Рішення № 87860181, 27.02.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2020 р. справа № 400/4337/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Кафанової Г.Г.,

позивач: не з`явився,

представника відповідача: Тюльпарова О.А.,

третя особа: не з`явилась,

у спрощеному позовному провадженні із повідомленням учасників справи, у відкритому судовому засіданні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачаВійськової частини А1594, м. Очаків, Миколаївська область, 57508

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачаДержавна казначейська служба України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601

провизнання бездіяльності протиправною; стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги в розмірі 32 975,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Військової частини А1594 (надалі - відповідач або Військова частина А1594), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України (надалі - третя особа), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в повному обсязі одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- стягнути з відповідача не отриману одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка становить 32 975,26 грн.

Крім того, позивач просить встановити відповідачу строк для подання звіту щодо виконання рішення суду про визнання протиправною бездіяльності та стягнення не отриманої одноразової грошової допомоги при звільненні.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідно до ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", щомісячна додаткова грошова допомога є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні. Позивач зазначив, що відповідачем не виплачено йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка складає 32 975,26 грн. та вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому в задоволенні вимог позивача просив відмовити та зазначив, що щомісячна додаткова грошова винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога при звільненні. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, так як виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений в постанові Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні кошти для її виплати; вона виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення окремим платежем разом (одночасно) з грошовим забезпеченням (а. с. 66-67).

Від третьої особи будь-яких пояснень чи заперечень не надходило.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідач протиправно намагається не включити до складу грошового забезпечення позивача, з якого має бути нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою № 889. На думку позивача, оскільки додаткова грошова винагорода виплачувалась йому щомісяця протягом останніх 24 місяців перед звільненням з військової служби, то підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення чи такою, яка має окремий, особливий і разовий вираз виплати, відсутні та, в обґрунтування своєї позиції, посилається на висновки Верховного Суду у постановах від 16.05.2019 року у справі № 826/11679/17, від 31.07.2019 року у справі № 826/3398/17, від 08.08.2019 року у справі № 802/955/17-а (а. с 32-36).

16.01.2020 року відповідач подав заперечення, в якому наголошує, що позивачем пропущений строк звернення до суду, а вимоги позивача є безпідставними, так як Постановою № 889 було встановлено з 01.10.2010 року військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. В подальшому постановами від 13.04.2011 року № 393, від 27.06.2012 року № 620, від 08.10.2012 року № 956 та від 13.03.2013 року № 161 до Постанови № 889 вносились зміни, відповідно до яких, крім розміру винагороди, змінювали категорії, посади військовослужбовців та військових частин, яким виплачувався зазначений вид винагороди. Таким чином, на думку відповідача, щомісячна додаткова грошова винагорода встановлювалась тимчасово для окремих категорій військовослужбовців (а. с. 72-77).

Ухвалою від 10.12.2019 року судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням учасників справи.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав свої заперечення, викладені у відзиві.

21.01.2020 року від позивача надійшло клопотання про заміну первісного відповідача на належного, а саме первісного відповідача Військової частини А1594 на належного - Військову частину А3199. В обґрунтування клопотання позивач зазначив, що відповідачем прийнято наказ про завершення організаційного заходу від 27.12.2019 року № 144/дск, яким з 27.12.2019 року відповідач ввів в дію умовне найменування - Військова частина А3199 та з 28.12.2019 року анулював умовне найменування "Військова частина А 1594".

Вирішуючи клопотання, суд враховує наступне.

Згідно ч. 3, 4, 5, 6 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Враховуючи те, що відповідач у справі не змінився, а лише своїм наказом від 27.12.2019 року № 144/дск відповідач змінив умовне найменування військової частини, у суду відсутні підстави для заміни первісного відповідача на належного.

Підстав для заміни відповідача в порядку статті 52 КАС України у суду також немає, так як відповідач змінив лише умовне найменування та не припинив своєї діяльності.

В той же час, в зв`язку із зміною відповідачем умовного найменування, маються підстави для зміни найменування відповідача у справі з Військова частина А1594 на Військова частина А3199 (надалі - відповідача або Військова частина А3199).

09.01.2020 року від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, в зв`язку з пропуском строку звернення позивача до адміністративного суду (а. с. 62-65).

Ухвалою від 27.02.2020 року відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України. Наказом командира Військової частини - польова пошта В2492 від 07.12.2016 року № 369 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а. с. 11).

Цим же наказом прийнято рішення про виплату позивачеві одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 за 15 календарних років у розмірі 54 958,72 грн.

17.10.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій зазначив, що борг військової частини з виплати одноразової допомоги при звільненні складає 32 975,26 грн. та просив виплатити належну йому одноразову грошову допомогу (а. с. 10).

Листом від 15.01.2019 року № 633/3557 відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначив, які види грошового забезпечення враховано при нарахуванні позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та зауважив, що щомісячна додаткова грошова винагорода не була включена до загального розрахунку на підставі п. 38.6 наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260 (а. с. 9).

Не погоджуючись з вищевказаним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (надалі – Закон України № 2011), постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі – Постанова № 1294) та Постановою № 899.

Відповідно д ч. 2 ст. 15 Закону України № 2011, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Частиною 2 ст. Закону України № 2011, встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч. 4 ст. 9 Закону України № 2011).

Згідно п. 1 Постанови № 1294, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 2 п. 1 Постанови № 889 установлено, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року – у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я. Сторонами не оспорюється, що на момент звільнення позивача з військової служби він набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України № 2011.

Однак, відповідач додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою № 889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включив.

Відмова відповідача ґрунтується на нормах Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 року № 595.

Згідно п. 8 зазначеної інструкції, винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Аналогічні норми щодо невключення винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджена наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260.

Суд зазначає, що ч. 4 ст. 9 Закону України № 2011, надано Міністру оборони України повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України 2011, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: "... Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення."

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Судом встановлено, що відповідно до довідки Військової частини А2492 про грошове забезпечення від 13.05.2017 року № 447, позивач останні 24 місяці перед звільненням (з грудня 2014 року по листопад 2016 року) отримував додаткову грошову винагороду, яка нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця (а. с. 12-13).

З огляду на викладене, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення у суду відсутні.

Таким чином, відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою № 889.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі № 826/11679/17 та у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 826/3398/17.

Одночасно з цим суд зазначає, що вимога позивача визнати протиправною бездіяльність відповідача є необґрунтованою, адже відповідач у листі від 15.11.2019 року повідомив позивача про підстави не включення ним щомісячної додаткової грошової винагороди до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача недоотриману одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка становить 32 975,26 грн., суд зазначає наступне.

Розрахунок позивачем суми недоотриманої одноразової грошової допомоги, яка підлягає стягненню, суд не бере до уваги, оскільки нарахування суми грошового забезпечення належить до компетенції відповідача, а тому вимога про стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в розмірі 32 975,26 грн., не підлягає задоволенню.

При цьому, згідно п. 3, 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Використовуючи таке право, суд вважає за необхідне, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, шляхом визнання протиправними дій відповідача, які полягають у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, а також зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

У позовній заяві позивач, також, просить застосувати судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом встановлення строку відповідачу для подання звіту щодо виконання рішення суду про визнання протиправною бездіяльності та стягнення не отриманої одноразової грошової допомоги при звільненні.

Відповідно ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З огляду на вищезазначену статтю, встановлення судового контролю є правом суду, а не обов`язком, а тому суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судовий збір позивачем не сплачено, оскільки позивач на підставі ст. 5 ч. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від його сплати.

Разом з тим, позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 4000 грн. На підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: ордер про надання правової допомоги на ім`я ОСОБА_2 , договір про надання правової допомоги від 15.10.2019 року № 42/2019, додаток до договору № 41/2019 від 15.10.2019 року, акт надання-приймання послуг № 42/2019 р. від 21.11.2019 року та копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 42/2019 від 21.11.2019 року на суму 4000,00 грн. (а. с. 18-21).

Від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, в якому наголосив на неспівмірності заявлених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, з урахуванням складності справи та обсягом виконаної роботи (а. с. 50-61).

За правилами ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 р. у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 р. у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 р. у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує ч. 5 ст. 134 КАС України.

Як вбачається з акту надання-приймання послуг від 21.11.2019 року адвокатом надано наступні послуги:

- консультація з питань застосування законодавства у спірних відносинах;

- пошук судової практики;

- складання позовної заяви, разом 4000,00 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 4000,00 грн. є надмірною.

Проте, з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсяг опрацьованого матеріалу та з урахуванням часткового задоволення позову, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини А3199 (м. Очаків, Миколаївська область, 57508, ЄДРПОУ 07962400), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 37567646), задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини А3199 (м. Очаків, Миколаївська область, 57508, ЄДРПОУ 07962400), які полягають у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) отримував під час проходження військової служби.

3. Зобов`язати Військову частину А3199 (м. Очаків, Миколаївська область, 57508, ЄДРПОУ 07962400) перерахувати розмір одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку.

4. У задоволенні вимоги про стягнення з Військової частини А3199 не отриману одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка становить 32 975,26 грн. - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А3199 (м. Очаків, Миколаївська область, 57508, ЄДРПОУ 07962400) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень).

6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз