Рішення № 87838191, 25.02.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2020 р. м. Київ Справа № 911/2877/19

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Третьякової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №911/2877/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Техноімпульс” (50005, м. Кривий Ріг, вул. Ярослава Мудрого,48) До Публічного акціонерного товариства “Київметробуд” (08135, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Валентини Чайки, 16)Про стягнення 123534,62 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Техноімпульс” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом від 11.11.2019, заявивши вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Київметробуд” (далі – відповідач) 94938,59 грн заборгованості з оплати товару, поставленого за договором від 19.07.2018 №13К, 17135,77 грн пені з 03.10.2018 по 03.04.2019, 3105,66 грн 3 % річних з простроченої суми з 03.10.2018 по 04.11.2019 та 8354,60 грн інфляційних втрат за час прострочення з 04.10.2018 по 04.11.2019. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1980,11 грн та правової допомоги адвоката в сумі 10500,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №13К від 19.07.2018.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.11.2019 №911/2877/19 зазначений позов залишено без руху в порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України для усунення у десятиденний строк недоліків позовної заяви.

В установлений строк від Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноімпульс” надійшли документи на виконання вимог ухвали від 25.11.2019 №911/2877/19 та усунення недоліків позовної заяви.

Оскільки позивач усунув недоліки позовної заяви в установлений строк, ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2019 відкрито провадження у справі №911/2877/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у зв`язку з малозначністю в порядку п.1 ч.5 ст.12, ч.1 ст.247, ч.1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу - строк для подання відповіді на відзив тощо.

Разом з усуненням недоліків позивач подав уточнену позовну заяву д 12.12.2019, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 17135,77 грн пені, 3105,66 грн 3 % річних та 8354,60 грн інфляційних втрат. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1980,11грн та правової допомоги адвоката в сумі 10500 грн, всього 12480,11 грн. У вказаній уточненій позовній заяві позивач зазначає, що заборгованість відповідача у розмірі 94938,59 грн відсутня у зв`язку з повної її сплатою.

Оскільки уточнена позовна заява від 12.12.2019 надійшла до суду в межах процесуальних строків та з дотриманням приписів п.2 ч.2 ст.46 і ч.3 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, до заяви приєднано докази її направлення відповідачеві, судом прийнято її до розгляду як заяву про зменшення позовних вимог, у зв`язку з чим вирішення спору по суті відбувається згідно з ціною позову, розрахованою у заяві від 12.12.2019.

08.01.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Публічне акціонерне товариство “Київметробуд” звертає увагу на те, що правовідносини сторін є позадоговірними, оскільки в долучених до позовної заяви накладних, рахунках, актах відсутнє посилання на договір поставки №13К від 19.07.2018. Також відповідач зазначає, що ним у повному обсязі погашена заборгованість перед позивачем, а тому спір між сторонами відсутній. Позовні вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідач вважає безпідставними через відсутність погоджених сторонами строків оплати.

Повно і всебічно з`ясувавши обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, проаналізувавши наявні у справі матеріали, дослідивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю “Техноімпульс” в якості постачальника та Публічне акціонерне товариство “Київметробуд” в якості покупця уклали договір поставки №13К (далі – договір), за яким позивач зобов`язався поставляти відповідачу бетон та розчин, а останній приймати та оплачувати товар.

Відповідно до п. 1.2 договору найменування, асортимент, сортамент, одиниця виміру, ціна за одиницю товару погоджується у специфікаціях (додатках), які є невід`ємними частинами договору. При цьому сторони узгодили кількість, найменування, асортимент та сортимент необхідного для поставки товару вказуються у заявці покупця (п.1.3 договору).

Строк дії договору встановлено у розділі 9, де вказується, що договір набуває чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін та діє до 03.07.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

За умовами п. 2.2 договору оплата товару здійснюється на підставі виставлених рахунків. При цьому, у п.4.2 договору закріплено, що оплата відбувається за фактом поставки не пізніше двадцяти календарних днів після отримання товару, на підставі виставленого рахунку.

У п.2.3 договору сторони узгодили, що повноважним представником покупця по виконанню умов укладеного договору, в тому числі платником коштів та отримувачем товару, є його структурний підрозділ – ТЗ-7 ПАТ “Київметробуд”.

Виходячи з п.3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 договору господарські відносини з виконання договору передбачали, серед іншого, що поставка товару здійснюється автомобільним транспортом постачальника; місцем поставки є об`єкт ТЗ-7 ПАТ “Київметробуд” за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47 територія ПрАТ “ІнГЗК”; постачальник здійснює поставку товару покупцеві в строк 1 (один) календарний день з моменту подачі заявки; постачальник одночасно з товаром передає покупцеві товаросупровідні документи, податкові накладні, що оформляються в порядку, передбаченому чинним законодавством України; Прийом товару за кількістю та якістю проводитися уповноваженою особою покупця в присутності представника постачальника; право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичного відвантаження у місці поставки, контрольного зважування товару в присутності покупця та підписання всіх підтверджуючих документів.

Згідно з п.3.2 договору вартість доставки партії товару, а також вартість простою (затримки) автотранспорту постачальника при розвантаженні товару вказуються в окремих рахунках відповідно до специфікації (додатку).

Спір у справі виник у зв`язку з порушенням відповідачем грошових обов`язків за договором (строки та повнота оплати поставлених товарів та наданих послуг), у зв`язку з чим та відповідно до уточненої позовної заяви до стягнення заявлено 17135,77 грн пені, 3105,66 грн 3 % річних та 8354,60 грн інфляційних втрат.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно зі специфікацією №1 від 19.07.2018 (додаток №1 до договору) позивач зобов`язався поставити розчин цементний М-150 вартістю 2293,25 грн за одиницю товару, бетон М200 вартістю 2356,74 грн за одиницю товару, бетон М350 вартістю 2631, 48 грн за одиницю товару. Поставка бетону та розчину цементного здійснюється автобетонозмішувачами (міксерами) позивача на об`єкти ТЗ-7 ПАТ “Київметробуд” за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця Рудна, 47, територія ПрАТ “ІнГЗК”. Вартість доставки за одну послугу по доставці товару становить 3700,00 грн для міксеру об`ємом 4, 5 м3, для міксеру об`ємом 9,0 м3 вартість доставки погоджена в сумі 6700,00 грн. Простій (затримка) автотранспорту позивача при розвантаженні товару сплачується з розрахунку 250,00 грн за одну годину простою.

Відповідно до специфікації №2 від 07.08.2018 (додаток №2 до договору) постачальник поставляє розчин цементний М-150 вартістю 2393, 24 грн за одиницю товару, бетон М200 вартістю 2507,36 грн за одиницю товару, бетон М350 вартістю 2843,08 грн за одиницю товару. Поставка бетону та розчину цементного здійснюється автобетонозмішувачами (міксерами) постачальника на об`єкти ТЗ-7 ПАТ “Київметробуд” за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47 територія ПрАТ “ІнГЗК”. Вартість доставки за одну послугу при доставці товару складає 3700,00 грн за міксер об`ємом 4,5м3, за міксер об`ємом 9,0м3 вартість доставки визначена у сумі 6700,00 грн. Простій (затримка) автотранспорту позивача при розвантаженні товару сплачується з розрахунку 250,00 грн за одну годину простою. Також у специфікації №2 сторони погодили, що з 01.09.2018 вартість простою (затримки) автотранспорту постачальника при розвантаженні товару становить 350,00 грн за одну годину простою.

На підтвердження виконання умов договору щодо поставки відповідачу товару, позивачем надані до суду наступні видаткові накладні: №322 від 31.08.2018 на суму 25587,68 грн, №328 від 03.09.2018 на суму 10769,60 грн, №334 від 05.09.2018 на суму 10769,60 грн, №339 від 06.09.2018 на суму 10769,60 грн, №345 від 10.09.2018 на суму 10769,60 грн, №350 від 11.09.2018 на суму 10769,60 грн, №352 від 12.09.2018 на суму 10769,60 грн, всього на суму 90205,28 грн.

Для оплати поставленого товару позивач виставив відповідачу наступні рахунки: №322 від 31.08.2018 на суму 25587,68 грн, №328 від 03.09.2018 на суму 10769,60 грн, №334 від 05.09.2018 на суму 10769,60 грн, №339 від 06.09.2018 на суму 10769,60 грн, №345 від 10.09.2018 на суму 10769,60 грн, №350 від 11.09.2018 на суму 10769,60 грн, №352 від 12.09.2018 на суму 10769,60 грн, всього на суму 90205,28 грн.

Також, на підтвердження виконання умов договору щодо надання послуг з доставки відповідачу товару, позивачем надані до суду наступні акти прийому-передачі виконаних робіт: №323 від 31.08.2018 на суму 6700,00 грн, №329 від 03.09.2018 на суму 4368,50 грн, №335 від 05.09.2018 на суму 3700,00 грн, №340 від 06.09.2018 на суму 3815,50 грн, №345 від 10.09.2018 на суму 4085,00 грн, №351 від 11.09.2018 на суму 3815,50 грн, №353 від 12.09.2018 на суму 3700,00 грн, всього на суму 30184,50 грн.

Для оплати наданих послуг з доставки товару позивач виставив відповідачу наступні рахунки: №323 від 31.08.2018 на суму 6700,00 грн, №329 від 03.09.2018 на суму 4368,50 грн., №335 від 05.09.2018 на суму 3700,00 грн, №340 від 06.09.2018 на суму 3815,50 грн, №345 від 10.09.2018 на суму 4085,00 грн, №351 від 11.09.2018 на суму 3815,50 грн, №353 від 12.09.2018 на суму 3700,00 грн, всього на суму 30184,50 грн.

Згідно з поданими суду первинними бухгалтерськими документами всього, поставлено товар та надано послуги з доставки товару на загальну суму 120389,78 грн, тоді як позовній заяві зазначено 120389,75 грн.

Також, були надані товарно-транспортні накладні: №475 від 31.08.2018, №493 від 03.09.2018, №499 від 06.09.2018, №511 від 12.09.2018.

Перелічені вище видаткові накладні та акти прийому-передачі виконаних робіт підписані в двосторонньому порядку представниками сторін та їх підписи скріплені печатками товариств.

Як вказувалося вище, відповідач проти позову заперечує та вказує на те, що надані позивачем на підтвердження заявлених вимог документи (накладні, акти) не містять посилання на договір поставки №13К від 19.07.2018, у зв`язку з цим поставки товару, які мали місце за такими документами, відбувалися не в рамках цього договору, а на виконання угоди, укладеної у спрощеній формі шляхом обміну документами і прийняття виконаного. Оскільки строки виконання обов`язку з оплати товарів і послуг погоджено не було, спір між сторонами відсутній.

Суд відхиляє заперечення відповідача проти позову, зважаючи на таке.

Частинами 1 та 2 ст.509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

За приписами ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною ч.3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип змагальності сторін, за яким на кожну зі сторін судового процесу покладено обов`язок доведення обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту долучених до позовної заяви накладних та рахунків вбачається, що умовою продажу в них визначено “договір”, також найменування, асортимент товару співпадають з умовами, погодженими сторонами у договорі поставки №13К від 19.07.2018.

З огляду на практику господарських правовідносин, що склалась між сторонами, щодо здійснення поставки бетонної суміші протягом серпня-вересня 2018 року суд розцінює відсутність відомостей про реквізити договору як неістотні недоліки у документах, що містять відомості про господарські операції (первинний документ), враховуючи наявність на вказаних документах печатки відповідача (покупця), зазначення дати складення видаткової накладної, номеру, реквізитів сторін, змісту та обсягу господарських операцій, що співпадає з умовами договору поставки №13К від 19.07.2018.

При цьому, суд зауважує, що доказів на підтвердження існування між сторонами інших договірних правовідносин з поставки товарів й надання послуг матеріали справи не містять.

Також, визначальним і той факт, що відповідач не надав суду доказів замовлення поставки товару у позивача поза межами договору поставки №13К від 19.07.2018.

У зв`язку з вищевикладеним, суд відхиляє заперечення відповідача і його доводи стосовно того, що поставка за вказаними вище документами, факт якої ним не заперечується, здійснена поза межами договору поставки №13К від 19.07.2018.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини поставки позивачем відповідачу товарів й надання послуг, а наявність інших договірних (або належним чином оформлених позадоговірних) відносин на поставку бетону та розчину й з надання супутніх послуг (доставка, простій), крім договору поставки №13К від 19.07.2018 зі строком дії до 03.07.2019 документально не підтверджується і протилежного не доведено, суд вважає доведеним факти здійснення поставки за видатковими накладними №322 від 31.08.2018 на суму 25587,68 грн, №328 від 03.09.2018 на суму 10769,60 грн, №334 від 05.09.2018 на суму 10769,60 грн, №339 від 06.09.2018 на суму 10769,60 грн, №345 від 10.09.2018 на суму 10769,60 грн, №350 від 11.09.2018 на суму 10769,60 грн, №352 від 12.09.2018 на суму 10769,60 грн та надання послуг з доставки товару за актами прийому-передачі виконаних робіт: №323 від 31.08.2018 на суму 6700,00 грн, №329 від 03.09.2018 на суму 4368,50 грн, №335 від 05.09.2018 на суму 3700,00 грн, №340 від 06.09.2018 на суму 3815,50 грн, №345 від 10.09.2018 на суму 4085,00 грн, №351 від 11.09.2018 на суму 3815,50 грн, №353 від 12.09.2018 на суму 3700,00 грн, у межах договору поставки №13К від 19.07.2018 (до аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 11.04.2019 у справі № 904/2164/18).

По суті заявленого спору та позовних вимог суд зазначає наступне.

Договір поставки №13К віл 19.07.2018, з якого між сторонами виник спір, за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить ознаки як договору поставки, так і договору про надання послуг.

Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За нормами ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у 6 власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, як це передбачено ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У ст.530 Цивільного кодексу України вказується, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 4.2 договору оплата за договором здійснюється за фактом поставки не пізніше 20-ти календарних днів після отримання товару, на підставі виставленого рахунку.

Враховуючи, що відповідач свої зобов`язання за договором в повному обсязі та своєчасно не виконав, доказів протилежного суду не надав, то суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно звернувся до нього з позовними вимогами.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем 09.12.2019 добровільно сплачено основну заборгованість у розмірі 94938,59 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №178 та №179 від 09.12.2019, що призвело до зменшено позовних вимог за заявою від 12.12.2019.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочки з 03.10.2018 по 03.04.2019 у розмірі 17135,77 грн, 3% річних за загальний період прострочки з 03.10.2018 по 04.11.2019 у розмірі 3105,66 грн., інфляційні втрати за загальний період прострочки з 04.10.2018 по 04.11.2019 у розмірі 8354,60 грн.

Як зазначено в ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою.

За приписами ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) у розумінні ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У ч.2 ст.217 Господарського кодексу України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” унормовано, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст.3 названого Закону розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сплату договірної неустойки у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати товару сторони погодили у п. 6.3 договору

Розмір пені нараховано позивачем на загальну суму заборгованості у розмірі 94938,59 грн за період прострочення з 03.10.2018 по 03.04.2019, однак матеріалами справи підтверджується сума заборгованості у розмірі 94802,10 грн.

Враховуючи положення ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України та умови договору №13К від 19.07.2018, позивач вправі був нарахувати пеню за накладними №322 від 31.08.2018 на суму 25587,68 грн з 21.09.2018 по 21.03.2019, №328 від 03.09.2018 на суму 10769,60 грн з 24.09.2018 по 24.03.2019, №334 від 05.09.2018 на суму 10769,60 грн з 26.09.2018 по 26.03.2019, №339 від 06.09.2018 на суму 10769,60 грн з 27.09.2018 по 27.03.2019, №345 від 10.09.2018 на суму 10769,60 грн з 01.10.2018 по 01.04.2019; №350 від 11.09.2018 на суму 10769,60 грн з 02.10.2018 по 02.04.2019; №352 від 12.09.2018 з 03.10.2018 по 03.04.2019 на суму 10769,60 грн.

Проте суд не вправі з власної ініціативи змінювати період початку прострочення, які визначив позивач.

У зв`язку з цим, для забезпечення відповідності рішення суду по суті заявленого спору вимогам щодо законності, а також для уникнення порушення вимог щодо відповідності рішення вимогам матеріального і процесуального права, судом проведено уточнений розрахунок договірної неустойки, відповідно до якого стягненню з відповідача підлягають 15655,93 грн пені.

Уточнений розрахунок суду здійснено з урахуванням умов укладеного договору, встановлених судом фактичних обставин справи, визначених судом сум заборгованості, періодів прострочення з оплати отриманого товару за кожною окремою видатковою накладною відповідно до заявлених позивачем періодів нарахування пені, а також з дотриманням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України щодо обмеженого строку нарахування штрафних санкцій.

Отже, згідно з розрахунком суду пеню слід нараховувати за видатковою накладною №322 від 31.08.2018 на суму 25587,68 грн за період з 03.10.2018 по 21.03.2019, де пеня становить 4280,32 грн; за видатковою накладною №328 від 03.09.2018 на суму 10769,60 грн за період з 03.10.2018 по 24.03.2019, де пеня становить 1837,62 грн; за видатковою накладною №334 від 05.09.2018 на суму 10769,60 грн за період з 03.10.2018 по 26.03.2019, де пеня становить 1858,86 грн; за видатковою накладною №339 від 06.09.2018 на суму 10769,60 грн за період з 03.10.2018 по 27.03.2019, де пеня становить 1869,48 грн; за видатковою накладною №345 від 10.09.2018 на суму 10769,60 грн за період з 03.10.2018 по 01.04.2019, де пеня становить 1922,59; за видатковою накладною №350 від 11.09.2018 на суму 10769,60 грн за період з 03.10.2018 по 02.04.2019, де пеня становить 1933,22 грн; за видатковою накладною №352 від 12.09.2018 на суму 10769,60 грн за період з 03.10.2018 по 03.04.2019, де пеня становить 1943,84 грн.

Що стосується нарахованої позивачем пені за прострочення оплати відповідачем наданих послуг з доставки товару за актами приймання-передачі виконаних робіт, то суд зазначає наступне.

Судом досліджено положення укладеного сторонами договору та встановлено, що такий вид забезпечення виконання грошового зобов`язання, як сплата пені за час прострочення грошового зобов`язання із здійснення розрахунку за надані послуги з доставки бетону, сторони договору при його укладанні не встановили і як наслідок положення даного договору його не містять.

Пункт 6.3 договору, на підставі якого позивачем здійснено нарахування пені за прострочення відповідачем оплати наданих послуг з перевезення товару за атами прийому передачі виконаних робіт № 323 від 31.08.2018, № 329 від 03.09.2018, № 335 від 05.09.2018, № 340 від 06.09.2018, № 345 від 10.09.2018, № 351 від 11.09.2018, № 353 від 12.09.2018, містить лише такий вид забезпечення виконання грошового зобов`язання, як сплата пені за прострочення оплати товару.

Оскільки сторонами договору не встановлений такий вид забезпечення виконання грошового зобов`язання як пеня за час прострочення грошового зобов`язання щодо здійснення розрахунку за надані послуги з доставки бетону, то позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань щодо здійснення розрахунку за надані послуги з доставки бетону за актами-прийому передачі виконаних робіт є безпідставні, а тому задоволенню не підлягають.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 15655,93грн.

Крім договірної неустойки заявленими до стягнення з відповідача також є 8354,60 грн інфляційних втрат та 3105,66 грн 3% відсотків річних.

Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи встановлені судом обставини прострочення відповідача в частині оплати вартості товару та вартості послуг з доставки бетону у загальному розмірі 120389,78 грн (з яких відповідач 13.08.2019 оплатив вартість бетону у розмірі 25587,68 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 99 від 13.08.2019), позовні вимоги щодо стягнення 3% та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими.

Розрахунок інфляційних втрат позивачем проведено з 04.10.2018 по 04.11.2019 на суму боргу 94938,59 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення позивача до суду заборгованість відповідача становила 94802,10 грн (120389,78 грн - 25587,68 грн = 94802,10 грн).

За таких обставин, доцільним видається нарахування інфляційних втрат наступним чином: з 04.10.2018 (дата початку розрахунку, визначена позивачем) по 12.08.2019 на суму 94938,59 грн (сума боргу, визначена позивачем) та з 13.08.2019 по 04.11.2019 (дата кінця розрахунку, визначена позивачем) на суму 94 802,10 грн (сума боргу, підтверджена матеріалами справи станом на 13.08.2019). При цьому, суд зауважує, що позивач вправі був проводити зазначені нарахування за період з 03.10.2018 по 12.08.2019 на суму боргу в розмірі 120389,75 грн.

Відповідно до уточненого розрахунку, проведеного судом з урахуванням всіх обставин справи та визначених позивачем періодів і сум прострочення, розмір інфляційних втрат до їх стягнення з відповідача становить 7776,82, з яких: 6733,35 грн за період з 04.10.2018 по 12.08.2019 на суму боргу в розмірі 94938,59 грн та 1043,47 грн за період з 13.08.2019 по 04.11.2019 на суму боргу в розмірі 94802,10 грн.

Розрахунок 3 % річних позивачем проведено з 03.10.2018 по 04.11.2019 на суму боргу в розмірі 94938,59 грн.

Як вказувалося вище, матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення позивача до суду заборгованість відповідача становила 94802,10 грн (120389,78 грн - 25587,68 грн = 94802,10 грн), а не 94938,59 грн як зазначено позивачем у позові. За таких обставин, доцільним видається нарахування 3% річних наступним чином: з 03.10.2018 (дата початку розрахунку, визначена позивачем) по 12.08.2019 на суму 94938,59 грн (сума боргу, визначена позивачем) та з 13.08.2019 по 04.11.2019 (дата кінця розрахунку, визначена позивачем) на суму 94 802,10 грн (сума боргу, підтверджена матеріалами справи станом на 13.08.2019). При цьому, суд зауважує, що позивач вправі був проводити зазначені нарахування за період з 03.10.2018 по 12.08.2019 на суму боргу в розмірі 120389,75 грн.

Відповідно до уточненого розрахунку, проведеного судом з урахуванням всіх обставин справи та визначених позивачем періодів і сум прострочення, розмір 3 % річних до їх стягнення з відповідача становить 3104,72 грн (з яких: 2450,20 грн за період з 03.10.2018 по 12.08.2019 на суму боргу в розмірі 94938,59 грн та 654,52 грн за період з 13.08.2019 по 04.11.2019 на суму боргу в розмірі 94802,10 грн).

Враховуючи все викладене вище, позовні вимоги задовольняються частково в сумі 26537,47 грн (15655,93 грн пені, 3104,72 грн 3 % річних та 7776,82 грн інфляційних втрат), а судові витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених вимог відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, де закріплено, що у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До складу судових витрат ст.123Господарського процесуального кодексу України відносить судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи. При цьому, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як вказувалося вище позивач просить покласти на відповідача понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 1980,11 грн та витрати на правовому допомогу адвоката у сумі 10500,00 грн.

На підтвердження таких витрат суду подано платіжне доручення про сплату 1980,11 грн судового збору від 04.11.2019, договір про надання правової допомоги №311019 від 31.10.2019, акт виконаних робіт від 04.11.2019, рахунок №1 від 04.11.2019 на оплату в розмірі 10500,00 грн, платіжне доручення №1494 від 04.11.2019 на суму 10500,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд зменшити витрати на оплату правничої допомоги, що підлягають розподілу між сторонами, у зв`язку з їх не співмірністю. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що розмір витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору. Крім того, відповідач не погоджується з двома позиціями в акті виконаних робіт до договору про надання правової допомоги №311019 від 04.11.2019: 1) складення процесуальних документів, а саме претензії до Публічного акціонерного товариства “Київметробуд” про повернення боргу за договором поставки № 13К від 19.07.2018 та направлення її боржнику – 1000,00 грн, посилаючись на те, що жодної претензії на адресу відповідача не надходило; 2) супровід господарської справи у суді щодо стягнення боргу за договором поставки № 13К від 19.07.2018, у тому числі представництво у суді, складення процесуальних документів необхідність яких може виникнути під час виконання даного договору – 2000,00 грн., посилаючись при цьому на те, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що представництва та захисту інтересів позивача в суді (в тому числі і участі в судових засіданнях) адвокатом надано не було.

З наявних в матеріалах справи документів суд встановив, що 31.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю “Техноімпульс” в якості клієнта та Адвокатське бюро “Бражник і Партнери” уклали договір про надання правової допомоги №311019, за яким Адвокатське бюро зобов`язалося надати клієнту визначену цим договором правову допомогу, а клієнт зобов`язався сплатити винагороду Адвокатському бюро.

Відповідно до п.2.1 договору №311019 сторони узгодили, що Адвокатським бюро надається наступна правова допомога:

- усні, письмові консультації та роз`яснення з правових питань, що стосуються предмету договору, а саме: повернення боргу за договором поставки №13К від 19.07.2018, вартість 1000,00 грн;

- складення процесуальних документів, а саме: заяв, скарг, претензій до Публічного акціонерного товариства “Київметробуд” про повернення боргу за договором поставки №13К від 19.07.2018 та їх направлення боржнику, вартість 1000,00 грн;

- аналіз положень договору поставки №13К від 19.07.2018, додатків, ТТН, видаткових накладних на предмет стягнення боргу за цими документами, вартість 2000,00 грн;

- складання процесуальних документів, а саме: позовної заяви до Публічного акціонерного товариства “Київметробуд” про повернення боргу за договором поставки №13К від 19.07.2018, подання її до суду, вартість 4500,00 грн.;

- супровід господарської справи у суді щодо стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства “Київметробуд” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноімпульс” за договором поставки №13К від 19.07.2018, у тому числі представництво у суді, складення процесуальних документів, необхідність яких може виникнути під час виконання договору, вартість 2000,00 грн.

Адвокатське бюро “Бражник і Партнери” оформило ордер серії АЕ № 1008051 про надання правової допомоги у Господарському суді Київської області адвокатом Бражник Денисом Сергійовичем.

Між сторонами договору про надання правової допомоги було підписано акт виконаних робіт до договору №311019 від 04.11.2019, відповідно до якого було узгоджено перелік наданих послуг (виконаних робіт) та їх ціну.

04.11.2019 Адвокатське бюро “Бражник і Партнери” виставило позивачу рахунок на оплату послуг №1 на суму 10500,00 грн.

Рахунок оплачено позивачем 04.11.2019, що підтверджується платіжним дорученням №1494.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом 10 наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у своїй судовій практиці неодноразово вказував на те, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5-6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Наведену правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Як зазначалося вище, відповідач заперечує заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу та просить суд їх зменшити.

Суд зазначає про те, що в матеріалах справи міститься претензія про сплату боргу №38/10 від 25.10.2019, однак жодних документів про її направлення відповідачу позивачем не надано. Крім того, ця претензія датована раніше ніж було укладеного договір про надання правової допомоги та підписана керівником позивача, а отже, підтвердження про підготовку претензії про сплату боргу саме Адвокатським бюро не приймається судом до уваги. Крім того, суд зауважує, що спірні правовідносини сторін не передбачають обов`язкового досудового врегулювання, що також може слугувати підставою для виключення вартості претензійної роботи з розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, у разі її доведення.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд вважає, що чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом.

Відповідно до ч.1 ст.15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Суд відзначає, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04, п.269).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не включає до загальної суми, з якої має проводитися розрахунок судових витрат, суму, сплачену за складання та надсилання претензії (п.1.2 акту виконаних робіт ). У той же час, сума за п.1.5 акту виконаних робіт – 2000,00 грн (супровід господарської справи у суді, представництво у суді, складення процесуальних документів, необхідність яких може виникнути під час виконання договору про надання правової допомоги) підлягає зменшенню на 50% з урахуванням складення і подання до суду уточненої позовної заяви від 12.12.2019, адже такі дії підтверджуються здійснення певного юридичного супроводу, спрямованого на захист інтересів у суді після направлення позову. При цьому, суд враховує, що представництво інтересів товариства адвокат, на ім`я якого виписано ордер, безпосередньо і фізично не здійснював, адже справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Решту вчинених адвокатом юридично значимих дій у вигляді послуг для клієнта суд вважає правомірно заявленими до покладення з відповідача.

Дослідивши опис наданих послуг у решті розрахунку на суму 8500,00 грн, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиці правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, витраченим часом, обсягом цих послуг. Враховуючи викладене, визначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є дещо завищеними, належним чином не обґрунтованими та можуть становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Зважаючи на складність справи, надані послуги, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за належне зменшити їх розмір на 20% (8500,00 грн – 20% = 6800,00 грн).

Отже, розподіляючи судові витрати на оплату професійної правничої допомоги, суд розраховує їх пропорційно задоволеним вимогам та приймає за основу суму в розмірі 6800,00 грн, а тому з відповідача стягуються 6310,48 грн з оплати професійної правової допомоги відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з частковим задоволенням позову.

Інших судових витрат, для їх покладення на відповідача, позивач не заявив.

Таким чином, з огляду на часткове задоволення позову на користь позивача з відповідача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1782,71 грн та 6310,48 грн з оплати професійної правової допомоги.

Надмірно сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 59,11 грн може бути повернута з Державного бюджету України у разі надходження від Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноімпульс” належним чином оформленого клопотання з цього процесуального питання в порядку ст.7 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.73-80, 129, 166, 178, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноімпульс” до Публічного акціонерного товариства “Київметробуд” про стягнення 28596,03 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Київметробуд” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноімпульс” 15655 (п`ятнадцять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять) грн 93 коп. пені, 7776 (сім тисяч сімсот сімдесят шість) грн 86 коп. інфляційних втрат, 3104 (три тисячі сто чотири) грн 72 коп. 3 % річних, 1782 (одну тисячу сімсот вісімдесят дві) грн 71 коп. судового збору та 6310 (шість тисяч триста десять) грн 48 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Відмовити у задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноімпульс” до Публічного акціонерного товариства “Київметробуд” про стягнення 1479,84 грн пені, 577,78 грн інфляційних втрат та 0,94 грн 3% річних.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Техноімпульс” (50005, м. Кривий Ріг, вул. Ярослава Мудрого,48, ідентифікаційний код 32097622).

Відповідач: Публічне акціонерне товариство “Київметробуд” (08135, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Валентини Чайки, 16, ідентифікаційний код 01387432).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд Київської області протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Третьякова