Рішення № 87860285, 26.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6283/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання провести поновлення пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непоновлення пенсії; визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії №36 від 16.04.2019 року; зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії з 28.04.2010 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 24.04.2006 року, по досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, їй була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась до виїзду за кордон. Перед виїздом за кордон позивачка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . 28.10.2009 року позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Позивач вказала, що починаючи з 2010 року, і станом на сьогоднішній день, призначену законом пенсію вона не отримує.

Позивач зазначила, що 22.06.2018 року її представник, діючи па підставі нотаріальної довіреності, особисто подала безпосередньо до Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі нотаріально посвідчену та апостильовану заяву позивачки про поновлення пенсії. Заява позивачки була прийнята УПФУ разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій. 06.07.2018 року було отримано відмову відповідача №6627/02 від 25.06.2018 року у поновленні пенсії позивачці.

Позивач вказала, що дана відмова була оскаржена нею в судовому порядку. 06.02.2019 року Одеським окружним адміністративним судом було винесено рішення по справі №420/6330/18, яким зобов`язано Суворовське об`єднане УПФУ в м. Одесі розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.05.2018 року про поновлення виплати пенсії із прийняттям за наслідками її розгляду відповідного рішення, з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

18.03.2019 представники позивача звернулись до відповідача з документами та заявою про добровільне виконання рішення суду від 06.02.2019 року по справі №420/6330/18.

Позивач зазначила, що 08.05.2019 року був отриманий лист Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі №111/Я-5/01 від 16.04.2019 року з рішенням №36 від 16.04.2019 року у відповідності до якого, позивачу було відмовлено у поновленні пенсії на тій підставі, що позивачкою не була дотримана вимога щодо особистого звернення за поновленням пенсії, що представники позивачки, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності, не мають законних повноважень передати до УПФУ її особисту заяву про поновлення пенсії, що у позивачки відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача, та що це, достатня підстава для відмови їй у поновленні пенсії, що документ, що посвідчує особу позивачки не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону про пенсії, затвердженого постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005 року, що позивачка не є громадянкою України, тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави для поновлення пенсії.

На думку позивача, вищезазначені обставини не можуть слугувати підставою для відмови у відновленні пенсії, адже виходячи з правової та соціальної природи пенсії, її виплата не повинна бути пов`язана з такою умовою як постійне місце проживання в Україні чи відсутність законодавчого механізму врегулювання спірних правовідносин. Крім іншого, позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року положення п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому право громадян України, які постійно проживають за кордоном, відновлено.

Ухвалою суду від 29.10.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 28 листопада 2019 року о 10:00 год.

Ухвалою від 29.10.2019 року суд витребував у відповідача оригінал пенсійної справи позивача для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчені копії для долучення до матеріалів справи.

15.11.2019 року представник позивача подав до суду заяву про проведення підготовчого засідання 18.12.2019 року о 12.00 год. за відсутності позивача та її представника.

У підготовчому засіданні 18.12.2019 року суд приєднав до справи поданий відповідачем 12.11.2019 року відзив на позов та засвідчені належним чином копії матеріалів особової справи, встановив позивачу 5-денний строк з дня отримання про це повідомлення на подання відповіді на відзив, а відповідачу - 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив на подання заперечень.

Також ухвалою від 18.12.2019 року для належної підготовки справи до судового розгляду, надання сторонам можливості завчасно до судового засідання обмінятися заявами по суті справи, враховуючи перебування судді у відпустці, суд продовжив строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

Ухвалою від 18 грудня 2019 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 28 січня 2020 року о 15 год. 00 хв.

У судове засідання, призначене на 28 січня 2020 року на 15:00 год., сторони не з`явилися.

28.01.2020 року від представника позивача надійшла заява про розгляд розгляд справи за відсутності позивачки та її представника.

27.01.2020 року представник відповідача до суду подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника ГУ ПФУ в Одеській області.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами, що передбачено ч.4 ст.229 КАС України.

12.11.2019 року представник відповідача надав до суду відзив на позов, відповідно до якого заперечує проти задоволення позову. У відзиві відповідач зазначив, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року по справі №420/6330/18 та ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2019 року зобов`язано Суворовське об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо поновлення виплати пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На виконання даної постанови Управлінням було розглянуто заяву позивача від 03.05.2018 року щодо призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Під час розгляду вищевказаної заяви та при визначені права на поновлення виплати пенсії були розглянуті наступні документи, які надіслані поштою від особи, яка діє по довіреності та представляє інтереси позивача: ксерокопія посвідчення особи громадянина Ізраїлю, видане державою Ізраїль; ксерокопія ідентифікаційного коду; ксерокопія довіреності уповноваженої особи.

16.04.2019 року Управлінням винесено рішення №36 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідач вказав, що законодавством не передбачено прийняття органами Пенсійного фонду України заяви про поновлення виплати пенсії, надісланою поштою громадянином України або представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідач зазначив, що в надісланих документах відсутні відомості, які підтверджують, що позивач є громадянкою України, а місце її проживання Держава Україна.

Відповідач вказав, що не вбачається жодних підстав для визнання протиправним та скасування рішення Управління про відмову у поновленні виплати пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 16.04.2019 року №36, оскільки Управління діяло лише на підставі норм діючого законодавства України.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та постійно проживає у Державі Ізраїль, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданим 11.01.2006 року органом « 5116», перебуває на консульському обліку Генерального консульства України в Хайфі з 17.02.2010 року, ізраїльське посвідчення особи видане 24.07.2014 року за НОМЕР_3 (а.с. 55-61, т. 1).

Як вбачається з матеріалів справи, повноважним представником позивача - Меламедом Вадимом Борисовичем в інтересах ОСОБА_1 до Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі було подано особисто підписану Ярославською Маргаритою Анатоліївною заяву про поновлення виплати пенсії від 03.05.2018 р., у якій викладено прохання поновити з 28.04.2010 р. виплату пенсії за віком (а.с. 121-122, т. 1).

За результатами розгляду вищезазначеної заяви про призначення/перерахунок пенсії від 03.05.2018 р., Суворовським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі на ім`я ОСОБА_2 надіслано лист №6627/02 від 25.06.2018 р., у якому зазначено, що законодавством не передбачено прийняття заяви про поновлення виплати пенсії від особи, яка діє по довіреності та представляє інтереси іншої особи-пенсіонера (а.с. 123, т. 1).

Не погодившись з вказаною відповіддю Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, викладеною в листі №6627/02 від 25.06.2018 р., позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року по справі №420/6330/18, адміністративний позов ОСОБА_1 до Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у поновленні пенсії від 25.06.2018 р., визнання протиправною бездіяльності щодо непоновлення пенсії, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов`язано Суворовське об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.05.2018 р. про поновлення виплати пенсії із прийняттям за наслідками її розгляду відповідного рішення, з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 39-47, т. 1). Дане рішення набрало законної сили 05.04.2019 року, що підтверджується інформацією з ЄДРСУ.

16 квітня 2019 року Суворовським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі прийнято рішення №36 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У рішенні вказано, що законодавством не передбачено прийняття органами Пенсійного фонду України заяви про поновлення виплати пенсії від особи, яка діє по довіреності та представляє інтереси іншої особи-пенсіонера (а.с. 52-53, т. 1).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною 1 ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року N 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Гарантоване громадянам Конституцією України право на соціальний захист передбачене Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законом України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Згідно п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 цього ж Закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не було укладено.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 19.05.2015 року по справі №21-168а-15 та від 08.12.2015 року по справі №645/2730/15-а.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини, у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

З цього часу органи пенсійного фонду мають підстави відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Суд зазначає, що відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, повноважним представником позивача - Меламедом Вадимом Борисовичем в інтересах ОСОБА_1 до Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі було подано підписану нею особисто, посвідчену нотаріально та апостильовану заяву про поновлення виплати пенсії від 03.05.2018 р., у якій викладено прохання поновити з 28.04.2010 р. виплату пенсії за віком (а.с. 121-122, т. 1; а.с. 60-62, т. 2).

Відповідно до п.2.8. Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У п.2.22 Порядку №22-1 зазначено, що документами, що засвідчують місце проживання особи, є паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Згідно із п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Згідно із п.4.10 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про необхідність особистого подання позивачем заяви до Суворовського об`єднаного УПФУ в м. Одесі про поновлення виплати пенсії, адже пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Також суд зазначає, що виходячи з правової, соціальної природи пенсії, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може бути пов`язано з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а держава в свою чергу, у відповідності з конституційними принципами, зобов`язана гарантувати це право, незалежно від того, де проживає особо, котрій призначена пенсія - в Україні або за її межами.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непоновлення пенсії ОСОБА_1 ; визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії №36 від 16.04.2019 року - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що позивач має право на поновлення їй виплати пенсії з 28.04.2010 року, тобто з дати припинення її виплати.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі ст. 2 цього Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

За таких обставин, враховуючи неправомірність дій відповідача і положення ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у відповідності з яким пенсія повинна бути виплачена, відповідні пенсійні виплати мають бути поновлені, нараховані і виплачені позивачці з проведенням індексації.

При цьому, суд бере до уваги доводи відповідача стосовно того, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється лише у випадках, якщо відповідні виплати були нараховані, проте не виплачені.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація)

провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Між тим, як встановлено судом, нарахуванням пенсійних виплат позивачу не здійснювалося, що свідчить про відсутність законних підстав для виплати компенсації, та про передчасність цих заявлених позовних вимог.

Також, суд зазначає, що не бере до уваги доводи відповідача з посиланням на постанови Верхового Суду у справах №127/15035/17 від 24.04.2018 року та №537/52/17 від 17.07.2018 року щодо визначення строку звернення до суду, та враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №806/1952/18, у якій зазначено, що згідно рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийняття рішення про відмову в поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.1 ст.139, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229 241-246, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , Ізраїль, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, буд.83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо непоновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Суворовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 16 квітня 2019 року №36 про відмову у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 28 квітня 2010 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Андрухів

.