Рішення № 87860799, 26.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 р. Справа № 520/13758/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 26.11.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати військову частину 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України та був звільнений з військової служби 26.11.2019 року. У 2017 році отримав посвідчення учасника бойових дій. Позивач вважає, що при звільненні йому неправомірно не проведено розрахунок та виплату компенсації за невикористані з 2017 року по 26.11.2019 року календарні дні додаткової відпустки, передбаченої чинним законодавством.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що в України починаючи з 17.03.2014 року по теперішній час діє особливий період, то надання ряду додаткових відпусток, у тому числі і вказаної додаткової соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій на даний час не здійснюється, як і виплата грошової компенсації за невикористані дні даної відпустки.

У відповіді на відзив представник позивача підтримав правову позицію, викладену в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі.

Наказом командира військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від 26.11.2019 року №248 старшого солдата ОСОБА_1 (Г-017608), який здав справи і обов`язки за посадою навіднйка-оператора 2-го відділення 1-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону оперативного призначення та звільненого відповідно до підпункту «а» пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командира військової частини 3017 Національної гвардії України від 18.11.2019 №63 о/с у запас (у зв`язку із закінченням строку контракту) без права носіння військової форми одягу 26 листопада 2019 року та для взяття на військовий облік направити до Біловодського РВК Луганської області, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 14.07.2017 року отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що за період проходження військової служби (в статусі учасника бойових дій) з 2017 по 2019 рік ОСОБА_1 додаткова відпустка, передбачена ста. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не надавалась, виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2017 по 2019 рік також не здійснювалась.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” ( далі за текстом - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Відповідно до п.5 Постанови Кабінету Міністрів від 20 серпня 2014 р. № 413 “Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення”, рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін`юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС (далі - комісія); міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яка утворюється Мінветеранів (далі - міжвідомча комісія), - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.

Аналізуючи приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку, що право на отримання додаткової відпустки як учасник бойових дій військовослужбовці набувають саме з моменту отримання статусу учасника бойових дій, який підтверджується посвідченням учасника бойових дій.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до абзац перший пункту 5 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за № 405/31857 (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх справ № 554 від 09.07.2019, стара редакція містила аналогічну норму в частині, що стосується позивача), у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу (а це - особи офіцерського складу, особи рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів або з інших підстав), у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Також п. 10 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за № 405/31857, визначає, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців Національної гвардії України з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Аналогічну правову позицію було висловлено Великою Палатою Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) від 21.08.2019 р., відповідно до якого спірні правовідносини та обставини даної справи є подібними, а нормативне регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Національної гвардії України в частині права на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку не відрізняється.

Суд зауважує, що позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій у 2017 році, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 14 липня 2017 року.

Всвою чергу, право на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, відповідно до п.12 ст.12 Закону № 3551-ХІІ та до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, надається учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

З огляду на зазначене та те, що судом встановлено, що позивач саме в 2017 році отримав статус та посвідчення учасника бойових дій, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії урегульовані виключно Інструкцією № 200, і Порядок № 260, на який послалась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 по справі № 620/4218/18, на них не поширюється, суд відхиляє, з наступних підстав.

Згідно з абз. 1 п.1 розділу І Порядку № 260 цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Разом з тим, згідно з абз.3 п.1 розділу І Порядку № 260, дія цього Порядку (крім розділів II, V-IХ, ХІI-ХХV) поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами.

Суд зауважує, що умови виплати грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби, в тому числі вищенаведені умови виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, урегульовані розділом ХХХІ Порядку № 260, який, виходячи з абз.3 п.1 розділу І Порядку № 260, поширюється на позивача як військовослужбовця Національної гвардії України, незважаючи на те, що умови виплати його грошового забезпечення урегульовані Інструкцією № 200.

Враховуючи наведене, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що нормативне регулювання виплати грошового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України та Збройних Сил України є різним, а тому позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 21.08.2019 року у справі № 620/4218/18, не поширюється на спірні відносини.

Щодо строків звернення позивача до суду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом п.п. 5, 10 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду по зразковій справі № 620/4218/18, стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні.

Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою наведеної норми передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує частину п`яту статті 134 КАС України.

Судом встановлено, що 12.12.2019 року між позивачем (Замовник) та Адвокатським об`єднанням "Адвокатська компанія "Ульянов бізнес Лойерс" (Виконавець) укладено Договір №б/н про надання правової допомоги (далі - Договір), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу у зв`язку з порушенням трудового законодавства, соціального і правового захисту, Замовника як ветерана війни та колишнього військовослужбовця з боку військових посадових осіб військової частини 3017.

Згідно акту виконаних робіт від 13.12.2019 року, Адвокатське об`єднання надало позивачу правничу допомогу в межах укладеного Договору, а саме: 1) надання усної консультації з вивченням документів, укладанням договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики (1 година) - 100,00 грн. з розрахунку від 500,00 грн./год.; 2) складання позовної заяви, підготування ксерокопій додатків (3 години) - 2000,00 грн. з розрахунку від 2000,00 грн./год.; 3) складання відповіді на відзив (у разі тримання відзиву) (1 година) - 400,00 грн. з розрахунку від 500,00 грн./год. Разом витрати на правничу допомогу становлять 2 500,00 грн.

Адвокатським об`єднанням виставлено позивачу рахунок на оплату № 92 від 12.12.2019 року на суму 3 000,00 грн., з яких: 2 500,00 грн. - послуги з правової допомоги, 500,00 грн. - сума ПДВ. Вказану суму перераховано позивачем на рахунок Адвокатського об`єднання 16.12.2019 року згідно платіжного доручення від 13.12.2019 року (дата валютування 16.12.2019 року).

Суд зауважує, що вчинення Адвокатським об`єднанням таких дій як надання усної консультації з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги та підготовки аналітичної довідки щодо судової практики, вартість яких складає 100,00 грн. неможливо вважати самостійними послугами з надання правової (правничої) допомоги.

Отже, актом виконаних робіт від 12.12.2019 року не підтверджено надання послуг зі складання відповіді на відзив.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Враховуючи обставини справи, її незначну складність, наявність рішення Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 по зразковій справі № 620/4218/18, суть виконаних послуг, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у сумі 1 500,00 грн. за складання та подачу до суду позовної заяви з додатками та відповіді на відзив.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо стягнення на його користь судового збору не вирішується відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) до військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 39309315, адреса: вул. Академіка Проскури, буд. 1, м. Харків, 61070) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 26.11.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 39309315).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Шевченко О.В.