Ухвала суду № 87832023, 24.02.2020, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/565/20

4-с/583/8/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Ільченко В.М.

за участі секретаря Верби Н.О.

заявниці ОСОБА_1

її представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 скаргу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: Лебединський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (Україна, Сумська область, м. Лебедин, пл. Соборна, 29), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), орган опіки та піклування Охтирської районної державної адміністрації Сумської області в особі служби у справах дітей (Україна, Сумська область, м. Охтирка, вул. Київська, 1) на постанову державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судових рішень,

УСТАНОВИВ:

14.02.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просить поновити строк звернення до суду зі скаргою; визнати незаконною та скасувати постанову від 30.01.2015 державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лебединського міськрайонного управління юстиції Сумської області Задорожного С.О. про закінчення виконавчого провадження №35960190 з примусового виконання виконавчого листа від 21.12.2012 по справі №1813/5712/2012.

Свої вимоги мотивує тим, що на виконанні ВДВС Лебединського міськрайонного управління юстиції Сумської області, правонаступником якого наразі є Лебединський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), з грудня 2012 року знаходився виконавчий лист від 21.12.2012 по справі №1813/5712/2012, виданий Охтирським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення на її користь з ОСОБА_3 аліментів в розмірі ј частини від усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягування з 26.11.2012. В січні 2015 року до неї звернувся її колишній чоловік ОСОБА_3 з проханням тимчасово припинити стягнення аліментів у зв`язку з погіршенням його фінансового стану. Як варіант пропонувалось вирішити питання про повернення виконавчого листа, який дозволяв в будь-який час повернутися до примусового виконання рішення суду. Погодившись на таку пропозицію, вона підписала відповідну заяву, текст якої зі слів ОСОБА_3 було погоджено з державним виконавцем. Надходження аліментів після цього припинилось, хоча документів від органів виконавчої служби з цього приводу вона не отримувала. З плином часу дочка подорослішала, змінились фінансові можливості заявниці, що спонукало її звернутися за правничою допомогою з метою відновлення виплати аліментів. 23.01.2020 вона уклала договір з адвокатом про надання правничої допомоги, яким було з`ясовано, що виконавче провадження було закінчено відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 та ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на момент прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови. Як на підставу закінчення виконавчого провадження державний виконавець посилається на заяву стягувача від 23.01.2015 про повну сплату коштів до повноліття дитини. Вважає таке рішення державного виконавця протиправним, оскільки стягнення аліментів вирізняється періодичністю, мінливим характером розміру аліментів, що підлягає стягненню, а відтак відсутністю можливості визначення наперед остаточної суми грошових коштів, що підлягають сплаті, а отже і висновку щодо фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. СК України передбачає лише одну обставину, з якою може бути пов`язане припинення права на аліменти, а саме набуття права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України). Такий варіант вирішення питання щодо утримання батьками дитини передбачає дотримання певних процедур, як то укладення нотаріально посвідченого договору, дозвіл органу опіки та піклування. Матеріали справи (№1813/5712/2012) та виконавчого провадження не містять вказівок на виконання цих приписів законодавства. Оскаржувану постанову державним виконавцем прийнято на підставі заяви стягувача, хоча за простою заявою стягувача можливо було лише повернення виконавчого листа стягувачу відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Закінчення ж виконавчого провадження з ініціативи стягувана відбувалось внаслідок або визнання судом відмови стягувана від примусового виконання рішення суду або визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання. Обидва способи закінчення виконавчого провадження передбачають оцінку судом законності такого рішення стягувача, а також дотримання прав та інтересів неповнолітньої дитини. Матеріали справи (№1813/5712/2012) не містять доказів ухвалення судом відповідних рішень. Зазначає, що вищенаведені обставини свідчать про поважність причин пропуску строку з даною скаргою.

Заявниця та її представник в судовому засіданні вимоги скарги підтримали та просили задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши пояснення заявниці та її представника, проаналізувавши матеріали справи, дійшов такого висновку.

З матеріалів цивільної справи №1813/5712/2012 вбачається, що рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10.12.2012 з ОСОБА_3 стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею повноліття, починаючи стягування аліментів з 26.11.2012 та сплачувати матері дитини – ОСОБА_1 .

На виконання вказаного судового рішення 21.12.2012 був виданий виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження №35960190.

30.01.2015 державним виконавцем органу державної виконавчої служби Лебединського міськрайонного управління юстиції Задорожним С.О. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження №35960190 відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», із зазначенням про надходження заяви стягувача від 23.01.2015 про повну сплату коштів до повноліття дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України (в редакції, яка діяла на час винесення рішення суду) за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною 1 ст. 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

У п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (1999 року), що діяв на час виконання судового рішення та винесення оспорюваної постанови (далі – Закон №606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом №606-XIV та Інструкцією з організації примусового виконання рішень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі – Інструкція №512/5).

Згідно з ч. ст. 22 Закону №606-XIV рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред`явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Підстави закінчення виконавчого провадження передбачені ст. 49 Закону №606-XIV.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Пунктом 7.21 Розділу VІІ Інструкції №512/5 визначено, що державний виконавець закінчує виконавче провадження про стягнення аліментів після закінчення передбаченого законом строку їх стягнення за умови, що сума аліментів стягнена в повному обсязі. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до виконавчого листа №1813/5712/2012, який був повернутий до суду в лютому 2015 року, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовим рішенням присуджено до досягнення останньою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Розмір аліментів визначено у частці від доходу боржника ОСОБА_3 , а не у твердій грошові сумі. У виконавчому листі не визначено, яка загальна сума аліментів підлягає до стягнення з ОСОБА_3 .

Отже, розрахувати розмір аліментів, який підлягає до стягнення з боржника за весь період до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 неможливо, оскільки не відомо який дохід буде у ОСОБА_3 у майбутньому та який розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку буде встановлено законом.

Крім того, строк стягнення аліментів за виконавчим листом №1813/5712/2012 від 10.12.2012 станом на день винесення оскаржуваної постанови, а саме станом на 30.01.2015, не закінчився.

Таким чином, заява ОСОБА_1 від 23.01.2015 не є підставою для закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону №606-XIV, оскільки вона не є доказом фактичного повного виконання в повному обсязі рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку ОСОБА_3 до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону №606-XIV та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, в редакції чинній на даний час, завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, державним виконавцем були порушені вимоги чинного на той час законодавства. Крім того, закінчення виконавчого провадження без можливості його відновлення суперечать інтересам неповнолітньої ОСОБА_4 .

Згідно зі ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За таких обставин та з метою захисту прав та інтересів неповнолітньої дитини, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення процесуального строку для подання скарги та скасування оскаржуваної постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 180, 181, 183 СК України, ст.ст. 1, 2, 11, 22, 49, 50 Закону України 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження», ст. 40 Закону України №1404-VIII від 02.06.2016 «Про виконавче провадження», ст.ст. 4, 5, 12, 13, 447-451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк для подання скарги.

Скаргу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на постанову державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судових рішень - задовольнити.

Скасувати постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Лебединського міськрайонного управління юстиції Сумської області від 30 січня 2015 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 35960190 з примусового виконання виконавчого листа від 21 грудня 2012 року у справі № 1813/5712/2012, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд Сумської області протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 26 лютого 2020 року.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області В.М. Ільченко