Рішення № 87860902, 27.02.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року справа № 580/4210/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаської області про визнання протиправним і скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

26.12.2019 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач) подав у Черкаський окружний адміністративний суд позов про визнання протиправною та скасування вимоги від 08.11.2018 №Ф-1663-51 про стягнення недоїмки з єдиного внеску (далі – ЄВ) в сумі 15813,54грн, винесеної Головним управлінням ДФС у Черкаської області (18000, м.Черкаси, вул.Хрещатик, буд.235; код ЄДРПОУ 39392109) (далі – відповідач).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірна вимога прийнята з порушенням вимог податкового законодавства. Зазначає, що з 2000 року не здійснює підприємницьку діяльність, доходу від неї не отримує. Отже, нарахування ЄВ як фізичній особі-підприємцю є незаконним. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 08.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання. Згідно з даними розписки та рекомендованого повідомлення вказану ухвалу відповідач отримав 13.01.2020, а позивач – 11.01.2020.

15.01.2019 позивач надав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Зазначив, що згідно з даними ЄДРПОУ підприємницька діяльність позивача припинена з 30.11.2018, а нормами чинного законодавства визначений обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати ЄВ до часу державної реєстрації припинення такої діяльності у розмірі на менше мінімального страхового внеску незалежно від отримання доходу. Тому за період 2017 рік – 3 квартал 2018 року йому нараховано ЄВ та прийнято спірну вимогу.

Ухвалою від 20.01.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі до прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним поданням Уповноваженого Верховної ради України з прав людини від 15.11.2019 №6164.22/19/01, а ухвалою від 27.02.2020 – у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Черкаській області від 15.01.2020 про заміну відповідача на нього, як правонаступника.

Оскільки від сторін не надійшли суду обгрунтовані клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням їх представників, з огляду на відсутність необхідності виклику та допиту свідків та призначення експертизи, суд вирішив справу розглянути без проведення судового засідання та їх виклику (у письмовому провадженні) на підставі письмових доказів.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши долучені письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суд встановив, що 08.11.2018 відповідач прийняв вимогу №Ф-1663-51, якою зобов`язав позивача сплатити недоїмку з ЄВ у сумі 15819,54 грн.

Оцінюючи спірну вимогу суд врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку ЄВ на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон №2464-VI).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на ч.2 ст.2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються, зокрема: порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до ч.4 ст.8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування – Податковим кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками ЄВ є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

На підставі п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI ЄВ нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч.5 ст. 8 Закону №2464-VI ЄВ для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Тому доводи позивача, що він не має сплачувати ЄВ, оскільки не здійснює підприємницьку діяльність є необґрунтованими.

Крім того доводи позивача, що обов`язковою умовою для нарахування ЄВ є отримання доходу від здійснення незалежної професійної діяльності, спростовуються вищевказаним абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, яким визначений обов`язок таких осіб нарахувати та сплатити ЄВ незалежно від отримання прибутку в розмірі, не менше мінімального страхового внеску.

Для вирішення спору суд врахував, що згідно з даними ЄДРПОУ позивач з 24.07.1995 зареєстрований як фізична особа-підприємець. З 30.11.2018 припинив підприємницьку діяльність за власним рішенням, про що внесено відповідний запис в ЄДРПОУ.

Як зазначено вище, на підставі п.4 ч.1 ст.4 фізичні особи-підприємці є платниками ЄВ.

Відповідно до пунктів 65.1, 65.2. ст.65 Податкового кодексу України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань".

На підставі абз.9 п.8 Розділу 4 Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, платник ЄВ (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати ЄВ та закриття інтегрованих карток.

Частиною 9 ст.4 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Отже, позивач до 30.11.2018 був платником ЄВ та зобов`язаний його сплатити.

Припинення підприємницької діяльності не звільняє позивача від зобов`язань, що виникли внаслідок здійснення такої діяльності, що обумовлено абз.2 підп.65.10.8. п. 65.10. ст. 65 Податкового кодексу України, який передбачає, що державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску врегульовано ст. 9 Закону № 2464-VI. Так, згідно з частинами 2 і 3 цієї статті обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

З даних облікової картки позивача суд встановив, що недоїмка з ЄВ у розмірі 15819,54грн., яка увійшла в спірну вимогу, виникла у позивача за період 2017 рік – 1-3 квартали 2018 року, тобто у період, коли позивач був зареєстрованим суб`єктом господарської діяльності - платником ЄВ.

Пунктами 1, 4 ч.2 ст.6, абз.1 і 2 ч. 8, ч.12 ст. 9 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зокрема, платники ЄВ, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати ЄВ, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати ЄВ зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

У розумінні п.6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою.

Суд встановив, що нарахований позивачу ЄВ у добровільному порядку не сплачений. Отже, відповідна сума є недоїмкою.

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі – Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.

Враховуючи наявну у позивача недоїмку щодо сплати ЄВ, що виникла за період, в якому він був платником цього внеску, суд дійшов висновку, що відповідачем з дотриманням вимог закону винесено спірну вимогу про сплату боргу.

Отже, відповідач у спірних праовідносинах діяв у межах наданих чинним законодавством повноважень, у порядку передбаченому законодавством України. Доводи, наведені позивачем у позовній заяві, нормативно та документально не спростовують правомірність спірної вимоги.

Тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позову та повернення відповідно до вимог ст.ст.138-139 КАС України понесених ним судових витрат.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Черкаської області (код ЄДРПОУ 39392109) від 08.11.2018 №Ф-1663-51 про стягнення недоїмки з єдиного внеску в сумі 15813,54грн.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 27.12.2019.