.02.2020 року, надав додаткові докази, а саме фотознімки земельної ділянки та копію технічної документації.

У відповідності до ч.1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, з огляду на положення даної норми, до предмету доказування у відповідній категорії справ, окрім встановлення факту належності спірного об`єкту позивачу, входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Так, в ході судового розгляду було встановлено, що позивач є власником спірної земельної ділянки, речові права на яку належним чином посвідчені.

Разом з тим, позивач не довів, що відповідач незаконним чином заволодів даною земельною ділянкою.

На переконання суду, твердження позивача про ухилення відповідача від складення акту прийому-передачі земельної ділянки, не може розцінюватися як незаконне заволодіння.

Умовами договору оренди, сторонами не визначалося, що повернення земельної ділянки повинно проводитися у спосіб укладення відповідного акту прийому-передачі земельної ділянки. Підписання такого акту також не передбачено і актами цивільного законодавства.

Долучені до справи докази, як окремо так і сукупності не вказують, що відсутність такого акту, спричинила вибуття спірної земельної ділянки із фактичного володіння позивачки.

Надані представником позивача фотознімки не є належними доказами. Адже будь-якої вказівки, що зафіксована на них земельна ділянка є саме земельною ділянкою, яка є предметом спору – відсутня. З копії технічної документації, вбачається, що межі земельної ділянки площею 2,7795 га на території Ромоданівської селищної ради, позначені межовими знаками №№ 2017.05.003-00001, 2017.05.003-00002, 2017.05.003-00003, 2017.05.003-00004. Натомість надані фото не дають змоги ідентифікувати як самі межові знаки, так і спірну земельну ділянку. Також, фото не містить дати його здійснення.

Також суду не надано доказів, що позивачка взагалі визначила межі належної їй земельної ділянки в натурі та намагалася самостійно вчиняти дії по її обробітку, а працівники відповідача перешкоджали їй обробляти спірну земельну ділянку.

Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Окрім того, суд, вважає за необхідне зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не є належним, так як не забезпечить їх ефективний захист.

Звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав, позивач вказував, що позов ним поданий в порядку ст.387 ЦК України. Такий позов неволодіючого власника про витребування майна від незаконно вододіючого невласника в теорії цивільного права називається віндикаційним.

Однак такий спосіб захисту потрібно відмежовувати від інших суміжних способів захисту цивільних прав, зокрема від негаторного позову (ст. 391 ЦПК України).

Віндикаційний та негаторний позови є взаємовиключними способами захисту прав (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18.12.2019 № 522/1029/18).

Під час вирішення питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права в розумінні положень ч. 1 ст. 317 ЦК України

Так, у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння. Отже, з огляду на специфіку речей в обороті, володіння рухомими й нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджено, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Таким чином, з наведеної позиції ВП ВС убачається, що власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.

При розгляді справи, судом встановлено, що права позивачки на спірний об`єкт нерухомості належним чином зареєстровані. Окрім того, встановлено, що відповідач жодних речових прав на спірну земельну ділянку не має.

З огляду на принцип реєстраційного підтвердження, вбачається, що спірна земельна ділянка, на момент звернення з відповідним позовом, не вибувала із законного володіння позивачки.

Таким чином, належним способом захисту своїх цивільних прав є той спосіб, котрий спрямований на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном.

Такий спосіб захисту передбачений статтею 391 ЦК України, згідно якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Однак, позовні вимоги позивача сформульовані шляхом поєднання двох вищевказаних способів захисту, а саме усунення перешкод в користуванні, шляхом витребування із незаконного чужого володіння.

Отже заявлені позовні вимоги та обраний позивачем спосіб захисту своїх прав, не є належними, а тому не здатні забезпечити ефективний захист порушених прав, що не відповідає завданню цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у позові, судові витрати слід віднести в рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13; 61; 81; 141; 258; 264; 265, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив :

Відмовити у повному обсязі у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрЛатАгро» про усунення перешкод з боку відповідача у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 5323255700:00:003:0194 площею 3,12 га ріллі, розташованої на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області шляхом витребування із незаконного володіння.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення суду через Миргородський міськрайонний суд до Полтавського апеляційного суду.

Повний текст рішення буде виготовлений 21.02.2020 року.

Суддя О.А. Городівський