Постанова № 8783156, 05.03.2010, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2010 р.                               Справа № 2а-3349/09/0970

м. Івано-Франківськ

          Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

          головуючого судді Лучко О.О.,

          при секретарі Круглій О.М.,

          за участю сторін:

представника позивача : не з"явився,

представника відповідача: Анрейко В.М.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

          за позовом: Приватного підприємства Фірма "МІО", вул. Грушевського, 52,смт. Богородчани,Богородчанський район, Івано-Франківська область,77700

          до відповідача: Державної податкової інспекції в Богородчанському районі, вул. Шевченка, 64,смт. Богородчани,Богородчанський район, Івано-Франківська область,77701

          про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.11.2009 р. № 0000462301/0,-

ВСТАНОВИВ:

08 грудня 2009 року приватне підприємство Фірма “Міо” звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ в Богородчанському районі про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000462301/0 від 26.11.2009 року, яким визначено податкове зобов”язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 51120 грн., за штрафними санкціями - 28998,50 грн. за порушення п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.11.3 ст.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, протиправно, в порушення норм ст. 19 Конституції України, ст.ст.10,11 Закону України “Про державну податкову службу”, ст.ст.204, 215 ЦК України, визначено податкове зобов”язання по податку на прибуток за 1 квартал 2009 року через визнання укладених договорів про надання послуг від 03.01.2009р. та 01.09.2008р. удаваними і нікчемними.

Представник позивача в судове засідання не з”явився, на адресу суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Позов підтримав повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та зазначив, що позивачем завищено скориговані валові витрати за 1 квартал 2009 року на суму 51 120 грн. за рахунок включення до складу валових витрат витрат на інформаційно-консультаційні послуги та юридичні послуги згідно договорів, укладених з СПД Омельчук А.М. та з СПД Жук О.М., на підставі відповідних актів прийому-передачі виконаних робіт. Таке завищення валових витрат призвело до зменшення належних до сплати в бюджет платежів з податку на прибуток. Вважає дані договори удаваними, нікчемними, такими, що укладені без наміру створення реальних правових наслідків, а, отже фіктивними. Так, в договорі від 03.01.2009 року зазначено номер та серію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності Омельчук О.М., яке на час укладення договору ще не було видане (дата його видачі зазначена 02.03.2009 року). Крім цього, позивачем до складу валових витрат в 1 кварталі 2009 року віднесено 150000 грн. відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 05.01.2009 року, який складений на підставі договору про надання юридичних послуг від 01.09.2008 року між позивачем та приватним підприємцем Жук О.М. Складений акт приймання-передачі наданих послуг не відповідає умовам договору, оскільки згідно останнього вартість послуг повинна складати 100000грн. (25000 грн. х 4 місяці), а в акті приймання-передачі наданих послуг визначено суму 150000 грн., яку включено до складу валових витрат підприємства. Зазначив, що за період з 01.09.2008 року по 31.12.2008 року позивач господарської діяльності не здійснював, а тому дані витрати не можуть бути включені до складу валових витрат. В зв”язку з наведеним просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 13.11.2009 року ДПІ в Богородчанському районі проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства суб’єктом господарської діяльності – приватним підприємством Фірма “Міо”за період з 01.07.2006 року по 30.06.2009 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки №986/23/30618919 від 13.11.2009 року, згідно якого встановлено порушення позивачем пунктів п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.11.3 ст.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. №334/94-ВР, а саме: заниження податку на прибуток на загальну суму 51120 грн. за перший квартал 2009 року.

Відповідачем на підставі даного акту перевірки 26.11.2009 року прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податкових зобов”язань по податку на прибуток в розмірі 51 120 грн. та застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції в розмірі 28 998,50грн.

У 10-денний термін з дня отримання зазначеного податкового повідомлення-рішення позивачем дану заборгованість не погашено.

Судом встановлено, що спір виник стосовно відображення підприємством показників валових витрат у поданих деклараціях з податку на прибуток за перший квартал 2009 року шляхом включення до складу валових витрат витрат з надання інформаційно-консультаційних та юридичних послуг згідно укладених договорів з суб”єктом підприємницької діяльності Омельчук А.М. (договір від 03.01.2009 року) та з суб”єктом підприємницької діяльності Жук О.М. (договір від 01.09.2008року ) та відповідних актів прийому-передачі виконаних робіт.

Згідно ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Законом України “Про систему оподаткування” визначено види податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються на території України. Відповідно до п.3 ч.1 ст.9 Закону України “Про систему оподаткування” платник податків повинен сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлений законом термін.

Обов”язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов”язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов”язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Відповідно до п.3.1 ст.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно із п.4.1 ст.4 даного Закону валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до п.5.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п.5.2.1, п.5.2 ст. 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв”язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг і охороною праці), у тому числі витрати з придбання електричної енергії.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов”язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону).

Для цілей Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Податковий період починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду (п. 11.1. ст.11 цього Закону).

Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.1 ст.11 вказаного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно акту перевірки 13.11.2009 року №986/23/30618919 та пояснень представника відповідача встановлено, що протягом періоду з 01.09.2008 року по 31.12.2008 року позивачем не здійснювалось господарської діяльності, про що свідчить подана позивачем податкова звітність та представлені для перевірки первинні документи.

Стосовно включення до складу валових витрат витрати за отримані інформаційно-консультаційні роботи від приватного підприємця Омельчук А.М. згідно договору, укладеного 03.01.2009 року між ним та ПП Фірма «Міо», суд встановив наступне.

Щодо посилання представника відповідача на недійсність договору, укладеного між ПП Фірма «Міо»та ПП Омельчук А.М., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п”ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

При цьому, суд зазначає, що в договорі містяться певні розбіжності, а саме: в тексті даного договору вказано номер та серію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Омельчук Алли Миколаївни, яке було видане тільки 02.03.2009 року, а договір укладений 03.01.2009 року. Однак, судом встановлено, що державного реєстрація даного суб’єкта підприємницької діяльності була проведена 10.03.2006 року, а 02.03.2009 року проведено заміну свідоцтва про її державну реєстрацію у зв’язку із зміною місця проживання фізичної особи-підприємця.

Однак, суд не погоджується з твердженням податкового органу про недійсність, фіктивність даної угоди та приходить до висновку про відсутність підстав для визнання даного правочину недійсним.

Як встановлено судом, предметом даного договору було надання послуг з проведення інформаційно-консультаційних робіт за напрямками, що стосуються господарської діяльності підприємства. При цьому оплата винагороди за надані послуги повинна здійснюватися у розмірі суми згідно акту виконаних робіт після затвердження та підписання.

Суд приймає до уваги посилання позивача на п.п.11.2.1 п.11.1 ст.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якої датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

При цьому суд зазначає, що згідно акту прийому-передачі виконаних робіт приватним підприємцем Омельчук А.М. за період з січня 2009 року по березень 2009 року було надано інформаційно-консультаційних послуг позивачу на суму 250000 грн. А оплата у розмірі 5000 грн. була здійснена тільки 05.05.2009 року, а не після підписання акту приймання-передачі виконаних робіт 31.03.2009 року.

А тому дії відповідача щодо донарахування позивачу зобов’язань по податку на прибуток підприємств є правомірним.

Стосовно включення до складу валових витрат витрати, пов’язані із наданням юридичних послуг згідно договору, укладеного 01.09.2008 року між ПП Фірма «Міо»та приватним підприємцем Жук О.М., суд встановив наступне.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п”ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У зв’язку з цим суд не погоджується з твердженням податкового органу про недійсність, фіктивність даної угоди та приходить до висновку про відсутність підстав для визнання даного правочину недійсним.

При цьому суд зазначає, що відповідно до умов даного договору приватний підприємець Жук О.М. надає ПП фірма “Міо” юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором. За виконану роботу замовник перераховує виконавцю згідно акту прийому-передачі наданих послуг кошти в розмірі 25000 грн. кожний місяць. Розрахунки за виконану роботу здійснюються замовником не пізніше 60-ти календарних днів після підписання даного акту.

Договір укладений на строк з 01.09.2008 року по 01.09.2009 року. Згідно акту прийому-передачі наданих юридичних послуг, приватний підприємець Жук О.М. надав юридичні послуги позивачу за період з вересня по грудень 2008 року (чотири місяці) на суму 150000 грн. Однак, згідно договору повинен був отримати не пізніше 60-календарних днів з дня підписання акту приймання –передачі тільки 100000 грн. (25000 грн. х 4 місяці). Такий акт підписаний сторонами 05.01.2009 року, а відтак оплата повинна була бути проведена до 06.03.2009 року. Згідно платіжних доручень №53 та №54 від 14.05.2009 року ПП Жук О.М. отримала від позивача відповідно 2820 грн. та 4500 грн., а згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №27 від 21.05.2009 року –3876 грн., а всього на загальну суму 11190 грн. Інших доказів проведення розрахунків з ПП Жук О.М. позивач не надав. Крім того, підтвердження факту отриманих юридичних послуг позивач також не надав.

Суд приймає до уваги посилання позивача на п.п.11.2.1 п.11.1 ст.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якої датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Однак зазначає, що протягом податкового періоду - першого кварталу 2009 року –позивач 05.01.2009 року підписав акт приймання-передачі наданих послуг і згідно договору протягом 60-ти днів з дня підписання акту приймання-передачі наданих послуг повинен був здійснити розрахунки з ПП Жук О.М. за виконану роботу (тобто до 06.03.2009 року). Таким чином, віднесення до валових витрат витрати за отримані послуги від ПП Жук О.М. по даті фактичного отримання ПП фірмою «Міо»результатів послуг судом оцінюється критично, оскільки в даному податковому періоді позивач повинен був провести оплату цих послуг відповідно до умов договору, а така оплата була здійснена в розмірі 11190 грн. тільки в травні 2009 року, а відтак підстав для віднесення до валових витрат в розмірі 150000 грн. у 1 кварталі 2009 року у позивача не було.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правомірність дій ДПІ в Богородчанському районі в частині донарахування податку на прибуток відповідно до зазначеної угоди .

В підпункті “б” пункту 4.2.2. статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-III від 21.12.2000р. зазначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 даного Закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу. Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.( п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Згаданого Закону).

Згідно ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків) Крім цього, повинні здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Перевірка ПП Фірма «Міо»проводилась згідно плану-графіка проведення документальних перевірок суб’єктів підприємницької діяльності ДПІ в Богородчанському районі на 4 квартал 2009 року. Керівник ПП Фірма «Міо»Макар І.О. згідно повідомлення №10/10/23 від 06.10.2009 року був повідомлений про проведення виїзної планової документальної перевірки підприємства, про що свідчить його підпис у розписці. Посадові особи ДПІ в Богородчанському районі приступили до проведення перевірки на підставі направлення на проведення перевірки.

Таким чином, порушень з боку відповідача щодо підстав та порядку проведення планової перевірки судом встановлено не було.

За змістом ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог п.3 ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно положення ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке прийняте відповідачем обґрунтовано, на виконання покладених на нього функцій, в межах своєї компетенції, відповідає дійсним обставинам справи, а тому є повністю підставним та не може бути визнане судом недійсним.

          На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

                                                  ПОСТАНОВИВ:

          В задоволенні позову відмовити повністю.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України про апеляційне оскарження постанови подається заява протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

          Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-денний строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                      Лучко О.О.

Постанова складена в повному обсязі 11.03.10 року.