Рішення № 87841858, 20.02.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3444/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2020 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючої-судді - Гедз Б.М.,

за участю: секретаря судових засідань - Рущак Т.О.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Зеленіна С.С.

відповідача - ОСОБА_2

представника відповідачів - адвоката Лозана С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 4610136300:06:018:0220, площею 0,0477 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , посвідчених 20.08.2014 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_17, зареєстрованих за № 1278 та № 1280. В обгрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що з 03.01.1964 р. проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину № 5923, виданого 23.08.1983 р. П`ятою Львівською держнотконторою, яке було зареєстроване в реєстрі № 1361 та їй видано реєстраційне посвідчення. З інформаційної довідки від 21.05.2019 р. дізналася, що 20.08.2014 р. власником вказаного житлового будинку та земельної ділянки стала ОСОБА_3 на підставі вищенаведених договорів купівлі-продажу. Вважає договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки недійсними, оскільки вчинені під впливом обману та за відсутності вільного волевиявлення, яке б відповідало її внутрішній волі та внаслідок помилки щодо природи правочину. Зазначає, що відповідачі, скориставшись її довірою, похилим віком, слабким станом здоров`я, складним матеріальним становищем, відсутністю власної сім`ї та наявністю добрих відносин, навмисно ввели її в оману. Посилається на порушення нотаріусом п. 6 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 22.02.2012 р. за № 296/5, яке полягало в тому, що нотаріус уголос не прочитував їй тексту документу та не зробив відповідної відмітки у договорах та вимог ст. 44 Закону України «Про нотаріат» щодо виконання обов`язку встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, а також відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину. Зазначає, що питанням виготовлення правовстановлюючих документів на землю займався ОСОБА_2 , до якого звернулася за допомогою, оскільки знала його як сусіда з с. Малинівка Пустомитівського району та довіряла йому. ОСОБА_2 передала оригінали всіх правовстановлюючих документів. Влітку 2014 року ОСОБА_2 повідомив її, що для завершення оформлення права власності на земельну ділянку їй необхідно видати йому довіреність. ОСОБА_2 ініціював звернутися саме до нотаріуса в м. Пустомити, з якою був знайомий. Оскільки вона довіряла ОСОБА_2 і не мала сумінівів в добросовісності його намірів, погодилася поїхати до нотаріуса в м. Пустомити. В нотаріуса все тривало дуже швидко, вона почекала на ганку, поки ОСОБА_2 спілкувався з нотаріусом, потім її запросили до кабінету, де вона підписала той документ, який дала нотаріус без жодного сумніву, що підписує довіреність. Вона дійсно довіряла ОСОБА_2 та не розпитувала в нотаріуса що конкретно підписує. Покликається на те, що їй ніхто не прочитував уголос тексту документів, які саме підписує, не роз`яснював їх змісту, наслідків, не запитував чи розуміє для чого її привезли до нотаріуса, на вчинення якої нотаріальної дії спрямоване її волевиявлення. На той час вона не робила з цього проблеми, підписала документи, не читаючи, оскільки знала, що їде на підписання саме довіреності на ім`я ОСОБА_2 , якому довіряла. Після поїздки до нотаріуса і до останнього часу вона не отримала від ОСОБА_2 жодних документів на землю, а на запитання про рух справи, останній її запевняв, що все гаразд, потрібен лише час та в подальшому уникав розмов про долю земельної ділянки. 23.04.2019 р. уклала договір про надання правничої допомоги з адвокатами, які повідомили їй, що 20.08.2014 р. власником належного їй будинку та землі стала ОСОБА_3 . Вона була в шоковому стані, оскільки ніколи не планувала продавати свій будинок та землю, розпоряджатися своїм майном аж до смерті, ніколи не обговорювала це питання з ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 - його дружина є для неї чужою особою. Вона бажала щоб її майно перейшло у спадок за заповітом тій особі, яка б опікувалася нею в останній період її життя. Крім того, зазначає, що не отримувала від відповідачів жодних грошових коштів, що також підтверджує про відсутність намірів продавати своє майно. Зазначає, що забезпечує себе з пенсії та не має потреби отримувати велику суму коштів за продаж майна. Ніколи не мала такої потреби і не має дотепер. Таким чином, про порушенян своїх прав дізналася в квітні 2019 року, тому вважає, що даний позов поданий в межах позовної давності. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08.07.2019 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 67). Ухвалою суду від 09.08.2019 р. задоволено клопотання відповідачів про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження (а.с.93). 17.09.2019 р. постановлено ухвалу про закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду по суті (а.с.165).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.05.2019 р. задоволено заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову (а.с.57).

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України подали відзив, в якому виклали письмові заперечення проти позову (а.с.76-81).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , за її згодою допитана як свідок, в порядку вимог ст. 234 ЦПК України, дала показання про те, що у неї на даний час склалися неприязні відносини із відповідачем ОСОБА_2 . Він жив біля її сестри, знає його змалку, був культурний і розумний. Заявила, що не хоче його бачити і знати, оскільки ОСОБА_2 , записав її хату, без її дозволу на свою жінку. Зазначила, що ОСОБА_5 мала документи на приватизацію, але за сімейними обставинами не змогла займатися приватизацією, тому цим питанням займався ОСОБА_2 . Заперечила, що видавала довіреність ОСОБА_2 , зазначила, що довіреність він робив сам, на а.с. 86 - підпис не належить їй, пізніше ствердила, що таки належить їй, але вона не підписувала таких документів. Вона б ніколи в світі не продавала свою хату. Мала намір дати хату тому, хто буде вартувати, коли буде вмирати. Вважає, що відповідач заволодів її документами обманним шляхом, викравши такі. При цьому, позивач підтвердила, що один раз була присутня в нотаріуса в с. Сокільники, куди її завіз відповідач, яка їй не сподобалася. Чи це було 20.08.2014 р. не знає і не пам`ятає, але тоді в нотаріуса себе добре почувала. При цьому була ще жінка ОСОБА_2 , нотаріус їй нічого не зачитувала, про хату не згадувала, в нотаріуса підписала один раз дві чистих карточки, проте не знає, що підписала. Ніяких коштів ні від ОСОБА_2 , ні від його жінки не отримувала. Підтвердила, що на а.с. 102, 129 (зворот) підпис належить їй. Зазначила, що ОСОБА_2 допомагав робити ремонти, однак кошти на ремонтні роботи надавала вона, а саме: 65 тисяч гривень на штукатурку, 8 тисяч гривень на вікна, на бляху 4 тисячі гривень. Ще жив чоловік, який заробляв гроші, рік тому помер, допомагали родина та сестри фінансово. Просить позов задовольнити.

Представник позивача - адвокат Зеленін С.С. в судовому засіданні підтримав вимоги позивача з мотивів, наведених у позовній заяві, просить позов задовольнити. Крім цього подав письмові пояснення, доводи та міркування. Просить постановити окрему ухвалу щодо свідків з боку відповідача за дачу завідомо неправдивих показань.

Відповідач ОСОБА_2 , за його згодою допитаний як свідок, в порядку вимог ст. 234 ЦПК України, заперечив проти заявлених позовних вимог. Зазначив, що з ОСОБА_1 відносини нормальні. Дав показання про те, що з родиною ОСОБА_1 знайомий більше 30 років. 24.01.2013 р. вони з дружиною їхали в гості до батьків в с. Містки, заїхали на цвинтар, де зустріли ОСОБА_1 , яка була на могилі родичів. Запросили її до батьків в гості, вона погодилася. В процесі застілля вона дала пропозицію. Сказала, що має намір продати будинок на АДРЕСА_1 . Вони з дружиною, маючи певні заощадження, погодилися, але єдиною умовою ОСОБА_1 було з правом залишитися проживати в будинку і користуватися ним довічно. Їдучи по дорозі додому, заїхали до приватного нотаріуса в с. Сокільники, поцікавитися які необхідно документи. В ході розмови з нотаріусом зрозуміли, що необхідно правовстановлюючі документи, які на той час були відсутні. ОСОБА_1 сказала, що їй не вистарчить терпіння, оскільки в 2005 році мала намір це зробити, однак за наявності самочинного будівництва необхідні певні погодження і це зупинило її. І запропонувала їм, як майбутнім власникам, взяти на себе обов`язок по виготовленню документів та понести видатки. 24.01.2013 р. нотаріус оформила на його ім`я довіреність, на підставі якої він займався виготовленням документів. 21-22.05.2014 р. було видано свідоцтво про право власності на будинок і земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 25.05.2014 р . він повернув весь пакет документів власниці ОСОБА_1 . Вони домовилися, що до 20.08.2014 р. готові придбати будинок, тому 20.08.2014 р. він, його дружина ОСОБА_3 та ОСОБА_1 добровільно приїхали до приватного нотаріуса. При цьому, ОСОБА_1 не висловлювалася проти нотаріуса. Дружина в його присутності розрахувалася з ОСОБА_1 за ціною, на яку погодилися сторони, тоді вони зайшли в кімнату, де знаходився нотаріус. Він залишився у коридорі. В процесі розмови з нотаріусом, він чув через двері, як нотаріус перевіряла дієздатність, договір надрукувала, умови договору довела до відома обох сторін. Після підписання договорів, вони з дружиною відвезли додому ОСОБА_1 , ще раз оглянули будинок, дивилися на проблемні питання, які їх очікують. ОСОБА_1 продовжує жити в будинку і користуватися таким. Відтак, він маючи будинок у власності, за свої кошти займався будівництвом, маючи колег і друзів, які йому допомагали. В період з 2014 по 2018/2019 рік в такій черговості проведені наступні роботи: заміна вікон; залиті стяжки на підлогу; застелений ламінат; зроблені відкоси, частково стін; замінено дахові конструкції; замінено вхідні двері; утеплено будинок, фасад, виконані підсилюючі конструкції стін; оздоблення декоративною штукатуркою. Під час проведення будівельних робіт ОСОБА_1 зауважень не висловлювала, навпаки - тішилася, що він, як молодий господар, проводить будівельно/ремонтні роботи в будинку. По спливу майже п`яти років з часу укладення договорів, позивач звернулася до суду. Відповідач просить відмовити в задоволенні позову і також наполягає на застосування позовної давності.

Представник відповідачів - адвокат Лозан С.І. в судовому засіданні заперечив проти вимог позивача з мотивів, наведених у відзиві, просить в задоволенні позову відмовити за безпідставністю позовних вимог. Разом з тим, просить застосувати позовну давність. Також просить постановити окрему ухвалу щодо ОСОБА_1 за дачу завідомо неправдивих показань.

Заслухавши пояснення позивача, як свідка, її представника, показання відповідача ОСОБА_2 , як свідка, представника відповідача, свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та п. 8 і 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а одними із способів захисту цивільного права є відшкодування збитків, інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та з 03.01.1964 р. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно даних паспорта та будинкової книги (а.с.13-15, 18, 19).

ОСОБА_1 на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого П`ятою Львівською державною нотаріальною конторою 23.08.1983 року, зареєстрованого в реєстрі за № 5923, яке зареєстроване Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 26.08.1993 р. за реєстровим номером 1361 (а.с.20, 21, 30). На час отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом будинок складався з трьох кімнат, жилою площею 46,0 кв.м. і однієї кухні (а.с.20).

Учасники справи визнали ту обставину, що ОСОБА_2 займався приватизацією земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що і підтвердила свідок ОСОБА_5 , тому в суду не має сумніву щодо достовірності цієї обставини.

Заперечення позивача факту видачі та підписання нею довіреності ОСОБА_2 спростовується показаннями ОСОБА_2 та письмовим доказом - нотаріально посвідченою довіреністю від 24.01.2013 р., відповідно до якої ОСОБА_1 , розуміючи значення своїх дій та правові наслідки цього документу, діючи за попередньою домовленістю з представником, уповноважила ОСОБА_2 бути її представником у всіх установах з питань пов`язаних з виникненням, узаконенням, реєстрацією права власності чи права користування земельною ділянкою, яка розташована в АДРЕСА_1 , а також з питань державної реєстрації речових прав на житловий будинок за вказаною адресою (а.с.86). При цьому, ОСОБА_1 визнала, що підпис на довіреності належить їй.

Після отримання довіреності ОСОБА_2 вчиняв певні дії на користь ОСОБА_1 , про що підтверджено нижченаведеними письмовими доказами.

Так, ухвалою № 2207 Львівської міської ради від 28.02.2013 р. ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (а.с. 31, 32). На підставі заяви позивача, завірена копія ухвали надана позивачу (а.с.33).

Відтак, за ОСОБА_1 на праві приватності власності оформлено земельну ділянку, кадастровий номер 4610136300:06:018:0220, площею 0,0477 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 21.05.2014 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Корнєєвою Є.Ю., індексний номер 21923607. Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 21.05.2014 р., державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції Корнєєвою Є.Ю. надано ОСОБА_1 витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 5727205, а 22.05.2014 р. - витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 5742299 (а.с.125, 130-133, 155-156).

Наведене свідчить про добросовісність дій відповідача на користь позивача і настання для неї очікуваних правових наслідків.

20.08.2014 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 4610136300:06:018:0220, площею 0,0477 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , посвідчених приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_17, зареєстрованих за № 1278 та № 1280 (а.с. 101, 102, 128, 129).

Разом з тим, ОСОБА_1 своїми письмовими заявами, власноручно підписаними та посвідченими приватним нотаріусом ОСОБА_17 підтвердила, що земельна ділянка та будинок належить їй на праві особистої приватної власності, немає самовільних переобладнань, перепланувань, добудов, перебудов, реконструкцій та ін.; відсутність малолітніх чи неповнолтініх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб, які б мали право користування вищевказаним житловим будинком; продає нерухоме майно в цьому році вперше; на земельній ділянці розташований житловий будинок (а.с.118, 121 зворот, 149 зворот, 152 зворот).

ОСОБА_2 надав свою письмову, нотаріально посвідчену згоду на купівлю його дружиною ОСОБА_3 житлового будинку та земельної ділянки, про що підтверджено його підписом (а.с.119, 150).

ОСОБА_3 підтвердила, що оглянула вищевказаний житловий будинок до укладення договору, подавши письмову заяву (а.с.122).

Згідно витягів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави інформація відсутня ( а.с. 126, 157).

Позивач в судовому засіданні підтвердила, що на пред`явлених їй договорах купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки (а.с. 102, 129) підпис належить їй, проте покликається на відсутність у неї вільного волевиявлення як учасника правочину, вчинення правочинів під впливом обману та внаслідок помилки у правовій природі договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626, ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.

Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено судом, ініціатором укладення договорів була позивач, що підтверджується показаннями відповідача ОСОБА_2 . Крім цього, видача нею довіреності (а.с.86), отримання звітів про оцінку від 07.08.2014 р. (а.с.105-112), згідно замовлення ОСОБА_1 та наявності належних їй підписів на кожній сторінці звітів, також підтверджують дійсні наміри на укладення договорів.

Не заслуговують на увагу твердження позивача та свідка ОСОБА_5 , що позивач не мала наміру продавати єдине житло. Свідок заявила, що покійний чоловік ОСОБА_1 казав, що як продасть хату, то на вулиці буде. З цього випливає, що ОСОБА_1 вела розмову з чоловіком про продаж житлового будинку.

П. 9 договору купівлі-продажу сторони домовилися, що продавець залишає за собою право проживати та користуватися вищевказаним житловим будинком, а покупець дає згоду на це і зобов`язується не пред`являти вимог щодо виселення продавця. Цією домовленістю спростовуються твердження позивача про відсутність намірів продавати єдине житло, оскільки умови договору виконувалися і позивач була забезпечена житлом і після укладення договорів. Дану обставину підтвердив і свідок ОСОБА_2 .

Сама ж позивач підтвердила, що добровільно їхала до приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_17, хоча згодом заявила, що та їй не подобалася, при цьому від підписання договорів не відмовилася.

П. 6 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 22.02.2012 р. за № 296/5 передбачено, що якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.

З огляду на вищевказану норму, відсутність жодних фізичних чи психологічних вад у сторін правочинів, у нотаріуса не було підстав для прочитування уголос договорів купівлі-продажу.

П. 11, 19 та п. 4.8 оспорюваних договорів сторони ствердили що договори ними прочитані, зміст їм зрозумілий, питань які б залишалися нез`ясованими і незрозумілими для них немає; у момент укладення договору вони однаково розуміють значення і умови цього договору, його правові наслідки, усвідомлюють значення своїх дій і можуть керувати ними; вони не обмеженні у праві укладати правочини; не визнані в установленому законом порядку недієздатними; не перебувають у хворобливому стані; не страждають у момент укладення цього договору на захворювання, що перешкоджають усвідомлення його суті; не перебувають під впливом лікарських, наркотичних засобів, психотропних речовин; розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за договором; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається на вигідних для учасників правочину умовах і не є результатом впливу тяжких обставин; правочин укладається з наміром створення відповідних наслідків; вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно зрозуміти зміст цього договору; відповідає дійсним намірам сторін, а також сторони підтвердили, що отримали від нотаріуса всі роз`яснення стосовно цього договору, жодних зауважень, доповнень до цього договору не мають (а.с.102, 129)

Таким чином, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_17 установив волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, встановив дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Відтак, оспорювані правочини були посвідчені нотаріусом, переконавшись, що кожна із сторін ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однаково розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочинах.

При цьому, судом не встановлено будь-яких порушень закону нотаріусом під час нотаріального посвідчення оспорюваних договорів.

Факт посвідчення цим же нотаріусом інших правочинів, зокрема, де стороною був відповідач ОСОБА_2 , не підтверджує жодної особистої заінтересованості нотаріуса у посвідченні оспорюваних правочинів.

Доводи позивача, її представника та свідка ОСОБА_5 , щодо того, що позивач фактично не отримувала грошових коштів за продаж житлового будинку та земельної ділянки не можуть бути підставою для визнання недійсним договору, оскільки доводи щодо неналежного виконання грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу можуть свідчити про неналежне виконання умов договору, а не про його недійсність.Така правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду від 28.08.2019 р. у справі № 753/10863/16-ц.

Згідно п. 6 договору купівлі-продажу житлового будинку та п. 2.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки оціночна вартість житлового будинку становить 352437,00 грн., а земельної ділянки - 610736,00 грн., які продавець одержала від покупця до підписання цього договору. Підписання продавцем цього договору свідчить про проведення розрахунку за продану земельну ділянку у повному обсязі і відсутність з боку продавця будь-яких претензій фінансового характеру щодо покупця. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за проданий житловий будинок та земельну ділянку (а.с.101, 128). Вказані обставини підтверджені в судовому засіданні і відповідачем ОСОБА_2 .

Доказів того, що такі умови договорів купівлі-продажу сторонами не виконано та відповідач не розрахувалася, суду не надано.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК УКраїни, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним є введення однією стороною іншої сторони правочину в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Згідно з роз`ясненнями, наданими в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Виходячи з положень Цивільного кодексу України у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов`язків. На цих підставах необхідно виділити правочини, вчинені під впливом: помилки (ст.. 229 ЦК); обману (ст. 230); насильства (ст. 231); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232). Відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.

В позовній заяві позивач стверджує, що саме вона звернулася за допомогою до ОСОБА_2 з питання виготовлення документів.

Позивач ОСОБА_1 заявила, що передала ОСОБА_2 оригінали всіх правовстановлюючих документів. Влітку 2014 року ОСОБА_2 повідомив її, що для завершення оформлення права власності на земельну ділянку їй необхідно видати йому довіреність. Такі твердження позивача не відповідають дійсності, не свідчать про помилку в правовій природі договору та наявність обману, оскільки довіреність була видана 24.01.2013 року, право власності на будинок та земельну ділянку позивач отримала в травні 2014 року. Тому, влітку 2014 року позивач мала в наявності правовстановлюючі дрокументи на будинок і на земельну ділянку, чим спростовуються її твердженя про обман з боку відповідача та її помилку в правовій природі договору, яка має істотне значення.

Суд критично оцінює показання позивача як свідка щодо обставин укладення спірних договорів, оскільки позивач заявила про неприязні відносини між нею та відповідачем, вона заінтересована в результатах розгляду справи на її користь. Показання позивача як свідка спростовуються письмовими доказами, які наведені вище та показаннями свідка ОСОБА_2 .

З інформаційної довідки № 197 від 21.01.2020 р. видно, що договір дарування будинку АДРЕСА_2 на користь відповідача ОСОБА_2 сестрою позивача був укладений 09.04.2009 р. за № 329, посвідчений нотаріусом Віблим Л.З.

Проте не підтверджені жодним чином твердження представника позивача, що цей договір був укладений саме з умовою допомоги ОСОБА_1 по господарству довічно.

Судом допитано свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які повідомили про відомі їм обставини, однак їм безпосередньо не було відомо про обставини укладення оскаржуваних договорів купівлі-продажу.

Так, свідок ОСОБА_5 дала показання, що з 1983 року знає ОСОБА_1 , оскільки разом працювали на фірмі «Весна», провідувала її 1-2 рази в місяць. ОСОБА_2 бачить перший раз. ОСОБА_1 їй казала, що дасть хату тому, хто буде її доходжувати. Свідок про наміри продати хату не чула ні від ОСОБА_1 , ні від її чоловіка. Покійний чоловік ОСОБА_1 казав, що як продасть хату, то на вулиці буде. Чоловік ОСОБА_1 був лежачий. Свідок не могла сконтактуватися з ОСОБА_1 протягом чотирьох-шести місяців, оскільки телефон був відключений. Через пів року після його смерті ОСОБА_1 сама зателефонувала і сказала, що ОСОБА_21 помер. Років п`ять тому ОСОБА_1 дала їй документи щоб перевірити чи все в порядку, в БТІ це підтвердили. Вона не мала змоги в подальшому займатися документами, тому ОСОБА_1 сказала, що ОСОБА_2 «визвався» їй допомогти з приватизацією. Пізніше, вони з ОСОБА_1 дізналися, що квартира продана і переоформлена на дружину ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_1 їй розповідала, що вони з ОСОБА_2 та його дружиною їхали в село, по дорозі він завіз до нотаріуса в Пустомити, де зупинилися, нотаріус давала їй підписувати документи та просила про це. ОСОБА_1 ніяких грошей не отримувала ні від ОСОБА_2 , ні від його дружини. Ця нотаріус їй не сподобалася, бо зазвичай зверталася до нотаріуса ОСОБА_24 .

Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем позовної давності і застосування позовної давності за заявою відповідачів.

Позивач покликається, що про порушення своїх прав та законних інтересів дізналася після укладення з адвокатами договорів про надання правової (правничої) допомоги від 23.04.2019 р. та після отримання Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно від 21.05.2019 р. про те, що будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 20.08.2014 р., відтак позов подала в межах позовної давності.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлена тривлістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторонни у справі.

Допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , дали показання відносно обставин проведення ремонтних робіт у будинку по АДРЕСА_1 в період 2014-2018 років.

Так, свідок ОСОБА_10 дав показання про те, що ОСОБА_2 - його товариш, з яким знайомі 15 років, працювали на ПП «Технобуд». Знає, що ОСОБА_2 в 2014-2015 роках придбав старенький будинок і просив допомогти у проведенні ремонтних робіт. Відтак, він допомагав ОСОБА_2 у проведенні будівельних робіт, а саме: розвантажував та вставляли вікна, перекривали дах, за бляхою та мінватою разом їздили, заливали в хаті стяжки, робили фасад. Всі видатки ніс ОСОБА_2 за будматеріали і оплачував йому за роботу. В будинку бачив бабу і діда, з якими лише привітався. Крім того, допомагав батько ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_25 дав показання про те, що ОСОБА_2 дійсно займався приватизацією земельної ділянки по АДРЕСА_1 , розповідав, що він новий власник будинку, свідок бачив, як відповідач займався перебудовою будинку (замінював дах, ринви, утепляв стіни). При цьому ОСОБА_1 виходила на вулицю, командувала та називала ОСОБА_2 молодим господарем.

Свідок ОСОБА_12 - сусідка дала показання про те, що ОСОБА_2 - молодий господар, все зробив всередині в хаті і надворі, лише вікна робили інші люди 5 років тому. ОСОБА_1 не була проти, скарг не висловлювала, одобрювала дії відповідача. Зі слів ОСОБА_1 знає, що продала хату. При цьому, вона продовжувала звичний спосіб життя в цій же хаті.

Свідок ОСОБА_13 дав показання, що з ОСОБА_2 дружні відносини, останній 4 роки тому попросив його демонтувати підлогу і заливати стяжки, тому він впродовж двох днів працював.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні підтвердив, що дійсно орієнтовно 5 років тому привозив ОСОБА_2 в будинок на Левандівці пластикові вікна, оскільки займався торгівлею вікон. Кошти отримав від ОСОБА_2 , який замовляв вікна. До того були дерев`яні старі вікна. Один раз він робив заміри, на наступний раз привозив вікна. В будинку була старша жіночка і ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_14 дав показання про те, що є товаришем відповідача. 4-5 років тому допомагав йому по будівництву, а саме придбавав цемент, суху штукатурку за кошти ОСОБА_2 , підвозив до будинку. ОСОБА_2 розповідав, що придбав будинок. Свідок бачив його батька, який допомагав по будівництву. Зі слів брата ОСОБА_10 знає, що він також допомагав ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_16 дав показання, що він швагро відповідача, який 4-5 років тому придбав будинок і він допомагав йому зняти стару бляху. В будинку був 3-4 рази, останній раз як помер ОСОБА_21 - чоловік ОСОБА_1 . Бачив свою сестру, батька ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_21 . ОСОБА_1 не висловлювала жодного незадоволення. Він допомагав ОСОБА_2 безоплатно. Доповнив, що мали спільний бізнес з відповідачем, а саме - продуктовий магазин. До нотаріуса ОСОБА_17 раніше звертався і особисто і з ОСОБА_2 , за оформленням довіреності та інших питань.

Показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_15 містять розбіжності в часі проведення ремонтних робіт із звітом про оцінку майна, з якої вбачається, що станом 07.08.2014 р. в будинку вікна були металопластикові, підлога у кухні - лінолеум, кімнати - ламінат, санвузол - плитка (а.с.137), однак такі не спростовують факту проведення ремонтних робіт саме цими свідками в будинку на вул. Мирній на замовлення ОСОБА_2 .

Аналізуючи показання вищенаведених свідків, суд приходить до висновку, що будівельні роботи в будинку АДРЕСА_1 проводилися впродовж 2014-2018/2019 років, при цьому виконання всіх робіт замовляв ОСОБА_2 , оплачував їх та особисто брав участь у придбанні будматеріалів та проведенні ремонтних робіт, натомість ОСОБА_1 не висловлювала жодних претензій чи заперечень щодо обсягу робіт. Разом з тим, з часу укладення спірних договорів, після поїздки до нотаріуса і, як заявила позивач, з літа 2014 року, відколи не отримала від ОСОБА_2 жодних документів на землю та інформації про рух справи та з часу проведення ОСОБА_2 ремонтних робіт, тобто після 20.08.2014 р., не зверталася до суду з будь-якими позовними вимогами до відповідачів, отже визнавала правомірність дій відповідача як нового власника житла та земельної ділянки і при цьому пропустила позовну давність і не навела поважності причин її пропуску.

Крім цього, твердження позивача про фінансування нею будівельних робіт спростовуються обставинами, наведеними нею ж самою у позовній заяві про складне матеріальне становище, показаннями відповідача та вищенаведених свідків, які повідомили обставини проведення ремонтних робіт у будинку, порядок придбання будматеріалів та розрахунків за виконану роботу саме ОСОБА_2 .

Однак, виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що сторони у справі, діючи добровільно та розуміючи значення своїх дій, попередньо будучи ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, уклали договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, згідно з якими позивач ОСОБА_1 передала у власність відповідачу ОСОБА_3 , а відповідач прийняла у власність житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 4610136300:06:018:0220, площею 0,0477 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 . Після укладення договору будинок та земельна ділянка була передана відповідачу, а позивач ОСОБА_1 відповідно до п. 9 договору залишилася проживати і користуватися вказаним будинком, а відповідач не пред`являла вимог щодо її виселення, а отже настали правові наслідки відповідно до умов укладеного договору. Підписавши оспорюваний договір, позивач підтвердила, що його умови повністю відповідають її волевиявленню, також вказала про повний розрахунок за проданий будинок та земельну ділянку. При нотаріальному посвідченні правочину позивач усвідомлювала значення своїх дій і керувала ними, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Отже, позивачем ОСОБА_1 не доведено належними засобами доказування, що спірні договори купівлі-продажу укладені під впливом обману, внаслідок помилки, яка має істотне значення чи за відсутності вільного волевиявлення, яке б відповідало внутрішній волі.

Таким чином, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що права та охоронювані законом інтереси позивача не порушені, тому в позові слід відмовити за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 274-279 ЦПК України, ст. ст. 6, 11, ч. 3, 5 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215, 229, 230, 256, 267, ч. 1 ст. 626, 627, ст. 629, 638, ЦК України, суд, -

у х в а л и в:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 4610136300:06:018:0220, площею 0,0477 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , посвідчених 20.08.2014 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_17, зареєстрованих за № 1278 та № 1280 відмовити повністю.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.02.2020 р.

Суддя: (підпис) Б.М.Гедз

З оригіналом згідно.

Суддя: Б.М.Гедз