Рішення № 87847480, 12.02.2020, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/19635/19

Провадження № 2/947/29/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Салтан Л.В.,

при секретарі Громико В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «ДІВА ІНВЕСТ», третя особа Фонд державного майна України, про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИВ:

16 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою, яку надалі вточнила, до ТОВ «ДІВА ІНВЕСТ», в якому просить: визнати недійсним договір № 160525-004 від 25 травня 2016 року на проведення незалежної оцінки; застосувати наслідки недійсного правочину та скасувати звіт, ідентифікатор за базою ФДМУ 1097148_25052016_160525_004, про незалежну оцінку квартири АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що позивачеві не було відомо про цей договір, що, на думку позивача, є прямим порушенням вимог ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання договору недійсним у відповідності до положень ст. 215 ЦК України.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив, відзив на позов не надав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник третьої особи Фонду державного майна України у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив, пояснення на позовну заяву не надав.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що, ТОВ «ДІВА ІНВЕСТ» було складено звіт, ідентифікатор за базою ФДМУ 1097148_25052016_160525_004, про незалежну оцінку квартири АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні було оглянуто цивільну справу № 520/7622/18, оскільки позивач вказує на те, що їй стало відомо про цей договір лише після витребування реєстраційної справи під час розгляду цієї справи.

З матеріалів зазначеної цивільної справи вбачається, що 18 березня 2011 року між ПАТ «АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за яким кредитний договір № 115/1-11 від 18 березня 2011 року забезпечується іпотекою у вигляді квартири АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «АБ «Порто-Франко» заборгованість за кредитним договором № 115/1-11 від 18 березня 2011 року та за кредитним договором « 172/2-11 від 28 квітня 2011 року у розмірі 2321395 грн. 05 коп.

Відповідно до реєстраційної справи № 980912651101, щодо квартири АДРЕСА_1 , копія якої міститься в матеріалах цивільної справи № 520/7622/18, рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Сегеченко І.М. від 25 липня 2016 року проведено державну реєстрацію на зазначену квартиру за ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім. Під час укладання багатостороннього договору крім замовника оцінки стороною договору може виступати особа-платник, якщо оплату послуг суб`єкта оціночної діяльності здійснює інша особа, а не замовник. У цьому випадку на платника як сторону договору поширюються

обмеження, зазначені в статті 8 цього Закону.

Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є: зазначення майна, що підлягає оцінці; мета, з якою проводиться оцінка; вид вартості майна, що підлягає визначенню; дата оцінки; строк виконання робіт з оцінки майна; розмір і порядок оплати робіт; права та обов`язки сторін договору; умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів. Законодавством або за згодою сторін договору в ньому можуть бути передбачені інші істотні умови.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Згідно з ч. 1, 2 цього Закону, звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Відповідно до ст. 56 Національного стандарту № 1, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 10 вересня 2003 року за № 1440, Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об`єкта оцінки; виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; висновок про вартість майна; додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України та ч. 1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та Законом.

Згідно із ч.2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України, одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2019 року витребувано у ТОВ «ДІВА ІНВЕСТ» оригінал спірного договору. Проте, до цього часу ухвала суду не виконана, в матеріалах справи містяться повідомлення, в яких вказано «інші причини повернення».

При цьому, позивач не зверталась до суду з заявою про призначення почеркознавчої експертизи.

Слід зазначити, що позивач оскаржує зазначений договір через незгоду із звітом про оцінку майна, що був проведений на підставі спірного договору.

При цьому, звіт про оцінку майна не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків на квартиру, він не порушує прав та обов`язків сторін та зазначений звіт має не обов`язковий характер.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.), (Ул`янов проти України).

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись ст. 2, 4-6, 76-83, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, ст. 319, 376, 391 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», , -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ДІВА ІНВЕСТ», третя особа Фонд державного майна України, про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Повний текст рішення складено 21 лютого 2020 року.

Головуючий Салтан Л. В.