Рішення № 87829091, 26.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5812/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соколенко О.М., розглянувши в порядку у письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А2800 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

02 жовтня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А2800, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2800 щодо не нарахування позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення - 15 липня 2019 року;

- зобов`язати Військову частину А2800 нарахувати позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення - 15 липня 2019 року;

- зобов`язати Військову частину А2800 виплатити позивачу нараховану грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення - 15 липня 2019 року.

В позовній заяві зазначено, що 18.02.2015 року на підставі Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 «Про часткову мобілізацію», позивача призвано за частковою мобілізацією у Збройні Сили України, а з 26.01.2016 року на підставі наказу командира в/ч В0996 № 5-РС позивача переведено на військову службу за контрактом у Збройні Сили України, зараховано до списків особового складу військової частини - ПП В0996, та поставлено на всі види забезпечення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що за час проходження служби з 07.04.2016 року по 18.05.2016 року, вона приймала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, в результаті чого отримала статус учасника бойових дій та відповідне посвідчення, і відповідно, отримала право на додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій, яку не використовувала за весь час проходження військової служби.

Позивач вказує, що згідно з наказом командира військової частини А2800 від 12.07.2019 року № 18-РС, відповідно до пп. «й» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнена у запас, та з 15 липня 2019 року її виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.

При цьому, як вказує позивач, під час звільнення військова частина не провела з нею розрахунок (компенсацію за всі невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини А2800.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги та посилаючись на ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.4, ст.16-2 Закону України «Про відпустки», п.8, абз.3 п.14, п.17, п.18, п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.1 Закону України «Про оборону України», позивач зазначає, що з аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Однак, на переконання позивача, законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку вона набула за період проходження військової служби.

На думку позивача, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, позивач вважає, що під час її звільнення з військової служби, відповідач - військова частина повинна була виплатити їй компенсацію за всі невикористанні нею дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», але всупереч зазначеним вище нормам закону, відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію за не використані дні додаткової відпустки.

Ухвалою суду від 07 жовтня 2019 року судом відкрито провадження у справі за даною позовною заявою, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

30 жовтня 2019 року до суду від представника відповідача (у строк, встановлений судом) надійшов відзив на позовну заяву разом із доказами його направлення позивачу (т.1 а.с.24-31).

Так, посилаючись на зміст п.3 розділу 31 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», відповідач зазначив, що не визнає позовні вимоги з підстав відсутності рапорту позивача щодо виплати їй компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

18 листопада 2019 року засобами поштового зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив (т.1 а.с.32-37 – копія відповіді на відзив), в якій позивач зазначила доводи, аналогічні викладеним в позовній заяві, та вважає безпідставними посилання відповідача у відзиві на позовну заяву щодо відсутності рапорту позивача щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Оскільки відповідь на відзив, яка надійшла до суду з боку позивача засобами поштового зв`язку 18.11.2019 року, не підписана позивачем, ухвалою суду від 05.12.2019 року судом повернуто її позивачу.

Ухвалою суду від 05.12.2019 року, враховуючи ухвалу суду від 06.12.2019 року про виправлення описки, судом:

- відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 262 КАС України, яке міститься у запереченнях відповідача, що надійшли до суду засобами поштового 02.12.2019 року;

- вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження;

- розпочато розгляд справи спочатку - зі стадії відкриття провадження у справі;

- призначено підготовче засідання на 08.01.2020 року о 14:00 год.;

- встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі необхідності його подання) протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали;

- витребувано в порядку ст. 80 КАС України у відповідача Військової частини А2800 додаткові докази та письмову інформацію;

- запропоновано позивачу надати до суду належним чином засвідчені копії (у разі їх наявності) або зазначити про їх наявність в іншої особи визначених судом документів та інформації.

02.01.2020 року засобами поштового зв`язку від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю, в якій позивач зазначила, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, а також, пояснення щодо надання запропонованих судом доказів та відповідь на відзив позивача, в якій позивач зазначила доводи, аналогічні викладеним в позовній заяві (т.1 а.с.62-69).

У підготовчому засіданні 08.01.2020 року з боку представника відповідача до суду надано довідку щодо військової частини А2800 та військової частини – польової пошти В0996, яка залучена до матеріалів справи (т.1 а.с.73).

Зважаючи на необхідність отримання усіх витребуваних судом доказів та письмової інформації з боку відповідача, судом оголошено перерву у підготовчому засіданні до 15.01.2020 року.

09.01.2020 року від відповідача до суду надійшли письмові пояснення разом із частково наданими доказами, які витребовувались судом.

У зв`язку із необхідністю отримання від відповідача витребуваних судом доказів та письмової інформації в повному обсязі, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 28.01.2020 року.

16.01.2020 року з боку відповідача до суду надані письмові пояснення щодо витребуваних судом доказів.

Ухвалою суду від 28.01.2020 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.02.2020 року об 11:00 год.

У судове засідання 03.02.2020 року сторони не з`явились, надавши до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Від позивача 02.01.2020 року засобами поштового зв`язку надходила заява про розгляд справи за її відсутністю, в якій позивач зазначила, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити. З боку представника відповідача 28.01.2020 року надано клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, в якому представник зазначив, що підтримує позицію, викладену у відзиві на позов та у письмових поясненнях, та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи, не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, зважаючи на клопотання позивача та представника відповідача про розгляд справи без їх участі, а також, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, та відсутність перешкод для розгляду справи за відсутності учасників процесу, зважаючи на строки розгляду справи, визначені ч.2 ст.193 КАС України, судом вирішено здійснювати подальший розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження, відповідно до ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.193 КАС України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Розгляд справи по суті розпочато судом 03.02.2020 року.

Згідно з ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на викладене, враховуючи наведені приписи КАС України, суд розглядав дану справу у межах строку, визначеного для її розгляду ч.2 ст.193, ч.4 ст.243 КАС України із прийняттям та складанням судового рішення у повному обсязі 26.02.2020 року – на 23-й день з дня початку розгляду справи по суті.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та відзив, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.

Як зазначає позивач та вбачається з військового квитка позивача, 18.02.2015 року на підставі Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015 «Про часткову мобілізацію», позивача призвано за частковою мобілізацією у Збройні Сили України (т.1 а.с.13-15).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу командира військової частини – ПП В0996 (по стройовій частині) від 26.01.2016 року №17 (т.1 а.с.84) з 26 січня 2016 року ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом (т.1 а.с.11-12), зараховано до списків особового складу військової частини – ПП В0996, поставлено на всі види забезпечення та допущено до прийняття справ та посади сестри медичного пункту, шпк «старший солдат».

Згідно довідки військової частини – польова пошта В0996 від 25.05.2016 року №1167 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, позивач в період з 07.04.2016 року по 18.05.2016 року безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції - с. Успенівка Донецької області (т.1 а.с.17). Вказане також підтверджується даними військового квитка ОСОБА_1 (т.1 а.с.13-15).

Згідно безтермінового посвідчення серії НОМЕР_1 від 08.06.2016 року, виданого військовою частиною А2800, ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (т.1 а.с.16).

З витягу з наказу командира військової частини А2800 (по стройовій частині) від 15.07.2019 року №150 (т.1 а.с.18,85) вбачається, що старшого солдата контрактної служби ОСОБА_1 – лаборанта медичного пункту військової частини А2800, згідно наказу командира військової частини А2800 від 12.07.2019 року №18-РС, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнено у запас за статтею 26 частини 4 пункту 2 підпункту «й» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислуги не менше 24 місяців військової служби за контрактом), із зазначенням, що чинність контракту припиняється у день виключення військовослужбовця зі списків особового складу частини. Також, в тому числі, згідно цього наказу, ОСОБА_1 з 15.07.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення частини по загальновійськовій нормі №1 (тільки обіди) з 16 липня 2019 року та визначено виплатити їй: премію у розмірі 150% з 01 липня по 15 липня 2019 року; посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років з 01 липня по 15 липня 2019 року; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з 01 липня по 15 липня 2019 року; компенсацію за 3 доби невикористаної відпустки у розмірі 1032 гривень 19 копійок.

Згідно наданої позивачем довідки про заробітну плату (грошове забезпечення) від 15.07.2019 №1864, виданої військовою частиною А 2800 (т.1 а.с.19), вбачається, що позивачу нараховане (виплачено) відповідне грошове забезпечення, в тому числі, за липень 2019 року.

При цьому, у наданій відповідачем довідці №2230 від 11.12.2019 року зазначається, що Військова частина А 2800 у період з 02.04.2014 по 22.06.2017 існувала на умовному найменуванні «Військова частина – польова пошта В0996», та нове умовне найменування «Військова частина А2800» введено в дію з 22 червня 2017 року (т.1 а.с.73,86).

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення - 15 липня 2019 року, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано, зокрема, але не виключно, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, Законом України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Як зазначено у ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі – Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Як встановлено судом, позивачу видано безтермінове посвідчення, згідно якого вона має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ст.4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Учасники бойових дій згідно зі ст. 5 Закону №3551-XII є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Учасниками бойових дій, визнаються, зокрема, військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону №3551-XII).

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються пільги у використанні чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

В свою чергу, статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі – Закон №504/96-ВР) передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що категорія осіб, якою у даному випадку є військовослужбовці (учасники бойових дій) та відповідно до яких відноситься і позивач, мали право на отримання додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів під час проходження служби, оскільки додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.

Згідно з абз.3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

При цьому, відповідно до пунктів 17 та 18 статті 14 Закону № 2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Як вбачається з положень пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст.1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Зазначений «особливий період» розпочався з 17.03.2014 року, з моменту оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII, не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.

Суд зазначає, що норми Закон № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно з пунктом 6 розділу XXXI Наказу № 260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі, за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), адміністративна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини А2800 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відповідає ознакам типової справи.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), судове рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні рішення у даній справі судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, - надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використала дні додаткової відпустки у 2016-2019 роках, що не заперечувалось відповідачем у справі, а отже, суд вважає, що позивач набула право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Разом із тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані позивачем дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2016-2019 роки.

Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2016-2019 роки.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не здійснення з позивачем розрахунку по грошовій компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Таким чином, позовна вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини А2800 щодо не нарахування позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення - 15 липня 2019 року, підлягає задоволенню.

При цьому, враховуючи те, що на день виключення позивача як військовослужбовця зі списків особового складу з нею мали бути проведені усі необхідні розрахунки, в тому числі, нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2016-2019 роки, суд критично оцінює та не приймає до уваги твердження відповідача щодо необхідності подання позивачем окремого рапорту для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання військової частини А2800 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення - 15 липня 2019 року, суд зазначає наступне.

Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Положеннями ч. 1 ст. 245 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4 ч.2 ст. 245 КАС України).

В даному ж випадку, враховуючи те, що при звільненні з позивачем не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, та оскільки позовні вимоги позивача зобов`язального характеру є похідними вимогами від вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини А2800 щодо не нарахування позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення - 15 липня 2019 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги зобов`язального характеру шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення - 15 липня 2019 року.

Решта доводів відповідача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону, а доказів щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, до суду не надано, питання про розподіл судових витрат у справі при прийнятті рішення судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2,72,77,90,120,139,193,194,205,241-246,250,291,295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А2800 (код ЄДРПОУ 07867727, адреса: 67667, Одеська область, Біляївський район, смт. Хлібодарське, вул. Артилерійська, буд.9) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2800 щодо не нарахування позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення - 15 липня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину А2800 (код ЄДРПОУ 07867727, адреса: 67667, Одеська область, Біляївський район, смт Хлібодарське, вул. Артилерійська, буд. 9) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення - 15 липня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М. Соколенко

.