Рішення № 87860509, 24.02.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 лютого 2020 року м. Рівне №460/3755/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВолодимирецького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, як відокремленого підрозділу Управління державної міграційної служби України в Рівненській області визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Володимирецького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області, як відокремленого підрозділу Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області (надалі – УДМС, відповідач) про:

визнання протиправною відмови відповідача у заміні паспорта позивача у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

зобов`язання відповідача замінити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

В обґрунтування заявлених вимог (а.с. 22-23) позивач пояснив, що 18.10.2019 він звернувся до Володимирецького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області з письмовою заявою про заміну (обмін) належного йому паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (надалі – Положення про паспорт) у зв`язку з непридатністю останнього для користування після впливу води.

Водночас, за результатами розгляду вказаної заяви відповідач відмовив ОСОБА_1 у заміні паспорта у формі книжечки посилаючись на положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», відповідно до якого оформлення і видача паспорта громадянина України здійснюється розпорядником ЄДДР у формі картки.

Таку відмову позивач вважає необґрунтованою та протиправною, оскільки оскаржуване рішення УДМС суперечить положенням чинного національного та міжнародного законодавства, зокрема, Європейській Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Конституції України та Положенню про паспорт. Окрім того, стверджує, що дії відповідача грубо порушують його основоположні права як людини та громадянина України, а також суперечать релігійним переконанням позивача як глибоко віруючої людини.

З наведених підстав позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 23.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Зі змісту поданого Управлінням Державної міграційної служби України у Рівненській області відзиву на позовну заяву вбачається, що УДМС вважає позов безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинних законодавчих актів.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що станом на день виникнення спірних правовідносин, а саме 18.10.2019, надання послуг по оформленню та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було врегульовано Положенням про паспорт, Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-ІІІ, постановою КМУ від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (надалі – Постанова №302), Декретом КМУ «Про державне мито» від 21.01.1993 №7-93 (зі змінами), наказом МВС України «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» від 06.06.2019 №456.

При цьому, згідно абзацу 5 пункту 3 Постанови №302, видача паспорта громадянина України у формі книжечки здійснюється, зокрема, при наявності рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Тому, на переконання УДМС, заява про отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки була подана з порушенням норм чинного законодавства, що регулює дані правовідносини. За таких обставин, вона розглянута відповідачем відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», результатом чого став лист-відповідь від 15.11.2019 №5613-485/5613.1-19 на адресу позивача з роз`ясненнями щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України вказаного зразка.

Відтак, рішення щодо відмови позивачу в оформленні та видачі паспорта відповідачем не приймалося у зв`язку з відсутністю правових підстав для вчинення таких дій.

За наведених обставин, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів позивача, Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області просило суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Судом встановлено, що у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про проведення розгляду судової справи за участю представника УДМС.

Вирішуючи питання проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та інших учасників справи, суд виходить з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України), частиною 6 якої визначені випадки, коли суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Тому, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши відсутність потреби додаткового витребування інших доказів для повного та всебічного встановлення обставин справи, керуючись пунктом 2 частини 6 статті 262 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та інших учасників справи. Відтак, у задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.

Розглянувши подані матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 10.09.1992 (а.с.7)), є громадянином України, що підтверджується належним йому паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Володимирецьким РВ УМВС України у Рівненській області 12.02.2009 (а.с.8-10).

Поряд із цим, при дослідженні судом вказаного вище доказу встановлено відсутність фотокарток ОСОБА_1 на першій та, враховуючи 27-річний вік, третій сторінках належного йому паспорта, а також підпису позивача як власника паспорта на третій сторінці вказаного документа (а.с.8).

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що 18.10.2019 ОСОБА_1 звернувся до Володимирецького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області з письмовою заявою про заміну належного йому паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з непридатністю останнього для користування (а.с. 11-12).

При цьому, за змістом поданої заяви позивач вказав, що не має наміру оформляти паспорт громадянина України у формі пластикової НОМЕР_3 -картки та не надав згоди на обробку його персональних даних. із застосуванням будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру (надалі – ЄДДР).

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 прохав відповідача замінити належний йому, однак непридатний для користування паспорт громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року відповідно до чинного на день звернення Положення про паспорт.

Водночас, судом встановлено, що листом від 15.11.2019 №5613-485/5613.1-19 (а.с. 13-14) відповідач, посилаючись на положення Постанови №302, повідомив позивачу про відсутність правових підстав для оформлення та видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року в порядку, визначеному Положенням про паспорт. Разом з тим, відповідачем роз`яснено можливість одержання ОСОБА_1 документа згаданої форми та зразка за наявності рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Не погоджуючись з вищезгаданим рішенням відповідача, вважаючи його протиправним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (…).

Наведене узгоджується зі змістом статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV. якою визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відтак, суд враховує, що у рішенні Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ) від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії», ЄСПЛ, поміж іншого, зазначив, що «ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Разом з тим, позивач, обґрунтовуючи свою позицію по суті спору, наголошує, що примушування до обробки персональних і конфіденційних даних з метою оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки є неправомірним втручанням в його особисте життя з боку держави та порушенням вимог Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI.

Суд погоджується з позицією позивача з огляду на нижченаведене.

Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №806/3265/17 вказано на ознаки цієї типової справи, зокрема:

а) позивач – фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

б) відповідач – територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору – вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дану справу необхідно визнати типовою та, в силу приписів частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, які полягають у наступному.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись від можливості встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 22 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі – Конвенція).

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За практикою Європейського суду з прав людини, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини»). При цьому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства»), а під терміном «закон» слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві, до того ж закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012 (надалі – Закон №5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина 1 статті 21 Закону №5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» №302 від 25.03.2015 (надалі – Порядок №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту 2 Порядку №302, із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992; з 01.11.2016 - оформлення, обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

В силу вимог пункту 3 Порядку №302, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

Пунктом 131 Постанови №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону №2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу й змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; (…)».

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012, на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований.

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі – у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді НОМЕР_3 -картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що законодавець, приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» №1474-VIII від 14.07.2016, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Наразі діє два нормативних акти: постанова Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» №2503-XII від 26.06.1992 та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» №302 від 25.03.2015, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи ДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.

Відтак, враховуючи відмову позивача від надання згоди на обробку його персональних даних та оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки, дії відповідача щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки визнані Великою Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.

З огляду на наведене, дії УДМС розглядаються судом, як дії держави в цілому. Суд враховує, що такі дії порушують основоположні права громадянина ОСОБА_1 , яким заявлено цей позов, тому вони визнаються судом протиправними.

Разом з тим, абзацами 5 та 6 пункту 6 Положення про паспорт визначено, що на першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина.

При цьому, згідно з пунктом 8 цього Положення, термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Відповідно до абзацу першого пункту 12 Положення про паспорт, видача та обмін паспорта провадяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина.

При цьому, згідно з пунктами 16-18 вказаного Положення, обмін паспорта провадиться у разі, зокрема, непридатності для користування.

Для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм.

Для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після встановлення непридатності паспорта для користування.

Як уже встановлено судом, у паспорті позивача відсутні фотокартки на першій та, враховуючи 27-річний вік, третій сторінках належного йому паспорта, а також підпису власника паспорта на третій сторінці вказаного документа (а.с.8), що, з урахуванням комплексного аналізу наведених вище норм, свідчить про наявність підстав для визнання вказаного документа непридатним для користування та/або недійсним в цілому.

Тому, враховуючи відсутність у відповідача будь-яких заперечень щодо наявності у ОСОБА_1 підстав для обміну належного йому паспорта у зв`язку з непридатністю останнього для користування (підпункт 3 пункту 16 Положення про паспорт) чи недійсністю, а також описані вище недоліки першої сторінки паспорта позивача, що могли бути спричинені впливом вологи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог.

Крім того, судом відхиляються доводи відповідача, викладенні ним у відзиві на позовну заяву, щодо недотримання позивачем форми заяви про отримання паспорта громадянина України, оскільки, відмовивши ОСОБА_1 в обміні (заміні) паспорта громадянина України у формі книжечки, в листі від 15.11.2019 №5613-485/5613.1-19 (а.с. 13-14) УДМС не вказувало на таку обставину, як на підставу відмови, а відтак, наведені доводи відповідача не впливають на оцінку спірних правовідносин.

Також, суд зауважує, що в згаданому вище листі-відповіді Володимирецького районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області та відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено про відмову в обміні (заміні) ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, зокрема, у зв`язку з відсутністю в нього відповідного рішення суду, що набрало законної сили.

Проте, зазначені доводи відповідача не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 внесено зміни до пункту 3 Постанови №302, доповнивши його абзацом такого змісту: «Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року».

Поряд з цим, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, згідно з пунктом 1 якого, цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Таким чином, суд зауважує, що вказаний Порядок регулює питання оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої вже прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. При цьому, зазначений підзаконний нормативно-правовий акт лише врегулював окремо визначений в ньому вид правовідносин, а саме: якщо особа вже зверталася до суду та отримала відповідне рішення суду. Однак, у разі, якщо така особа не зверталася до суду з метою вирішення аналогічних спірних правовідносин, це не свідчить про відсутність у неї права на оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із заявою про заміну паспорта зразка 1994 року у зв`язку з непридатністю останнього для користування після впливу вологи, разом з визначеними пунктом 16 Положення про паспорт документами. Відтак, з поданої заяви чітко вбачається волевиявлення особи на видачу їй паспорта громадянина України саме зразка 1994 року.

З огляду на наведене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги щодо визнання протиправною відмови відповідача у заміні ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт, а також щодо зобов`язання відповідача замінити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503 – є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області.

Сума судового збору сплачена позивачем відповідно до квитанції №67 від 02.12.2019 року на суму 768,40 грн, оригінал якої знаходяться у матеріалах справи.

У період з 17 по 18 лютого 2020 року, 19 лютого 2020 року та з 20 по 21 лютого 2020 року головуючий суддя Нор У.М. перебувала у щорічній оплачувальній відпустці (накази від 17.02.2020 №53-від, від 18.02.2020 №54-від, від 19.02.2020 №58-від).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Володимирецьким РВ УМВС України у Рівненській області 12.02.2009; свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 10.09.1992) до Володимирецького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області як відокремленого підрозділу Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 6, код ЄДРПОУ: 37829784), про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинення певних дій – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Володимирецького районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області як відокремленого підрозділу Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області у здійсненні обміну належного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Зобов`язати Володимирецький районний сектор Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області як відокремлений підрозділ Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області здійснити обмін та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 24 лютого 2020 року.

Суддя Нор У.М.