Рішення № 87830301, 26.02.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2020 року м. Київ № 640/20270/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити переведення ОСОБА_1 з раніше призначеної пенсії на пенсію державного службовця;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 з 31.08.2019 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 30.08.2019 № 212/17-927-182;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України здійснити негайне виконання рішення судового рішення в частині виплати ОСОБА_1 пенсію державного службовця в межах суми платежу за один місяць;

- встановити судовий контроль за виконанням Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві винесеного рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має стаж роботи на посаді державної служби, що дає йому підстави для призначення пенсії відповідно до пункту 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до матеріалів пенсійної справи позивач не має 20 років стажу роботи на різних посадах, віднесених до категорій посад державної служби. Зокрема, зауважив, що відповідачем не враховано до стажу державного службовця період навчання позивача в Дипломатичній академії України при Міністерстві закордонних справ України. Отже, право на переведення з пенсії за віком на пенсію відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у позивача відсутнє, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивач скористався своїм правом та надав відповідь на відзив відповідача, відповідно до якого зазначив, що відповідачем жодним чином не спростовано доводи позивача про наявність у нього права на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 15-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 отримує пенсію за віком та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

30 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії, у якій просив перевести його з пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с. 15).

До вказаної заяви позивачем були додані документи, що свідчать про стаж державної служби, довідку про заробітну плату та копію трудової книжки, що підтверджується розпискою-повідомленням від 30.08.2019 № 6866 (а.с. 60).

Розглянувши заяву позивача та додані до неї матеріали, відповідач прийняв рішення від 30.09.2019 № 315, яким відмовив у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с.58).

Відмовляючи у переведенні на інший вид пенсії, відповідач виходив з того, що ОСОБА_1 не має відповідного стажу, що дає право на призначення пенсії згідно з Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.

З трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 судом встановлено, що

- у період з 20.09.1995 по 01.09.1996 позивач працював на посаді першого секретаря Посольства України в Японії;

- у період з 01.09.1996 по 30.06.1998 позивач перебував на навчанні у Дипломатичній академії України при Міністерстві закордонних справ України;

- у період з 22.06.1998 по 06.07.1988 позивач працював на посаді радника відділу аналізу, планування та організації роботи консульської служби Консульського управління;

- у період з 07.07.1998 по 02.09.2001 позивач працював на посаді першого секретаря Посольства України в Японії;

- у період з 03.09.2001 по 27.01.2003 позивач працював на посаді радника відділу Країн АТР П`ятого територіального управління Департаменту двостороннього співробітництва;

- у період з 28.01.2003 по 01.09.2003 позивач працював на посаді начальника відділу Країн АТР П`ятого територіального управління Департаменту двостороннього співробітництва;

- у період з 02.09.2003 по 24.02.2004 позивач працював на посаді заступника начальника управління - начальника відділу країн Азіатського Тихоокеанського регіону цього ж управління;

- у період з 25.02.2004 по 29.10.2005 позивач працював на посаді радника Посольства України в Республіці Корея на час довготермінового відрядження;

- у період з 30.10.2005 по 06.10.2009 позивач працював на посаді в.о. заступника начальника Управління генеральної інспекції - начальника відділу інспектування дипломатичної служби;

- у період з 07.10.2005 по 31.03.2010 позивач працював на посаді в.о. заступника начальника Управління генеральної інспекції - начальника відділу інспектування дипломатичної служби;

- у період з 01.04.2010 по 31.10.2011 позивач працював на посаді заступника начальника Управління генеральної інспекції - начальника відділу інспектування дипломатичної служби;

- у період з 01.11.2011 по 20.06.2012 позивач працював на посаді начальника відділу країн Далекого Сходу управління країни Центральної, Південної та Південно-Східної Азії; Далекого Сходу та Океанії Четвертого територіального департаменту;

- у період з 21.06.2012 по 17.09.2012 позивач працював на посаді в.о. заступника директора департаменту - начальником відділу країн Далекого Сходу Управління країн Центральної, Південної та Південно-Східної Азії;

- у період з 18.09.2012 по 22.04.2014 позивач працював на посаді заступника директора департаменту АПР Кавказу та Африки - начальником відділу країн Далекого Сходу Управління країн Центральної, Південної та Південно-Східної Азії;

- у період з 23.04.2014 по 07.09.2014 позивач працював на посаді заступника директора департаменту АПР Кавказу та Африки - начальником управління країн Близького Сходу та Африки;

- у період з 08.09.2014 по 30.05.2015 позивач працював на посаді Посла з особливих доручень відділу країн Близького Сходу департаменту країн Близького та Середнього Сходу та Африки;

- у період з 31.05.2015 по 11.05.2016 позивач працював на посаді Надзвичайного і Повноважного Посла України у Федеративній Республіці Нігерія ;

- у період з 12.05.2016 по 10.10.2016 позивач працював на посаді Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Гана та Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Бенін;

- у період з 11.10.2016 позивач працює на посаді Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Сьєрра-Леоне.

В оспорюваній відмові відповідач стверджує про те, що період навчання позивача в Дипломатичній академії України при МЗС України - не зараховується до стажу державної служби, що не дає право на призначення пенсії за віком з урахуванням положень пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (а.с. 16).

З`ясовуючи, чи має позивач право на призначення пенсії відповідно до положень Закону України «Про державну службу», суд виходив з наступного.

01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі також Закон №889-VIII).

Відповідно до пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, з набранням чинності вказаного закону втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII.

Пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі також Закон № 3723-XII), на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Механізм обчислення стажу державної служби визначено у Порядку обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), що був чинний у період чинності Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII.

Відповідно до пункту 2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Суд зазначає, що спеціальним законом, що визначає правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України, як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу працівників дипломатичної служби України є Закон України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 № 2728-III .

Згідно зі статтею 1 вказаного Закону дипломатичний службовець - громадянин України, який займає дипломатичну посаду в органі дипломатичної служби, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням дипломатичних або консульських функцій, а також дотримується принципів дипломатичної служби.

Відповідно до Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1997 №499-р «Про упорядкування пенсійного забезпечення працівників закордонних установ України» посади працівників дипломатичної установи, які працюють в закордонних дипломатичних установах України, прирівнюються до відповідних категорій посад державних службовців.

Статтею 31 Закону України «Про дипломатичну службу» встановлено, що умови оплати праці посадових осіб дипломатичної служби встановлюються відповідно до цього Закону, Закону України «Про державну службу» та інших актів законодавства України.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про дипломатичну службу» фінансування і матеріально-технічне забезпечення органів дипломатичної служби здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (втратила чинність 01.05.2016) та потім пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, встановлено зарахування до стажу державної служби, зокрема, часу перебування на посадах працівників дипломатичної служби.

Виходячи з системного аналізу положень Закону № 889-VIII та статті 37 Закону № 3723-ХІІ, суд дійшов висновку, що із набранням чинності Законом № 889-VIII державні службовці втратили право на призначення спеціальних пенсії та отримали право на призначення пенсій на загальних підставах, тобто відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом із цим законодавцем передбачено виключення для тих осіб, які станом на 01.05.2016 мають не менш як 20 років стажу на посадах державної служби, незалежно від того, чи займали такі особи станом на 01.05.2016 посади державної служби. Для такої категорії осіб збережено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок (страхові внески).

Аналіз положень Закону України «Про дипломатичну службу», постанов Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 та від 25.03.2016 № 229, якими були затверджені Порядки обчислення стажу державної служби, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.1997 №499-р «Про упорядкування пенсійного забезпечення працівників закордонних установ України» свідчить, що посадові особи дипломатичної служби, є державними службовцями зі спеціальним статусом, тому період проходження служби в дипломатичних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Отже, період роботи позивача з 20.09.1995 по 01.09.1996 та з 22.06.1998 по 01.05.2016 на різних посадах дипломатичної служби становить 20 років 7 місяців 11 днів та зараховується до стажу державної служби, що дає право на пенсію відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».

Що стосується доводів позивача щодо необхідності врахування періоду навчання позивача з 01.09.1996 по 30.06.1998 у Дипломатичній академії України при Міністерстві закордонних справ України до стажу державної служби, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що станом на період навчання позивача з 01.09.1996 по 30.06.1998 на денному відділення у Дипломатичній академії України при МЗС України з присвоєнням дипломатичного рангу - другого секретаря першого класу та в подальшому - першого секретаря першого класу, діяла постанова Кабінету Міністрів України «Про Дипломатичну академію України при Міністерстві закордонних справ» від 20.07.1997 № 779, якою затверджено Статут Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ (далі - Статут).

Згідно із пунктом 1 Статуту Дипломатична академія України при МЗС є головним вищим закладом освіти у системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів для роботи у сфері міжнародних відносин.

Відповідно до пункту 25 Статуту встановлено, що час навчання в Академії зараховується слухачам, аспірантам і докторантам до загального трудового стажу, а також, якщо вони до навчання в Академії працювали на державній службі, - до стажу державної служби.

Як убачається із записів трудової книжки позивача, ОСОБА_1 до навчання в Академії працював на посаді першого секретаря Посольства України в Японії, що з урахуванням положень Закону України «Про дипломатичну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.09.1997 № 499-р «Про упорядкування пенсійного забезпечення працівників закордонних установ України» прирівнюється до відповідної посади державної служби, а тому має враховуватись до стажу державної служби позивача весь період навчання.

Що стосується доводів позивача щодо необхідності врахування періоду наукової роботи, що набутий в державних установах, організаціях, закладах до стажу державної служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (чинного на момент перебування на державній службі позивача та на час її припинення), до стажу державної служби включається також стаж наукової роботи, набутий в державних установах, організаціях, закладах на посадах, визначених переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 №257, незалежно від наявності перерв у роботі.

Переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників державних підприємств, установ, організацій, перебування на яких дає право на призначення пенсій та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.1999 № 923 до таких віднесено посади керівника (ректора, начальника) державного вищого навчального закладу або державного закладу післядипломної освіти (їх філій); заступника керівника (ректора, начальника) з основних напрямів діяльності установи; завідувача, професора, доцента, старшого викладача, асистента кафедри (курсів); керівника (директора, начальника) наукової установи; заступника керівника (директора, начальника) з основного напряму діяльності установи; ученого секретаря установи; керівника, заступника керівника, головного наукового співробітника, провідного наукового співробітника, старшого наукового співробітника, наукового співробітника, молодшого наукового співробітника підрозділу (частини, сектору, лабораторії тощо) з основного напряму діяльності у складі вищого навчального закладу, державного закладу післядипломної освіти, наукової установи.

Згідно з Переліком посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 № 257 (із подальшими змінами і доповненнями), до таких віднесено посади керівника (ректора, президента, начальника тощо); заступника керівника (першого проректора, проректора, першого віце-президента, віце-президента) з науково-педагогічної, наукової роботи; декана; завідуючого кафедрою; професора; доцента; директора бібліотеки; наукового працівника бібліотеки; старшого викладача, викладача, асистента, керівника (завідуючого, начальника, директора), заступника керівника (завідуючого, начальника, директора) наукового підрозділу (інституту, частини, відділу, лабораторії, сектору, бюро, групи); головного наукового співробітника; провідного наукового співробітника; старшого наукового співробітника; наукового співробітника; молодшого наукового співробітника, ученого секретаря. При цьому, варто зауважити, перелік посад сформульовано невичерпно.

Зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судом установлено, що відповідачем враховано період роботи позивача на посадах працівників дипломатичної служби, разом з тим, не зараховано відповідачем до стажу державної служби період роботи позивача з 01.11.1979 по 08.09.2015 в Харківському національному університеті радіоелектроніки.

Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с.22-26) та довідки Харківського університету радіоелектроніки № 0203/27-1267/39 від 17.10.2019 (а.с.20, також зворотній бік), позивач працював в Харківському національному університеті радіоелектроніки, зокрема:

- у період з 01.11.1979 по 01.07.1980 позивач працював на посаді молодшого наукового співробітника;

- у період з 26.07.1982 по 01.12.1982 позивач працював на посаді молодшого наукового співробітника;

- у період з 01.12.1982 по 02.01.1986 позивач навчався в аспірантурі;

- у період з 02.01.1986 по 01.09.1987 позивач працював на посаді молодшого наукового співробітника;

- у період з 01.09.1987 по 13.09.1989 позивач працював на посаді асистента на кафедрі Теоретичних основ електроніки;

- у період з 13.09.1989 по 25.09.1990 позивач проводив науково-дослідну та педагогічну роботу в Токійському національному університеті в Японії;

- у період з 15.10.1990 по 14.10.1991 позивач працював на посаді доцента кафедри Теоретичних основ електротехніки;

- у період з 14.10.1991 по 25.05.1993 позивач проводив науково-дослідну та педагогічну роботу в Токійському національному університеті в Японії;

- у період з 25.05.1993 по 31.03.1994 позивач працював на посаді доцента кафедри Теоретичних основ електротехніки і електроніки;

- у період з 01.04.1994 по 08.09.1995 позивач навчався в докторантурі.

За наведених обставин суд вважає, що посади, на яких перебував позивач в Харківському національному університеті радіоелектроніки, були віднесені до переліку посад, які повинні бути зараховані до стажу державної служби позивачу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність у позивача станом на 01.05.2016 стажу роботи на посадах державної служби понад 20 років.

Отже, позивач має право на призначення пенсії з урахуванням положень пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у переведенні ОСОБА_1 з раніше призначеної пенсії на пенсію державного службовця.

Суд зазначає, що відмова у переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» оформлена відповідачем у вигляді рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.09.2019 № 315 (О/р 327700).

Так, згідно з частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, оскільки рішення територіального органу Пенсійного фонду про відмову у переведенні на інший вид пенсії стосується прав конкретної особи, вказане рішення є індивідуальним актом та підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.

При цьому, неправильне словесне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови в його захисті, оскільки правомірність вимог позивача підтверджується матеріалами справи, а відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.09.2019 №315 (О/р 327700) про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Беручи до уваги, що інших підстав, які виключали б можливість призначення ОСОБА_1 пенсії відповідно до положень пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII учасниками справи не зазначено, вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 30.08.2019 №212/17-927-182 з 31.08.2019 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно звернення до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць, то відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки позовні вимоги не стосуються виплати пенсії позивачу, а тільки її призначення, то відсутні і підстави для присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіту про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов`язком. В даному випадку суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю, а тому відмовляє в цій частині позовних вимог.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції від 21.10.2019 №0.0.1501022917.1 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. (а.с. 5).

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №3674-VI ), за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1921 грн.).

Таким чином під час звернення до суду позивачу необхідно було сплатити 768,40 грн. судового збору.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 768,40 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 143, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30.09.2019 №315 (О/р 327700) про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 з 31.08.2019 пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці від 30.08.2019 №212/17-927-182.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Т.П. Балась