Рішення № 87838463, 24.02.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року Справа № 915/2465/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участю представника позивача - Піун С.П. – дов.№14-194 від 17.05.2019

за участю представника відповідача – Орел О.В. – дов.№17/1-2737 від 17.04.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, 01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6

до відповідача: Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря” - “Машпроект”, 54018, м.Миколаїв, пр.Богоявленський, буд.42А

про: стягнення 12 466,99 грн.,

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №14/4-1280-19 від 03.12.2019 про стягнення з Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря” - “Машпроект” заборгованості у розмірі 12 466,99 грн. з якої: 11 671,22 грн. – пеня, 795,77 грн. – 3% річних.

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору постачання природного газу №3004/16-ТЕ-ПТ-22 від 29.02.2016 в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем природний газ у 2016 році, у зв`язку з чим позивачем нараховані відповідачу пеня та 3% річних.

Позивач у позовній заяві просить суд розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначене на 27 січня 2020 року.

17.01.2020 відповідач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав відзив на позовну заяву в якому зазначає, що нарахування позивачем пені, 3% річних за порушення умов Договору №3004/16-ТЕ-ПТ-22 від 29.02.2016 є безпідставним та необґрунтованим. Відповідач заявляє про застосування позовної давності встановленої ст.257, 258 Цивільного кодексу України та про її сплив відносно позовних вимог Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до ДП НВКГ “Зоря” - “Машпроект” про стягнення пені та 3% річних за прострочення здійснення оплати по Договору №3004/16-ТЕ-ПТ-22 від 29.02.2016. Зазначає, що ст.258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік для стягнення неустойки (пені), тому строк позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення пені за прострочення здійснення оплати по Договору №3004/16-ТЕ-ПТ-22 від 29.02.2016 у позивача сплив ще 15.04.2017. Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки для стягнення 3% річних, тому строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення 3% річних від простроченої суми оплати по Договору №3004/16-ТЕ-ПТ-22 від 29.02.2016 у позивача сплив 15.04.2019. Відповідач вважає зазначений відзив на позовну заяву, заявою про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення з відповідача. 12 466,99 грн.

В судовому засіданні 27.01.2020 суд відклав розгляд справи на 24 лютого 2020 року.

Після судового засідання 27.01.2020 від позивача до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшла відповідь на відзив в якій позивач просить суд поновити процесуальний строк для надання відповіді на відзив.

Порядок вирішення питань, що виникають у зв`язку з поновленням та продовженням процесуальних строків визначено статтею 119 Господарського процессуального кодексу України.

Частиною 1 ст.119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч.3 ст.119 ГПК України).

З аналізу наведених положень чинного процесуального законодавства вбачається, що поновленню підлягає лише той процесуальний строк, який встановлений законом.

Суд зауважує, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій. Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Судом враховано, що за приписами частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до ч.4 ст.166 ГПК України, відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2019 позивачу запропоновано в 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов надіслати до суду та відповідачу відповідь на відзив. Позивачем зазначено, що відзив отриманий ним 16.01.2020.

Враховуючи, що строк для подання відповіді на відзив встановлений судом, а не законом, то у задоволенні заяви позивача про поновлення процесуального строку для надання відповіді на відзив слід відмовити.

Разом з тим, враховуючи наведені позивачем обставини пропуску строку для надання відповіді на відзив, суд дійшов висновку, про продовження позивачу строку для подання відповіді на відзив до 27.01.2020 та залучення відповіді на відзив до матеріалів справи.

Позивач у наданій відповіді на відзив зазначає, що п.10.3 Договору №3004/16-ТЕ-ПТ-22 від 29.02.2016 передбачені наступні умови: строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років, тобто при укладенні договору №3004/16-ТЕ-ПТ-22 постачання природного газу від 29.02.2016 сторони в добровільному порядку погодили збільшену позовну давність. Вказує, що позивач звернувся з позовом до Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря” - “Машпроект” в межах погодженого сторонами 5 річного строку позовної давності.

10 лютого 2020 року від відповідача до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надійшла заява про подання та долучення до матеріалів справи додаткових пояснень (заперечень) щодо предмета спору та доказів. Вказує, що кошти за отриманий газ у лютому 2016 були отримані АТ НАК «Нафтогаз України» у повному обсязі і своєчасно, але на рахунки відкриті по старому договору №2369/15-ТЕ-22/ПТ від 26.12.2014, так як станом на 14.03.2016 новий договір №3004/16-ТЕ-ПТ-22 ще не був укладений. Після того, як договір №3004/16-ТЕ-ПТ-22 вже було укладено між позивачем та відповідачем, ДП НВКГ “Зоря” - “Машпроект” звернулось до позивача з листами №03/1-3008 від 11.04.2016, №03/1-10613 від 08.12.2016 із проханням зарахувати гроші отримані по договору №2369/15-ТЕ-22/ПТ від 26.12.2014 як плату за природний газ по договору №3004/16-ТЕ-ПТ-22.

24.02.2020 позивач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області надав письмові пояснення.

Відповідач у судовому засіданні 24.02.2019 просить суд не розглядати заяву про застосування строків позовної давності, та вважати її помилково поданою, оскільки у п.10.3 Договору сторони домовились про збільшення строку позовної давності відповідно до ч.1 ст.259 Цивільного кодексу України до 5 років.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

29 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – постачальник) та Державним підприємством “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря” - “Машпроект” (далі – споживач) було укладено договір постачання природного газу №3004/16-ТЕ-ПТ-22 (далі – Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього (п.1.1 Договору).

Згідно п.1.2 Договору, газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Відповідно до п.1.3 Договору, за цим договором може бути поставлений газ власного видобутку (газ, видобутий на території України та/або імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на митну територію України).

У відповідності до п.2.1 Договору, постачальник передає споживачу з 01 лютого 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ обсягом до 275,00 тис. куб.м., у тому числі по місяцях (тис.куб.м.): лютий 133, березень 142, I квартал 275.

У подальшому сторони Додатковою угодою №1 від 31.03.2016 доповнили п.2.1 Договору абзацом в наступній редакції: "постачальник передає споживачу з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2016 року (включно) газ обсягом до 37,00 тис. куб.м."

Згідно п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У відповідності до п.6.3 Договору, сторони погоджуються, що при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим.

Відповідно до п. 11.3 Договору, усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін крім випадків, зазначених у пунктах 11.5, 11.6 цього договору.

Пунктом 12 Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 31.03.2016) визначено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року по 30 квітня 2016 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного Кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст.691 Цивільного Кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Так, на виконання вимог Договору позивач протягом лютого, березня, квітня 2016 року поставив відповідачеві природний газ на загальну суму 578 305,47 грн., що підтверджується актами приймання – передачі природного газу, а саме:

- Акт приймання – передачі природного газу від 29.02.2016 року на суму 313 172,05 грн. (а.с.24);

- Акт приймання – передачі природного газу від 31.03.2016 на суму 233 122,28 грн. (а.с.25);

- Акт приймання – передачі природного газу від 30.04.2016 на суму 32 011,14 грн.

Вказаний товар був отриманий відповідачем, що підтверджується підписом уповноваженої особи на вказаних актах та засвідчені печаткою відповідача.

Відповідно до умов договору, відповідач за отриманий природний газ у лютому

повинен був здійснити остаточну оплату до 14.03.2016.

Відповідач всупереч умовам договору розрахувався за спожитий природний газ не своєчасно, що і зумовило звернення позивача до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій.

У відповідності до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, задоволенню інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання споживачем умов п.6.1 цього Договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У відповідності до п.10.3 Договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

За неналежне виконання умов Договору в частині своєчасної оплати вартості отриманого газу позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в загальній сумі 11 671,22 грн. нараховану по зобов`язанню лютого 2016 року за період з 15.03.2016 по 14.04.2016.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені арифметично правильно, відповідно до вимог чинного законодавства. Детальний розрахунок розміру пені наявний в матеріалах справи.

Також, слід зазначити, статтею 546 Цивільного Кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст.1 вищезазначеного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного Кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з приписами ст.233 Господарського Кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту ст. 233 Господарського Кодексу України, ч.3 ст.551 Цивільного Кодексу України випливає, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України) та засадах господарського судочинства, визначених ст.2 ГПК України.

Аналогічний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 р. у справі №912/1703/18.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом згідно зі ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013.

Згідно з частинами 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, зменшення розміру пені є правом суду, розмір такого зменшення грунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.03.2019 року у справі №910/3652/18 зазначив, що вирішення питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій перебуває в межах дискреційних повноважень господарських судів. Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Керуючись вказаними нормами права, господарський суд здійснив оцінку ступеня вини відповідача в простроченні виконання зобов`язання за Договором, причини неналежного виконання зобов`язання, взявши до уваги що відповідачем виконані зобов`язання за Договором щодо сплати заборгованості за поставлений позивачем природний газ, не значний період прострочення відповідачем оплати отриманого газу та оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання за Договором, враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір стягуваної пені на 60%, саме стягненню підлягає пеня у розмірі 4 668,49 грн. (11 671,22 грн. – 60%).

Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Статтею 625 Цивільного Кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних в загальному розмірі 795,77 грн. нараховані по зобов`язанню лютого 2016 року за період з 15.03.2016 по 14.04.2016, розмір яких є обґрунтованим відповідно до вимог Закону та підлягає задоволенню.

Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” у рішенні від 18.07.2006 та у справі “Трофимчук проти України” у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

З огляду на викладене, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є обґрунтованими.

Судовий збір сплачений позивачем за подання позовної заяви, у відповідності до ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря” - “Машпроект” (54018, м.Миколаїв, пр.Богоявленський, буд.42А, код ЄДРПОУ 31821381) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пені у розмір 4 668,49 грн., 3% річних у розмірі 795,77 грн. та 1921,00 грн. судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Вступна і резолютивна частина рішення проголошені в судовому засіданні 24.02.2020, повний текст рішення складено та підписано 26.02.2020.

Суддя Н.О. Семенчук