Рішення № 87838609, 11.02.2020, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2020 Справа № 917/885/18

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС", ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в розмірі 805 449,97 грн.

Суддя Киричук О.А.

Представники сторін:

представник позивача Плеханов І.О., док. в справі

представник відповідача 1 не з"явився

представник відповідача 2 не з"явився

20.07.2018 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом, у якому просило стягнути солідарно з ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" (відповідач - 1), ОСОБА_1 (відповідач -2) на його користь заборгованість за заборгованість у розмірі 805 449,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 14.03.2013 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС", укладено договір фінансового лізингу №DNH2FLО03063, за умовами якого останній зобов`язаний був, зокрема, сплатити винагороду за користування майном у розмірі та порядку сплати відповідно до пункту 2.4 договору.

На забезпечення виконання зобов`язання за цим договором 14.03.2013 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № DNH2FLО03063/DP.

08.01.2019 року Господарським судом Полтавської області прийнято до розгляду позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" 2. ОСОБА_1 про стягнення солідарно 805449,97 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу від 14.03.2013 року. Підготовче засідання призначено на 08.02.2019 р.

22.01.2019 р. відповідач 1 направив на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що позивач не мав права в односторонньому порядку збільшувати розмір винагороди, або платежів по відшкодуванню інших витрат банка. Також відповідач вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а договір поруки між позивачем та відповідачем 2 припинив свою дію після того, як минуло шість місяців з моменту виконання зобов`язання.

12.02.2019 р. позивач надав заперечення на відзив на позовну заяву, в яких відхиляє доводи відповідача. Зокрема зазначає, що сторонами збільшено строк позовної давності і до винагороди за користування майном, а тому строк позовної давності позивачем не пропущено. Також позивач вказує, що строк дії лізингу може бути змінений у відповідності до п. 11.1, п. 10.1-10.4.2 Договору, а тому порука згідно умов договору не припинилася з підстав наявності прав у позивача на зміну строку лізингу, який він вправі змінити у будь-який час.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 у справі № 917/885/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором фінансового лізингу у розмірі 805 449,97 грн та судовий збір.

Постановою Верховного Суду від 26.09.2019 року Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 та рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 у справі № 917/885/18 в частині вирішення вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" 805449,97 грн заборгованості за договором фінансового лізингу скасувано, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № 917/885/18 в частині вирішення вимог до ОСОБА_1 залишено без змін.

Проведено автоматичний розподіл справи № 917/885/18, за результатами якого дану справу передано на розгляд судді Киричуку О.А., що відображено у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2019, у зв`язку з чим вказана справа приймається до провадження суддею Киричуком О.А.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 25.10.2019р. суд постановив прийняти справу № 917/885/18 до свого провадження та розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначити на 14.11.19, викликати учасників справи у підготовче засідання.

08.11.19 від відповідача 1 надійшов відзив на позов, в якому він проти позову заперечив у повному обсязі (вх. № 12328).

11.11.19 відповідачем 2 подане клопотання, в якому відповідач повідомляє суд, що проти позову він заперечує у повному обсязі та просить суд розглядати справу без його участі (вх. № 12376).

14.11.19 від відповідача 1 надійшли клопотання, в якому він повідомив про допущення описки у відзиві, та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. № 12515 та № 12514).

Від позивача 14.11.19 надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх. № 12558), яка прийнята судом до розгляду, у зв"язку з чим суд розглядає вимоги про стягнення з відповідача 754 886,87 грн.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.11.2019р. суд постановив відкласти підготовче засідання на 05.12.19, запропонувати сторонам вчинити дії на виконання завдання підготовчого провадження, викликати учасників справи в підготовче засідання.

05.12.19 від відповідача 1 надійшов відзив на позов, в якому він проти позову заперечив у повному обсязі (вх. № 13429).

В підготовчому засіданні 05.12.19 суд оголосив перерву до 19.12.19.

11.12.19 позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1 (вх. № 13741).

Інші заяви по суті до суду не надходили.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 19.12.2019р. суд постановив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкласти підготовче засідання на 16.01.19, запропонувати сторонам вчинити дії на виконання завдання підготовчого провадження, викликати учасників справи в підготовче засідання.

Ухвалою від 16.01.2019 суд постановив закрити підготовче провадження у справі №917/885/18, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 11.02.20, викликати учасників справи в судове засідання.

При розгляді справи по суті судом було заслухано вступне слово, з`ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів (ст.ст. 217, 218 ГПК України).

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 11.02.20. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши надані докази, суд, встановив:

14.03.2013 між Приватним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк") (лізингодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" (лізингоодержувачем) укладений договір фінансового лізингу №DNH2FLО03063 (т.1,а.с.70-76).

25.10.2013 між тими ж сторонами укладений договір про внесення змін до договору фінансового лізингу № DNH2FLО03063 від 14.03.2013, п.1 якого сторони внесли зміни та доповнення до договору фінансового лізингу шляхом викладення змісту (тексту) договору у новій редакції (т.1,а.с.83-90).

Пунктом 1.1 цього договору встановлено, що банк здійснює придбання у власність у ТОВ «Новофарм», а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до специфікації, наведеної в додатку №1 до договору.

Відповідно до п. 1.2 цього договору вартість майна становить 1540288,73грн, ПДВ 308057,75грн, усього до оплати 1848346,48грн.

У п. 2.1 цього договору зазначено, що загальна сума цього договору становить 1848346,48грн і складається з: суми авансового платежу 217616,74грн, згідно п. 1.4; загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна 1630729,74грн, згідно із графіком внесення лізингових платежів, зазначеним у додатку №2.1, що є невід`ємною частиною даного договору фінансового лізингу.

Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2.1, що є невід`ємною частиною даного договору фінансового лізингу (п. 2.2 договору фінансового лізингу).

Підпунктами 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 цього договору встановлено, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п.1.5 цього договору, згідно графіку внесення лізингових платежів, зазначеного в додатку №2.1, що є невід`ємною частиною даного договору фінансового лізингу:

винагороду за відкриття рахунку у розмірі 100,00грн у день укладення даного договору фінансового лізингу;

винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, в дату сплати процентів, якою є 25-е число кожного поточного місяця

У пункті 2.4 цього договору встановлено, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно з п.1.5 цього договору, згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2.1, також винагороду за користування майном у розмірі, згідно з формулою, наведеною у цьому пункті договору, який визначає, у тому числі всі складові цієї формули.

Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п.11.1 цього договору для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного погашення зобов`язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов`язань за цим договором.

У випадку дострокового повного погашення зобов`язань за договором подальший розрахунок винагороди за користування майном відбувається згідно із зазначеною формулою, де подальші обороти після повного погашення зобов`язань розглядаються як початкові, «n» та «i» отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування майном здійснюється в українській гривні. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений п.11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.

Пунктами 7.2.11, 7.2.12, 7.2.15 цього договору встановлено, що лізингоодержувач зобов`язаний: зробити авансовий платіж в рахунок оплати майна відповідно до п. 1.4. Договору; не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені додатковими угодами до договору; виплачувати лізингові платежі, що включають суму, що відшкодовує при кожному платежі частину майна, відсотки (комісії) за отримане в лізинг майно, а також інші витрати банка, безпосередньо пов`язані з договором фінансового лізингу, і передбачені даним договором, згідно додатку №2 і не пізніше дати, зазначеної в додатку №2.1.

Згідно з п.11.1 цього договору строк лізингу встановлений з дати підписання договору до 25.04.2014. Зазначений строк може бути змінений згідно п.п.10.1-10.4.2 даного договору.

У додатку №2.1 до договору фінансового лізингу № DNH2FLО03063 від 14.03.2013 зазначено, що графік лізингових платежів складається з:

1.Графіку відшкодування вартості майна.

2.Винагороди за відкриття рахунку у розмірі та порядку згідно п.2.3.1 договору.

3.Винагороди за отримане в лізинг майно у розмірі та порядку згідно п.2.3.2 договору.

4.Винагороди за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі та порядку сплати згідно п.2.3.3 договору.

5.Винагороди за користування майном у розмірі та порядку сплати згідно п.2.4 договору.

14.03.2013 між ПАТ КБ ПриватБанк (правонаступником якого є АТ КБ ПриватБанк) (банком), та ОСОБА_1 (поручителем) укладений договір поруки № DNH2FLО03063/DP, п.1.1 якого встановлено, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед банком за виконання ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» зобов`язань за договором фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063.

Пунктом 4.1 цього договору встановлено, що він вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за договором фінансового лізингу.

На виконання умов договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» перерахувало ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти у розмірі 1848393,07грн, що підтверджено позивачем та 1-м відповідачем на те є предметом спору.

Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12.06.2015 №08.7.0.0.0/1506121032222, наданою ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС», станом на 12.06.2015 в ПАТ КБ «ПриватБанк» у клієнта позичкової заборгованості за кредитами та відсотками немає.

28.07.2017 позивач надіслав на адресу ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» та ОСОБА_1 повідомлення про наявність станом на 28.07.2017 заборгованості ТОВ «Карлівське сільгосппідприємство «ЛОС» за договором фінансового лізингу №DNH2FLО03063 у сумі 1003796,41грн з проханням сплатити заборгованість та штрафні санкції у десятиденний строк з дня отримання цієї вимоги.

Позивач зазначає, що ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" умови договору фінансового лізингу належним чином не виконало, на повідомлення банку № 30.1.0.0/2 3022DNH2507K від 28.07.2017 про наявність станом на 28.07.2017 заборгованості у сумі 1003796,41 грн, яку необхідно сплатити у десятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, як основний боржник, так і поручитель, не відреагували, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 805449,97 грн.

Відповідач 1 проти позову при первісному розгляді справи заперечував, вказуючи, що те, що:

належним чином виконало умови договору фінансового лізингу, перерахувавши позивачу грошові кошти у розмірі 1848393,07 грн;

згідно з довідкою ПАТ КБ "ПриватБанк" від 12.06.2015 № 08.7.0.0.0/1506121032222, виданою ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС", станом на 12.06.2015 в ПАТ КБ "ПриватБанк" у клієнта позичкової заборгованості за кредитами та відсотками немає;

відповідно до пункту 2.5 договору банк не мав права в односторонньому порядку збільшувати розмір винагороди або платежів по відшкодуванню інших витрат банка;

позивач, звертаючись про стягнення заборгованості у розмірі 805449,97 грн, пропустив строк позовної давності, який сплив 26.12.2017, оскільки відповідно до пункту 2.4 договору сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений у пункті 11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим договором (тобто, 25.12.2014);

порука є припиненою на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 рішення Господарського суду Полтавської області від 12.02.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором фінансового лізингу у розмірі 805 449,97 грн та судовий збір.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення Господарського суду Полтавської області в частині відмови позивачеві у стягненні з відповідача-1 805449,97 грн винагороди за користування майном на підставі пункту 2.4 договору фінансового лізингу, у зв`язку з неправильним застосуванням судом норми статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", відповідно до якої сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 11.06.2018 у справі № 910/19197/17, дійшов висновку, що даний склад лізингових платежів становить приблизний характер і є загальним орієнтиром для сторін договору фінансового лізингу. Повний та чіткий склад лізингових платежів, з врахуванням наведених положень статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони договору визначають та погоджують вільно, самостійно та на власний розсуд безпосередньо в договорі. Зокрема, у цьому випадку у додатку № 2.1 до договору фінансового лізингу сторони погодили, що графік лізингових платежів складається з: графіку відшкодування вартості майна; винагороди за відкриття рахунку у розмірі та порядку сплати згідно з пунктом 2.3.1 договору; винагороди за отримане в лізинг майно у розмірі та порядку сплати згідно з пунктом 2.3.2 договору; винагороди за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі та порядку сплати згідно з пунктом 2.3.3 договору; винагороди за користування майном у розмірі та порядку сплати згідно з пунктом 2.4 договору.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив наступне:

"4.4. Отже, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір та встановивши, що умовами пункту 2.4 договору сторони погодили, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно з пунктом 1.5 договору, графіку внесення лізингових платежів, зазначеному в додатку № 2, також винагороду за використання майна у розмірі, відповідно до наведеної у цьому пункті формули, дійшов правильних висновків про те, що відповідач-1 має обов`язок сплачувати винагороду за користування майном, яка є складовою лізингових платежів, і невиконання цього зобов`язання є порушенням умов договору. Правильно також зазначив, що за домовленістю сторін до вимог про стягнення заборгованості із сплати винагороди за користування майном, яка є складовою лізингових платежів, застосовується строк позовної давності 5 років.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково не брав до уваги те, що право власності на предмет лізингу зареєстровано за позивачем, а згідно з пунктом 4.3 договору майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також інших платежів, Верховний Суд відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що сплата лізингоодержувачем лише вартості майна становить 1848346,48 грн (пункт 1.2 договору), що не включає в себе винагороду за користування майном, розмір якої визначений у пункті 2.4 договору, не може свідчити про повне виконання ним умов договору, навіть, якщо сторони уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу. Відповідно до вимог статей 13, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання належних, допустимих та достовірних доказів, які підтверджують виконання зобов`язання щодо сплати винагороди за користування майном у розмірі та порядку згідно з пунктом 2.4 договору покладається саме на відповідача-1.

4.9. Отже, якщо позивач не надав обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються (у цьому випадку детального розрахунку винагороди за формулою визначеною пункту 2.4 договору фінансового лізингу), то у такому разі суд не має право відмовляти у позові, оскільки відповідно до статей 162, 176 Господарського процесуального кодексу України передбачені інші правові наслідки.

4.10. Водночас, з висновком суду апеляційної інстанції щодо стягнення заявленої у позові заборгованості з тих підстав, що відповідач не заперечував проти розрахунку, здійсненого позивачем, Верховний Суд також погодитися не може, оскільки у матеріалах справи міститься три різні розрахунки розміру винагороди за користування майном, зроблені позивачем (а саме: у претензії від 28.07.2017 - 1 003 796,41 грн, у позові - 805 449, 97 грн, у розрахунку від 23.04.2019 - 758 886, 87 грн).

4.11. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення у справі про задоволення позову, відповідно до вимог статей 86, 210, пункту 2 частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язаний був надати оцінку таким обставинам, перевірити наданий позивачем розрахунок на відповідність його вимогам законодавства та умовам договору, навести мотиви відхилення доказів у справі, в яких позивач визначив інший розмір заборгованості, ніж заявлений до стягнення. У зв`язку із цим висновки суду апеляційної інстанції у частині задоволення позову є передчасними.

5.3. З огляду на викладене касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення в частині вирішення вимог щодо стягнення з ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" 805449,97 грн заборгованості за договором фінансового лізингу - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.4. Під час нового розгляду суду належить урахувати наведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, перевірити наданий позивачем розрахунок на предмет правильності та законності."

Статтею 316 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов"язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У відзиві на позов з урахуванням вказівок, зазначених в Постанові Верховного суду від 15.07.2019 відповідач 1 вказав, що умова договору (п.2.4) порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов"язків сторін, завдає шкоди споживачеві.

При прийнятті рішення, враховуючи вказівки викладені в постанові Верховного Суду (у тому числі щодо того, що Верховний Суд скасував з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції судові рішення лише в частині вирішення вимог щодо стягнення з ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" 805449,97 грн заборгованості за договором фінансового лізингу), суд виходив з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості з лізингоодержувача та поручителя за договором фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 у розмірі 758 886,87 грн за період з 24.05.13 по 24.12.14 (згідно розрахунку доданого до заяви про зменшення позовних вимог).

Пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 180 ГК України передбачає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та 1- м відповідачем укладений договір фінансового лізингу №DNH2FLО03063.

Згідно зі статтею 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність. Отже, договір лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договору оренди та купівлі-продажу.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Верховний Суд у постанові від 11.06.2018 у справі №910/19197/17 дійшов висновку, що застосована законодавцем конструкція "можуть включати", а не "можуть лише включати" чи "можуть включати виключно", як і зазначення в п. "г" даної норми загальної фрази "інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу", свідчить, що даний склад лізингових платежів становить приблизний характер і є загальним орієнтиром для сторін договору фінансового лізингу. Повний та чіткий склад лізингових платежів, з врахуванням наведених положень ст.ст.6, 627, 628 ЦК України, сторони договору визначають та погоджують вільно, самостійно та на власний розсуд безпосередньо в договорі.

Наведений висновок Верховного суду згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України врахований судом при прийнятті судового рішення.

Відповідно до пункту 2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно з п.1.5 цього договору, згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в додатку №2.1, також винагороду за користування майном у розмірі, згідно з формулою, наведеною у цьому пункті договору, в якому визначено, всі складові цієї формули. Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п.11.1 цього договору для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного погашення зобов`язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов`язань за цим договором. У випадку дострокового повного погашення зобов`язань за договором подальший розрахунок винагороди за користування майном відбувається згідно із зазначеною формулою, де подальші обороти після повного погашення зобов`язань розглядаються як початкові, «n» та «i» отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування майном здійснюється в українській гривні. Сума винагороди за користування майном сплачується у строк, встановлений п.11.1 цього договору, або у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.

Судом встановлено, що відповідач 1 виконав умови п.1.2 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 № DNH2FLО03063 та сплатив позивачеві 1848346,48грн.

У додатку №2.1 до договору фінансового лізингу № DNH2FLО03063 від 14.03.2013 зазначено, що графік лізингових платежів складається з: графіку відшкодування вартості майна; винагороди за відкриття рахунку у розмірі та порядку сплати згідно п.2.3.1 договору; винагороди за отримане в лізинг майно у розмірі та порядку сплати згідно п.2.3.2 договору; винагороди за моніторинг операції фінансового лізингу у розмірі та порядку сплати згідно п.2.3.3 договору; винагороди за користування майном у розмірі та порядку сплати згідно п.2.4 договору.

Матеріали справи не містять доказів оплати 1-м відповідачем винагороди за користування майном у розмірі та порядку згідно п.2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063.

Щодо посилання відповідача на те, що право власності на предмет лізингу зареєстровано за позивачем, а згідно з пунктом 4.3 договору майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також інших платежів, суд зазначає, що вказані заперечення відхилені Верховним Судом, оскільки сплата лізингоодержувачем лише вартості майна становить 1848346,48 грн (пункт 1.2 договору), що не включає в себе винагороду за користування майном, розмір якої визначений у пункті 2.4 договору, не може свідчити про повне виконання ним умов договору, навіть, якщо сторони уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу.

Щодо посилання відповідача на те, що умова договору (п.2.4) порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов"язків сторін, завдає шкоди споживачеві, суд оцінює їх критично з огляду на те, що вказана умова погоджена сторонами договору, а отже є обов`язковою для виконання.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок на предмет правильності та законності заявленого до стягнення розміру винагороди (що доданих до заяви про зменшення позовних вимог.)

При цьому, суд врахував, що кожна складова формули визначена та розшифрована безпосередньо у пункті 2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми, суд дійшов висновку про обгрунтованість твердження позивача щодо наявності у 1-го відповідача заборгованості з винагороди за користування майном на підставі п.2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 саме у розмірі 754 886,87 грн., а отже вимоги про його стягнення є правомірними та обґрунтованими.

Згідно із ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов слід задовольнити повністю та стягнути з відповідача 1 на користь позивача заборгованість з винагороди за користування майном на підставі п.2.4 договору фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 у розмірі 754 886,87 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог повністю, судовий збір за розгляд даної справи покладається на відповідача 1 у розмірі 11 323,30 грн.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" ( код ЄДРПОУ 32256241, юридична адреса: 39500, Полтавська обл., Карлівський район, місто Карлівка, вул. 60 річчя Жовтня, будинок 5 А) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» ( код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д) заборгованість за договором фінансового лізингу від 14.03.2013 №DNH2FLО03063 у розмірі 754 886,87грн та 11 323,30 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 24.02.2020 р.

Суддя Киричук О.А.