Рішення № 87828735, 25.02.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2020 року справа №320/5174/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 17 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 19.07.2019 №95;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що під час проходження строкової військової служби він отримав поранення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. У подальшому це поранення призвело до встановлення інвалідності спочатку ІІІ, а потім ІІ групи, однак Міністерством оборони України відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ) з тих підстав, що інвалідність встановлено понад трьохмісячний строк після звільнення зі служби, а також у зв`язку з ненаданням позивачем документів, які підтверджують причини та обставини поранення.

Позивач не погоджується з правомірністю відмови та зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги обмежена в часі 3 місяцями після звільнення зі служби лише щодо інвалідності, яка настала внаслідок нещасного випадку або захворювання, у той час як допомога у зв`язку зі встановленням інвалідності внаслідок поранення виплачується незалежно від строку, який минув після звільнення особи зі строкової військової служби. При цьому, позивач звертає увагу на те, що законодавець розрізняє поняття «інвалідність, встановлена внаслідок поранення, заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби при виконанні обов`язків військової служби» та «інвалідність, встановлена військовослужбовцю внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби», та встановлює різні правові наслідки цих обставин, що відповідачем, за твердженням позивача, враховано не було.

Крім того, позивач зауважує, що Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі – Положення №402), встановлено, що категорія громадян, до якої відноситься позивач, при встановленні причинного зв`язку поранення не повинна надавати довідку про причини та обставини поранення. Також позивач звертає увагу на те, що відповідно до пункту 21.8 Положення №402 при медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за №177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивач проходив строкову військову службу у період з 22.11.1986 по 16.02.1989, отримав поранення в період проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан, а інвалідність була встановлена йому через 28 років з моменту звільнення зі служби, у той час як відповідно до положень статті 16 Закону №2011-ХІІ право на отримання одноразової грошової допомоги виникає у військовослужбовця строкової військової служби лише у разі встановлення інвалідності не пізніше, ніж через три місяці після звільнення особи зі служби.

Крім того, відповідач зауважив, що військово-лікарська експертиза установлює, зокрема, причинний зв`язок захворювання, поранення, контузій, травми та каліцтва у колишнього військовослужбовця, однак не встановлює та не може встановлювати причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Водночас, за твердженням відповідача, не зважаючи на наявність причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва) з виконанням обов`язків військової служби, існують умови, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, зокрема, якщо поранення (контузії, травми або каліцтва) є наслідком вчинення військовослужбовцем злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного та токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю; подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги. У зв`язку з цим відповідач вважає, що надання документів, які свідчать про причини та обставин поранення, є обов`язковим, проте такі документи позивачем надані не були.

У зв`язку з цим, відповідає вважає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ставищенським РВГУМВС України в Київській області, 17.03.1999 (а.с.17-19).

Відповідно до довідки Ставищенського районного військового комісаріату Міністерства оборони України від 21.12.2016 №848, позивач у період з 22.11.1986 по 16.02.1989 проходив службу в Збройних Силах, у тому числі у діючій армії у військовій частині №51883 з 07.05.1987 по 15.02.1989 (а.с.15). Ця інформація також підтверджується наявною у справі копією військового квитка позивача серії НОМЕР_2 , в розділі 15 якого зазначено, що позивач проходив строкову військову службу (а. с.39-43).

Як вбачається з висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №367/ж від 27.02.2017, складеного Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи (а. с.48-49), у 1988 році під час бойових дій в Афганістані позивач отримав осколкові поранення голови, лівої руки та лівої ноги, результати огляду яких зазначені в описовій частині висновку. За результатом огляду зауважено, що описані рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у 1988 році.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по становленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №788 від 09.03.2017, у 1988 році позивач отримав вогнепальні осколкові поранення голови, спини, лівої верхньої та лівої нижньої кінцівок (контузія головного мозку), що в подальшому призвело до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної контузії головного мозку у вигляді посттравматичної та ДЕП-ІІ ст. з двобічною пірамідною недостатністю, вегето-судинною дисфункцією, частими судинними кризами (1-2 на тиждень) змішаного характеру, вираженими церебростенічним, астено-невротичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю. Посттравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією ІІІ ст., що підтверджені медичними документами. Комісією вирішено, що поранення і захворювання позивача пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.11).

Відповідно до довідки КЗ КОР «Обласне бюро МСЕК» до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0761530 від 17.05.2017 позивачу з 17.05.2017 встановлено третю групу інвалідності. Причина інвалідності: поранення, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби (а.с.13).

Відповідно до довідки КЗ КОР «Обласне бюро МСЕК» до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1033528 позивачу з 26.12.2018 довічно встановлено другу групу інвалідності. Причина інвалідності: поранення, пов`язане з виконанням обов`язків служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.13).

26.12.2018 Ставищенським управлінням соціального захисту населення Київської області було видано позивачу посвідчення інваліда війни серії НОМЕР_3 (а.с.16).

Судом встановлено, що 03.07.2019 позивач звернувся до Ставищенського районного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

До вказаної заяви позивачем додані такі документи: копія паспорта громадянина України; копія ідентифікаційного коду; копія військового квитка серії НОМЕР_2 ; копія витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії №788 від 09.03.2017 про встановлення причинного зв`язку поранення; копія довідки КЗ КОР «Обласне бюро МСЕК» до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0761530 від 17.05.2017; копія довідки КЗ КОР «Обласне бюро МСЕК» до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №1033528 від 26.12.2018; висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 27.02.2017, складений Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи №367/ж; архівна довідка Федеральної державної установи «Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації» від 24.04.2017 №1/1/65619; архівна довідка Федеральної державної установи «Центральний архівний філіал» від 30.03.2017 №6/3/0-176; довідка Ставищенського районного військового комісаріату Міністерства оборони України від 21.12.2016 №848.

З матеріалів справи вбачається, що Ставищенський районний військовий комісаріат Міністерства оборони України листом від 03.07.2019 №089 направив на адресу Київського обласного військового комісаріату подані позивачем заяву з документами (а.с.33).

Київський обласний військовий комісаріат листом від 09.07.2019 №2/5/1494 направив Департаменту Міністерства оборони України вищевказану заяву та додані до неї документи разом з висновком про відсутність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з порушенням вимог підпункту 3 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. N 975 (далі – Порядок №975), а також у зв`язку з ненаданням довідки про обставини поранення (а.с.32).

19.07.2019 на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було прийнято рішення, оформлене протоколом №95, про відмову у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги (а.с.14).

Підставою для прийняття цього рішення стали такі обставини:

1) ОСОБА_1 звільнено зі строкової військової служби 16.02.1989 та 17.05.2017 під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а 26.12.2018 під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок цієї ж причини. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ та згідно з підпунктом 3 пункту 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. У той же час, позивачу встановлено інвалідність понад 3-місячний термін. При цьому комісія послалася на постанову Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №816/1458/18, в якій наведена аналогічна правова позиція;

2) позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку №975. Висновок спеціаліста з питань судово-медичної експертизи від 27.02.2017 №367/ж, який складено зі слів заявника, висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 09.03.017 №788, а також інші документи, подані заявником, не є документами, що свідчать про обставини поранення (травми, каліцтва). При цьому комісія послалася на постанову Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №822/220/18, в якій наведена аналогічна правова позиція.

Не погоджуючись з правомірністю такої відмови, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ч.1 ст.46 Конституції України).

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі – Закон №2232) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно зі статтею 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ передбачено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ (тут і далі – в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 6 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Пунктом б) частини першої статті 16-2 Закону №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення позивача до уповноважених органів із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності ІІІ групи, а сторонами не надано доказів протилежного, при розгляді цієї справи суд виходить з того, що із заявою про виплату одноразової грошової допомоги позивач звернувся вперше лише після встановлення йому інвалідності ІІ групи.

Згідно з частиною дев`ятою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідний порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Пунктом 3 Порядку №975 (тут і далі – в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності ІІ групи, тобто станом на 26.12.2018.

Як було вказано вище, однією з підстав для відмови у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги є твердження відповідача про відсутність у ОСОБА_1 права на таку допомогу у зв`язку зі встановленням інвалідності понад тримісячний термін після звільнення зі строкової військової служби, з приводу чого суд зазначає таке.

Синтаксичне тлумачення пункту 6 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ свідчить про те, що дана норма визначає дві передумови (два випадки) для призначення та виплати військовослужбовцю строкової служби одноразової грошової допомоги, а саме:

1) встановлення інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного при виконанні обов`язків військової служби;

2) встановлення інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби.

Ці два випадки (дві передумови) є самостійними та незалежними одна від одної підставами для виплати військовослужбовцю строкової служби одноразової грошової допомоги, про що свідчить застосування законодавцем сполучника «або» у вищевказаній правовій нормі. При цьому, обмеження права військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги тримісячним терміном встановлення інвалідності, починаючи від дати звільнення з військової служби, стосується лише випадку встановлення інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку. У той же час, у випадку встановлення особі інвалідності внаслідок поранення, отриманого нею як військовослужбовцем строкової служби при виконанні обов`язків військової служби, право на отримання такою особою одноразової грошової допомоги не обмежено у часі.

Крім того, суд звертає увагу на те, що обмеження права військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги тримісячним терміном після звільнення особи з військової служби стосується випадку встановлення інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.

При цьому, таке обмеження стосується всіх військовослужбовців, незалежно від виду військової служби.

Так, згідно з пунктом 4 частини другої статті 21-4 Закону №2232 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після її звільнення з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.

Водночас, пункт 3 частини другої статті 21-4 Закону №2232 не містить відповідного строкового обмеження у випадку встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

При цьому, суд зазначає, що терміни «виконання обов`язків військової служби» та «період проходження військової служби» не є тотожними.

Так, відповідно до частини третьої статті 16 Закону №2011-ХІІ та пункту 2 Порядку №975 військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №2232 початком проходження військової служби вважається:

1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу;

2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;

3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних;

4) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Закінченням проходження військової служби, відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232, вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Водночас, частина четверта статті 24 Закону №2232 передбачає, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Отже, поняття «період проходження військової служби» є більш широким та охоплює у собі поняття «виконання обов`язків військової служби».

Суд звертає увагу на те, що інвалідність була встановлена позивачеві саме внаслідок поранення, заподіяного при виконанні обов`язків військової служби. Встановлення інвалідності не пов`язано із захворюванням або нещасним випадком в період проходження строкової військової служби, а тому посилання відповідача на часові обмеження є неправомірними.

При цьому, суд вважає непереконливими посилання відповідача у спірному витязі з протоколу від 19.07.2019 №95 на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12022019 у справі №816/1458/18, оскільки у вказаній постанові відсутній правовий аналіз пункту 6 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ на предмет наявності у цій нормі двох самостійних передумов для призначення і виплати військовослужбовцю строкової служби одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності, а саме: встановленої внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного при виконанні обов`язків військової служби, та встановленої внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби. Водночас, саме твердження позивача про відмінність цих двох передумов входять до предмету дослідження та правового аналізу у цій справі. Так, у зазначеній постанові Верховним Судом процитовано закріплене у статті 16 Закону №2011-ХІІ часове обмеження у праві військовослужбовця строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги при встановленні йому інвалідності, що настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, у той час як даний випадок не стосується спірних правовідносин.

Аналіз відмінностей між двома вищевказаними обставинами (передумовами) для призначення військовослужбовцю строкової військової служби одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності (встановлення інвалідності внаслідок поранення, заподіяного при виконанні обов`язків військової служби, та встановлення інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби), відсутній і в постановах Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №2540/3070/18, від 31.10.2019 у справі №806/2231/18. За таких обставин, суд вважає, що правовий висновок Верховного Суду, релевантний спірним обставинам, відсутній.

Стосовно тверджень відповідача про ненадання позивачем документу, що свідчить про причини та обставини поранення, суд зазначає таке.

Пунктом 11 Порядку №975 передбачено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

- довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додається, серед іншого, копія документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

При цьому, пунктом 19 Порядку №975 передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста є наслідком:

- вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

- вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічна норма закріплена в статті 16-4 Закону №2011-ХІІ.

Подання зазначених у пункті 11 Порядку №975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону №2011-XII та у пункті 19 Порядку №975 (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

Водночас, обов`язок перевірити, чи не настала інвалідність за обставин, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону №2011-XII та у пункті 19 Порядку №975, покладено на орган, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Отже, вимога Міністерства оборони України щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №822/220/18.

При цьому, Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Відповідно до пункту 21.1 Положення №402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Згідно з пунктом 21.7 Положення №402 постанова ВЛК про причинний зв`язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року N 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за N 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров`я Збройних Сил України).

Пунктом 21.8 Положення №402 передбачено, що при медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року N2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за N177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи).

З огляду на викладене, відсутність у абзаці 6 п. 11 Порядку №975 вказівки про якийсь конкретний документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо), який свідчить про причини та обставини поранення говорить про те, що в кожному конкретному випадку це можуть бути різні документи, які достовірно свідчать про причини та обставини поранення.

Отже, відсутність висновків службового розслідування та акта розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами, що містять достовірні відомості про зазначені обставини.

Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Такий правовий висновок викладений у вищевказаній постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №822/220/18.

У пункті 80 цієї постанови Верховний Суд зазначив, що з огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством оборони України, обов`язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов`язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.

Так, у пункті 21.25 Положення №402 закріплено, що при вирішенні питання про причинний зв`язок поранення (контузії, травми, каліцтва) штатна ВЛК може брати до уваги такі документи про причини та обставини поранення: службову та медичну характеристики, витяг з книги обліку хворих в амбулаторії при первинному зверненні по медичну допомогу, матеріали службового розслідування, дізнання або досудового слідства, атестації, довідку військового (цивільного) лікувально-профілактичного закладу, історію хвороби або витяг з неї, свідоцтво про хворобу, запис лікаря військової частини, лікаря військового (цивільного) лікувально-профілактичного закладу у медичній книжці військовослужбовця про первинне звернення по медичну допомогу, довідку архівної установи. У воєнний час постанова ВЛК про причинний зв`язок поранення приймається на підставі картки передового району, а також документів, указаних у цьому пункті.

Отже, аналіз вищенаведених положень законодавства дозволяє зробити висновок про те, що довідка про обставини поранення, відсутність якої була вказана Київським обласним військовим комісаріатом в якості підстави для відмови у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги, не є єдиним документом про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення.

Суд зазначає, що разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги позивачем була додана, зокрема, архівна довідка Федеральної державної казенної установи «Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації» від 24.04.2017 №11/65619, в якій зазначено, що ОСОБА_1 був нагороджений медаллю «За бойові заслуги» Указом Президії Верховної Ради СРСР №10491 ХІ від 25.07.1989.

В архівній довідці вказано, що в Указі Президії Верховної Ради СРСР «Про нагородження орденами та медалями СРСР військовослужбовців, робочих та службовців Радянської Армії» №268-І (а не №10491-ХІ) від 25.07.1989 значиться:

«За успішне виконання завдання з надання інтернаціональної допомоги Демократичній Республіці Афганістан, нагородити:

...медаллю «За бойові заслуги»

... ОСОБА_1 – рядового».

Підстава: ЦА МО РФ, фонд 33, опис 1/12917с, справа 477, аркуш 298.

У нагородному листі до Указу Президії Верховної Ради СРСР №268-І від 25.07.1989 записано:

«У Збройні Сили СРСР з 22 листопада 1986 року призваний Ставищенським РВК Київської області...

...У Республіці Афганістан службу проходить з 7 травня 1987 року. Брав участь у 9 бойових операціях в провінціях Кандагар, Гут, Герат, Гільменд, де проявив себе сміливим, мужнім та рішучим військовослужбовцем. З 11 грудня по 23 грудня 1988 року брав участь у військовій операції в провінції Гільменд. 17 грудня 1988 року при блокуванні зеленої зони в районі кишлаку Саидан під вогнем супротивника самовіддано доставляв продовольство і боєприпаси, чим сприяв успішному виконанню бойової задачі. Проявив високу військову майстерність, самовідданість, мужність та відвагу.

Висновок: за вмілі, ініціативні та сміливі дії у бою, які сприяли успішному виконанню бойової задачі підрозділом, гідний нагородження медаллю «За бойові заслуги».

Крім того, позивачем також була надана архівна довідка філії військово-медичних документів м. Санкт-Петербург Федеральної державної казенної установи «Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації» від 30.03.2017 №6/3/0-176, в якій зазначено таке:

«Рядовий 2 саб. в/ч пп 51883 ( ОСОБА_2 РА) ОСОБА_1 , з приводу баланопоститу знаходився на лікуванні в МПП в/ч пп 51883 з 05.01. по 11.01.1988. Після лікування вибув до підрозділу з одужанням. Військово-лікарською комісією не оглянутий. Причинний зв`язок не встановлений.

Примітка: батько ОСОБА_3 . Відомостями про поранення, травму ОСОБА_1 архів не володіє.

Підстава: справжня історія хвороби №29/166 МПП в/ч пп 51883 арх. №20417».

Таким чином, матеріали справи свідчать, що разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності позивачем були надані всі наявні у нього документи, пов`язані з проходженням ним військової служби, які підтверджують нагородження позивача медаллю «за бойові заслуги» за проявлену ним майстерність, самовідданість, мужність та відвагу.

При цьому, суд зазначає, що відсутність у позивача інших документів, які безпосередньо свідчить про причини і обставини одержання ним поранення, не можуть бути підставою для обмеження його права на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до пункту 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року N 530 (далі – Положення №530), документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України командир військової частини.

Документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.

У разі настання інвалідності подаються такі документи:

- висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який визнаний особою з інвалідністю (додаток 13);

- заява про виплату одноразової грошової допомоги (додаток 12);

- копія довідки МСЕК про встановлення групи та причинного зв`язку інвалідності;

- копії свідоцтва про хворобу, постанови чи довідки відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва);

- витяг з наказу командира військової частини про виключення зі списків особового складу частини (для військовослужбовців строкової військової служби - копія військового квитка);

- копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я, по батькові та місце реєстрації;

- копія документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копія сторінки паспорта з такою відміткою);

- копії довідки про причини та обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або копія акта про нещасний випадок (архівної довідки про причини та обставини травми (поранення, контузії, каліцтва)), або інші документи про причини та обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), зазначені в абзаці першому пункту 21.8 глави 21 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року N 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за N 1109/15800, зокрема про те, що травма (поранення, контузія, каліцтво) не пов`язана з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі встановлення інвалідності внаслідок отриманого поранення, травми, контузії або каліцтва.

Якщо документи, необхідні для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, відсутні, уповноважені органи (військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи, організації та військові комісаріати (ТЦКСП)), які здійснюють оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги, надають заявникам допомогу в їх розшуку (абзац 2 пункту 4.8 Положення №530).

Згідно з пунктом 21.33 Положення №402 розшук архівних документів про перебування колишніх військовослужбовців на лікуванні у військових (цивільних) лікувальних закладах, у полоні, проходження військової служби, про участь у бойових діях, участь у ліквідації аварій на ядерних об`єктах, участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї та випробуваннях ядерної зброї, участь у регламентних роботах з ядерними боєприпасами для проведення відповідних випробувань і військових навчань проводять військові комісаріати.

Отже, оскільки розшук архівних документів віднесено до повноважень Київського обласного військового комісаріату, саме цей орган, у випадку недостатності, на його думку, документів для виплати одноразової грошової допомоги, зокрема, які підтверджують причини та обставини поранення (за наявності інших документів, зокрема, про нагородження позивача медаллю «За бойові заслуги»), мав надати позивачеві допомогу у здійсненні розшуку додаткових документів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з абзацом третім пункту 21.8 Положення №402 прийняття ВЛК постанов про встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва) без наявності документів, передбачених пунктом 21.7 та абзацом першим пункту 21.8 цієї глави, забороняється.

Суд зазначає, що під час складання Центральною військово-лікарською комісією по становленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, протоколу №788 від 09.03.2017 ЦВЛК не було вказано про відсутність або недостатність документів, передбачених пунктом 21.7 та абзацом першим пункту 21.8 Положення №402, у тому числі про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення, що свідчить про достатність документів, поданих позивачем, для висновку про непоширення на нього обмежень у виплаті одноразової грошової допомоги, закріплених у статті 16-4 Закону №2011-XII та у пункті 19 Порядку №975.

Посилання відповідача у витязі з протоколу від 19.07.2019 №95 на постанову Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №822/220/18 суд вважає безпідставними, оскільки у зазначеній справі військовослужбовцем на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва) були надані лише акт судово-медичного дослідження N 701 від 07 липня 2015 року та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону від 24 вересня 2015 року N 634, що було визнано недостатнім Верховним Судом. Водночас, у справі, що розглядається, позивачем надані усі наявні у нього документи, зокрема, архівні довідки Міністерства оборони Російської Федерації, а Київським обласним військовим комісаріатом, всупереч вимогам абзацу 2 пункту 4.8 Положення №530 та пункту 21.33 Положення №402, не надано позивачеві допомогу у розшуку інших документів, яких, на думку військомату, не вистачає для призначення одноразової грошової допомоги.

У свою чергу, ненадання Київським обласним військовим комісаріатом допомоги позивачеві у здійсненні розшуку документів, які підтверджують причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення, свідчить про неналежне виконання цієї установою своїх обов`язків та передчасне складання висновку про відмову у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги, що відповідачем не було проконтрольовано.

Так, згідно з пунктом 13 Порядку №975 розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Встановлені під час розгляду цієї справи обставини дозволяють суду зробити висновок про те, що за результатом розгляду документів, направлених Київським обласним військовим комісаріатом, відповідач мав прийняти рішення про повернення цих документів на доопрацювання, а тому рішення про відмову в призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги було прийнято передчасно. Так, суд звертає увагу на наявність протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії №788 від 09.03.2017, яким встановлено причинний зв`язок поранення позивача з виконанням ним обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та існування якого, згідно з абзацом третім пункту 21.8 Положення №402, неможливо без наявності документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення. Крім того, аналіз наданих позивачем документів, зокрема, архівних довідок Федеральної державної казенної установи «Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації», свідчить про необхідність надання Київським обласним військовим комісаріатом допомоги позивачеві у здійсненні розшуку інших архівних документів, необхідних для вирішення питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, чого зроблено не було.

Відповідно до пункту 15 Порядку №975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 55 Основного Закону закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами першою та другою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин, суд вважає, що спірне рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене пунктом 17 протоколу від 19.07.2019 №95, про відмову у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги є протиправним та підлягає скасуванню. Водночас, вимоги позивача про зобов`язання Міністерство оборони України призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму є передчасними, з огляду на відсутність документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення. При цьому, оскільки така відсутність виникла незалежно від волі позивача та є наслідком невиконання Київським обласним військовим комісаріатом своїх обов`язків по наданню допомоги у розшуку архівних документів, суд вважає, що захист прав позивача потребує здійснення судом виходу за межі позовних вимог та спонукання відповідача прийняти рішення про повернення документів на доопрацювання.

При цьому, застосування судом такого способу захисту не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а лише направлено на ефективний захист порушеного права позивача.

Так, згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд звертає увагу позивача на те, що матеріали справи безумовно свідчать про надання Київським обласним військовим комісаріатом документів не у повному обсязі та які потребують уточнення (внаслідок невиконання військоматом свого обов`язку по наданню допомоги у розшуку архівних документів), що згідно з пунктом 13 Порядку №975 тягне за собою певний правовий наслідок у вигляді необхідності прийняття рішення про повернення документів на доопрацювання. Таким чином, у даному випадку у відповідача відсутнє право адміністративного розсуду як необхідний елемент дискреції, а тому задоволення судом позову у вищевказаний спосіб не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене в пункті 17 протоколу засідання від 19.07.2019 №95, щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про повернення на доопрацювання до Київського обласного військового комісаріату документів щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

4. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.