Рішення № 87829422, 26.02.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

26 лютого 2020 року м. Рівне № 460/3862/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом фізичної особа-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , (далі – позивач), звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області, (далі – відповідач), про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу форми «Ф» від 20.09.2019 року № 1135347, а також податкові повідомлення-рішення від 28 червня 2017 року № 286353-13; № 286352-13.; № 286354-13; № 286355-13; від 22 лютого 2018 року № 31001-50; № 30999-50; № 30998-50; № 31002-50; № 31000-50; від 22 лютого 2019 року № 0008788-5013-1701; № 0008791-5013-1701; № 0008789-5013-1701; № 0008790-5013-1701; № 0008787-5013-1701. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у власності позивача перебувають будівлі, зокрема, майновий комплекс та пилорама, які відносяться до об`єктів нерухомості промислового призначення, а корівник – до будівлі сільськогосподарського призначення, які в розумінні пп. «є», «ж» пп. 266.2.2 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України не підпадають під об`єкт оподаткування. Тому відсутні законні підстави для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та обов`язок його сплати. Відтак, вимога та податкові повідомлення-рішення винесені контролюючим органом з порушенням норм чинного податкового законодавства України, а тому підлягають скасуванню. Просить позов задовольнити повністю.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, вказав, що об`єкти нерухомості, які на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадають під дію пп. «є» пп.266.2.2 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України, оскільки даним пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності. Щодо наявності пільг за п. «ж» наведеної статті, то відповідач стверджує, що позивач безпідставно посилається на положення норми права в редакції від 01.01.2019, оскільки податок на нерухоме майно нарахований за період з 2016-2018 роки. Окрім того, позивач не доказів, які б підтверджували право на таку пільгу. Вважає, що оспорювані рішення прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач подав відповідь на відзив в якому відхиляє обґрунтування останнього з підстав, тотожних змісту позовної заяви.

Відповідач заперечень на відповідь на відзив не подав.

Ухвалою суду від 05.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.01.2020 ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління ДФС про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

11.01.2020 ухвалою суду запропоновано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надати згоду на заміну в адміністративній справі № 460/3862/19 первісного відповідача – Головне управління ДФС у Рівненській області, на належного відповідача – Головне управління ДПС У Рівненській області.

30.01.2020 позивачем надано згоду на заміну належним відповідачем.

30.01.2020 позивачем подано клопотання про об`єднання справ в одне провадження.

04.02.2020 ухвалою суду замінено первісного відповідача належним відповідачем, встановлені строки учасникам справи для подання заяв по суті.

04.02.2020 ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання позивача про об`єднання справ в одне провадження.

Повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 30.06.2000, 23.11.2006 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за номером 25890170000001404.

Перебуває на обліку в органах доходів і зборів та є платником податків. З 01.10.2013 року ФОП ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування – 3 група; ставка платника єдиного податку – 4 відсотка до доходу, що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку № 8 від 20.01.2016 року.

Позивач є власником майнового комплексу, загальною площею 1818,7кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та який включає: адміністративне приміщення - А-1, площею 152.5кв.м.; столярний цех - Б-1, площею 454,8кв.м.; пилорамний цех - В-1, площею 410кв.м.; гараж - Г-1, площею 429,5кв.м.; котельня - Д-1, площею 94,3кв.м.; сушила - Е-1, площею 99,1кв.м.; навіс - Ж-1, площею 161,5кв.м.; прохідна - З-1, палощею 8,5кв.м.; насосна - И-1, площею 8,5кв.м.; огорожа – 1; ворота – 2; огорожа – 3; димова труба – 4; водонапірна башта – 5; свердловина – 6.

Даний майновий комплекс належить ОСОБА_1 згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.05.2007 року серія ЯЯЯ НОМЕР_1 , та знаходиться на земельній ділянці загальною площею 18676кв.м., яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 046091 від 26.08.2004 року. Цільове призначення (використання) земельної ділянки – для обслуговування виробничих приміщень пилорами. Державний акт виданий на підставі договору купівлі-продажу від 30.12.2003 року ВВА № 761786.

Позивач також є власником нежитлової нерухомості — пилорама (тип об`єкта), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.11.2006 року серія ССВ № 859052, виданим комунальним підприємством «Березнівське районне бюро технічної інвентаризації». Зазначена нежитлова нерухомість знаходиться на земельній ділянці загальною площею 4990кв.м., яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 046092 від 26.08.2004 року; цільове призначення (використання) земельної ділянки – для обслуговування виробничих приміщень пилорами. Державний акт виданий на підставі договору купівлі-продажу від 30.12.2003 року ВВВ № 9139276.

Крім цього, позивачу на праві власності належить нежитлова будівля – корівник, загальною площею 1519,5кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.09.2012 року серія СЕЕ № 256710, та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.05.2013 року серія СЕД № 675438.

Зазначене приміщення знаходиться на землі промисловості, загальною площею 0.8839га, що знаходяться в межах АДРЕСА_2 49, 49а, АДРЕСА_3 , і передані в оренду позивачу згідно Договору оренди землі від 26.06.2012 року, укладеного із Городищенькою сільською радою в особі голови сільської ради Діхтяра Григорія Федосійовича.

28.06.2017 ГУ ДФС у Рівненській області, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 286353-13 – на суму 1719,74грн; № 286352-13 – на суму 5165,43грн; № 286354-13 – на суму 5894,55грн; № 286355-13 – на суму 10469,36грн.

22.02.2018 ГУ ДФС у Рівненській області, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 31001-50 – на суму 8213,01грн; № 30999-50 – на суму 29099,20грн; № 30998-50 – на суму 7197,12грн; № 31002-50 – на суму 14587,20грн; № 31000-50 – на суму 2396,16грн.

22.02.2019 ГУ ДФС у Рівненській області, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0008788-5013-1701 – на суму 33855,10грн; № 0008791-5013-1701 – на суму 2787,78грн; № 0008789-5013-1701 – на суму 8373,40грн; № 0008790-5013-1701 – на суму 16971,30грн; № 0008787-5013-1701 – на суму 9555,33грн.

20.09.2019 ГУ ДФС у Рівненській області винесено податкову вимогу № 11353-17 на суму податкового богу у розмірі 113538,49грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України.

Пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 41.1. ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Згідно з п. 265.1 ст. 265 та п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України, податок на майно, складовою якого є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком. Специфіка місцевих податків полягає в тому, що їх встановлюють місцеві ради (сільські, селищні або міські) відповідно до вимог та в межах, визначених Податкового кодексу України.

Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст.266 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України, податкова пільга – це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Отже, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії – будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування – предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування – це наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів – презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд уважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет – будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17 (№ К/9901/23672/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Згідно зазначеної постанови судова палата в цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувала новий правовий висновок, відповідно до якого визначила, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що майнові комплекси: загальною площею 1818,7кв.м., який знаходиться за адресою: вул. Залізнична, 1, с. Малинськ, Березнівський район, Рівненська область; пилорама, що знаходиться за адресою: вул. Вербова, 37, с. Городище, Березнівський район, Рівненська область, використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. У відповідача такі докази також відсутні.

Таким чином, суд уважає, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до об`єктів нерухомості позивача, зокрема, майнових комплексів, які знаходиться за адресою: вул. Залізнична, 1, с. Малинськ, Березнівський район, Рівненська область та пилорама, що знаходиться за адресою: вул. Вербова, 37, с. Городище, Березнівський район, Рівненська область не є можливим.

З врахуванням викладеного, податкові повідомлення-рішення від 28 червня 2017 року № 286352-13 на суму 5165,43грн; від 22 лютого 2018 року № 30999-50 на суму 29099,20грн; № 30998-50 на суму 7197,12грн; від 22 лютого 2019 № 0008788-5013-1701 на суму 33855,10грн; № 0008789-5013-1701 на суму 8373,40грн, є правомірними та скасуванню не належать.

Щодо застосування пільги до об`єкту нерухомості позивача (корівника), визначеної пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Як зазначено вище по тексту рішення, позивач має у власності нежитлову будівлю – корівник, загальною площею 1519,5кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно із пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Суд звертає увагу на те, що положення підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, на який посилається позивач, викладений в редакції Закону № 2628-VIII від 23.11.2018 та застосовується з 01.01.2019року.

Разом з тим, як встановлено судом, спірні податкові повідомлення-рішення щодо визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та вимога про сплату боргу прийняті відповідачем за період 2016, 2017, 2018 рік.

В той же час, пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Отже, із викладеної норми права слідує, що пільга застосовується до будівель та споруд, які призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, що знаходяться безпосередньо у сільськогосподарських товаровиробників.

У Податковому кодексі поняття «сільськогосподарський товаровиробник» визначено пп.14.1.235 п.14.1 ст.14, в якому зазначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, це визначення сільськогосподарського товаровиробника виключно для цілей глави 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV Податкового кодексу України «Спеціальні податкові режими», до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Таким чином, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, застосовуються виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність».

З аналізу вище викладеного встановлено, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно» Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 5.2, 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 № 575-VI, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

З врахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку зміст поняття «сільськогосподарський товаровиробник», викладений у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та у Податковому кодексі України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України.

При цьому, з положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, та інше.

Матеріалами справи стверджується, що видами діяльності позивача є, зокрема,: Код КВЕД 01.45 Розведення овець і кіз; Код КВЕД 01.47 Розведення свійської птиці; Код КВЕД 01.49 Розведення інших тварин (основний).

Отже, згідно видів діяльності, позивач має право займатися сільськогосподарською діяльністю, передбаченою наведеною вище класифікацією видів економічної діяльності.

В той же час суд повторює, що виробниками сільськогосподарської продукції є, зокрема, фізичні особи-підприємці, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Тобто, основною підставою, на думку суду, для застосування пільги, передбаченої пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України в редакції до 01.01.2019, є безпосереднє зайняття сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності та, одночасно необхідно мати у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення, чи сільськогосподарських тварин, тобто бути сільськогосподарським товаровиробником.

За наведених обставин, твердження позивача про те, що звільняється від оподаткування об`єкт нежитлової нерухомості, який призначений для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності, а не який безпосередньо використовується у сільськогосподарській діяльності, є помилковими.

Доказів про те, що позивач займається сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів його економічної діяльності, має у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, суду не надано і судом не встановлено. Таких обставин не наведено позивачем і у заявах по суті справи.

Більше того, як вбачається із договору оренди землі від 26.06.2012, зокрема, земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 область, передана позивачу в оренду для реконструкції приміщень корівників та молочного блоку під виробничу базу (столярний цех).

З врахуванням вищенаведеного в його сукупності, суд вважає, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні наведеного вище законодавства.

Таким чином, нежитлова будівля позивача – корівник, загальною площею 1519,5кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , корпус АДРЕСА_5 3 АДРЕСА_2 , Березнівський район, АДРЕСА_2 область є об`єктом оподаткування, тому податкові повідомлення-рішення від 28 червня 2017 року № 286353-13 на суму 1719,74грн; № 286354-13 на суму 5894,55грн; № 286355-13 на суму 10469,36грн; від 22 лютого 2018 року № 31001-50 на суму 8213,01грн; № 31002-50 на суму 14587,20грн; № 31000-50 на суму 2396,16грн; від 22 лютого 2019 року № 0008791-5013-1701 на суму 2787,78грн; № 0008790-5013-1701 на суму 16971,30грн; № 0008787-5013-1701 на суму 9555,33грн, є правомірними та скасуванню не належать.

Водночас суд звертає увагу на те, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України).

За приписами абзацу 2 підпункту «ґ» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку

У відповідності до вимог підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

За правилами пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача виник податковий борг по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 2016, 2017, 2018 роки.

За наведених обставин вимога про сплату боргу форми «Ф» від 20.09.2019 року № 1135347 на суму 113538,49грн, винесена контролюючим органом у відповідності до вимог Податкового кодексу України, отже є правомірною та скасуванню не належить.

Підсумовуючи вищевикладене в його сукупності, вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності визначення податкових зобов`язань, з огляду на всі фактичні обставини даної справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України: «Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству»; статті 67 Конституції України, «Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, суд визнає, що спірні податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату боргу прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкових зобов`язань позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягаря.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність оспорюваних рішень підтверджена належними та допустимими доказами, тому позов задоволенню не належить.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позовних вимог, підстави для застосування положень статті 139 КАС України щодо відшкодування судових витрат позивачу, у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу форми «Ф» від 20.09.2019 року № 1135347, а також визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 червня 2017року № 286353-13; № 286352-13.; № 286354-13; № 286355-13; від 22 лютого 2018 року № 31001-50; № 30999-50; № 30998-50; № 31002-50; № 31000-50; від 22 лютого 2019 року № 0008788-5013-1701; № 0008791-5013-1701; № 0008789-5013-1701; № 0008790-5013-1701; № 0008787-5013-1701- відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

2) відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (33023, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Відінська, 12; код ЄДРПОУ 43142449).

Суддя Комшелюк Т.О.