Рішення № 87829979, 12.02.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року справа № 580/1855/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Білоноженко М.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кучеренко І.О.,

представника позивача - Кваші І.В. (за ордером),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

10.06.2019р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18000, далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 р. №Ф-14830-52.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.06.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог, представник зазначив, що позивач 16.04.2017р. отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та на підставі заяви, з 02.07.2018р. адвокатську діяльність позивачем зупинено. Головним управлінням Державної фіскальної служби у Черкаській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019р. №Ф-14830-52, якою позивача повідомлено про заборгованість зі сплати єдиного внеску та зобов`язано сплатити 5733,42 грн. Представник позивача звернув увагу, що у період з 01.12.2017р. по 17.08.2018р. позивач перебував в трудових відносинах з ТОВ "Юнігран", займаючи посаду юриста за основною формою працевлаштування. Також, представник вказує, що у період роботи у товаристві позивачем отримано заробітну плату, а його роботодавцем щомісячно, за період з 1-3 квартали 2018р., сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача як за найманого працівника в розмірі 22 % від суми нарахованої заробітної плати. Крім того, зазначив, що відповідачем взято на облік позивача як особу, що проводить незалежну професійну діяльність без надання ним заяви за формою №1-ЄСВ, чим порушено вимоги Порядку взяття на облік.

На підставі зазначеного, вважає оскаржувану вимогу протиправною, а позовні вимоги такими що підлягають до задоволення.

02.07.2019р., у встановлений судом строк, до суду, через відділ документального забезпечення (канцелярії), від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування позиції, зазначив, що позивач перебуває на обліку у контролюючому органі як фізична особа яка проводить нежалежну професійну діяльність та є платником єдиного внеску, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Згідно даних інформаційної системи ГУ ДФС у Черкаській області щодо позивача відкрито інтегровану картку платника податків - по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність). Представник відповідача звернув увагу, що до дати зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, позивач не був позбавлений визначених законом підстав для її здійснення, що в свою чергу свідчить про обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до визначеної бази нарахування єдиного внеску. Крім того, зазначив, що такий обов`язок не залежить від сплати за позивача єдиного внеску роботодавцем та перебування платника єдиного внеску у трудових відносинах з роботодавцем, в зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

23.07.2019р. до суду від представника позивача надійшло пояснення, в яких зазначено, що законодавством не передбачено автоматичне взяття позивача на облік як особи, яка здійснює нежалежну професійну діяльність, без заяви встановленої форми.

Ухвалою від 19.08.2019р. зупинено провадження у даній справі, до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №520/3939/19 (провадження № Пз/9901/10/19).

Ухвалами від 12.02.2020р. поновлено провадження у даній справі та здійснено заміну відповідача у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у Черкаській області його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Черкаській області.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва серії ЧК №000745 від 18.04.2017р., ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно довідки про доходи №38 виданої ТОВ "Юнігран" вих.№50 від 19.03.2019р., вбачається що позивач працював у ТОВ "Юнігран" з 01.12.2017р. по 17.08.2018р. на посаді юриста за основною формою працевлаштування. Загальний розмір заробітної плати позивача як працівника ТОВ "Юнігран" за період січень-серпень 2018р. становив 178 360, 89 грн.

Відповідно до витягу з Єдиного Реєстру Адвокатів України, з 02.07.2018р. право на заняття адвокатською діяльністю Самсоненком Русланом Володимировичем зупинено, згідно п.1 ч. ст. 31 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" на підставі заяви.

10.05.2019р. Головним управлінням Державної фіскальної служби у Черкаській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14830-52, якою позивача повідомлено про заборгованість зі сплати єдиного внеску та зобов`язано сплатити 5733,42 грн.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Суд, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, зазначає наступне.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п.12 ст.1 Закону №2464-VI, основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Відповідно до пп. 14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (далі - ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно п. 3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абз. 5 ч.8 ст. 9 Закону №2464-VI, періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п. 4 і 5 ч.1 ст.4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» віднесені до платників єдиного внеску.

Тобто, законодавець у поняття «платник єдиного внеску» у контексті п.5 ч.1 ст.4 Закону встановив дві обов`язкові умови: провадження незалежної професійної діяльності та отримання доходу від цієї діяльності.

Норма, передбачена п.5 ч.1 ст.4 Закону, є спеціальною стосовно осіб, що провадять незалежну професійну діяльність та має переважне застосування.

Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно- правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Судом із розрахунку заборгованості наведеним представником відповідача у відзиві, вбачається, що отримана позивачем вимога зі сплати ЄВ у розмірі 5733,42 грн. складається з розміру мінімального страхового внеску за період січень-липень 2018 року (819,06*7 - у 2018 році мінімальний страховий внесок складає 22% від мінімальної зарплати - 3723 грн: 22% * 4173 грн = 819,06 грн.).

Судом, із довідки про доходи №38 виданої ТОВ "Юнігран" вих.№50 від 19.03.2019р. (а.с. 20), вбачається що позивач працював у ТОВ "Юнігран" з 01.12.2017р. по 17.08.2018р. на посаді юриста за основною формою працевлаштування. Загальний розмір заробітної плати позивача як працівника ТОВ "Юнігран" за період січень-серпень 2018р. становив 178 360, 89 грн. Єдиний внесок за позивача сплачено за цей період ТОВ "Юнігран", що підтверджується вказаною довідкою.

Доказів отримання позивачем у період із січня по липень 2018 року доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено. ГУ ДФС у Черкаській області у відзиві на позовну заяву та в ході розгляду справи по суті, про наявність таких доходів не зазначено.

Таким чином, єдиними виплатами (доходом) позивача, у розумінні ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, за 3 квартали 2018 року є заробітна плата від ТОВ "Юнігран". Дана обставина зазначається у позовній заяві позивачем та не спростовується відповідачем.

За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Таким чином, як було зазначено вище, у 1-3 кварталах 2018 року єдиними виплатами (доходом) позивача, за вказаний період є заробітна плата від ТОВ "Юнігран", в зв`язку з чим обов`язок сплати страхового внеску до Державного бюджету у розмірі 22 % від розміру заробітної плати позивача, у відповідності до п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI покладений саме на ТОВ "Юнігран".

В розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, єдиний внесок за яку регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті ЄВ його як особи, що має право проводити адвокатську діяльність та не отримала дохід від даного виду діяльності.

Крім того, відповідно до витягу з Єдиного Реєстру Адвокатів України, з 02.07.2018р. право на заняття адвокатською діяльністю Самсоненком Русланом Володимировичем зупинено, згідно п.1 ч. ст. 31 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" на підставі заяви.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у разі сплати позивачем нарахованої суми недоїмки відбудеться фактичне подвійне оподаткування одного і того ж доходу, що є неприпустимим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. у справі №520/3939/19 дійшла висновку про безпідставність здійснення повторного нарахування позивачу єдиного внеску та як наслідок про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки).

З урахуванням зазначеного, суд зазначає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Верховним Судом у постанові від 27.11.2019р. у справі №160/3114/19, сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищевказаного, суд доходить висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є такою, що суперечить вимогам діючого законодавства, а отже є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність прийнятого рішення, з огляду що позовні вимоги належить задовольнити повністю.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295, КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 р. №Ф-14830-52.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Білоноженко

Повний текст рішення складено 24.02.2020р.