Рішення № 87838132, 04.02.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.02.2020Справа № 910/17980/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Майсюри Володимира Олексійовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібратекс» (04655, м. Київ, Московський проспект, буд. 23, код 38799494)

про стягнення 4 115 340,77 грн,

Представники сторін:

від позивача Деяк В.Ю. (адвокат за ордером)

від відповідача Макаревич Я.М. (адвокат за ордером)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець Майсюра Володимир Олексійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібратекс» (далі - відповідач) про стягнення 4 115 340,77 грн за договором суборенди від 01.11.2014 (3 166 028,00 грн основного боргу, 723 948,40 грн інфляційних втрат, 225 364,37 грн 3% річних).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов вказаного вище договору в частині повноти та своєчасності внесення оплати за користування обладнанням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 23.01.2020.

У підготовчому засіданні, призначеному на 23.01.2020, оголошено перерву до 30.01.2020.

24.01.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про визнання поважними причин пропуску строку на подання доказів по справі та долучення до матеріалів справи документів.

У підготовче засідання, призначене на 30.01.2020, з`явились представники сторін, надали усні пояснення, вважали за можливе закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

Судом прийнято до розгляду клопотання позивача, подане 24.01.2020.

У судовому засіданні 30.01.2020, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, відповідно до ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 04.02.2020.

Представник позивача в судовому засіданні 04.02.2020 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у встановлений строк, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 04.02.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На виконання вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.2014 між Фізичною особою - підприємцем Майсюрою Володимиром Олексійовичем (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фібратекс» (суборендар, відповідач) був укладений договір суборенди № 01/11/14 (далі -договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець передає, а суборендар приймає в тимчасове платне користування лінію для виробництва і пакування серветок та вологих серветок (надалі - обладнання) на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 1.2 договору, найменування обладнання, яке передається суборендарю за цим договором, його комплектність, технічні характеристики та інші особливості визначаються в Акті прийому-передачі, який підписується сторонами.

Відповідно до п. 1.3-1.4 договору, орендодавець підтверджує, що йому на законних підставах належить право користування обладнанням та орендодавець має право на укладення цього договору на підставі умов договору оренди № 23986 від 31.10.2014.

Пунктом 2.1 договору визначено, що обладнання передається суборендарю на строк до 31.12.2016.

Обчислення строку суборенди обладнання починається з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі такого обладнання та завершується датою повернення обладнання орендодавцю та підписання відповідного Акту прийому-передачі (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 4.1 договору розмір орендної плати за користування обладнанням складає 200 000,00 грн за місяць без ПДВ.

Сторони узгодили в п. 4.2 договору, що орендна плата нараховується щомісяця, за кожен день перебування обладнання у користуванні суборендаря.

Суборендар зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за який вноситься орендна плата (п. 4.3 договору).

Відповідно до умов п. 4.7-4.8 договору, орендодавець до 5-го числа кожного місяця, наступного за яким були надані послуги суборенди, направляє суборендарю поштою чи кур`єром оригінал Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) в двох примірниках на адресу суборендаря, визначену цим договором. Суборендар зобов`язаний підписати та повернути орендарю один підписаний примірник (оригінал) Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) до 20-го числа місяця, наступного за яким були надані послуги. У випадку неповернення підписаного Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) і відсутності письмової мотивованої відмови суборендаря від підписання цього Акту, такий Акт вважається визнаним суборендарем, а послуга вважається прийнятою у повному обсязі.

За умовами п. 5.1 договору, суборендар повинен повернути обладнання в день закінчення строку суборенди, визначений в Акті прийому-передачі або в інший строк, визначений цим договором.

Пунктом 11.1 договору визначено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2016. Якщо на відповідну дату зобов`язання будь-якої із сторін залишаються невиконаними, відповідні положення цього договору продовжують діяти до моменту повного виконання сторонами їх зобов`язань.

На виконання умов договору позивач за Актами прийому-передачі обладнання № 1 від 01.11.2016 (додаток №1 до договору), № 2 від 31.12.2018 (додаток № 2 до договору) передав відповідачу обумовлене договором обладнання згідно визначених в актах переліку та кількості, факт прийняття в оренду цього обладнання засвідчено підписом відповідача на вказаних актах.

Після підписання договору сторонами додатковими угодами були внесені зміни до п. 4.1 договору щодо розміру орендної плати, зокрема, додатковою угодою від 25.12.2014 узгоджено у зв`язку з сезонністю бізнесу суборендаря та початком господарської діяльності розмір орендної плати за користуванням обладнанням 100 000,00 грн за місяць без ПДВ, що діє у період з 01.01.2015 по 31.03.2015 (пільговий період), у зв`язку з закінченням цього періоду орендна плата становить 200 000,00 грн. додатковими угодами від 01.01.2016, 01.01.2017, 01.01.2018 зменшено розмір орендної плати з 01.01.2016 до 100 000,00 грн за місяць без ПДВ, додатковою угодою від 01.10.2018 встановлено, що розмір орендної плати за користуванням обладнанням з 01.10.2018 становить 15 000,00 грн за місяць без ПДВ.

Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначає, що відповідач, всупереч умовам договору, не сплатив у повному обсязі плату за користуванням майном у період з 30.11.2014 по 31.12.2018, у зв`язку з чим заборгованість відповідача становить 3 166 028,00 грн. За прострочення виконання відповідачем зобов`язань позивачем нараховано до стягнення 723 948,40 грн інфляційних втрат, 225 364,37 грн 3% річних.

Розглядаючи даний спір, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Положеннями ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України на орендаря покладений, зокрема, обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що за умовами договору субпідряду № 01/11/14 від 01.11.2014 відповідач зобов`язався щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, сплачувати орендну плату у визначеному розмірі, прийняття послуг сторонами засвідчується підписанням кожного місяця Акту здачі-приймання (надання послуг).

Відповідно до копій долучених до позову та наданих позивачем Актів здачі-приймання (надання послуг) за договором за період з листопада 2014 року по грудень 2018 року, які підписані та скріплені печатками як орендодавця, так і суборендаря без зауважень, позивачем було надано послуги оренди, а відповідачем прийнято надані послуги на суму 5 845 000,00 грн.

Згідно з банківськими виписками відповідач своє зобов`язання щодо розрахунку за користування майном виконав частково, сплативши за вказаний період грошові кошти на загальну суму 2 678 972,00 грн.

Таким чином, відповідно до розрахунку позивача, у відповідача виникла заборгованість за надані послуги суборенди обладнання, що залишились неоплаченими, а саме за період з 15.04.2016 по 13.12.2019 на загальну суму 3 166 028,00 грн.

Відповідач факту отримання послуг та наявності заборгованості у заявленій сумі жодними доказами не спростував, доказів оплати заявленої до стягнення суми боргу не надав.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки заборгованість відповідача зі сплати орендних платежів у розмірі 3 166 028,00 грн належним чином доведена, доказів сплати відповідачем вказаної суми у строки, встановлені договором матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення вказаної суми.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Позивачем у поданому у позовній заяві розрахунку заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахування яких здійснено по кожному акту виконаних робіт (наданих послуг) за період користування майном з березня 2016 року по грудень 2018 року, допущено помилки, зокрема не враховано положення п.4.3 договору щодо настання строку оплати та відповідно прострочення, не враховано часткові оплати у заявлені періоди, не зазначено, які суми з часткових оплати зараховуються до попередніх та/або поточних платежів .

Зокрема, визначене у п. 4.3 договору зобов`язання відповідача здійснити оплату орендної плати не пізніше 15 числа місяця наступного, за який вноситься орендна плата, свідчить про обов`язок оплати до 15 числа включно, і відповідно прострочення настає з 16 числа місяця, наступного, за який вноситься орендна плата, а не з 15 числа місяця, як вказує у розрахунку позивач.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем інфляційних втрат та 3% річних у межах періодів прострочення та з урахуванням безпідставного нарахування позивачем індексу інфляції та 3% річних за період, коли строк оплати не настав, врахувавши від`ємні значення індексу інфляції, а також періоди прострочення, у які виключається застосування відповідальності у вигляді стягнення інфляційних втрат з огляду на часткові оплати відповідача, судом встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення 723 948,40 грн інфляційних втрат. Вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково на суму 132 404,30 грн.

Відповідач письмового відзиву, контррозрахунку заявлених вимог не надав, наявність заборгованості поясни відсутністю грошових коштів.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача боргу в розмірі 3 166 028,00 грн, 3% річних у розмірі 132 404,30 грн. В решті суми позовних вимог суд відмовляє у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібратекс» (04655, м. Київ, Московський проспект, буд. 23, код 38799494) на користь Фізичної особи - підприємця Майсюри Володимира Олексійовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ) борг у розмірі 3 166 028,00 грн (три мільйони сто шістдесят шість тисяч двадцять вісім грн 00 коп.), 3% річних у розмірі 132 404,30 грн (сто тридцять дві тисячі чотириста чотири грн 30 коп) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 49 476,49 грн (сорок дев`ять тисяч чотириста сімдесят шість грн 49 коп.).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 26.02.2020.

Суддя О.Г. Удалова