Рішення № 87860143, 24.02.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/500/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3817 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Військової частини А3817 (місцезнаходження: 81400, Львівська область, м.Самбір, код ЄДРПОУ 22994231) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014 - 2018 роки;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014 - 2018 роки.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що станом на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу відповідач не провів з нею розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані в період з 2014 по 2018 роки календарні дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері дитини, передбаченої ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР. ОСОБА_1 вказує на те, що зверталася до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері. Проте, відповідач відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті такої. Вважаючи у зв`язку з цим свої права порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 22.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Розгляд справи призначено на 24.02.2020.

Відповідач 12.02.2020 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що у позивача відсутні підстави для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 до 2018 року, оскільки за час проходження військової служби у військовій частині А3817 позивач статусу учасника бойових дій не отримувала, що підтверджується відповідною довідкою. Просив у задоволенні позову відмовити.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 до 07.09.2018 проходила службу у Військовій частині А3817.

07.09.2018 згідно з витягом з наказу командира військової частини А3817 (по строковій частині) №197 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , оператора відділення засекреченого зв`язку інформаційно-телекомунікаційного відділення польового вузла зв`язку, звільнену наказом командира 703 окремого полку оперативного забезпечення (по особовому складу) від 05.09.2018 №36-РС у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки за період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати подовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжити військову службу під час особливого періоду) ч.5 п.2 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 07.09.2018 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Самбірського ОМВК Львівської області.

Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 26.05.2009 №00000575663, позивач є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відомості про батька - ОСОБА_3 , записані за вказівкою матері відповідно до ч.1 ст.135 СК України.

16.10.2019 Військова частина А3817 на запит позивача від 01.10.2019, повідомила, що у період з 2014 по 2018 рік додаткова відпустка, передбачена ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки», громадянці ОСОБА_1 не надавалася у зв`язку із вимогами п.19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Окрім цього повідомлено, що ОСОБА_1 у період з 2014 по 2018 рік жодного разу не зверталася до командування військової частини А3817 про надання їй додаткової відпустки передбаченої ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки».

24.10.2019 представник позивача звернувся до військової частини із заявою в якій просив здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері дитини за 2014 - 2018 роки.

12.11.2019 відповідач повідомив представника позивача про те, що військова частина А3817, на підставі роз`яснення Юридичного департаменту Міністерства оборони України №316/1620 від 23.09.2019, не має права здійснювати нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері дитини за 2014-2018 роки. Додатково зазначив. Що така виплата можлива на підставі рішень суду після набрання ним законної сили.

З аналізу тексту позовної заяви суд встановив, що суть спірних правовідносин полягає в тому, що, на думку позивача, військова частина А3817 протиправно не нарахувала та не виплатила їй грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері дитини за 2014 - 2018 роки під час виключення її із списків особового складу військової частини. ОСОБА_1 зазначає, що вона є одинокою матір`ю, а тому у неї наявні всі підстави для отримання грошової компенсації на підставі ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки». З цих підстав позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

Водночас, зміст позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 в позовній заяві, зокрема, щодо виду відпустки, компенсацію за яку просить стягнути позивач, не відповідає суті фактичних правовідносин між сторонами, що, на переконання суду, є опискою, яка не впливає на зміст досліджуваних судом обставин.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи, повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до ст.1 Закону №504/96-ВР, державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно з ст.4 Закону №504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Пунктом 5 частини 13 статті 10 Закону №504/96-ВР, визначено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №504/96-ВР, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно з ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.1 ст.19 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 є одинокою матір`ю дитини, а саме ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 26.05.2009 №00000575663.

З огляду на зазначене, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мала право на отримання грошової компенсації за невикористані в період з 2014 по 2018 роки календарні дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері дитини, передбаченої ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки», а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої.

Щодо тверджень відповідача, що на підставі роз`яснення Юридичного департаменту Міністерства оборони України №316/1620 від 23.09.2019 Військова частина А3817 немає права здійснювати нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері дитини, суд зазначає таке.

З аналізу вказаного роз`яснення судом встановлено, що листи Департаменту носять інформаційний та рекомендаційний характер, а тому не можуть слугувати підставою для відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері дитини.

Згідно з вимогами ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, виходячи із обґрунтування позивачем заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити. При цьому, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, виклавши їх в такій формі, як вони фактично обґрунтовані.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері дитини за 2014 - 2018 роки, відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.

Щодо стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами, однак вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В даному випадку, при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд враховує якість та обсяг наданої ОСОБА_1 адвокатом правової допомоги, зокрема: складність справи, допущені адвокатом недоліки в підготовці позовної заяви та обґрунтуванні позовних вимог, різницю у розмірі заявлених до стягнення та документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Суд встановив, що між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Мицик і Партнери» укладено договір про надання правової допомоги №57 від 25.09.2019. Зі змісту п.п.3.1, 3.3 вказаного договору слідує, що правова допомога, передбачена цього Договору, оплачується відповідно до акту виконаних робіт. Гонорари сплачуються клієнтом в момент підписання договору або протягом 10 календарних днів з дні отримання рахунку.

Відповідно до п.п.3.5 цього Договору, надання виконавцем послуг та прийняття їх замовником підтверджується актом виконаних робіт.

На виконання цього договору сторони склали акт виконання робіт від 02.01.2020, згідно з яким загальна вартість наданих послуг складає 4000,00 грн.

Окрім того, долученою до справи квитанцією №0.0.1575351974.1 від 09.01.2020 про оплату за надання правничої допомоги, підтверджуються витрати в сумі 4000,00 грн.

Водночас, суд вважає, що обсяг та якість наданих адвокатом послуг, а також час, витрачений адвокатом на виконання вказаних робіт, є неспівмірними з визначеною вартістю таких. Відтак, загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А3817, складає 1000,00 грн.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений відповідно до квитанції №24 від 10.01.2020.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3817 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері дитини за 2014 - 2018 роки.

Зобов`язати Військову частину А3817 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері дитини за 2014 - 2018 роки, відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР.

Стягнути з Військової частини А3817 (місцезнаходження: 81400, Львівська область, м.Самбір, код ЄДРПОУ 22994231) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А3817 (місцезнаходження: 81400, Львівська область, м.Самбір, код ЄДРПОУ 22994231) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене та підписане 27.02.2020

Суддя Р.І. Кузан