Рішення № 87856527, 24.02.2020, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/1988/13-а

Провадження № 2-а/727/15/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2020 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

головуючого судді - Яреми Л.В.

при секретарі - Ахтемійчук Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання рішень (розпоряджень) нечинними та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату пенсії (пенсійних виплат), як інваліду війни та дитині війни, відшкодувати завдану шкоду та вчинити певні дії,-

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_1.

представник позивача - адвокат Саламанович О.Г.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях про визнання дій та бездіяльності протиправними, рішень (розпоряджень) - нечинними, зобов`язання здійснити перерахунок і виплату пенсії (пенсійних виплат) як інваліду війни та дитині війни, зобов`язання здійснити перерахунок стажу роботи (страхового стажу).

Посилався на те, що 23 січня 1998 року управлінням Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці (правонаступником якого з 01 листопада 2011 року є Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях) йому було призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ. Починаючи з 15 травня 2000 року йому призначено пенсію по інвалідності як інваліду армії, прирівняному до інваліда війни, згідно Закону №1788-ХІІ та встановлено підвищення до пенсії згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ.

14 вересня 2011 року він звернувся до начальника Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях Лотоцької Л .К. із заявою про переведення його з вересня 2011 року з пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, призначеної згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-VІ на пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням роботи на Крайній Півночі та довідок про заробітну плату, наявних у його пенсійній справі.

04 жовтня 2011 року він отримав відповідь відповідача про те, що йому необхідно звернутись до спеціаліста відділу пенсійного забезпечення із відповідною заявою, форма якої затверджена постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року та зареєстрована в Міністерстві юстиції 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, про переведення з одного виду пенсії на інший. Цього ж дня він заповнив наданий йому бланк заяви про переведення його з одного виду пенсії на інший, форма якого повністю відповідала раніше поданій ним заяві від 14 вересня 2011 року. Вказана заява була зареєстрована 04 жовтня 2011 року за № 684/5.

З 04 жовтня 2011 р. його переведено на пенсію по інвалідності за нормами ст. 21 Закону України №2262-ХІІ, розмір пенсії розраховано згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються з державного бюджету», а з 01 січня 2012 р. - згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 р. № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» і становить з 01 січня 2012 р. 2096 грн. 10 коп.

29 березня 2012 року він звернувся до відповідача із заявою, в якій вказав на незаконність призначення йому пенсії за нормами Закону № 2262-ХІІ з 04 жовтня 2011 року, а не з 14 вересня 2011 року, також висловив свою незгоду з розміром нарахованої пенсії.

07 травня 2012 року він отримав від відповідача листа від 02 квітня 2012 року № 114/С-11, в якому зазначалось, що згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, днем звернення за переведенням з одного виду пенсії на інший вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. У зв`язку із тим, що заяву він подав 04 жовтня 2011 року, то й перевели його з цієї дати.

Вказує, що за період з дня його звернення про призначення йому пенсії за нормами Закону № 2262-ХІІ відповідачем було прийнято три рішення у формі розпорядження, а саме: розпорядження №5684 від 18 січня 2012 року про переведення його на пенсію по інвалідності за нормами Закону № 2262-ХІІ; розпорядження №284718 від 01 квітня 2012 року про здійснення масового перерахунку пенсії у зв`язку із зміною розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб; розпорядження № 284718 від 05 квітня 2012 року про здійснення перерахунку пенсії у зв`язку із врахуванням стажу роботи на Крайній Півночі у пільговому обчисленні.

Вважає, що перераховані розпорядження були прийняті з порушенням існуючого порядку призначення пенсій та порядку здійснення розрахунку розміру пенсії та інших доплат і надбавок до пенсії, визначених чинним законодавством, пенсію за нормами Закону №2262-ХІІ відповідач повинен був призначити з 14 вересня 2011 року, тобто з дати його першого звернення із заявою.

Так, статтею 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, в редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, мінімальні розміри пенсій по інвалідності встановлюються: інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби І групи - у розмірах чотирьох мінімальних пенсій за віком, ІІ групи - трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, ІІІ групи - двох мінімальних пенсій за віком, іншим інвалідам із числа солдатів і матросів строкової служби І групи - 200 процентів, ІІ групи - 100 процентів і ІІІ групи - 5- процентів мінімального розміру пенсії за віком.

Згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

У відповідності до ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить: з 01 січня - 750 грн., з 01 квітня - 764 грн., з 01 жовтня - 784 грн., з 01 грудня - 800 грн.

У відповідності до ст. 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить: з 01 січня - 822 грн., з 01 квітня - 838 грн., з 01 липня - 844 грн., з 01 жовтня - 856 грн., з 01 грудня - 884 грн.

Отже, мінімальна пенсія для інвалідів війни ІІ групи повинна становити: з 01 квітня 2011 року - 2674 грн. (764 грн. х 3,5); з 01 жовтня 2011 року - 2744 грн. (784 грн. х 3,5); з 01 грудня 2011 року - 2800 грн. (800 грн. х 3,5); з 01 січня 2012 року - 2877 грн. (822 грн. х 3,5); з 01 квітня 2012 року - 2933 грн. (838 грн. х 3,5); з 01 липня 2012 року - 2954 грн. (844 грн. х 3,5).

Вказує, що він отримує пенсію як інвалід війни з 15 травня 2000 року, та з цієї ж дати він отримував підвищення до пенсії на підставі ч. 4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ, в редакції Закону №458/95-ВР від 23 листопада 1995 року (із змінами, внесеними згідно із Законами №488/95-ВР від 22.12.1995 року, № 2212- ІV від 18.11.2004 року) якою встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується: інвалідам І групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, ІІ групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, ІІІ групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

Починаючи з 01 січня 2006 року ч. 4 ст. 13 Закону №3551-ХІІ (в редакції Закону 2939-ІV від 05.10.2005 року ) встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІ групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІІ групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Враховуючи приписи ч.ч. 2 ,3 ст. 2 Закону №3551-ХІІ, статті 22 та 124 ч. 5 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року №8-рп/2005 - до застосування підлягає редакція ч. 4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-ХІІ, в редакції Закону України № 458/95-ВР від 23.11.1995 року (із змінами, внесеними згідно із Законами №488/95-ВР від 22.12.1995 року, №2212- ІV від 18.11.2004 року), якою встановлено підвищення до пенсії інвалідам війни ІІ групи у розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком, а тому, нарахування відповідачем підвищення до його пенсії в розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність є незаконним.

Вважає, що загальний основний розмір його пенсії, з урахуванням підвищення, повинен складати: з 01 квітня 2011 року - 5348 грн. (2674 + 2674); з 01 жовтня 2011 року - 5488 грн. (2744+ 2744); з 01 грудня 2011 року - 5600 грн. (2800 + 2800); з 01 січня 2012 року - 5754 грн. (2877 + 2877); з 01 квітня 2012 року - 5866 грн. (2933 + 2933); з 01 липня 2012 року - 5908 грн. (2954 + 2954).

Щодо нарахування відповідачем щомісячної державної адресної допомоги до пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року №656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій» (визначається як різниця 215 відсотками прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та щомісячним розміром пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), а з 01 січня 2012 року (визначається як різниця між 255 відсотками прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та щомісячним розміром пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) - згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 «про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» - то їх застосування відповідачем є неправомірним.

Абзацом другим підпункту 5 пункту 5 Постанови №745 та абзацом другим підпункту 2 пункту 2 Постанови №1381 установлено, що мінімальний розмір пенсії по інвалідності, що визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» інвалідам війни ІІ групи не може бути нижче 110 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.

Абзацом першим пункту 1 Постанови №656 установлено, що у випадку, якщо розмір пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій, у яких щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає: з 01 жовтня 2010 року до 215 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а з 01 січня 2012 року - до 255 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність - тоді таким особам виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів, у відповідному періоді.

Вказує, що відповідач не мав права застосовувати Постанови КМУ №656, №745 та №1381, оскільки при їх застосуванні розмір значно зменшується, що суперечить ч. 4 ст. 13 Закону №2262-ХІІ та є порушенням ст.ст. 22, 64 Конституції України та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції 1950 року. В силу пріоритетності законів над підзаконними актами, застосуванню підлягає Закон №2262-ХІІ та Закон №3551-ХІІ, а не зазначені постанови Кабінету Міністрів України.

Також, зазначає, що відповідач не вірно визначив загальний стаж його роботи, оскільки не враховано стаж роботи в районах Крайньої Півночі у пільговому розмірі, кратному двом. Таким чином, загальний стаж його роботи складає 47 років 05 місяців 20 днів, а не 43 роки 05 місяців 06 днів.

Окрім цього, відповідач неправомірно посилається на Порядок №22-1, оскільки зазначений Порядок застосовується виключно при призначенні (переведенні) пенсії за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

27 липня 2000 року він також звертався до відповідача із заявою, яка не відповідала затвердженій формі з приводу перерахунку пенсії і йому такий перерахунок здійснили на підставі даної заяви.

Оскільки йому надали не ту форму заяви, яку слід було надати, і вона повністю відповідає за змістом його заяві від 14 вересня 2011 року, вважає, що відповідач зобов`язаний був призначити (перевести) йому пенсію за нормами Закону 2262-ХІІ, саме з 14 вересня 2011 року.

Також, з 01 січня 2006 року він має статус «Дитина війни» і на нього поширюються норми Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV та згідно зі ст. 6 якого, йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, проте відповідач взагалі не здійснив такого нарахування і не виплачував йому відповідні кошти згідно Закону № 2195-ІV.

Вважає, що відповідач повинен донарахувати і виплатити йому невиплачені суми пенсії (пенсійні виплати) за період з 14 вересня 2011 року по день припинення права на такі виплати з урахуванням раніше проведених виплат та здійснити їх індексацію.

Просить визнати протиправними дії (рішення) Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях щодо призначення йому пенсії за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ (зі змінами) з 04 жовтня 2011 року; визнати протиправними дії (рішення) відповідача щодо визначення стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі у меншому розмірі; визнати протиправними дії (рішення) відповідача щодо невиплати йому пенсії (пенсійних виплат) у повному обсязі; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування йому надбавки до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; визнати не чинними розпорядження №5684 від 18 січня 2012 року, № 284718 від 01 квітня 2012 року та №284718 від 05 квітня 2012 року, прийняті відповідачем; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі згідно записів у трудовій книжці, а саме: встановити стаж роботи за період з 11 березня 1956 року по 24 березня 1959 рік в розмірі - 3 роки та 14 днів; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок загального стажу роботи (страхового стажу), з урахуванням стажу роботи на Крайній Півночі; зобов`язати відповідача призначити йому пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року; зобов`язати відповідача провести нарахування та виплатити пенсію (пенсійні виплати) за період з 14 вересня 2011 року по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме: нарахувати та виплатити у відповідності до ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ, в редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно частини 4 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ, в редакції Закону №458/95-ВР від 23 листопада 1995 року (із змінами, внесеними згідно із Законами № 488/95-ВР від 22 грудня 1995 року, № 2212- ІV від 18 листопада 2004 року), нарахувати та виплатити у відповідності до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року державну соціальну допомогу «Діти війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», здійснити індексацію пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ; допустити негайне виконання судового рішення; зобов`язати відповідача подати впродовж місяця з дня вступу рішення суду в закону силу звіт про його виконання та надіслати йому рекомендованим листом письмові докази виконання цього рішення суду; зобов`язати відповідача при кожному проведенні перерахунку розміру його пенсії (пенсійних виплат) - надіслати йому впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, рекомендованим листом відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) із відповідними формульними розрахунками та з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено.

Постановою судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 вересня 2012 року даний позов в частині вимог за період з 14 вересня 2011 року по 03 жовтня 2012 року залишено без розгляду на підставі ст.155 ч.1 п.3 КАС України, в частині вимог за період часу з 03 жовтня 2011 року по 14 лютого 2012 року залишено без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року вказану постанову скасовано.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 липня 2013 року зупинено провадження по справі за даним позовом до розгляду Вінницьким апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівців від 01 березня 2012 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівців від 01 березня 2012 року залишено без задоволення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 жовтня 2013 року відновлено провадження по даній справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 листопада 2013 року зупинено провадження по справі за даним позовом до розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівців від 01 березня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2013 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2015 року постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 березня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 липня 2015 року відновлено провадження по даній справі.

16 жовтня 2015 року представником позивача Семенко В . З. подано позовну заяву в новій редакції із збільшенням позовних вимог. Вказує, що у відповідності до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить: з 1 січня - 894 грн., з 1 грудня - 949 грн. Згідно ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (в редакції станом на 16 жовтня 2015 року) з 1 січня прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлено в розмірі 949 грн. Отже, мінімальна пенсія для інвалідів війни ІІ групи повинна становити: з 01 квітня 2011 року - 2674 грн. (764 грн. х 3,5): з 01 жовтня 2011 року - 2744 грн. (784 грн. х 3,5); з 01 грудня 2011 року - 2800 грн. (800 грн. х 3,5); з 01 січня 2012 року - 2877 грн. (822 грн. х 3,5); з 01 квітня 2012 року - 2933 грн. (838 грн. х 3,5); з 01 липня 2012 року - 2954 грн. (844 грн. х 3,5); з 01 жовтня 2012 року - 2996 грн. (856 грн. х 3,5); з 01 грудня 2012 року - 3094 грн. (856 грн. х 3,5); з 01 січня 2013 року - 3129 грн. (894 грн. х 3,5); з 01 грудня 2013 року - 3321 грн. 50 коп. (949 грн. х 3,5); з 01 вересня 2015 року - 4823 грн. (1378 грн. х 3,5). Вважає, що загальний основний розмір його пенсії, з урахуванням підвищення згідно ч. 4 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ, повинен складати не менше: з 01 квітня 2011 року - 5348 грн. (2674 + 2674); з 01 жовтня 2011 року - 5488 грн. (2744+ 2744); з 01 грудня 2011 року - 5600 грн. (2800 + 2800); з 01 січня 2012 року - 5754 грн. (2877 + 2877); з 01 квітня 2012 року - 5866 грн. (2933 + 2933); з 01 липня 2012 року - 5908 грн. (2954 + 2954); з 01 жовтня 2012 року - 5992 грн. (2996 + 2996); з 01 грудня 2012 року - 6188 грн. (3094 + 3094); з 01 січня 2013 року - 6258 грн. (3129 + 3129); з 01 грудня 2013 року - 6643 грн. (3321,50 + 3321,50); з 01 вересня 2015 року - 9646 грн. (4823 + 4823).

Зазначив, що відповідач не мав права застосовувати до нього Постанови КМУ № 656, № 745, №1381, оскільки при їх застосуванні розмір його пенсії значно зменшується, що суперечить статті 22 Закону України № 2262-ХІІ та частині 4 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ і є порушенням ст.ст. 22, 64 Конституції України та статті 1 Протоколу першого до Конвенції 1950 року.

Окрім цього, призначаючи пенсію, відповідач не вірно визначив загальний стаж його роботи, оскільки не враховано стаж роботи в районах Крайньої Півночі у пільговому розмірі кратному двом. Таким чином, загальний стаж його роботи складає 47 років 05 місяців 25 днів, а не 43 роки 05 місяців 06 днів.

Вказав, що постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа №727/5178/13-а, провадження №2-а/727/120/13) зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях нарахувати та виплатити у відповідності до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року ОСОБА_1 державну соціальну допомогу «Діти війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року за період з 07 грудня 2010 року, до припинення права на таку допомогу, з врахуванням проведених виплат. Допущено негайне виконання постанови у межах суми стягнень за один місяць.

08 липня 2013 року вказана постанова суду набрала законної сили та йому видано виконавчий лист. Зазначене рішення суду відповідачем не виконано.

Також зазначив, що відповідач завдав йому моральну та матеріальну шкоду. Визначаючи розмір завданої йому моральної шкоди, він керувався як характером та обсягом страждань (фізичних, душевних, психічних), яких він зазнав, так і характером немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), а також іншими обставинами, зокрема: станом його здоров`я, тяжкістю вимушених змін у його життєвих стосунках, часом та зусиллями, необхідними для відновлення його здоров`я та порушеного права на отримання присудженого майна (грошових коштів). Вважає, що відповідачем завдано йому моральної шкоди в розмірі 100 грн. за кожен день виплати йому пенсії (пенсійних виплат) у розмірі, меншому за розмір встановлений чинним законодавством України, починаючи з 09 жовтня 2011 року по день фактичного виконання рішення суду, прийнятого за наслідками розгляду позову.

Просить визнати протиправними дії (рішення) Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях щодо призначення йому пенсії за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від №2262-ХІІ з 04 жовтня 2011 року; визнати протиправними дії (рішення) Управління пенсійного фонду України в м. Чернівці щодо призначення стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі у меншому розмірі; визнати протиправними дії (рішення) Управління пенсійного фонду України в м. Чернівцях щодо невиплати йому пенсії (пенсійних виплат) у повному обсязі; визнати розпорядження Управління пенсійного фонду України в м. Чернівцях №5684 від 18.01.2012 року, № 284718 від 05.04.2012 року, № 284718 від 05.09.2012 року, № 284718 від 21.10.2013 року, № 284718 від 13.09.2013 року, № 284718 від 21.10.2013 року, № 284718 від 17.04.2014 року та всі наступні прийняті розпорядження станом до дня постановлення судом рішення - не чинними; зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях здійснити перерахунок стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі згідно записів у трудовій книжці, а саме: встановити стаж роботи за період з 11.03.1956 р. по 24.03.1959 р. в розмірі 3 роки та 14 днів; зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях призначити позивачу пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року; зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях провести нарахування та виплатити пенсію (пенсійні виплати) за період з 14 вересня 2011 року по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме: нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, в редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно частини четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, в редакції Закону № 458/95-ВР від 23.11.1995 (із змінами, внесеними згідно із Законами №488/95-ВР від 22.12.1995 та №2212-ІV від 18.11.2004); здійснити індексацію пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ; зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях подати впродовж місяця з дня вступу рішення суду в законну силу звіт про його виконання; зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях надіслати рекомендованим листом письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, розпоряджень тощо); зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) надіслати впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, рекомендованим листом відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) із відповідними формульними розрахунками та з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено; зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях щомісяця видавати разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат) її (їх) письмовий розрахунок, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин; визначити загальний розмір пенсії позивача (пенсійних виплат), включаючи до неї (них) передбачені чинним законодавством доплати, підвищення, індексацію тощо; стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України на користь позивача завдану відповідачем матеріальну шкоду у розмірі визначеному судом станом на день постановлення рішення, визначеної з розрахунку суми боргу, індексу інфляції та 3% річних за кожен день не виплати пенсії (пенсійних виплат) у розмірі, визначеному судом; стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу України на користь позивача завдану відповідачем моральну (немайнову) шкоду в розмірі 100 гривень за кожен день виплати пенсії (пенсійних виплат) у розмірі меншому за розмір, встановлений чинним законодавством України, починаючи, з 09 жовтня 2011 року по день фактичного виконання рішення суду, прийнятого за наслідками розгляду цього позову та допустити негайне виконання судового рішення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26.11.2015 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - Семенка В.З. про відвід судді Кирилюк Л.К. з підстав порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого ст. 15-1 ч.3 КАС України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 24.12.2015 року, задоволено заяву судді Волошина С.О. про самовідвід.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Чернівці Слободян Г.М. від 29 грудня 2015 року призначено вказану справу в попереднє судове засідання.

02 лютого 2016 року представниками позивача уточнено позовні вимоги, зокрема: пункт 2 прохальної частини після слів «з 04 жовтня 2011 року» доповнити словами «а не з 14 вересня 2011 року - дня її звернення до відповідача з відповідною заявою»; пункт 8 прохальної частини доповнити новим абзацом наступного змісту «здійснити виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року, (справа №727/5178/13-а, провадження №2-а/727/120/13) про нарахування та виплату державної соціальної допомоги «Діти війни»»; пункт 13 прохальної частини після слів «тощо» доповнити словами «в тому числі державну соціальну допомогу «Дитина війни»».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 лютого 2016 року дану адміністративну справу призначено до розгляду в відкритому судовому засіданні.

Представником відповідача було подано суду заперечення від 16 лютого 2016 року на заяву про уточнення позовних вимог, в якому останній посилається на те, що на виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача за період з 07 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року в сумі 1707 грн. 84 коп. Поряд з тим, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06 липня 2011 року №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року та установлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49 грн. 80 коп. Стаття 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни » передбачає, що фінансування виплат по даному закону проводиться із державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України. Законом України «Про Державний бюджет України на 2011-2016 рік» не закладено видатки на здійснення виплат згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відповідно до ст. 95 Конституції України «виключно законом про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків». Окрім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою» визначено механізм погашення заборгованості за рішенням суду. Отже, вважає, що перерахунок та виплату пенсії позивачу було здійснено відповідно до норм чинного законодавства.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 травня 2016 року замінено в справі за даним позовом відповідача управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях на відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Представником відповідача було подано суду доповнення до заперечення на позов від 26 липня 2016 року, в якому останній посилається на те, що 09 листопада 2015 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернівцях (правонаступником якого з 01 квітня 2016 року є Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області) було подано заперечення по справі. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про завдану йому Управлінням моральну та матеріальну шкоду, вказаних в п.п. 14, 15 позовної заяви, вважає, що дані твердження є необґрунтованими та безпідставними, а розмір моральної та матеріальної шкоди надуманий, оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем моральних страждань, що негативно вплинуло на стан здоров`я, у зв`язку із чим в цій частині позовних вимог також просять відмовити.

Представником відповідача було подано суду доповнення до заперечення на позов від 13 вересня 2016 року, в якому останній вважає, що позовні вимоги вказані в п.п.10, 11, 12 позовної заяви, є безпідставними та не підлягають до задоволення. Вказав, що позивач у передбаченому порядку не звертався до Управління та рішення по суті з даного приводу не приймалось, а отже відсутнє порушене право позивача, яке підлягає захисту в судовому порядку. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 64 Закону України №1058 передбачено перелік обов`язків, покладених на виконавчу дирекцію Пенсійного фонду. Зобов`язання вказані в зазначених пунктах позовної заяви позивача в даному переліку відсутні. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 грудня 2016 року призначено по даній справі судову економічну експертизу та провадження у справі зупинено на час проведення вказаної експертизи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 квітня 2019 року поновлено провадження у даній справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 серпня 2019 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_1. про відвід судді Слободян Г.М. задоволено.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 серпня 2019 року заяву судді Шевченківського районного суду м.Чернівці Кодрян Л.І. про самовідвід у справі за даним позовом задоволено.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2019 року адміністративну справу передано на розгляд судді Шевченківського районного суду м.Чернівці Яремі Л.В .

Представники позивача ОСОБА_1. , адвокат Саламанович О.Г. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позовні вимоги задовольнити.

В ході судового засідання представник позивача ОСОБА_1. з урахуванням техніко-юридичних правок, залишивши без розгляду вимогу про перерахунок стажу роботи на Крайній Півночі згідно записів у трудовій книжці, уточнив позовні вимоги, просив визнати протиправними дії (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо призначення йому пенсії за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ (зі змінами) з 04 жовтня 2011 року; визнати протиправними дії (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в період з 14 вересня 2010 року по 04 вересня 2012 року включно щодо визначення йому стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі у меншому розмірі; визнати протиправними дії (рішення) та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не виплати йому у повному обсязі пенсії (пенсійних виплат), в тому числі надбавок, доплат, підвищень, державної соціальної допомоги «Діти війни», індексації та компенсації втрати частини доходу (пенсійних виплат) у зв`язку з порушенням строку його виплати, за період з 14 вересня 2010 року по день постановлення судового рішення, а також невиконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13); визнати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та його правонаступника - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, прийняті за період з 14 вересня 2010 року по день постановлення судом рішення, в тому числі, але не виключно: № 5684 від 18.01.2012, № 284718 від 05.04.2012, № 284718 від 05.09.2012, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 13.09.2013, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 17.04.2014, № 284718 від 25.04.2014, №284718 від 01.09.2015, рішення № 977260284718 (протокол призначення пенсії) від 28.06.2019 та всі інші наявні в матеріалах пенсійної та адміністративної справ розпорядження (чи інші рішення), - нечинними; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити йому пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи згідно норм статті 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (зі змінами) з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією, тобто призначити пенсію за нормами Закону №2262-ХІІ з 14 вересня 2010 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити йому за період з 14 вересня 2010 року по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме: нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ, в редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно частини четвертої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII, в редакції Закону із змінами, внесеними Законом № 458/95- ВР від 23.11.1995 р., № 488/95-ВР від 22.12.1995 р. та № 2212-ІV від 18.11.2004 р. станом на день виникнення права на таке підвищення; нарахувати та виплатити у відповідності до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року державну соціальну допомогу "Діти війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з 14 вересня 2010 року по 06 грудня 2010 року включно; здійснити виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13) про нарахування та виплату державної соціальної допомоги «Діти війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за період з 07 грудня 2010 року до припинення права на таку допомогу, з врахуванням проведених виплат; здійснити нарахування та виплату індексації пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ; здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу (пенсійних виплат) у зв`язку з порушенням строку його виплати, у відповідності до вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подати до Шевченківського районного суду м.Чернівці впродовж місяця з дня вступу рішення суду в законну силу звіт про його виконання та надіслати йому на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, розпоряджень тощо); зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) - надсилати йому впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) із відповідними формульними розрахунками та з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щомісяця видавати йому разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат) її (їх) письмовий розрахунок, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин; визначити загальний розмір пенсії (пенсійних виплат), які належить йому виплатити, включаючи до неї (них) передбачені чинним законодавством доплати, підвищення, компенсації, соціальну грошову допомогу «Діти війни», індексацію тощо; стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України на його користь завдану йому Управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області матеріальну шкоду в розмірі, визначеному судом станом на день постановлення ним рішення, але не менше розміру, зазначеного у розрахунках позивача (представників позивача), розмір якої складається як загальна сума боргу по невиплаченій пенсії (пенсійним виплатам), індексу інфляції та 3% річних за кожен день не виплати пенсії (пенсійних виплат) за період з 14 вересня 2010 року по день постановлення судом рішення; стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України на його користь завдану йому Управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області моральну (немайнову) шкоду в розмірі 100 грн. за кожен день виплати пенсії (пенсійних виплат) у розмірі, меншому за розмір, встановлений чинним законодавством України, починаючи з 09 жовтня 2011 року по день постановлення судом рішення; допустити негайне виконання судового рішення; на підставі статей 249, 383 КАС України постановити окрему ухвалу щодо невиконання відповідачем по справі постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13) та направити її для виконання відповідачу та прокурору, із встановленням строку її виконання.

Представники відповідачів Кауля-Негрич О.І., Максим`юк О.В., Бойко О.В., Красноголова О.А., в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Суд наголошує, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За приписами п.7 ч.1 ст. 4 цього Кодексу суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, виходячи з приписів норм чинного законодавства, спір, який виник між сторонами у даній справі, є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства місцевим загальним судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).

Судом встановлено, що з 23 січня 1998 року позивачу ОСОБА_1 управлінням Пенсійного фонду в Шевченківському районі м. Чернівці було призначено пенсію за віком, а з 15 травня 2000 року по інвалідності ІІ групи інвалідів армії, прирівняних до інвалідів війни відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З 01 січня 2004 року пенсія позивачу виплачувалась відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З 12 січня 2005 року на підставі заяви від 02 березня 2007 року №74/4, позивача переведено на пенсію по інвалідності за віком, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, 14 вересня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до управління Пенсійного фонду в Шевченківському районі м. Чернівці (правонаступником якого є управління Пенсійного фонду в м. Чернівці) із заявою про переведення його з вересня 2011 року з пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, призначеної згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності як інваліду війни ІІ групи, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (т. 1, а.с.8).

На вказану заяву, відповідачем було повідомлено позивача, що відповідно до п. 37 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування » затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, відстрочку часу її призначення, перерахунок та відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою ( форма заяви затверджена відповідною постановою) (т. 1, а.с.9).

04 жовтня 2011 року позивачем було подано заяву на бланку № 684/5 про переведення його з одного виду пенсії на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (т. 1, а.с.10).

З 04 жовтня 2011 року відповідачем переведено позивача на пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

29 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій вказав на незаконність призначення йому пенсії за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 04 жовтня 2011 року, а не з 14 вересня 2011 року висловив свою незгоду з розміром нарахованої пенсії (т. 1, а.с.14).

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дії ( рішення) відповідача щодо призначення пенсії ОСОБА_1 за нормами Закону № 2262-ХІІ з 04 жовтня 2011 р. та зобов'язати відповідача призначити йому пенсії за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року, суд вважає, що ці вимоги позивача в частині «призначення пенсії» задоволенню не підлягають, оскільки як було встановлено в судовому засіданні позивач отримує пенсію з 1998 року і неодноразово переходив з одного виду пенсії на інший, до подачі заяви від 14 вересня 2011 року отримував пенсію по інвалідності, обчисленої за нормами Закону №1058, а тому в даному випадку відповідач правомірно «перевів» позивача на пенсію за нормами Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ.

Тому не підлягає задоволенню вимога позивача про призначення йому пенсії із застосуванням ст.50 Закону № 2262-ХІІ з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією, з 14 вересня 2010 року, оскільки вказана стаття регулює призначення пенсій, а не переведення.

Однак суд вважає, що відповідач протиправно не перевів ОСОБА_1 на даний вид пенсії з дня подачі ним заяви 14 вересня 2011 року у довільній формі, в якій зазначено саме про «переведення», а не призначення.

Відповідно до п. 1.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (надалі - Порядок), особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.7 цього розділу.

Згідно з п. 1.7 Порядку, днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Відповідно до п. 4.1. Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Позивач 14 вересня 2011 року звернувся до Пенсійного органу з метою перевести (так зазначено в заяві в довільній формі) його з одного виду пенсії на інший вид пенсії, в самій заяві є зрозумілим намір заявника, заява відповідає вимогам Порядку та безпідставно не була розглянута відповідачем по суті.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 27 листопада 2019 року по справі №748/696/17, зазначивши, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій).

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, обчисленої за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 на пенсію за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ з 04 жовтня 2011 року.

Також слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перевести ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року по 03 жовтня 2011 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Також, в заяві від 14 вересня 2011 року ОСОБА_1 просив перевести його на інший вид пенсії з урахуванням роботи на Крайній Півночі та довідок про заробітну плату, наявних в матеріалах справи, оскільки йому на той момент не враховували пільговий стаж роботи на Крайній Півночі.

Однак, відповідач провів перерахунок стажу ОСОБА_1 тільки 05 вересня 2012 року, що підтверджується розпорядженням №284718 від 05.09.2012 року, зарахувавши стаж роботи позивача в районі Крайньої Півночі, з 11.03.1956 р. по 24.03.1959 р., у пільговому розмірі, таким чином стаж роботи позивача складає 47 років 5 місяців 25 днів.

Суд вважає, що слід визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в період з 14 вересня 2011 року по 04 вересня 2012 року щодо визначення стажу роботи ( страхового стажу) ОСОБА_1 на Крайній Півночі у меншому розмірі.

Позивач просив визнати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та його правонаступника - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, прийняті за період з 14 вересня 2010 року по день постановлення судом рішення, в тому числі, але не виключно: № 5684 від 18.01.2012, № 284718 від 05.04.2012, № 284718 від 05.09.2012, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 13.09.2013, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 17.04.2014, № 284718 від 25.04.2014, №284718 від 01.09.2015, рішення № 977260284718 (протокол призначення пенсії) від 28.06.2019 та всі інші наявні в матеріалах пенсійної та адміністративної справ розпорядження (чи інші рішення) - нечинними.

Позивач не обґрунтовує в позовних вимогах підстави для визнання вказаних розпоряджень нечинними.

Суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог в цій частині, оскільки як встановлено судом при дослідженні пенсійної справи ОСОБА_1 , на підставі зазначених розпоряджень позивачу проводились пенсійні виплати у розмірах, які нараховувались та виплачувались позивачу та які враховуються судом при вирішенні позовних вимог, тобто зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням раніше проведених виплат.

Щодо вимоги позивача нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону №2262-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», то суд виходить з наступного.

За приписами ст. 22 цього Закону №2262-ХІІ встановлено мінімальні розміри пенсій по інвалідності. Мінімальні розміри пенсій по інвалідності встановлюються: інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, II групи - трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, III групи - двох мінімальних пенсій за віком, іншим інвалідам із числа солдатів і матросів строкової служби I групи - 200 процентів, II групи - 100 процентів і III групи - 50 процентів мінімального розміру пенсії за віком; ( в редакції Закону від 23.11.95 ).

Згідно статті 22 в редакції Закону №2262- ХІІ після рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008, мінімальні розміри пенсій по інвалідності встановлюються: інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - у розмірі 120 відсотків, II групи - 110 відсотків, III групи - 105 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; ( ст. 22 в редакції Законів N 456/95-ВР від 23.11.95, № 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 ).

Пунктом 7 Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 3491-VІ) прикінцеві положення цього Закону було доповнено п. 4, за змістом якого у 2011 році норми ст. 22 Закону №2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання вимог Закону №3491-VI КМУ прийняв постанову від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» (набрала чинності 23 липня 2011 року; далі - Постанова №745), за змістом п. 5 якої мінімальний розмір пенсії по інвалідності, яка призначається відповідно до Закону № 2262-ХІІ для інвалідів війни II групи, не може бути нижче 110% прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі № 1-11 п. 4 Прикінцевих положень Закону№ 491-VІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).

Законом України від 22 грудня 2011 року № 4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік» установлено, що і в 2012 році норми ст. 22 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

З метою здійснення у 2012 році заходів щодо поетапного до 2015 року підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення КМУ прийняв постанову від 28 грудня 2011 року № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення», у п. 2 якої встановлено, що мінімальний розмір пенсії по інвалідності, який визначається відповідно до Закону № 2262-ХІІ, для інвалідів війни II групи не може бути нижче 110 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.

Пунктом 4 Перехідних положень ЗаконуУкраїни від 06 грудня 2012 року № 5515-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (далі - Закон № 5515-VI), зокрема, встановлено, що у 2013 році норми і положення ст.22 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік. Вказана норма Закону № 5515-VI неконституційною не визнавалась та її дія у 2013 році не зупинялась.

З 01 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон № 719-VII) не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів пенсії по інвалідності, встановлених Законом № 2262-ХІІ. Чинним залишався й Порядок №1210.

Тобто, з 01 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу пенсії по інвалідності мала б здійснюватися у розмірі та на підставах, встановлених Законом № 2262-ХІІ.

Водночас, Законом України від 31 липня 2014 року № 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон №1622-VII), який набрав чинності 03 серпня 2014 року, розділ «Прикінцеві положення» Закону № 719-VII доповнено п. 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст. 22 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.

Таким чином, з 03 серпня 2014 року Законом №719-VII КМУ знову надано повноваження визначати розмір пенсії по інвалідності за Законом № 2262-ХІІ - залежно від фінансових ресурсів ПФУ на 2014 рік . Порядок № 1210 на цей час також був чинним.

Відповідно, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року управління ПФУ повинно було нараховувати та виплачувати пенсію по інвалідності позивачу - з урахуванням мінімальних розмірів, встановлених ст. 22 Закону № 2262-ХІІ.

Виходячи з наведеного вище, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 згідно із ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» мінімальну пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсії за віком, встановлених ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, п. 9 «Прикінцеві положення» Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон № 80-VIII), серед іншого, установлено, що КМУ затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету ПФУ та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2015 рік; норми і положення, ст.22 Закону №2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з січня 2015 року КМУ також надано право визначати порядок та розміри пенсій по інвалідності для осіб, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону № 2262-ХІІ.

Суд приходить до висновку, що слід визнати протиправними бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не здійснення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

Також слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи відповідно до ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог, зазначених в новій редакції позову від 15 жовтня 2015 року, які охоплюються періодом з вересня 2011р. по жовтень 2015 року ( окрім періоду з 01.01.14р. по 02.08.14р.) в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу відповідно ст. 22 Закону № 2262-XII у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, оскільки відповідачем правомірно виплачувалася позивачу пенсія у порядку та розмірах, встановлених КМУ залежно від фінансових ресурсів ПФУ.

Стосовно вимоги позивача щодо нарахування йому до пенсії як інваліду війни 2-ї групи в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII, в редакції Закону із змінами, внесеними Законом № 458/95- ВР від 23.11.1995 р., № 488/95-ВР від 22.12.1995 р. та № 2212-ІV від 18.11.2004 р. станом на день виникнення права на таке підвищення, суд виходить з наступного.

Передбачене частиною четвертою статті 13 Закону №3551-XII підвищення до пенсії має періодичний характер і виплачується щомісячно разом з пенсією.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 13 Закону №3551-XII (в редакції, чинній до 01.01.2006) інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

З 01.01.2006 року вказана правова норма викладена у новій редакції відповідно до Закону України від 05.10.2005 №2939-IV «Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №2939-IV).

Так, з урахуванням змін, внесених Законом №2939-IV, який набув чинності 01.01.2006 року, частиною четвертою статті 13 Закону №3551-XII встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Зазначені положення Закону набрали чинності з 1 січня 2006 року, рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними) не визнавались.

Отже, інвалідам війни пенсії за вислугу років підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 28.04.2006 року включно, а з 29.04.2006 року у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з 2011 року відповідач був зобов`язаний нараховувати та сплачувати позивачу як інваліду війни ІІ групи підвищення до пенсії у розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, розмір якого встановлений законами України про Державний бюджет на відповідні роки.

Щодо позовної вимоги нарахувати та виплатити у відповідності до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року державну соціальну допомогу "Діти війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за період з 14 вересня 2010 року по 06 грудня 2010 року включно, слід зазначити наступне.

В 2011 році ОСОБА_1 звертався до суду з адміністративним позовом до Управління ПФУ в Шевченківському районі м. Чернівці про визнання протиправними діяння (бездіяльність, відмову) та зобов`язання суб`єкта владних повноважень нарахувати і виплатити недоплачену 30% надбавку до пенсії як дитині війни, з 2006р. по 2011р. та до набрання постановою законної сили.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08.06.2011 року відмовлено ОСОБА_1 у поновленні пропущеного строку на звернення до суду відносно визнання протиправним діяння (бездіяльність, відмову) Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці щодо нарахування і виплати надбавки до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006р. по 06.12.2010р. та відкрито скорочене провадження по справі в частині вимог з 07.12.2010 року.

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2014 року, даний позов задоволено частково: зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу як дитині війни, недоплачену щомісячну державну 30% соціальну допомогу, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 07.12.2010 року по день припинення права на таку допомогу з урахуванням проведених виплат (справа 727/5178/13-а).

З даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 15 серпня 2012 року і, з початку окрім іншого, просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити у відповідності до вимог ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року державну соціальну допомогу як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року.

Тобто вказана позовна вимога не містила чітко визначеного періоду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 07.06.2013 року у даній справі позивачу поновлено пропущений строк на звернення до суду з даним позовом із врахуванням визначених періодів у позовних вимогах, тобто з 14.09.2011 року.

В ході розгляду справи, позивач уточнив вищевказану позовну вимогу, зокрема вказав період з 14 вересня 2010 року по 06 грудня 2010 року.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 у справі 727/5178/13-а було відмовлено у поновленні пропущеного строку за період з 01.01.2006р. по 06.12.2010р., що охоплює період 14 вересня 2010 року - 06 грудня 2010 року, то така вимога не підлягає задоволенню.

Вимога позивача щодо здійснення виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.06.2013 року по справі за №727/5178/13-а, яким зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу як дитині війни, недоплачену щомісячну державну 30% соціальну допомогу, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 07.12.2010 року по день припинення права на таку допомогу з урахуванням проведених виплат не підлягає задоволенню.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Позивачем отримано виконавчий лист по справі за №727/5178/13-а.

Суд вважає, що позивач заявляючи таку вимогу про виконання судового рішення, яке набрало законної сили, обрав невірний спосіб захисту порушеного права.

Варто звернути увагу на ефективність способу захисту прав позивача з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства"(Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Щодо здійснення нарахування та виплати позивачу індексації пенсії згідно ст.64 Закону № 2262-XII.

Відповідно до ст.64 Закону № 2262-XII, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей пенсії підвищуються відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Так, у відповідності до статті 1 Закону № 1282-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За змістом статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії. У частині 5 цієї ж статті вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За правилами статті 3 Закону № 1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини 1, 3, 4 статті 4 Закону № 1282-ХІІ).

Згідно статті 6 Закону № 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону Кабінет Міністрів України 17 липня 2003 року затвердив Порядок № 1078, яким визначено правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.

При цьому в пункті 3 Порядку № 1078 визначено перелік грошових доходів громадян, одержаних в гривнях на території України, які не мають разового характеру, проте не відносяться до об`єктів індексації. До них, зокрема, належать соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму (пенсії, обчислені з урахуванням абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону № 1058-IV, додаткова пенсія, підвищення, компенсаційні виплати, надбавки та інші доплати до пенсії, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму).

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 отримує пенсію у складі якої є доплати, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму.

Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Абзацом 1 пункту 5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться.

У статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» для осіб, що втратили працездатність, затверджено щоквартальне збільшення у 2011 році прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 січня 750 гривень, з 1 квітня - 764 гривні, з 1 жовтня - 784 гривні, з 1 грудня - 800 гривень.

У статті 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» для осіб, що втратили працездатність, затверджено щоквартальне збільшення у 2012 році прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 січня - 822 гривні, з 1 квітня - 838 гривень, з 1 липня - 844 гривні, з 1 жовтня - 856 гривень, з 1 грудня - 884 гривні.

Слід звернути увагу на те, що зазначені місяці щоквартального підвищення пенсій у законах України про Державний бюджет України є базовими місяцями обчислення індексації пенсії відповідно до вимог абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078.

Отже, законами України про Державний бюджет України на відповідні роки встановлювався механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість відшкодовувати подорожчання споживчих товарів та послуг.

Таким чином, пенсія є об`єктом індексації, яка мала б нараховуватись щомісячно, за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації 101 відсоток, у частині, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Разом з тим, відповідно до статей 3, 4 Закону № 1282-ХІІ індекс інфляції споживчих цін, що перевищив поріг 101 відсоток, може бути застосованим для індексації пенсії тільки у місяці, що настає після опублікування індексу споживчих цін за попередній місяць, що слідує за базовим, але у зв`язку з тим, що вказаний місяць, коли може бути застосована індексація, збігається із щоквартальним підвищенням пенсії, відповідно до приписів абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 індексація у базовому місяці не проводиться.

За таких обставин, законних підстав для здійснення індексації пенсії позивачеві немає.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 13 жовтня 2015 року (справа № 264/7745/14-а), від 17 лютого 2016 року (справа № 264/647/15-а).

Крім цього, суд звертає увагу на те, що позивачем взагалі не зазначено у позові в чому полягає, на його думку, суть порушеного права, який повинен був би бути базовий місяць, і з чим саме він не погоджується.

Не підлягає задоволенню вимога позивача про здійснення нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу (пенсійних виплат).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Як встановлено в судовому засіданні, відсутні будь-які нараховані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області позивачу ОСОБА_1 пенсійні виплати, але вчасно не виплачені, а тому в задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст.382 КАС України).

З наведених положень КАС України слідує, що суд може встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, тобто, наділений таким правом. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Водночас, з огляду на не наведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання рішення суду.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018р. у справі №235/7638/16-а.

Також не підлягає задоволенню вимога позивача про зобов`язання відповідача надіслати ОСОБА_1 на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду ( копії платіжних доручень, розпоряджень, тощо).

Суд наголошує, що рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому і безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Доцільно також наголосити на тому, що положеннями Конституції України і вказаних актів закріплено обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Вказане встановлює безумовний обов`язок особи виконати таке рішення.

Однак, чинним законодавством не передбачено зобов`язання відповідача надіслати позивачу на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду.

Щодо вимоги зобов`язати ГУ ПФУ в Чернівецькій області при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) - надсилати Семенко Зіновію Антоновичу впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) із відповідними формульними розрахунками та з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено, та щодо вимоги зобов`язати ГУ ПФУ в Чернівецькій області щомісяця видавати ОСОБА_1 разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат) її (їх) письмовий розрахунок, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин, слід зазначити наступне.

Статтею 64 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» чітко визначені права та обов`язки виконавчої дирекції пенсійного фонду та її територіальних органів.

Так, відповідно до п.11, п. 12., п. 13 ч.2 ст. 64 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи пенсійного фонду зобов`язані: письмово інформувати застрахованих осіб про набуття права на призначення пенсії і порядок її призначення, про призначення або відмову в призначенні пенсії, її розмір, порядок виплати, а також про можливість та умови переходу на інший вид пенсії та порядок оскарження рішень виконавчих органів Пенсійного фонду; попереджати пенсіонера в письмовій формі за місяць до закінчення строку, на який призначена пенсія, про дату та підстави припинення її виплати; надавати безоплатно страхувальникам і застрахованим особам в усній та письмовій формі, а також через засоби масової інформації консультації з питань застосування законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, роз`яснювати їхні права, обов`язки і відповідальність, порядок сплати страхових внесків, заповнення звітності та інші питання відповідно до цього Закону.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що у разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії.

Крім того, відповідно до Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від; форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно з цим Законом під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Отже, пенсіонерам у разі їх звернення (письмового чи усного) до органу Пенсійного фонду України, надаються роз`яснення стосовно їх пенсійного забезпечення, видаються виписки з протоколів (розпоряджень) та відповідні розрахунки складових пенсійної виплати.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку органу Пенсійного фонду України надсилати рекомендовані листи пенсіонерам впродовж 5 робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення перерахунків пенсій, а також надавати щомісяця разом з виплатою пенсії відповідні витяги з рішень про здійснення перерахунків пенсій, письмові розрахунки, тощо.

Позивач не позбавлений права, при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) чи щомісяця разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат), звертатись до відповідача із заявами (усними чи письмовими) про видачу йому відповідних витягів з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) чи письмових розрахунків, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин.

Крім цього, виходячи із завдання адміністративного судочинства, судове рішення не повинно містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення певних дій на майбутнє.

Вказана позиція узгоджується з пунктом 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача, суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

В зв`язку з викладеним, в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо визначення загального розміру пенсії ( пенсійних виплат), які належить виплатити ОСОБА_1 , включаючи до неї передбачені чинним законодавством доплати, підвищення, компенсації, соціальну грошову допомогу «Діти війни», індексацію тощо, суд вважає, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки виходить за межі компетенції суду.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно із частинами першою, другою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд зазначає, що позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому матеріальної шкоди діями та бездіяльністю відповідача та не було доведено причинно-наслідкового зв`язку отримання матеріальних збитків і протиправним діянням заподіювача, у зв`язку з цим, відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача йому заподіяно матеріальну та моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.

Відповідно до ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Виходячи з вищезазначеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, винесення окремої ухвали є правом суду.

Щодо вимоги позивача про постановлення окремої ухвали щодо невиконання відповідачем постанови Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27 червня 2013 року, суд не вбачає наявності підстав для прийняття окремої ухвали та, як наслідок відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про постановлення окремої ухвали.

Пунктом 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати пенсії позивачу у межах суми за один місяць.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

На підставі викладеного, ст. 19 Конституції України, керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 73-77, 78, 81, 241-246, 250, 371 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання рішень (розпоряджень) нечинними та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату пенсії (пенсійних виплат), як інваліду війни та дитині війни, відшкодувати завдану шкоду та вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, обчисленої за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 на пенсію за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ з 04 жовтня 2011 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перевести ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року по 03 жовтня 2011 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Визнати протиправним дії (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в період з 14 вересня 2011 року по 04 вересня 2012 року щодо визначення стажу роботи ( страхового стажу) ОСОБА_1 на Крайній Півночі у меншому розмірі.

Визнати протиправними бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не здійснення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи відповідно до ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційну скаргу може бути подано через Шевченківський районний суд м. Чернівці.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, Чернівецька область, м.Чернівці, вул.Кобилянської Ольги, будинок 1/площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ - 40329345).

Рішення в повному обсязі складено 24.02.2020 року.

СУДДЯ Л.В.ЯРЕМА