Рішення № 87828889, 26.02.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3077/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Сагуна А.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019року № Ф-95590-53 на суму 26 539 грн. 26 коп.

Судом, 08.01.2020 задоволено клопотання позивача про заміну неналежного відповідача та замінено неналежного відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на належного - Головне управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (а.с. 67).

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що вимога від 05.11.2019 була направлена позивачу лише 12.11.2019. Також вказав, що підприємницьку діяльність (діяльність таксі) не веде з 2008 року та не подає податкової звітності. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців підприємницька діяльність позивача припинена 26.11.2019. Упродовж 2008 - 2019 років позивач працював і отримував заробітну плату на підприємствах - Крюківський вагонобудівний завод та у ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується записами у трудовій книжці. Починаючи з жовтня 2017року по теперішній час позивач працює на посаді водія у ФОП ОСОБА_2 .

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно якого заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки, позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, та не сплачував єдиний внесок.

Відповідно до положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у разі якщо платником єдиного соціального внеску не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (а.с. 39-44).

Позивачем подано відповідь на відзив, згідно якої відзив не спростовує доводи позивача викладені в позовній заяві (а.с. 72-74).

Представником відповідача подано заперечення щодо відповіді на відзив згідно якого оскаржувана вимога відповідає вимогам податкового законодавства України, а тому є правомірною (а.с. 92-92).

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

В період з 19.04.2007 по 26.11.2019 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку у відповідача (а.с.31-33).

Відповідно до п. 1 підрозділу 1 розділу ІІ Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Мінфіну України від 07.04.2016р. №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платника за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Відповідно до інтегрованої картки платника податків, позивача по справі, 05.11.2019 відповідачем сформовано та направлено позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-95590-53 щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 26 539,26 грн. (а.с.59-63).

Не погодившись з цією вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 р. №2464-VІ (надалі Закон №2464-VІ) та норми Податкового кодексу України.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Натомість відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказані правові висновки висловлені в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

Оскаржувана вимога нарахована з 2017 року по ІІІ квартали 2019 року включно (а.с.58).

З матеріалів справи вбачається, що роботодавцями позивача за жовтень –листопад 2017 року, січень – серпень, жовтень –грудень 2018 року, а також за січень – жовтень 2019 року нараховані та сплачені страхові внески (а.с. 110).

Натомість доказів сплати роботодавцями або позивачем єдиного внеску за період з січня по вересень, грудень 2017 року, а також за вересень 2018 року не надано, що вказує на обов`язок сплати відповідні внески саме позивачем.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Місячний розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" у 2017 році становив 3200 грн., відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році - 3723 грн.

Враховуючи ставку, визначену частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону (фізичних осіб – підприємців), у 2017 році складав 704 грн. (3200 грн. х 22 %) у місяць, у 2018 році – 819,06 грн. (3723 грн. х 22 %) у місяць.

Таким чином, позивач за період з січня по вересень, грудень 2017 року, а також за вересень 2018 року мав сплати страховий внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 7859,06 грн. (704 грн. х 10 місяців +819,06 грн.).

Стосовно посилання позивача, що вимога від 05.11.2019 направлена позивачу лише 12.11.2019, то суд не вбачає у викладеному порушень, оскільки орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 05.11.2019 № Ф-95590-53 в сумі 18 677,20 грн. (26539,26 грн. -7859,06 грн.).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 243 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ 43142606) про скасування вимоги – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 № Ф-95590-53, якою ОСОБА_1 нараховано суму боргу (недоїмки) у розмірі 26539,26 грн., в частині нарахування боргу (недоїмки) у розмірі 18 677,20 грн. (вісімнадцять тисяч шістсот сімдесят сім грн. 20 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295-296 та пунктом 15.5 Перехідних положень цього Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. Сагун