Рішення № 87858946, 26.02.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2020 р. Справа№200/14799/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Стойки В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є внутрішньо переміщеною особою, яка за місцем фактичного проживання перебуває на обліку в Торецькому міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області як отримувач страхових виплат. З 01.09.2016 року виплату страхових виплат було припинено з підстав, що не передбачені ст. 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Ухвалою суду від 28.12.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Призначено засідання по справі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що позивач перебуває на обліку в Торецькому міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

13.09.2016 року від УСЗН військово - цивільної адміністрації м. Торецька до торецького міського відділення управління Фонду с Донецькій області надійшла інформація про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_1 , на підставі п. 5 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». У зв`язку з надходженням вказаної інформації Торецьким міським відділенням управління Фонду в Донецькій області припинені щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 з 01.09.2016 року, про що винесено відповідну постанову. 06.11.2019 року та 11.11.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження раніше призначеної страхової виплати внутрішньо переміщеній особі, однак у продовженні страхових виплат було відмовлено на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол від 15.11.2019 року № 47, протокол від 29.11.2019 року № 49) у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не знаходився за місцем проживання, вказаним у довідці про взяття на облік внутрішньо - переміщеної особи. Таким чином страхові виплати ОСОБА_1 Торецьким міським відділенням управління Фонду в Донецькій області провадились за період з 01.10.2014 року по 31.08.2016 року на підставі та протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо – переміщеної особи.

Відповідач наголошує, що позивач у період з 01.09.2016 року по 31.01.2020 року не скористався у повному обсязі своїм правом на отримання належних сум страхових виплат та не звернувся до робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та їх відділень із заявою та довідкою про продовження страхових виплат, як внутрішньо переміщена особа.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має зареєстрований страховий випадок – профзахворювання та перебуває на обліку в установі відповідача.

Постановою від 07.09.2016 року № 0515/50707.2/11 припинено щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 на підставі рішення комісії по призначенню виплат ВПО.

Згідно довідки від 21.09.2018 року № 1421-26651 ОСОБА_1 зареєстрований я внутрішньо переміщена особа, фактичне місце перебування: АДРЕСА_1 .

Листом Торецького МВ УВДФ в Донецькій області від 04.12.2019 року № 01-04/15-2092 позивача повідомлено, що з 01.09.2016 року виплату страхових виплат було припинено у зв`язку з рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам згідно протоколу від 12.09.2016 року № 12.

Листом Торецького МВ УВДФ в Донецькій області від 11.12.2019 року № 01-04/Р-12/3 позивача повідомлено, що з 01.09.2016 року виплату страхових виплат було припинено у зв`язку із скасуванням дії довідки тимчасово переміщеної особи. Суми, які невиплачені за минулий період, будуть виплачуватися на умовах окремого порядку. Додатково роз`яснено, що 06.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Торецького МВ УВДФ в Донецькій області із заявою про продовження раніше призначеної страхової виплати внутрішньо переміщеній особі. Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол від 15.11.2019 року № 47) позивачу відмовлено в призначенні (відновленні) страхових виплат. 11.11.2019 року позивач повторно звернувся до Торецького МВ УВДФ в Донецькій області із заявою про продовження раніше призначеної страхової виплати внутрішньо переміщеній особі. Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол від 29.11.2019 року № 49) позивачу відмовлено в призначенні (відновленні) страхових виплат. Станом на 11.12.2019 позивач страхових виплат не отримує.

Згідно довідки про доходи, ОСОБА_1 одержував страхові виплати з січня 2016 року по серпень 2016 року.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно невиплати соціальних виплат позивачеві з 01.09.2016 року з підстав, які не передбачені ст. 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон № 1105-XIV).

Згідно зі статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

За приписами статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України “Про охорону праці”. Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, та перелік професійних захворювань визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 42 наведеного Закону сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, страхові виплати позивачу могли бути припинені лише за умов, визначених ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV.

Матеріали свідчать, що страхові виплати позивачу були припинені на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї та у зв`язку зі зміною місця проживання.

Разом з тим, вичерпний перелік, визначений ст. 46 Закону № 1105-ХIV не містить таких підстав для припинення страхових виплат, а відмова особи від конституційних прав, до яких належить право на соціальний захист, є недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 3 розд. VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” затверджено: Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам; Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, в редакції, яка була чинною на час припинення позивачу соціальних виплат, було визначено, що соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Матеріали справи свідчать, що в якості підстави для припинення позивачу страхових виплат у спірний період, відповідач посилається на скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, однак, зазначені підстави не можна вважати належною підставою для припинення страхових виплат, оскільки такі дії відповідача суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним у ст. 46 Закону № 1105-ХIV.

Відтак, посилання відповідача на скасування довідки ВПО, як на підставу припинення страхових виплат, є незмістовними, оскільки суперечить принципам, які закріплені в Конституції України.

Стаття 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або “інші права”, як це зазначено у ст. 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи. Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, передбачених Законом України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 46 Конституції України, ст. 22 Загальної декларації прав людини, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст. 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, Конституція України (ст. 24), Загальна декларація прав людини (ст. ст. 2, 7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 2), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14, ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на соціальний захист має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

На час припинення позивачу щомісячних страхових виплат воєнного або надзвичайного стану в Україні запроваджено не було.

Разом з тим реалізація прав позивача (на отримання заборгованості по страховим виплатам) була обмежена постановами Кабінету Міністрів України, що суперечить Конституції України.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що, в даному випадку відповідач неправомірно втрутився у право власності позивача на отримання соціальних виплат шляхом припинення відповідних виплат.

За приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності не виплати соціальних виплат позивачу, належних, допустимих та достатніх доказів з цього приводу відповідачем, не надано.

Як встановлено судом, позивач як потерпілий, який має зареєстрований страховий випадок – трудове каліцтво, мав право на отримання щомісячних страхових виплат, що передбачені Законом України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Відтак, суд приходить до висновку про необхідність поновлення права позивача на отримання належним йому страхових виплат та сплати заборгованості з 01.09.2016 року.

Суд не приймає посилання відповідача на певний перелік постанов Кабінету Міністрів України, які на його переконання повинні бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, відтак, посилання відповідача на положення підзаконних нормативно-правових актів є необґрунтованим.

При розгляді цієї справи суд також враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, а саме, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

Підсумовуючи наведене, правових підстав для затримання страхових виплат чи відмови в їх наданні судом не встановлено.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на фактичні обставини справи, враховуючи наявність постанови відповідача про припинення щомісячної страхової виплати, суд вважає ефективним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 07.09.2016 року №0515/50707/50707.2/11 про припинення виплати щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності з 01.09.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачем сплачено суму судового збору в розмірі 768, 40 грн., суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних відповідача на користь позивача судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру.

На підстав наведеного, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Свободи, 5, ЄДРПОУ 41325231) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Торецького відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 страхових виплат у зв`язку з професійним захворюванням з 01.09.2016 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Торецького відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області від 07.09.2016 року №0515/50707/50707.2/11 про припинення виплати ОСОБА_1 щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності з 01.09.2016 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Торецького відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 страхових регресних виплат та виплатити виниклу заборгованість з 01.09.2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5, ЄДРПОУ 41325231) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб - адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.В. Стойка