Рішення № 87828965, 26.02.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/364/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494), у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (93 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (01.08.2019) грошової компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути із Мостиського прикордонного загону (93 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.08.2019 по 22.10.2019 у сумі 58 664.4 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 15.07.2019 позивача звільнено з військової служби у запас та 01.08.2019 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення. Зазначив, що відповідачем не проведено своєчасно розрахунок з позивачем при звільненні, зокрема не виплачено у день виключення із списків військової частини компенсації за неотримане речове майно. На думку позивача, відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Просить суд стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов та відповідь на відзив, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що позивач на момент виключення із списків особового складу частини був поінформований про відсутність асигнувань на даний вид виплат. Повторно щодо виплати компенсації за не отримане речове майно особистого користування позивач після виключення із списків військової частини до дати подачі позову не звертався, відповідно претензій до Мостиського прикордонного загону не висував. 22.10.2019 позивачу виплачена компенсація за не отримане речове майно у розмірі 27601,28 гривень. Зазначив, що Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань, тому у його діях відсутня вина щодо несвоєчасної виплати компенсації за не отримане речове майно. Вважає необґрунтованими доводи позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки положення статті 117 КЗпП України не поширюється на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями щодо проходження військової служби та виплати грошового забезпечення. Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб зазначив, що після звільнення у запас фізична особа - платник податку не виконує обов`язків несення служби, тому дохід у вигляді грошової компенсації за не отримане речове майно включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку згідно з п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, як інші доходи оподатковується на загальних підставах. Просить суд відмовити у задоволені позову повністю.

У встановлений судом строк позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що відзив не спростовує доводи позивача викладені у позовній заяві. З огляду на те, що грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу не виплачена у день виключення його із списків військової частини свідчить про те, що відповідач при звільненні позивача не провів повний розрахунок, тому відповідно до статті 117 КЗпП України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Просив позов задовольнити.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 20.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

26.02.2019 ухвалою Львівського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання представника Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) про залишення позовної заяви без розгляду.

Суд, заслухавши думку сторін, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Наказом начальником 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15.07.2019 № 312-ос майора ОСОБА_1 , начальника відділення інспекторів прикордонної служби «Краківець» (тип А) відділу прикордонної служби «Краківець» І категорії (тип Б), без права носіння військової форми одягу звільнено з військової служби за пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

На підставі вищевказаного наказу 01.08.2019 відповідачем прийнято наказ № 208-ос, відповідно до якого ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.

01.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до начальника Мостиського прикордонного загону із рапортом про нарахування грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби в ДПСУ речове майно особистого користування.

22.10.2019 ОСОБА_1 виплачено компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 27601, 38 грн.

Отже, повний розрахунок з позивачем проведено лише 22.10.2019, що підтверджується сторонами і не оспорюється.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати у день виключення зі списків особового складу компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно протиправними, позивач звернувся до суду.

При прийнятті рішення суд керувався наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 9-1 вказаного Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009) встановлено умови укладення контрактів з військослужбовцями, порядок проходження служби та підстави її припинення.

Відповідно до пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідач у відзиві покликається відсутність бюджетних асигнувань для виплати грошової компенсації на день виключення позивача із списків особового складу військової частини.

Такі доводи відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України", держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, коли внесенні відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Судом також взято до уваги позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Суд відхиляє доводи відповідача, що позивач повторно щодо виплати компенсації за не отримане речове майно особистого користування після виключення із списків військової частини до дати подачі позову не звертався, відповідно претензій до Мостиського прикордонного загону не висував.

Суд зазначає, що відповідно до Закону саме на відповідача покладено обов`язок здійснити розрахунок з особою, звільненою з військової служби, на день виключення із списків особового склад за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

З огляду на викладене, вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності Мостиського прикордонного загону (93 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (01.08.2019) грошової компенсації за неотримане речове майно підлягає задоволенню.

Позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) у користь ОСОБА_1 є похідною від першої позовної вимоги та підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби з Мостиського прикордонного загону (в/ч 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України через призму правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому судом до уваги не беруться.

Оскільки, грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно особистої картки грошового забезпечення за 2019 рік ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням, зокрема за червень 2019 року становить 21468, 77 грн та за липень 2019 року становить 21646, 62 грн. Для обчислення середнього заробітку з 01.08.2019 до дня фактичного розрахунку - виплати компенсації за неотримане речове майно при звільненні (22.10.2019) необхідно застосовувати показник 706, 80 грн в день (43115, 39 грн/61 днів).

Враховуючи вищенаведене, з Мостиського прикордонного загону (в/ч 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України слід стягнути в користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплату компенсації за речове майно) за період з 02.08.2019 по день фактичного розрахунку 22.10.2019 (82 дні), виходячи із розрахунку 706, 80 грн у день, у розмірі 57957, 60 грн (706, 80 грн *82 дні).

Суд зазначає, що позивачем невірно обраховано кількість днів затримки розрахунку, що вплинуло на розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, зокрема з 58664, 40 грн до виплати відповідачем позивачу належить 57957, 60 грн середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

Виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за №44 (далі - Порядок №44).

Відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, з гідно з якою правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ефективним способом порушених прав позивача є стягнення з Мостиського прикордонного загону (93 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2019 по 22.10.2019 у сумі 57957 (п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят сім) грн 60 коп.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, ЄСПЛ нагадав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини у їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (93 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (01.08.2019) грошової компенсації за неотримане речове майно.

Стягнути з Мостиського прикордонного загону (93 прикордонний загін) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Ярослава Мудрого, 113, код ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2019 по 22.10.2019 у сумі 57957 (п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят сім) грн 60 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський