Рішення № 87829028, 25.02.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/500/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо відмови у переведенні на пенсію як державного службовця та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 23 січня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивачка просить:

- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у переведені на пенсію відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.93 року №3723-ХІІ «Про державну службу» ОСОБА_1 та скасувати рішення №842/02-9/1 від 07.11.2019 року та №2872/4-11 від 14.11.2019 року;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.93 року №3723-ХІІ «Про державну службу».

Адміністративний позов обґрунтовано наступним

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона проходила державну службу в Ренійській районній державній адміністрації Одеської області з самого початку її створення. Проте, 24 грудня 2006 року, в зв`язку з тривалістю хвороби, позивачка отримала інвалідність другої групи та 27 грудня 2006 року, в зв`язку з погіршенням здоров`я позивачка звернулася до голови райдержадміністрації з заявою про звільнення її з посади начальника фінансового управління Ренійської РДА. З 01.01.2007 року позивачка отримувала пенсію по інвалідності. В жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала заяву до відповідача про переведення на пенсію як державного службовця, однак листом від 07.11.2019 року за № 842/02-9/1 їй було відмовлено. Позивачка не погоджується з відмовою відповідача у переведенні її на пенсію як державного службовця та зазначає, що відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також в старості та в інших випадках передбачених законом.

Відзив на адміністративний позов обґрунтовано наступним

Відповідач не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає, їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що позивачці призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723, а отже дія Закону №889 на неї не поширюється, тому що чинність Закону №889 розповсюджується на державних службовців, які станом на 01.05.2016 року перебували на посадах державної служби, та яким раніше не призначалась пенсія відповідно до Закону №3723. Як наголошує відповідач, зазначене підтверджується вимогами пункту 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №622 від 14.09.2016 року, відповідно до якого право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону №1058, з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом №889 не призначалася пенсія відповідно до Закону №3723, мають жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058.

Процесуальні дії

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вищевказаною ухвалою суду також витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

14 лютого 2020 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву та копії матеріалів пенсійної справи позивачки на 25 арк. (вхід. №6700/20).

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

У період з 1995 року по 2006 рік позивачка проходила державну службу в Ренійській районній державній адміністрації, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці НОМЕР_2 (а.с.45-47).

Згідно виписок із Акта огляду МСЕК серії 2-18 ОВ №015834 та №090929, ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності (а.с.61).

З 01.01.2007 року позивачка отримує пенсію по інвалідності. Загальний страховий стаж позивачки становить 37 років 1 місяць, із них 27 років 1 місяць 5 днів – державна служба.

28 жовтня 2019 року позивачка звернулась з заявами до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Ренійського сервісного центру Ізмаїльського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в яких, керуючись п.12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 року та відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року просила перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію державної служби України та виплачувати пенсію як пенсію державному службовцю України. В заявах позивачка також повідомила, що вона має право на пенсію держслужбовця, тому що на день набрання чинності Закону №889 в неї не менше 20-ти років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України №889 та актами Кабінету Міністрів України (а.с.14-19).

Листом за №842/02-9/1 від 07.11.2019 року Ізмаїльський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивачку, що зважаючи на те, що ОСОБА_1 раніше призначалась пенсія як державному службовцю, для призначення пенсії за Законом України «Про державну службу» №889-VIII підстав немає (а.с.13).

Листом за №2872/Ч-11 від 14.11.2019 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивачку, що з травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 року, яким не передбачено проведення перерахунку пенсій державних службовців. Чинність цього Закону поширюється на державних службовців, яким раніше не призначалась пенсія по Закону №3723 (а.с.12).

Позивачка, не погоджуючись з відмовою відповідача в переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України №3723-XII від 16.12.1993 року «Про державну службу», вважаючи її незаконною та необґрунтованою, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Джерела права та висновки суду

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст.46 Основного Закону).

Згідно зі ст.46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року.

Відповідно до п.2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-XII від 16 грудня 1993 року, крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.10 і 12 цього розділу.

Зокрема, п.10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 ст.37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 ч.1 ст.28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас, за приписами ч.9 ст.37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч.1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч.10 ст.37 Закону №3723-XII).

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч.12 ст.37 Закону №3723-XII).

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби 27 років 1 місяць 5 днів, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд дійшов висновку, що позивачка має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст.37 Закону №3723-XII, а тому, відповідно, наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону №3723-XII.

Закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 від 13 лютого 2019 року.

Крім того, суд критично ставиться до твердження представника відповідача про недоцільність переходу з одного виду пенсії на інший з огляду на наступне.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у рішенні від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Суд зазначає, що у зв`язку з переведенням пенсії на загальних підставах, ОСОБА_1 втратила можливість отримати статус пенсіонера – ветерана державної служби України та тим самим лишили позивачку можливості користуватися відповідними соціальними пільгами як пенсіонера державної служби України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно, для належного захисту порушених прав позивачки похідні вимоги зобов`язального характеру, а саме про зобов`язання Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.93 року №3723-ХІІ «Про державну службу» – також підлягають задоволенню.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

ЄСПЛ у п.52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо відмови у переведенні на пенсію як державного службовця та зобов`язання вчинити певні дії підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо відмови у переведенні на пенсію як державного службовця та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у переведені на пенсію відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» ОСОБА_1 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у переведенні на пенсію викладену в листах №842/02-9/1 від 07.11.2019 року та №2872/4-11 від 14.11.2019 року.

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу».

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. При цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Суддя С.О. Cтефанов

.