Рішення № 87860807, 26.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 лютого 2020 р. № 520/14512/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати пенсію за віком з 27.12.2017р. у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідача є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Позивач зазначає, що звернулася до відповідача з листом від 01.11.2019 про добровільне виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 у адміністративній справі №520/8783/19, яким було визнано протиправним та скасовано рішення Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №5 від 26.09.2019 та було вирішено зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі. Рішення вступило в законну силу. Проте відповідач відмовив у призначенні пенсії. Просить суд задовольнити позов у повному обсязі

Ухвалою суду від 02.01.2020 року залишено позовну заяву без руху. 20.01.2020 року позивачем надано до суду докази усунення недоліків позовної заяви. Ухвала суду від 27.01.2020 року виготовлена з урахуванням перебування судді Мінаєвої К.В. у відпустці з 20.01.2020 року по 24.01.2020 року.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи. Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи позову, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивачка є громадянином України. 11.11.1998 позивачка виїхала за кордон до Ізраїлю на постійне місце проживання. Водночас, представник позивача зазначив, що на час виїзду за кордон мала стаж роботи приблизно 27 років, що підтверджується трудовою книжкою. У зв`язку з досягненням пенсійного віку позивач 27.12.2017 року через свого представника звернувся до відповідача з заявою разом з відповідними документами для призначення позивачу пенсії. Проте, відповідачем, як вважає позивач, 05.01.2018 року та 05.03.2018 року прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком з посиланням на вимоги постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 в частині того, що ОСОБА_1 не зареєстрована на території Ізюмського району. З огляду на зазначене, позивач вважає, що відповідачем безпідставно та необґрунтовано прийнято оскаржувані рішення, які позивач оскаржив у судовому порядку.

Зазначена відмова було оскаржено до суду, та відповідно до Постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року, по справі №2040/5525/18, Відповідача було зобов`язано повторно розглянути заяву Позивачки про призначення пенсії, у зв`язку з неприйняттям УПФУ належного рішення.

19.03.2019 року було отримано листа за №92/М-14 від 15.03.2019 року, з відповідним рішенням №5 від 16.02.2019 року, відповідно до якого УПФЦ відмовив у призначенні пенсії позивачці у зв`язку з тим, що документ, що посвідчує особу не відповідає Порядку 22-1 та що Позивачкою не надано належним чином завірені копії документів.

Відповідно до Постанови КМУ від 22 серпня 2018 р. №628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» Ізюмське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області було реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке є правонаступником.

Зазначена відмова також була оскаржена Позивачкою в судовому порядку.

07.10.2019 року Харківським окружним адміністративним судом було прийнято рішення від 07.10.2019 року у адміністративній справі №520/8783/19, яким було визнано протиправним та скасовано рішення Ізюмського об`єднання управління Пенсійного фонду України Харківської області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №5 від 26.09.2019 та було вирішено зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі. Рішення вступило в законну силу.

04.12.2019 було отримано рішення Відповідача №43 від 11.11.2019, направлене листом від 29.11.2019 №343/М-14, у відповідності до якого, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії на підставі того, що документ, який посвідчує особу Позивачки не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону про пенсії, затвердженого Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005р. та що Позивачкою не надано належним чином завірені копії документів – документу про присвоєння РНОКПП.

Не погодившись із таким рішенням, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.

З урахуванням викладених обставин справи суд зазначає наступне.

Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 року по справі №2040/5525/18 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300) про зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 по справі № 2040/5525/18 – скасовано; прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково; зобов`язано Ізюмське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2018 р. про призначення пенсії; в іншій частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Отже, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення у справі №2040/5525/18 набрало законної сили 14.02.2019 року.

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що листи відповідача № 308/14-07 від 05.01.2018 р., № 134/М-14 від 05.03.2018 р. у відповідь за заявою представника ОСОБА_1 про призначення їй пенсії, за змістом та формою не можуть вважатися «відмовою» у розумінні ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у визначений законом строк.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягала у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у визначений законом строк, то належним способом захисту прав позивачки є зобов`язання Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області прийняти відповідне рішення, тобто, рішення про призначення або рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що відповідач правомірно не прийняв рішення за заявою позивачки про призначення їй пенсії, оскільки Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зобов`язав орган Пенсійного фонду прийняти рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на виконання судового рішення у справі №2040/5525/18 Ізюмським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області було розглянуто заяву позивача, за результатами чого прийнято рішення від 26.02.2019 року №5, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачка не погодившись із рішенням звернулася до суду за захистом свої прав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року по справі №520/8783/19 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №5 від 26.02.2019 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі.

Отже, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення у справі №520/8783/19 набрало законної сили 06.11.2019 року.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року під час розгляду справи №520/8783/19 встановлено, що:

Відповідно до п. 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 27.12.2017 року до Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області разом з особистою заявою позивачки про призначення пенсії бути подані всі необхідні оригінали документів, що були надані відповідачу для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом відповідача на відповідній заяві.

При цьому, суд вважає обґрунтованими доводи представника позивача про те, що всупереч п. 4.1 Порядку №22-1, яким передбачено, що особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви, Ізюмським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області при прийнятті заяві для призначення пенсії позивачу, не було складено та надано розписку.

Зазначені доводи під час розгляду справи відповідачем не спростовано та судом в рамках офіційного з`ясування обставин у справі не встановлено доказів протилежного.

З огляду на вищевикладене суд зазначив, що вказані доводи Ізюмського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області не можуть вважатися судом належним обґрунтуванням відмови позивачу у призначенні пенсії.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №5 від 26.02.2019 року.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на виконання судового рішення у справі №520/8783/19 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області було розглянуто заяву позивача, за результатами чого прийнято рішення від 11.11.2019 року №43, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що із посиланням на приписи Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зазначено, що не надано оригінал паспорту громадянина України, який посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а поданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон, документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Суд зазначає, що відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Приписами статті 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

З огляду на вищевикладені норми, позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Згідно із п. 1 ч.1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Щодо посилання відповідача на не надання оригіналу паспорту громадянина України, який посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а подання паспорта громадянина України для виїзду за кордон, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі – Порядок №22-1, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до п. 1.5 Порядку №22-1 заява про перерахунок пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Згідно з п. 1.7 Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Відповідно до п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно з п. 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Суд зазначає, що правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі Закон № 5492-VI).

Згідно з абз.1 ч.1-3 ст. 22 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.

Пунктом 14 частини сьомої статті 22 Закону № 5492-VI визначено, що до паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: дата закінчення строку дії документа.

Пунктом 1 «Перехідних положень» Закону № 5492-VI визначено, що документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов`язковій заміні.

Згідно з підпунктом 2 пункту 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152, паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі: закінчення строку його дії або прийняття рішення про його обмін до закінчення строку його дії.

З вищевикладеного слідує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, що засвідчує особу, виключно протягом дії такого паспорта та втрачає чинність після закінчення строку його дії.

Суд зазначає, що на момент подання заяви про призначення пенсії строк дії паспорту позивача для виїзду за кордон не сплинув, отже це є належним доказом та дійсним документом, що засвідчує особу та громадянство України.

Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність доводів Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, викладених у рішенні №43 від 11.11.2019 року, щодо не надання оригіналу паспорта громадянина України, а надання паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Щодо посилання відповідача на таку підставу відмови у призначенні пенсії, як не надання документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, суд зазначає наступне.

Як встановлено з доданих до матеріалів справи доказів, а саме з листа від 26 грудня 2017 року вих. №1991, представник позивача вказав додатки: довіреність, паспорт ОСОБА_1 , трудова книжка ОСОБА_1 , диплом ОСОБА_1 , апостильована заява про призначення пенсії, що підписана особисто Кириловою О.Є. підпис якої завірений нотаріально. (а.с.87-89) Із зазначених додатків встановлено, що ідентифікаційний код платника податків ОСОБА_1 не був наданий.

Пунктом 1.7. розділу 1 Порядку № 22-1 зазначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що відповідач неправомірно відмовив у призначенні позивачу пенсії, так як письмово не повідомляв заявника про те, які документи необхідно подати додатково, що зумовлює наявність підстав для її скасування.

Водночас, стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати пенсію за віком з 27.12.2017р. у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів суд зазначає, що дана вимога є передчасною та задоволенню не підлягає, оскільки умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років, але рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області №43 від 11.11.2019 року не містить висновків щодо наявності чи відсутності у позивача необхідного стажу роботи для призначення пенсії за віком, як не містить і висновків щодо повноти поданих документів необхідних для призначення пенсії та визначення її розміру, а суд не може перебрати на себе повноваження органів пенсійного фонду, чиєю функцією є призначення пенсії.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що враховуючи положення статтей 5, 9 КАС України, з метою належного захисту прав, свобод та інтересів позивача, способом, що не суперечать закону, наявні підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі.

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12.03.2019 року №127/2126/17.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири грн.) 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 26 лютого 2020 року.

Суддя Мінаєва К.В.