Рішення № 87860302, 26.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/279/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення, середнього заробітку грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» в частині не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року;

стягнути з Інституту Військово-Морських Сил Національного університет «Одеська морська академія» на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року в сумі 79445,56 грн.;

визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо непроведення 22.01.2018 року із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу;

стягнути з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23 січня 2018 року по день фактичного розрахунку з розрахунку 529,18 грн. за календарний день;

зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, саме - порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року;

зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» подати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період проходження позивачем військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення. На заяву позивача від 21 листопада 2019 року до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення за період 16.12.2015 року по 22.01.2018 року відповідачем відмовлено у такій виплаті. На переконання позивача загальна сума індексації грошового забезпечення, яка не була виплачена позивачу Інститутом Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року становить 79445,56 грн. Крім того, позивач зазначає, що оскільки індексацію грошового забезпечення йому не виплачено в день виключення зі списків, тому відповідно до ст.117 КЗпП України відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь період затримки такого розрахунку, зокрема за період з 23.01.2018 року по день фактичного розрахунку з розрахунку 529,18 грн. за календарний день (грошове забезпечення за листопад + грошове забезпечення за грудень) і число календарний днів за листопад та грудень). Також, позивач зазначає, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати, а саме компенсацію за несвоєчасну виплачену індексації грошового забезпечення за період з 16 грудня 2015 року по 22 січня 2018 року.

Представником відповідача 10.02.2020 року до суду надано відзив (а.с.35-40) згідно якого відповідачем зазначено, що вимоги, викладені в позовній заяві позивачем відповідач не визнає в повному обсязі, як вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству. У відзиві на позов представник відповідача зазначає, що у зв`язку зі збройною агресією проти України з боку Російської Федерації в країні діє особливий період. У зв`язку з дією особливого періоду та в результаті необхідності утримання понаднормової чисельності військовослужбовців, збільшення розмірів грошового забезпечення в Міноборони уже в жовтні 2016 року не було забезпечено фінансовим ресурсом для виплати особовому складу грошового забезпечення, винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції. У державі склалася складна фінансово-економічна ситуація. Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист. Відповідно до пункту 7 роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2, у зв`язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення” (зі змінами), індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз`яснення, що також мас своє підтвердження у роз`ясненнях Мінсоцполітики щодо відсутності механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди а саме: роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 року №78/0/66-17, роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 року №10685/0/14-15/10 (на них. №248/3/9/3/202 від 08.07.2015 року). Відповідно до ет.5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України - не було. Крім того, індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімен”, так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнення з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Матеріали позовної заяви не містять доказів оскарження звільнення позивача та/або наказу про виключення зі списків особового складу Інституту (по стройовій частині) від 22.01.2018 року №14 та всіх видів забезпечення, позивач погодився з проведенням з ним усіх необхідних розрахунків. Таким чином, позивачем обраний невірний спосіб захисту своїх прав. На переконання відповідача, командування Інституту діяло відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 20.01.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що підполковника ОСОБА_1 наказом начальника Генерального Штабу – Головнокомандувача Збройних Сил У краї від 04 грудня 2015 року №718 (по особовому, складу) призначено на посаду начальника кафедри соціально-гуманітарних та загальновійськових дисциплін факультету військово-морських сил Одеської національної морської академії та з 16 грудня 2015 року зараховано до списків особового складу військової частини А1314 (а.с.25).

Наказом начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» №14 від 22.01.2018 року підполковника ОСОБА_1 звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) у запас за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов5 і військову службу» (а.с.26).

Зазначеним наказом встановлено виплатити позивачу щомісячну премію, за особистий внесок, у загальні результати служби в розмірі 350 % посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% від грошового забезпечення за період з 01 по 22 січня 2018 року; грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік - в сумі 10087 гривень 50 копійок; одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцями Збройних Сил України`та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 в сумі 126093 гривень 75 копійок; грошову компенсацію замість речового майна що підлягає видачі на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 в сумі 72875 гривень 03 копійки.

Як вбачається з довідки про нарахування індексації доходів за період 2016-2017 років на ім`я ОСОБА_1 , загальний розмір індексації доходів за період 2016-2017 років дорівнює нулю та в довідці зазначено, що за вказаний час індексація не нараховувалась (а.с.21).

Відповідно до довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення полковнику ВСУ ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року посадовий оклад позивача становив 1720 грн., за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року посадовий оклад позивача становив 1720 грн. (а.с.18-19).

Позивач, 21.11.2019 року звернувся до Інституту Військово-Морських Сил Національного університет «Одеська морська академія» із заявою в якій просив: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року в сумі 79351,04 грн.: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на всю суму заборгованості станом на дату повного розрахунку; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за період з 22.01.2018 року по дату повного розрахунку.

У відповідь на заяву позивача, Інститутом Військово-Морських Сил Національного університет «Одеська морська академія» листом від 20.12.2019 року за №460/2738 позивачу повідомлено, що за період служби позивача в Інституті з 16 грудня 2015 року по 22 січня 2018 року індексація грошового забезпечення складає 0,00 грн., тобто право на нарахування та виплату індексації не виникло відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (а.с.12).

Отже, позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті індексацію грошового забезпечення за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року, компенсації втрати частини доходів та виплаті середнього заробітку за період з 22.01.2018 року по дату повного розрахунку.

Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідності до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закон №2011-XII).

Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

У статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч.2 ст.5 Закону №1282-XII).

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч.6 ст.5 Закону №1282-XII).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. (абз.8 п.4 Порядку №1078).

Згідно з п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, з аналізу наведених положень законодавства випливає, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

У відзиві на позов відповідач з підстав невиплати позивачу індексації також посилається на роз`яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 року №248/3/9/1/2, в якому зазначено, індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз`яснення (а.с.37) а також зазначає, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України - не було.

Суд зазначає, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації. Відповідач зазначає лише про те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України - не було.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.

Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є необґрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону №1282-XII, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Також, суд зазначає, що згідно загальних засад права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року, що свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне визнати протиправною таку бездіяльність.

Разом із тим, позивач просить стягнути з Інституту Військово-Морських Сил Національного університет «Одеська морська академія» на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року в сумі 79445,56 грн.

Зазначені позовні вимоги заявлені з огляду на самостійно здійснений позивачем розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року в сумі 79445,56 грн., у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині, не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України цієї ж статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

На підставі вищенаведеного, з метою належного захисту прав позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» в частині невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року та зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університет «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року.

Щодо вимоги про компенсацію за невчасну виплату індексації грошового забезпечення з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року, суд відмовляє у її задоволенні, враховуючи її передчасність, оскільки відповідно до ст.4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при виплаті індексації буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто, на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Згідно ст. 3 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Разом з тим, ні ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», ні іншими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця зі служби.

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З вищевикладеного слідує, що передбачений частиною першою ст. 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України .

При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Вказана правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Отже, слід дійти висновку, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 27 червня 2018 року по справі №810/1543/17 та в постанові від 18 листопада 2019 року по справі №0940/1532/18.

Позовні вимоги щодо визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо непроведення 22.01.2018 року із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу не підлягають задоволенню, оскільки позовна заява обґрунтована лише сумою індексації, отриманою із затримкою, в той час як при остаточному розрахунку з працівником виплачуються й інші складові грошового забезпечення, які не були предметом розгляду цієї справи.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» подати звіт про виконання судового рішення

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачено ст.382 КАС України.

У відповідності до вимог ч.1 цієї статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зобов`язання подати звіт є диспозитивним правом суду, а не обов`язком, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у додатковій постанові від 31 липня 2018 року по справі №235/7638/16-а.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення, середнього заробітку грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів – задовльнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» в частині невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року.

Зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університет «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.12.2015 року по 22.01.2018 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (код ЄДРПОУ 26614030, адреса: 65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8).

Суддя П.П.Марин

.