Рішення № 87860739, 26.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2020 р. № 520/9622/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сагайдака В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6,м. Київ,01601, код ЄДРПОУ 37567646), третя особа: Верховна Рада України (вул. Грушевського, буд. 5,м. Київ,01008, код ЄДРПОУ 20064120) про стягнення матеріальної шкоди ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 798253,30 (сімсот дев`яносто вісім тисяч двісті п`ятдесят три) гривні 30 копійок на відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої фізичній особі актом, що визнаний неконституційним, шляхом безспірного списання коштів державного бюджету у вказаній сумі на користь ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження.

Запропоновано відповідачу подати до суду протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали відзив на позов та докази на обґрунтування відзиву, а також докази направлення відзиву позивачу.

Запропоновано третій особі подати до суду протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали пояснення щодо позову та докази, якими обґрунтовуються пояснення.

Відповідач правом надання відзиву не скористався.

Третя особа надала до суду пояснення згідно змісту якого у задоволенні вимог просила суд відмовити.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з січня 2002 року працює суддею Московського районного суду м.Харкова, має щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 відсотків з 07.07.2017 року (з 07.07.2012 року така доплата становила 40 відсотків).

З матеріалів справи встановлено, що 27.09.2018 року позивач пройшов кваліфікаційне оцінювання, що підтверджується довідкою Московського районного суду м.Харкова від 23.08.2019 року №02-24/20/2019, а також рішенням Вищої кваліфікаційна комісія суддів України про суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, що містяться на офіційному сайті вказаної комісії, зокрема, за 27.09.2018 року (https://vkksu.gov.ua/ua).

Рішенням Конституційний Суд України від 04.12.2018 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453—VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192—VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Починаючи з 01 січня 2014 року до моменту проходження кваліфікаційного оцінювання 27.09.2018 року, посадовий оклад сплачувався позивачу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що підтверджується відповіддю на запит Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 16.08.2019 року № 02-33/1835/19.

Не погоджуючись з вказаним вище ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (чинний), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI (далі – Закон № 2453, у первинній редакції від 07.07.2010) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року – 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року – 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Закону № 2453 (у редакції Закону України "Про внесення зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII з ч.3 ст. 129 Закону України №2453 виключено положення, відповідно до якого з 01 січня 2015 року встановлений посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Окрім того, вказаним Законом у статті 129 Закону України №2453 у частині першій слова "та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами" виключено.

Верховною Радою України 12.02.2015 прийнято Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII, яким Закон України № 2453 викладено у новій редакції.

Так, ч. 3 ст. 133 Закону №2453 (у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII, який набрав чинності з 29.03.2015) передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Згідно з ч.1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №140-VIII), який набрав чинності 30.09.2016, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 ст.135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до п.22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За умовами п.23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради з наступними змінами).

Таким чином, Верховна Рада України шляхом внесення змін до Закону № 2453 Законом №716, Законом №76 та Законом №192 періодично змінювала (зменшувала) розмір посадового окладу судді місцевого суду як базової складової винагороди судді.

Починаючи з 01 січня 2014 року до моменту проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання 27.09.2018 року, посадовий оклад сплачувався в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що підтверджується відповіддю на запит Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області від 16.08.2019 року № 02-33/1835/19.

04.12.2018 Конституційним Судом України прийнято рішення №11-р/2018 (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII.

За змістом резолютивної частини вказаного Рішення, це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІII, які визнані неконституційними п. 1, 2 резолютивної частини цього рішення

втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року №8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

У рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».

Отже, за змістом ст. 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Конституційний Суд України", до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно з ч. 1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VІII "Про забезпечення права на справедливий суд" і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія частини третьої статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VІII "Про забезпечення права на справедливий суд" втратила чинність 04.12.2018.

З матеріалів справи встановлено, що спірним періодом є період з 01 січня 2014 року до моменту проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання 27.09.2018 року.

Оскільки, рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-рп/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VІII "Про забезпечення права на справедливий суд" і втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України, а саме 04.12.2018, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до п.17 ч.1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст. 52 Закону №1402-VIII від 02.06.2016 суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Порядок заняття посади судді суду загальної юрисдикції регулюється розділом ІV Закону №1402-VIII від 02.06.2016.

Питання забезпечення суддів регулюється Розділом ІХ Закону №2453-VI від 07.07.2010 та п.23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII від 02.06.2016.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді, зокрема, про стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються діяльності позивача на публічній службі, а тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19), Верховний суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року по справі №686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18), які в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України мають бути враховані при виборі і застосуванні норма права до спірних правовідносин.

Крім того, стосовно зазначення відповідачем у справі саме держави Україна в особі Державної казначейської служби України з посиланням на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами)», суд вказує наступне.

У відповідності до змісту п.1 наведеної вище постанови КМУ цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відтак, суд вважає, що вказана постанова не регулює спірні правовідносини, оскільки стосується порядку виконання вже прийнятих рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів та боржників.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6,м. Київ,01601, код ЄДРПОУ 37567646), третя особа: Верховна Рада України (вул. Грушевського, буд. 5,м. Київ,01008, код ЄДРПОУ 20064120) про стягнення матеріальної шкоди – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26 лютого 2020 року.

Суддя Сагайдак В.В.