Рішення № 87838694, 26.02.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.02.2020 Справа № 920/47/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянув без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/47/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Поділляагрозахист” (21029, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 122, код 37898486)

до відповідача Фермерського господарства “Князівське” (41822, Сумська область, Білопільський район, село Павлівка, вул. Генерала Анісова, код 34071687)

про стягнення 40 955 грн 01 коп.,

Стислий виклад позицій сторін по справі.

16.01.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 40955 грн 01 коп. (з яких: 22221 грн 39 коп. – пеня, 18733 грн 62 коп. – річні відсотки ) за неналежне виконання зобов`язань за Договором купівлі-продажу від 12.04.2019 № 01-04/19-СЧП.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що ним відповідачу було поставлено товар, відповідачем товар було прийнято, однак за нього не сплачено вчасно. Тому, зазначене є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача відсотків річних та пені.

10.02.2020 відповідачем до суду був наданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В той же час, відповідач просить суд зменшити розмір санкцій у вигляді пені, нарахованих за неналежне виконання зобов`язань за Договором.

Відповідач обґрунтовує заперечення тим, що позивачем невірно обрано період часу, за який проведені розрахунки пені та відсотків річних. З розрахунку позивача вбачається, що останній протиправно при обчисленні відсотків річних з дати закінчення 90 календарних днів до дня повної оплати використовував несплачену загальну вартість товару, а не несплачену ціну товару, як передбачено п.5.5 Договору. Позивачем не дотримано принципів добросовісності, розумності та справедливості при укладенні Договору

Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою суду від 17.01.2020 було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

10.02.2020 відповідачем до суду була надана заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Ухвалою суду від 13.02.2020 було відмовлено в задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Між сторонами 12.04.2019 було укладено договір купівлі-продажу № 01-04/19-СЧП (а.с.11-13).

Згідно з п. 1.1 Договору позивач зобов`язався передавати, а покупець прийняти та сплатити вартість агрохімічної продукції, продукції виробничого призначення (засобів захисту рослин, насіння), іменованих у подальшому товар, відповідно до умов даного Договору (Додатків та Специфікацій до нього).

Відповідно до п. 3.1 Договору товар продається на умовах здійснення часткової передоплати та/або товарного кредиту (відстрочення кінцевого розрахунку). Умови оплати відповідної партії товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікації(ях) до Договору.

Позивач зазначає, що поставив відповідачу товар, відповідач товар отримав та розрахувався за нього, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, рахунками на оплату, платіжними дорученнями (а.с.14-58). Товар поставлявся на підставі підписаних між сторонами специфікацій.

Однак станом на 09.01.2020 відповідач прострочив оплату по наступних специфікаціях: № 1 від 12.04.2019, № 2 від 24.04.2019, № 3 від 25.04.2019, № 5 від 06.05.2019, № 6 від 23.05.2019, № 8 від 24.05.2019, № 7 від 11.06.2019, № 10 від 13.06.2019, № 11 від 20.08.2019(надалі – специфікації) (а.с. 14-58).

Оскільки відповідача порушив строки оплати, які встановлені специфікаціями, то позивач звернувся до суду з позовом про стягнення пені та відсотків річних.

Згідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Факт поставки товару по вищезазначених специфікаціях та прострочення оплати сторонами не спростовується, а тому є таким, що встановлений судом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачем невірно визначено кількість днів прострочення в оплаті за специфікаціями. На думку відповідача, оплата повинна проводитись протягом трьох банківських днів від дати пред`явлення рахунку-фактури.

Суд не погоджується з вказаним твердженням відповідача, оскільки відповідно до п. 3.1 Договору умови оплати відповідної партії товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікації(ях) до Договору.

Зазначеними вище специфікаціями (пунктами 1) визначено конкретні строки оплати відповідачем товару.

Суд перевірив дати, з початку яких позивачем здійснювались розрахунки відсотків річних та пені і дійшов висновку, що позивач здійснив розрахунки відповідно до умов специфікацій та вірно визначив кількість днів прострочення по специфікаціям.

Твердження відповідача про здійснену ним переплату по Специфікації № 3 від 25.04.2019 суд оцінює критично, оскільки доводи відповідача не відповідають дійсності. Зокрема, як вбачається зі змісту платіжного доручення № 115 від 13.12.2019 в призначенні платежу здійснено оплату без посилання на рахунок № 2021, виставлений по Специфікації № 3 (а.с.29). Доказів іншого відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами.

Інші заперечення відповідача судом до уваги не приймаються, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Щодо стягнення відсотків річних.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.5. Договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України і встановлюють її в розмірі 25% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений відповідачем та 48% річних від несплаченої ціни товару з дати закінчення 90 календарних днів до дня повної оплати.

Відповідач заперечує проти законності розрахунку позивача. Розрахунок відсотків річних зазначений позивачем у позовній заяві (а.с.4-5).

Згідно з ст. 526, ст. 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд дійшов висновку, що сторони вільно і самостійно у п.5.5 Договору відповідно до вимог діючого законодавства (ст. 625 ЦК України) збільшили розмір процентів. При цьому у ст. 625 ЦК України визначено, що проценти річних сплачуються саме від простроченої грошової суми, яку позивач при розрахунку вірно визначив відповідно до умов підписаних між сторонами специфікацій.

Крім того, згідно з п. 5.7 Договору нарахування неустойки, відсотків річних, інфляційних втрат за невиконання або неналежне виконання зобов`язань припиняється через 3 роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності за Договором становить 3 роки.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем грошового зобов`язання перед позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 18 733 грн 62 коп. відсотків річних є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідачем не надано заперечень стосовно алгоритму розрахунку позивачем відсотків річних або контррозрахунку суми позову.

Також, суд не погоджується з відповідачем стосовно твердження про те, що було порушено принцип справедливості в частині збільшення розміру відсотків річних та збільшення строків позовної давності.

Згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у ст.204 ЦК України проголошується презумпція правомірності правочину. Однак така презумпція може бути спростована у двох випадках. По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України). По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

У ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що сторони, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В той же час, сторонами не оспорюється дійсність Договору, а умови про збільшення строку позовної давності та розміру відсотків річних самостійно і вільно обрані сторонами при укладенні Договору, а тому нарахування позивачем сум відсотків річних на підставі Договору є правомірним і не порушує принципів справедливості та добросовісності.

Крім того, суд звертає увагу, що сторони при виконанні договорів (в тому числі і відповідач) повинні діяти добросовісно і справедливо по відношенню до іншої сторони договору, повинні фактично виконувати умови Договору (вчасно сплачувати за отриманий товар), а не ухилятись від виконання обов`язків з формальних причин.

Щодо стягнення пені.

Згідно з ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 5.7 Договору нарахування неустойки, відсотків річних, інфляційних втрат за невиконання або неналежне виконання зобов`язань припиняється через 3 роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності за Договором становить 3 роки.

Згідно з п. 5.4 Договору за порушення строків оплати, встановлених Договором та/або специфікаціями до нього, відповідач у випадку прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати товару сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу.

Розрахунок пені зазначений позивачем у позовній заяві (а.с.2-4).

Суд дійшов висновку, що право на стягнення пені самостійно встановлено сторонами у Договорі, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 22221 грн 39 коп. пені є правомірною та підлягає задоволенню.

В той же час, відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд зменшити розмір пені, яка заявлена позивачем до стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно до ч. 2 ст. 233 ГК України у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість. Із мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Тому, судом враховано факт відсутності у відповідача основного боргу за укладеним між сторонами Договором та специфікаціями, а також те, що порушення виконання зобов`язання за Договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Також, суд враховує не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов`язань за Договором (зокрема, його повне виконання), стягнення сум відсотків річних, які мають забезпечити баланс інтересів сторін.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про зменшення розміру пені, а саме суд зменшує розмір пені на 50% та стягує з відповідача на користь позивача 11110 грн 69 коп. пені.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом позовні вимоги позивача до відповідача задоволені (з урахуванням факту зменшення розміру пені за ініціативою суду), то на відповідача покладаються витрати позивача із сплати судового збору.

Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділляагрозахист» до Фермерського господарства «“Князівське»” про стягнення 40955 грн 01 коп. – задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Князівське» (вул. Генерала Анісова, с. Павлівка, Білопільський район, Сумська область, 41822, код 34071687) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділляагрозахист» (вул. Хмельницьке шосе, 122, м. Вінниця, 21029, код 37898486) 18 733 грн 62 коп. відсотків річних, 11110 грн 69 коп. пені, 2102 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Заяву Фермерського господарства «Князівське» про зменшення розміру пені – задовольнити.

4. Зменшити розмір заявленої Товариством з обмеженою відповідальністю «Поділляагрозахист» пені на 50%.

5. Видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Поділляагрозахист» наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.

Повне судове рішення складено 26.02.2020.

Суддя С.В. Заєць