Рішення № 87860701, 18.02.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2020 р. № 520/12553/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Мухатаєвої М.А.,

за участі:

представника позивача - Браташ О.О.,

представника відповідача - Лиски К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських 40, м. Харків, Харківська обл., 61002) про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеною позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ХК5864/296/2НП/АВ/П/ТД-ФС від 06.06.2019 р., винесену заступником начальника Головного Управління Держпраці у Харківській області Петренко Оленою Миколаївною, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125 190,00 грн. (сто двадцять п`ять тисяч сто дев`яносто гривень).

В обґрунтування позову зазначив, що зі змісту спірної постанови вбачається, що під час проведення заходу Державного контролю у формі інспекційного відвідування 24.04.2019 року за фактичним місцем здійснення підприємницької діяльності позивача Інспекцією було встановлено факт допущення позивачем до роботи ОСОБА_2 . Однак, позивач вважає акт інспекційного відвідування та постанову про накладення штрафу такими, що складені всупереч чинному законодавству. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

У відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив, що інспекційне відвідування було проведено на підставі рішення керівника органу контролю про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин. У зв`язку із вищевикладеним керівником Головного управління Держпраці у Харківській області було видано наказ №774 від 23.04.2019 року на проведення заходу державного контролю відносно ФОП ОСОБА_1 . Під час інспекційного відвідування 24.04.2019 р. інспекторами праці було опитано осіб, котрі на момент інспекційного відвідування здійснювали роботи перукаря. Дотримуючись вимог чинного законодавства, відповідачем було встановлено порушення позивачем чинного законодавства. На підставі викладеного просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що факт допуску особи до виконання трудових обов`язків повинен бути належним чином зафіксований у складеному акті інспекційного відвідування та доведений належним чином та допустимими доказами. При цьому факт перебування особи у виробничих приміщеннях підприємстві за відсутності належних доказів виконання нею трудових обов`язків не може свідчити про виникнення трудових відносин та не підтверджує фактичного допущення особи до роботи без укладення трудового договору. При цьому, в постанові було зазначено, що нібито позивач була присутня при перевірці та не надала Інспекторові жодних документів, що підтверджують факт трудових відносин з ОСОБА_2 . Однак, позивач при здійсненні перевірки присутня не була. Жодних документів на підтвердження відносин між позивачем та ОСОБА_3 .Б., відповідачем не запитувалося. На підставі викладеного позивач просила задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні повністю позов підтримала, вказала на неправомірність дій відповідача та просила задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, підтримав аргументи викладені у відзиві на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

На підставі листа Військової прокуратури Об`єднаних сил Військової прокуратури Харківського гарнізону вх. №24-2367 (вих.-19) від 22.04.2019 року, в якому містилася інформація про факт допуску працівників без оформлення відповідно до вимог чинного законодавства працівників за адресою: м. Харків, вул. Динамівська 4, 61000, Головним управлінням Держпраці у Харківській області було складено наказ № 774 від 23.04.2019 року та направлення № 02.03-03/1387 від 23.04.2019 р. на проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування/ невиїзного інспектування об`єкту відвідування (а.с. 88 – 92).

Відповідачем було складено вимогу про надання/поновлення документів №ХК5864/296/НД від 24.04.2019 р., в якому було зазначено, що в строк до 06.05.2019 року надати документи необхідні для проведення інспекційного відвідування (а.с. 93 – 95).

Суб`єктом владних повноважень було складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування №ХК5864/296НП від 24.04.2019 р., в якому зазначено, що інспекційне відвідування неможливо провести у зв`язку з ненаданням інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (а.с.96 – 99).

Відповідно до опису поштового відправлення відповідачем на адресу позивача були направлені наступні документи: направлення від 23.04.2019 р. № 02.03-03/1387, акт від 24.04.2019 р. №ХК5864/296/НП, вимога від 04.04.2019 р. ХК5864/296НД (а.с. 100).

Відповідачем 06.05.2019 р. була складена вимога про надання/поновлення документів № ХК5864/296/2НД, в якій суб`єкт владних повноважень повторно попросив позивача надати у строк до 17.05.2019 року документи необхідні для проведення інспекційного відвідування (а.с. 101 – 103).

Так, 06.05.2019 р. уповноваженими особами відповідача було складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування №ХК5864/296/2НП (а.с. 104 – 107).

Вимога про надання/поновлення документів № ХК5864/296/2НД та акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування №ХК5864/296/2НП були направлені на адресу позивача (а.с. 108).

Оскільки запитуваних документів позивачем так і не було надано відповідачем 17.05.2019 р. був складений акт інспекційного відвідування №ХК5864/296/2НП/АВ, в якому зазначено, що позивачем було порушено ч.1,3 ст. 24 КЗпП України, фактично було допущено до роботи працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с. 109 – 116).

Відповідачем 17.05.2019 року було складено припис про усунення виявлених порушень №ХК5864/296/2НП/АВ/П (а.с. 117 – 119).

Акт інспекційного відвідування №ХК5864/296/2НП/АВ від 17.05.2019 р. та припис про усунення виявлених порушень №ХК5864/296/2НП/АВ/П від 17.05.2019 р. було направлено позивачеві, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 120).

Відповідачем 24.05.2019 р. за №0710 було складено повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу 06.06.2019 р. о 12:45 год. за адресою м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, 7 під`їзд, 6 поверх, кімната 811. Зазначене повідомлення було направлено рекомендованим листом 27.08.2019р. (а.с. 121, 124).

За наслідками розгляду справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 була складена постанова про накладення штрафу уповноваженими особами №ХК5864/296/2НП/АВ/П/ТД-ФС від 06.06.2019 р., якою на ФОП ОСОБА_1 за наслідками виявлених порушень, а саме – допущення до роботи працівників без укладення трудового договору – було накладено штраф у розмірі 125 190,010 грн. зазначена постанова була направлена на адресу позивача. (а.с. 11 – 14, 122 – 124).

Позивач вважає дії відповідача протиправними, оскільки 22.04.2019 року до ФОП ОСОБА_1 звернулася ОСОБА_2 із пропозицією укласти договір підряду. А отже, зазначений працівник, через якого було складено відповідачем постанову про накладення штрафу №ХК5864/296/2НП/АВ/П/ТД-ФС від 06.06.2019 р. перебував із позивачем не у трудових відносинах, а у цивільно-правових, які були оформлені належним чином, а саме договором підряду укладеним 22.04.2019 р. та розірваним 27.04.2019 р. (а.с. 16 – 18).

Так, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся із зазначеним позовом до Харківського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно пункту 2 Положення № 96 Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

За приписами підпункту 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Підпунктом 6 пункту 4 Положення № 96 встановлено, що Держпраці, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Державна служба України з питань праці (Держпраця) відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. (пп.6 п.6 Положення №96).

Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

У відповідності до зазначених норм Головного управління Держпраці в Харківській області делеговано повноваження щодо здійснення на території області державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон №877) та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (далі - Порядок №295).

Відповідно до ст.1 Закону №877, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно ч.4 ст.2 Закону №877 заходи контролю здійснюються, в т.ч., органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21,частини третьої статті 22 цього Закону.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (ст.3 Закону №877).

16.05.2017 року набув чинності Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 (далі - Порядок № 295).

Порядок № 295 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Відповідно до п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема: Держпраці та її територіальних органів.

Підпунктом 1 пункту 5 Порядку № 295 визначено, що інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

Інспекційні відвідування проводяться, зокрема: за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту (пп.3 п.5 Порядку №295).

Згідно п.п.8, 9 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Відповідно до п.11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Згідно з п.п. 19-21 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №826/8917/17 було визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України №295. Однак, суд наголошує на тому, що на момент виникнення спірних правовідносин зазначена постанова була чинною.

При цьому, суд зазначає, що порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, а не Порядком № 295.

Тому, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №826/8917/17 про визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України №295 жодним чином не змінює правового регулювання спірних правовідносин на момент виникнення останніх.

Щодо виявленого Головним управлінням Держпраці у Харківській області порушення позивачем вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, за наслідками чого було винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу ХК5864/296/2НП/АВ/П/ТД-ФС від 06.06.2019 р. суд зазначає наступне.

Між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір підряду від 22.04.2019 р. предметом зазначеного договору є перукарські послуги в строк з 22.04.2019 р. до 27.04.2019 р. П. 2.1. зазначеного договору визначено розмір оплати 750 грн. (а.с. 16 – 17).

Судом встановлено, що актом приймання-передачі робіт за договором від 27.04.2019 р. було розірвано зазначений договір підряду у зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 обсягу робіт за договором підряду (а.с.18).

При цьому, судом встановлено, що 24.04.2019 р. ОСОБА_2 виконувала перукарські роботи за адресою АДРЕСА_2 .

Щодо посилання позивача на наявність виписки із медичної карти амбулаторного обстеження ОСОБА_2 , то суд наголошує, що датою виписки є 24.04.2019 р., а отже ОСОБА_2 24.04.2019 р. фактично мала можливість виконувати перукарські послуги.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 265 КЗпП України передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.

Так, відповідно до частини другої статті 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення; недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення; недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод законом на момент виявлення порушення; вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення; порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається із Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до частини 1 статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Натомість, у цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, Верховний Суд України у постанові від 04.07.2018 у справі №820/1432/17 висловив позицію, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Згідно з ч.ч. 2, 3 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути:1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (статті 23 КЗпП України).

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

При цьому, Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до вимог ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Так, основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. В той же час, за цивільно-правовим договором, процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою такого договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду, при цьому, такий виконавець повинен нараховувати та сплачувати податки і збори за таким договором самостійно та відповідач не виступає у такому договорі податковим агентом виконавця за нормами податкового законодавства, на відміну від трудового договору.

Тобто, предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства, установи організації, фізичної особи-підприємця. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, метою такого договору є отримання певного кінцевого результату після чого цивільні відносини припиняються.

Як встановлено судом, підставою для винесення спірної постанови слугувало те, що позивачем порушено норми частин першої та третьої статті 24 КЗпП України, а саме, зафіксовано факт допущення працівника до роботи без укладення трудового договору.

Так, як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи копії цивільно-правового договору, предметом якого було зобов`язання виконати протягом відповідного (чітко визначеного) періоду роботи (надати послуги): перукарські послуги. В самому договорі не зазначається конкретного результату роботи (кінцевого результату), який повинен передаватися замовнику; предметом укладеного договору є процес праці, а не її кінцевий результат; в зазначеному договорі не визначено обсягу виконуваної роботи, робота носить постійний характер, а саме: виконання перукарських робіт, роботи свідчать про процес праці, оскільки роботи повинні виконуватись щоденно; винагорода за виконану роботу розраховується із мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні; відсутній результат праці, що характерно для трудового договору, який згідно з ч. 1 ст.21 КЗпП є угодою між працівником і власником підприємства або уповноваженою ним особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку та інше.

Суд враховує приписи спеціальної норми, визначеної ст. 265 КЗпП України, з приводу чого зазначає, що виконання позивачем вимог припису підтверджує факт визнання порушень трудового законодавства, відображеного в акті перевірки. Сам по собі припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання, його вимоги направлені лише на подальше недопущення порушення вимог законодавства про працю.

Відповідно до вимог частини 7 ст.265 КЗпП України сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 28.02.2018 року у справі № 818/584/17 підставою для накладення штрафу відповідно до статті 265 КЗпП України є акт перевірки про виявлені факти порушення вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, незалежно від їх подальшого усунення. Відтак, безпідставними є посилання суду апеляційної інстанції на той факт, що відповідачем були застосовані штрафні санкції за порушення, які були усунені на виконання припису, оскільки штрафні санкції застосовані спірними постановами жодним чином не стосуються невиконання припису. Відповідальність за такі порушення передбачена статтею 265 КЗпП України, а усунення виявлених порушень при проведені перевірки не є підставою для скасування штрафних санкцій, які застосовані за сам факт вчинення порушення у сфері законодавства про працю.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем під час розгляду справи про накладення штрафу, постанову, винесену за наслідками розгляду якої оскаржує позивач, ні в позовній заяві не вказано обставин, які б спростовували факти, виявлені відповідачем в ході проведення відвідування, розгляду справи про накладення штрафу.

Доказів, які б спростовували твердження позивача про відсутність в діях позивача порушень вимог законодавства щодо оформлення трудових відносин із найманим працівником, суду не надано.

Щодо посилання позивача на її відсутності під час проведення інспекційного відвідування, та її не повідомлення, то суд наголошує, що зазначене спростовується матеріалами справи, з яких вбачається, що всі документи, які складалися відповідачем були направлені на адресу позивача.

Відповідно до положень частин першої - третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст.); жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 90); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 90).

З огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд встановив, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено законність та обґрунтованість вчинених дій та прийнятих рішень.

Згідно статті 139 КАСУ в даному випадку відсутні підстави для стягнення сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Харківській області (вул. Алчевських 40, м. Харків, Харківська обл., 61002) про скасування постанови - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27.02.2020 р.

Суддя Полях Н.А.