Рішення № 87859650, 20.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2020 року м. Київ № 320/2501/19

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Київській області

про визнання протиправною та скасування постанови

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 07.05.2019 №КВ922/1521/АВ/ТД/ФС-345 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 125190,00 грн.

Позов мотивовано безпідставністю висновків, викладених в акті перевірки, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржувану постанову, щодо наявності трудових відносин між позивачем та гр. ОСОБА_2 , без встановлення перевіряючим факту здійснення гр. ОСОБА_2 трудових обов`язків в приміщенні належного позивачу магазину, невизначення характеру цих взаємовідносин, об`єму виконуваних ОСОБА_2 трудових обов`язків, трудових функцій, дати початку та закінчення виконання трудових обов`язків.

Ухвалою суду від 24.05.2019 відкрито загальне провадження та запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що факт порушення позивачем вимог законодавства про працю, щодо допущення працівника до роботи без укладання трудового договору, підтверджено поданим до Головного управління Держпраці зверненням гр. ОСОБА_2 , в якому вказано про її роботу у позивача в період з 16.06.2018 по 22.01.2019 без належного оформлення трудових відносин та ненаданням позивачем під час інспекційного відвідування документів на підтвердження належного оформлення трудових відносин з ОСОБА_2 .

Позивачем подано відповідь на відзив із наведенням аргументів, аналогічних викладеним у позовній заяві.

Ухвалою суду від 10.07.2019 продовжено строк проведення підготовчого засідання на 30 днів.

Під час підготовчого провадження у судових засіданнях судом неодноразово оголошувалось перерву з метою надання сторонам часу на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі. Підготовче судове засідання також відкладалось у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Протокольною ухвалою суду від 21.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Під час судового розгляду представником позивача позов підтримано, наголошено на протиправності оскаржуваної постанови, винесеної на підставі помилкових висновків акту перевірки щодо порушення позивачем вимог законодавства про працю в частині допущення до роботи працівника без укладення трудового договору.

Представником відповідача проти позову заперечено, зазначено про підтвердження факту допущення позивачем до роботи гр. ОСОБА_2 , що убачається з поданої нею до Держпраці скарги та доданих до неї документів і фотографій, на яких зафіксовано роботу ОСОБА_2 у приміщенні магазину позивача.

На підставі поданих представниками сторін письмових клопотань про розгляд справи в порядку письмового провадження, судом вирішено здійснювати подальший розгляд справи в письмовому провадженні.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.06.2018 здійснено запис №23390000000022889. Основним видом діяльності позивача є – 47.21 «Роздрібна торгівля фруктами й овочами в спеціалізованих магазинах».

На підставі наказу від 09.04.2019 №1936 «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 », направлення на проведення інспекційного відвідування від 09.04.2019 №922 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Лесь О.В. проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, від 16.04.2019 №КВ922/1521/АВ.

Під час проведення інспекційного відвідування головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Лесь О.В. винесено позивачу вимогу від 15.04.2019 №922 про надання документів на підтвердження працевлаштування ОСОБА_2 .

Як убачається зі змісту акту інспекційного відвідування від 16.04.2019 №КВ922/1521/АВ, за результатами проведення інспекційного відвідування встановлено наявність порушень позивачем вимог законодавства, а саме: у порушення частини першої статті 21 КЗпП не укладено трудовий договір між власником підприємства та одним працівником ( ОСОБА_2 ); у порушення частини першої статті 24 КЗпП трудовий договір не укладено в письмовій формі з одним працівником ( ОСОБА_2 ) та ФПО ОСОБА_1 ; у порушення частини третьої статті 24 КЗпП одного працівника ( ОСОБА_2 ) допущено до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу; повідомлення про прийняття одного працівника ( ОСОБА_2 ) на роботу не подано власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановленою формою до початку роботи працівників.

ФОП ОСОБА_1 подано зауваження від 23.04.2019 на акт інспекційного відвідування.

На підставі акту інспекційного відвідування від 16.04.2019 №КВ922/1521/АВ Головним управлінням Держпраці у Київській області винесено постанову від 07.05.2019 №КВ922/1521/АВ/ТД/ФС-345, якою на підставі статті 259 КЗпП, статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», частини третьої статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, та на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 125190,00 грн.

Вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі по тексту – Закон №877-V).

Статтею 1 Закону №877-V визначено, зокрема, що державний нагляд (контроль) – це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі – органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища (абзац другий частини першої). Заходи державного нагляду (контролю) – планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (абзац третій частини першої).

За змістом частини четвертої статті 2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою затверджено, зокрема, Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі по тексту – Порядок), пунктом якого встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пункту 5 Порядку, інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин (підпункт 2); за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (підпункт 3).

При цьому порядку прийняття рішення про проведення інспекційного відвідування на підставі підпункту 2, форму та змісту такого рішення Порядком не передбачено.

Під час судового розгляду представником позивача наголошено на порушення відповідачем порядку проведення інспекційного відвідування позивача, за наслідками якого прийнято спірне рішення, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і на момент проведення відповідачем інспекційного відвідування не існувало спеціального закону, який би регулював порядок здійснення таких перевірок.

Судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

В силу положень статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 набрала законної сили 14.05.2019, відповідно із зазначеної дати постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» втратила свою чинність.

Втім, станом на час проведення відповідачем інспекційного відвідування позивача з 15.04.2019 по 16.04.2019 вказана постанова Кабінету Міністрів України була чинною, відповідно, доводи позивача про порушення відповідачем проведення інспекційного відвідування з недотриманням вимог законодавства, у зв`язку із втратою чинності Порядком, є необґрунтованими.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295, якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, є підзаконним нормативно-правовим актом відносно Закону №877-V. Відтак, на момент проведення відповідачем інспекційного заходу позивача порядок здійснення державного нагляду (контролю) в сфері дотримання вимог законодавства про працю жодним законом не визначався.

Абзацом п`ятим частини першої статті 6 Закону №877-V визначено, що підставами для здійснення позапланових заходів є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу (абзац п`ятий).

У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання – юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб`єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред`явили документи, передбачені цим абзацом (абзац шостий).

Відповідно до частин першої-шостої статті 7 Закону №877-V, для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання – юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи-підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Судом встановлено, що на підставі наказу Головного управління Держпраці у Київськцій області від 09.04.2019 №1936 «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 », направлення Головного управління Держпраці у Київськцій області на проведення інспекційного відвідування від 09.04.2019 №922, головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Лесь О.В. проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, від 16.04.2019 №КВ922/1521/АВ.

Як убачається зі змісту зазначеного акта інспекційного відвідування, підставою для його проведення слугувало звернення гр. ОСОБА_2 , яка повідомила органу державного нагляду про факт її роботи продавцем магазину, який належить ФОП ОСОБА_1 , без оформлення трудових відносин та невиплати заробітної плати, в підтвердження чого до звернення додано фото з робочого місця магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 -фруктова крамничка», довідку про результати проведення перевірки інформації, викладеної у зверненні гр. ОСОБА_2 щодо крадіжки з Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області, товарні накладні на ФОП ОСОБА_1 за підписом ОСОБА_2 , яким завірено отримання товару в магазині від постачальника.

Суд зауважує, що розпорядчі документи відповідача, на підставі яких проведено інспекційне відвідування позивача по факту звернення гр. ОСОБА_2 , не містять будь-яких відомостей щодо попереднього отримання відповідачем погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), на проведення позапланового заходу.

Відтак, суд вважає, що відповідачем допущено порушення вимог Закону №877-V в частині відсутності погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), на проведення позапланового заходу за фактом звернення гр. ОСОБА_2 про порушення її прав як працівника ФОП ОСОБА_1 .

Статтею 265 Кодексу законів про працю України встановлено, зокрема, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків – у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

В акті інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, від 16.04.2019 №КВ922/1521/АВ зазначено, зокрема, що в ході інспекційного відвідування належного позивачу магазину «Овочево-фруктова крамничка», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , виявлено одного працівника, ОСОБА_3 , яка виконувала роботи з продажу товару в магазині, працевлаштування якої підтверджено наданими під час перевірки заявою на прийняття на роботу, особовою карткою працівника, наказу про прийняття на роботу від 21.01.2019 №1-К.

Суд зауважує, що будь-яких документально підтверджених відомостей щодо працевлаштування позивачем гр. ОСОБА_2 під час інспекційного відвідування відповідачем не підтверджено, у акті інспекційного відвідування про такі відомості не зазначено.

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України визначено, що Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, про наявність двох окремих юридичних фактів, з якими пов`язується виникнення трудових правовідносин, а саме: укладення трудового договору і фактичний допуск працівника до роботи.

За висновком суду, про фактичний допуск працівника до роботи можуть свідчити, зокрема, наявність постійного характеру трудових відносин, що полягає у систематичному виконанні працівником певних трудових функцій на постійному робочому місці, отримання заробітної плати (винагороди) за певний відпрацьований період часу, тощо.

Під час судового розгляду ОСОБА_1 пояснив, що гр. ОСОБА_2 є місцевою активісткою і перед відкриттям магазину ОСОБА_2 за власним бажанням та з власної ініціативи допомогла позивачу з організацією приміщення та рекламуванням магазину у соціальних мережах. В подальшому відносини позивача з ОСОБА_2 зіпсувались, у зв`язку з чим вона попросила у позивача певну суму за свою допомогу. Після відмови позивача у наданні коштів, ОСОБА_2 подала скарги на позивача у всі можливі державні органи. Також позивачем наголошено, що будь-яких коштів ОСОБА_2 за допомогу ним не виплачувалось, не обговорювалось виконання ОСОБА_2 жодних функцій у магазині позивача, в тому числі, щодо приймання товару, виконання функцій продавця товарів, видаткові накладні, які були додані до звернення ОСОБА_2 до Держпраці, було викрадено нею з магазину позивача.

Допитана під час судового розгляду в якості свідка ОСОБА_2 показала, що позивач є її кумом, який попросив її допомоги у відкритті магазину. Свідок погодилася на таку пропозицію і за власним бажанням здійснювала в магазині позивача приймання товару, рекламу у соціальних мережах, спілкування з клієнтами, сподіваючись у майбутньому стати співвласником бізнесу. Втім, через небажання повертатись на роботу до школи, свідок пропонувала позивачу бути співвласником магазину, на що отримала відмову і через це між свідком та позивачем виник конфлікт. Грошові кошти отримала від позивача лише один раз у розмірі 2 тисячі гривень. Накладні, які були додані до звернення, свідок знайшла у себе вдома. Надані разом із зверненням фотографії були зроблені свідком для реклами магазину у соціальних мережах.

Отже, враховуючи ту обставину, що відповідачем під час інспекційного відвідування позивача не встановлено будь-яких документально підтверджених відомостей щодо системного виконання ОСОБА_2 трудових обов`язків у належному позивачу магазині, отримання нею заробітної плати (винагороди) за виконану роботу, беручи до уваги покази свідка, суд дійшов висновку про недоведеність факту наявності трудових відносин між ОСОБА_2 та позивачем, що полягав у фактичному допуску позивачем ОСОБА_2 до роботи.

При цьому судом взято до уваги й ту обставину, що підставою для проведення перевірки позивача слугувало звернення ОСОБА_2 до Держпраці, в якому викладено факти щодо допуску позивачем ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору, які нею ж спростовано як свідком під час судового розгляду справи.

Відтак, висновки акту перевірки щодо порушення позивачем статей 21, 24 КЗпП, на підставі якого відповідачем винесено спірну постанову, є необґрунтованими.

Крім того суд зауважує, що фотозображення позивача в торговому залі магазину та видаткові накладні, підписані ОСОБА_2 , не можуть бути достатніми доказами для підтвердження виконання нею трудових обов`язків в належному позивачу магазині, оскільки, маючи вільний доступ до магазину, свідок мала змогу безперешкодно заволодіти первинними документами та здійснити фотофіксацію свого перебування за торговим місцем, що нею було підтверджено під час судового розгляду в ході допиту в якості свідка.

Згідно пункту 6 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (чинного на час виникнення між сторонами спірних відносин), про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

В матеріалах справи відсутні докази направлення (вручення) позивачу повідомлення про розгляд справи за фактом виявленого порушення.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд зазначає, що принципи розсудливості та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягають в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський суд в рішенні №37801/97 від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; а в рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27.09.2010 у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, зважаючи на недоведеність під час судового розгляду справи факту наявності трудових відносин між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 , зважаючи на допущені відповідачем порушення порядку проведення перевірки позивача та порядку прийняття оскаржуваної постанови, суд дійшов висновку про прийняття Головним управлінням Держпраці у Київській області постанови від 07.05.2019 №КВ922/1521/АВ/ТД/ФС-345 про накладення штрафу необґрунтовано, нерозсудливо та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Відтак, вказана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн. (квитанція від 16.05.2019 №1-2141К). Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 18500,00 грн.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі – сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд – у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі – Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правничої допомоги від 07.05.2019 №1/07/05/19, акти здавання-приймання робіт від 17.05.2019 на суму 9000,00 грн., від 01.07.2019 на суму 4000,00 грн., від 11.09.2019 на суму 4000,00 грн., від 16.10.2019 на суму 1500,00 грн., квитанції від 20.05.2019 на суму 9000,00 грн., від 03.07.2019 на суму 4000,00 грн., від 13.09.2019 на суму 4000,00 грн., від 18.10.2019 на суму 1500,00 грн.

Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: написання позовної заяви про визнання, направлення позову до суду – 9 годин вартістю 9000,00 грн.; участь адвоката в судовому засіданні 24.06.2019 – 1 година вартістю 1000,00 грн.; написання відповіді на відзив, направлення його на адресу відповідача – 3 години вартістю 3000,00 грн.; участь адвоката в судовому засіданні 10.07.2019 – 2 години вартістю 2000,00 грн.; участь адвоката в судовому засіданні 09.09.2019 – 2 години вартістю 2000,00 грн.; участь адвоката в судовому засіданні 09.10.2019 – 1,5 години вартістю 1500,00 грн.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, суд зазначає, що позовна заява позивача викладена на 7 аркушах, що в середньому займає до 5 годин написання; тривалість судового засідання 24.06.2019 склала 10 хвилин, 10.07.2019 – 30 хвилин, 09.09.2019 – 40 хвилин, 09.10.2019 – 25 хвилин.; відповідь на відзив викладена на 3 аркушах та дублює наведені у позовній заяві обґрунтування, що в середньому займає до 1 години написання.

На думку суду, заявлені позивачем до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони.

З огляду на надані суду документи, обсяг та зміст позовної заяви і поданих у справі заяв, клопотань, суд, зважаючи на задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 10000 грн.: за підготовку позову та його подання в суд – 5000 грн., підготовку відповіді на відзив – 1000 грн., участь адвоката у судових засіданнях (4 судових засідання) по 1000 грн.

Відтак на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., разом – 11921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Держпраці у Київській області.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області від 07.05.2019 №КВ922/1521/АВ/ТД/ФС-345 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 125190,00 грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 11921,00 грн. (одинадцять тисяч дев`ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Державної Головного управління Держпраці у Київській області.

Позивач – фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: – Головне управління Держпраці у Київській області (ідентифікаційний код 39794214, місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення – 20 лютого 2020 року.